Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення

1. Якщо належність доказів - це придатність їх за змістом, то допусти­мість- за формою. Вона притаманна будь-якому явищу об’єктивної природи, зокрема і доказам у кримінальному провадженні. Вимогами дотримання процесуальної форми закон має на меті отримання доброякісних доказів, здатних з достовірністю встановлювати обставини справи. Зв’язок форми і змісту діалектичний. Форма не має значення, якщо вона не відповідає змісту. Без форми зміст не може існувати і виконувати своє цільове призначення. Форма судового доказу має істотне значення, оскільки зміст його залежить від об’єктивних властивостей фактів і обставин, що підлягають доказуванню, проміжних і побічних фактів, від якості джерел, об’єктивних і суб’єктивних факторів, що впливають на формування доказів. Традиційно в науковій та навчальній літературі вимоги допустимості визначаються у такий спосіб:

2. Законність джерела. Перелік процесуальних джерел доказів вказаний у ст. 84 КПК (показання, речові докази, документи, висновки експертів). Із цього випливає, що законодавець визнає джерелами доказів: свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта, службових осіб - авторів документів, які поділені відповідним процесуальним статусом у кримінальному процесі і від яких виходять докази. Не можуть бути доказами фактичні дані, отримані з анонімних джерел, чутки тощо. Джерело доказів існує в дійсності. Без людини належна інформація не може бути сприйнята, збережена і доведена до органів розслідування та суду. Особливості джерела доказів впливають на його зміст і форму. Без знання джерела не можна судити про якості доказу, його здатність встановлювати шукані факти. В цьому закладена ідея об’єктивної можливості і перевірки доказів.

3. Законним повинен бути спосіб отримання доказів. КПК унормовує способи отримання доказів. Так, у ст. 223 КПК сформульовані загальні вимоги щодо проведення слідчих (розшукових) дій. Статті 224-245 КПК містять норми щодо умов і процесуального порядку проведення таких слідчих (розшукових) дій як допит, пред’явлення особи для визнання, пред’явлення речей, трупа для

визнання, проведення допиту, обшуку, огляду, експертизи. У гл. 21 КПК викладено вимоги, що пред’являються до законного проведення негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-, відеоконтроль особи, накладення арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, спостереження за особою, річчю або місцем, аудіо-, відеоконтроль місця, контроль за вчинен­ням злочину, виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльнос­ті організованої групи чи злочинної організації, негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, використання конфіденційного співробітництва). На відміну від гласних слідчих (розшукові«) дій, порядок (процедура) їх провадження в законі не визначена. Це пояснюється тим, що вони мають розшуковий, таємний характер і порядок їх проведення у зв’язку

з цим обумовлений конкретною ситуацією. Із змісту ч. 2 ст. 84 КПК випливає, що фактичні дані, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, можуть бути допущені як докази, якщо вони отримані та перевірені шляхом гласних слідчих (розшукових) дій з дотриманням прав і свобод людини або з правомірним обмеженням окремих прав і свобод, санкціонованих слідчим суддею. Така ідея знайшла своє відображення у змісті с г. 256 КПК (використан­ня результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні).

4. Процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих (розшукових) дій і негласних (розшукових) дій. Стаття 103 К11К передбачає такі форми фіксації процесуальних дій: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, і журнал судового засідання. У ст.ст. 104-108 КПК сформульовано вимоги до протоколу проце­суальної дії та журналу судового засідання. Правила фіксації кримінального провадження стосуються проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій. Особливості фіксації проведення останніх викладені в ст.ст. 252 і 265 КПК. Закон вимагає у протоколі вказувати всіх осіб, що брали участь у процесуальній дії, а також посвідчення правильності змісту протоко­лу виконаним діям підписами цих осіб. Протокол матиме доказове значення, якщо в ньому будуть засвідчені відповідними особами факти і обставини, що підлягають доказуванню. Це дає можливість органам розслідування га суду пе­ревіряти і відслідковувати етапи формування фактичної основи доказів і бути переконаними у їх дійсності.

5. Незалежний суб’єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів. Перелік незалежних суб’єктів, що мають право на отри­мання доказів, викладається у ч. 1 ст. 84 КПК. Це - слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд, що здійснюють конкретне кримінальне провадження. Відповідно до сг. 39 КПК право на здійснення досудового розслідування також мас керівник органу досудового розслідування. За письмовим дорученням слідчого, проку­рора здійснювати слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії можуть також оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. Під час виконання доручені, слідчого, прокурора оперативний співробітник користується повноваженнями слідчого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 КПК докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову до помпі у, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленості про інше із за­пій мінною стороною.

Належним суб’єктом, що має право на проведення процесуальних дій, може бути учасник процесу, який виконує певну кримінальну процесуальну функцію, має процесуальний правовий статус і є суб’єктом кримінальних процесуальних відносин у конкретному кримінальному провадженні. Відповідно до ч.3 ст. 93 КПК сторона захисту не наділена правом проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Як вказується у цій нормі, стороні захисту надана можливість лише ініціювати їх проведення. Постанова слідчого прокуратури про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій слідчих (розшукових) дій. негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

Поиск по сайту: