Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів

На основі способу отримання законодавець виділив такий вид доказів, як показання, що мас різновиди залежно від особливостей процесуального положення джерела доказів, наявності чи відсутності процесуального інтересу та відношення до підозри і обвинувачення (показання обвинуваченого, підозрюваного, спідка, потерпілого, експерта).

1. Показання обвинуваченого - усне повідомлення особи, щодо якої обвинувальний акт передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КГІК, про обставини, що підлягають доказуванню, і дасться добровільно па допиті в установленому законом порядку.

Процесуальне положення обвинуваченого як учасника кримінальної процесуальної діяльності мас специфічну природу, оскільки це особа, яка може бути визнана винною і піддана покаранню. Для обвинуваченого передбаче­ний не обов’язок, а право давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваченого в результатах справи передбачається добровільність надання ним показань. Тільки за такої умови можна говорити про достовірність повідомлених ним даних. Навпаки, примусовий порядок отримання показань обвинуваченого в кожному випадку дає підстави для визнання їх недостовірними.

Звільнення обвинуваченого від відповідальності за надання завідомо неправдивих показань пояснюється інтересами правильної організації захисту. Водночас, надання йому права на дачу показань свідчить про те, що дача неправдивих показань входить у зміст права обвинуваченого на захист. Заперечення щодо права обвинуваченого давати будь-які показання по суті справи є результатом змішування правових і моральних норм поведінки обвинуваченого. З огляду на це можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розцінювати як обставину, що обтяжує покарання. Факт дачі обвинуваченим неправдивих показань, якщо він не пов’язаний з обмовою невинної особи, не повинен розцінюватися як обставина, що тягне за собою негативні право­ві наслідки обвинуваченого. Зміст неправдивих показань обвинуваченого може бути різним: повне чи часткове визнання винуватості у вчиненні злочи­ну або повне заперечення винуватості й окремих доказів. Проте встановлення неправдивості визнання обвинуваченим своєї вини не може бути доказом його невинуватості, так само як факт неправдивості показань обвинуваченого, що заперечує свою винність, не може бути взятим за основу обвинувачення. Сам факт дачі неправдивих показань не трансформується в обвинувальний доказ, оскільки це суперечить засадам кримінального процесу, дотримання яких є обов’язковою умовою допустимості доказів.

Обвинувачений здійснює свій захист не тільки шляхом повідомлення да­них, що відносяться до фактів справи, а й за допомогою пояснень цих фактів. Пояснення і показання, що не мають фактичних даних про обставини вчинення злочину, доказового значення не мають. Згідно з поняттям доказу в кри­мінальному процесі не можуть визнаватися доказами висновки і думки обви­нуваченого щодо юридично значимих фактів. Не мають доказового значення і дані, повідомлені обвинуваченим без посилання на джерело інформації. По­казання обвинуваченого, для того щоб стати доказами, повинні бути отримані при допиті на судовому слідстві в порядку ст. 351 КПК. Ця ознака показані, обвинуваченого характерна способу їх отримання і є підставою для їх відмежування від інших пояснень, заяв, повідомлень обвинуваченого, що не мають доказового значення, але використовуються обвинуваченим для свого захисту.

Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна ді йти висновку, чи визнає він обставини, чи заперечує проти них, суд має право вимагати від нього конкретної відповіді - «так» чи «ні».

Визнання обвинуваченим своєї вини характеризується такими рисами

а) зізнання обвинуваченого є доказом; б) зізнання обвинуваченого має істотне значення для повноти розслідування; в) зізнання обвинуваченого необхідно перевіряти і оцінювати разом з іншими доказами; г) розслідування не повинно вестися тільки в напрямі отримання зізнання обвинуваченого.

Заперечення обвинуваченим своєї вини може бути доказом, якщо він на підтвердження невинуватості повідомляє про конкретні факти, що усувають його причетність до вчинення злочину. Такі показання необхідно перевіриш і оцінювати сторонами обвинувачення та захисту в сукупності з іншими доказами.

Показання обвинуваченого стосовно інших осіб можуть бути доказами якщо обвинувачений повідомляє дані про вчинення чи не вчинення того зломи ну, в якому обвинувачується сам. Показання, в яких обвинувачений повідомляє про злочинну (незлочинну) діяльність інших осіб, не пов’язану з його справою, є показаннями свідка в іншому кримінальному провадженні. У цих випадках обвинувачений мусить бути допитаним у іншому провадженні як свідок.

2. Доказами у криміналі,ній справі можуть бути лише такі показання підозрюваного, в яких є дані про факти, що відносяться до конкретного кримінального провадження. Основна особливість показань підозрюваного в тому, що вони є засобом його захисту. Його показання можуть призвести до закріп ш кримінального провадження, звільнення його з-під варти, повної реабілітації або до того, що йому буде правильно сформульована підозра.

Підозрюваний зацікавлений у результатах провадження. Він не може нести відповідальність за відмову віддачі показань і за надання завідомо неправдивих показань. Показання підозрюваного можуть містити не тільки дані про певні факти, