Неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання

2. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазна­чається зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеля­ційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеля­ційної скарги.

3. Суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру і постановляє свою ухвалу у разі:

1) необхідності правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, як більш тяжкого;

2) застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру;

3) скасування необгрунтованої ухвали суду про відмову в застосу­ванні примусових заходів медичного чи виховного характеру та закриття кримінального провадження щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність.

1. Суд апеляційної інстанції відповідно до п. З ч. 1 ст. 407 КПК має право скасувати цілком або частково вирок (ухвалу) суду першої інстанції й ухвалити свій вирок (ухвалу) (див. коментар до ст. 407 КПК).

2. Враховуючи положення ст. 421 КПК, яка встановлює загальну заборо­ну погіршувати правове становище обвинуваченого рішенням суду апеляційної інстанції та визначає умови, за яких правове становище обвинуваченого все ж таки може бути погіршено, можна дійти висновку про те, що вирок, який має право постановити апеляційний суд, може бути тільки обвинувальним. Таке твердження підкріплюється наявним у коментованій статті вичерпним переліком випадків, коли апеляційний суд може скасувати вирок (ухвалу) суду першої інстанції й постановити свій вирок (ухвалу). Зазначений перелік не підлягає розширеному тлумаченню.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне пра­вопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення. Водночас, ст. 337 КПК визначає, що судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висуну­те обвинувачення, і тільки в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, коли під час судового розгляду в суді першої інстанції прокурор змінив обвинувачення, висунув додаткове обвинувачення або відмовився від підтримання обвинувачення, але потерпілий підтримував обвинувачення в попередньому обсязі. Це означає, що апеляційний суд вправі цілком або частково відновити обвинувачення в межах того, яке підтримувало­ся прокурором або потерпілим (його представником) у суді першої інстанції і в апеляції і від якого обвинувачений захищався в суді першої інстанції;

2) необхідності застосування більш суворого покарання. У цьому разі апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, однак формулювання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, не змінює і вправі призначити більш суворе покарання;

3) скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції. У цьому разі апеляційний суд має право сформулювати обвинува­чення в межах того обвинувачення, яке підтримувалося прокурором або по­терпілим (його представником) у суді першої інстанції і в апеляції і від якого обвинувачений захищався в суді першої інстанції;

4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення від покарання, у своєму вироку фактично повторює визнані судом першої ін­станції формулювання обвинувачення, кваліфікацію діяння, покарання, якщо воно було призначене, і вказує покарання, яке слід відбувати обвинуваченому.

3. Про поняття законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення див. коментар до ст. 370 КПК.

5. Зміст вироку апеляційного суду повинен відповідати вимогам, які пред'являються до вироку суду першої інстанції (див. ст. 374 КПК).

5. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначається зміст ви­року суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви прийнятого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

6. Апеляційний суд вправі скасувати ухвалу суду першої інстанції про за­стосування примусових заходів виховного або медичного характеру й постано­вити свою ухвалу тільки у випадках, зазначених у ч. З ст. 420 КПК, і за умови, що само з цих підстав була подана апеляція прокурором, потерпілим або його пред­ставником. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

7. Зміст ухвали апеляційного суду повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК

3. Відповідно до ч. З ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує ухва­лу про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановляє свою ухвалу у разі:

необхідності правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, як більш тяжкого. В такому випадку апеляційний суд вправі цілком або частково відновити обвинувачення в межах того, яке підтримувалося прокурором або потерпілим (його представником) у суді першої інстанції і в апеляції і від якого обвинувачений захищався в суді першої інстанції;

застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичного характеру. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про застосу­вання примусових заходів медичного чи виховного характеру в частині визна­чення виду таких примусових заходів, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі повторює визнані судом першої інстанції формулювання обвинувачення, ква­ліфікацію діяння, аргументацію щодо необхідності застосування примусового заходу та вказує той вид примусового заходу виховного чи медичного характе­ру, який має бути застосований;

скасування необгрунтованої ухвали суду про відмову в застосуванні примусового заходу виховного чи медичного характеру та закриття криміналь­ного провадження щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили діяння, передбачене законом України про кримінальну від­повідальність. У цьому разі апеляційний суд має право сформулювати обви­нувачення в межах того обвинувачення, яке підтримувалося прокурором або потерпілим (його представником) у суді першої інстанції і в апеляції і від якого неповнолітній або неосудний за допомогою захисників та представників і за­конних представників захищались в суді першої інстанції.

С т а т т я 421. Недопустимість погіршення правового становища обвинуваченого

1. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати непра­вильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

2. Виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляцій­ної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдан­ня.

3. Ухвала суду першої інстанції про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру може бути скасована у зв'язку з необ­хідністю застосувати закон про більш тяжке діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, та суворіший вид примусових заходів медичного чи виховного характеру лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

4. Ухвала суду першої інстанції про відмову в застосуванні примусо­вих заходів медичного чи виховного характеру та закриття кримінального провадження щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили діяння, передбачене законом України про кримінальну відпо­відальність, може бути скасована лише у разі, якщо з цих підстав апеля­ційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

5. Ухвала суду першої інстанції може бути скасована з метою погір­шення становища особи, щодо якої вона постановлена, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його пред­ставник.

1. Правова природа «заборони повороту на гірше» в кримінальному про­цесуальному законодавстві обумовлюється положенням ст. 61 Конституції України, відповідно до якого ніхто не може бути двічі притягнений до юридич­ної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таке ж положення міститься і в ст. 19 КПК: «Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили».

2. Саме тому законодавець, передбачаючи можливість скасування судо­вого рішення, зобов'язаний сформулювати чіткі критерії та підстави для такого скасування з урахуванням того, що вже було винесено судове рішення стосовно певної особи і повторно така особа не може бути обвинувачена або покарана за кримінальне правопорушення, за яке вона була виправдана або засуджена.

3. Водночас, встановлюючи можливість погіршення правового стано­вища обвинуваченого судом апеляційної інстанції, законодавець таким чином підкреслює, що судочинство відбувається на засадах змагальності та рівно­правності сторін в умовах функціонування незалежного суду.

4. Погіршенням правового становища обвинуваченого має бути ви­знано: 1) застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення; 2) застосування більш суворого покарання; 3) скасування неправильного звіль­нення обвинуваченого від відбування покарання; 4) збільшення сум, які підляга­ють стягненню; 5) скасування ухвали про закриття провадження; 6) скасування ухішли про відмову у застосуванні примусових заходів виховного чи медично­го характеру та застосування таких заходів; 7) застосування суворішого виду примусового заходу виховного чи медичного характеру; 8) скасування ухвали про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 9) інші випадки, коли цс погіршує становище обвинуваченого, а саме: коли суд апеляційної інстан­ції визнав встановленими додаткові факти, епізоди та включив їх в обсяг об­винувачення, що спричинило зміну кваліфікації, посилення режиму відбування покарання, призначення додаткового покарання, призначення покарання за сукупністю вироків чи злочинів у випадках, коли суд першої інстанції цього не зробив, тощо.

5. Обвинувальний чи виправдувальний вирок, постановлений судом пер­шої інстанції, ухвала суду першої інстанції про застосування примусових захо­дів виховного чи медичного характеру, ухвала суду першої інстанції про відмову и застосуванні примусових заходів виховного чи медичного характеру та закрит­тя кримінального провадження щодо неосудного або неповнолітнього, будь-яка інша ухвала суду першої інстанції можуть бути скасовані у зв'язку з необхідніс­тю погіршення правового становища обвинуваченого лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

6. Якщо прокурор, потерпілий чи його представник оскаржили судове рі­шення за іншими підставами (неправильне визначення розміру заподіяної шко­ди, незалучення до відповідальності інших осіб тощо), суд не вправі погіршити становище обвинуваченого за неназваними підставами.

7. Не може бути підставою до скасування судових рішень у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або більш суворе покарання наявність у справі скарг інших учасників процесу на м'якість покарання або необгрунтоване застосування закону про менш тяж­ке кримінальне правопорушення, наприклад, інших обвинувачених у цій само справі, їхніх законних представників і захисників, позивачів, відповідачів або їхніх представників.

8. Особа, виправдана судом, її захисник і законний представник можуть подати скаргу лише на мотиви та підстави виправдувального вироку.

9. Подання апеляційної скарги прокурором або потерпілим чи його представником на виправдувальний вирок стосовно одного із виправданих не дає суду апеляційної інстанції права скасувати вирок стосовно інших виправда­них на будь-якій підставі.

10. Якщо обвинувачений засуджений за однією або кількома статтями закону й одночасно виправданий за іншою або іншими статтями, вирок не може бути скасований у частині виправдання, якщо справа розглядається за апеляційними скаргами обвинуваченого або його захисника, які оскаржили лише обвинувальну частину вироку.

11. Встановивши порушення закону, суд апеляційної інстанції усуває його, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого і не порушується його право на захист.

12. Суд апеляційної інстанції має право в інтересах особи, виправданої судом, змінити підстави виправдувального вироку відповідно до фактичних об­ставин справи як за наявності скарги з цього приводу, так і за власною ініціати­вою.

13. У випадку скасування виправдувального вироку за скаргою обвину­ваченого, виправданого судом, у зв'язку з його незгодою з мотивами виправ­дання при новому розгляді справи суд першої інстанції не вправі винести обви­нувальний вирок (див. коментар до ст. 416 КПК).

Поиск по сайту: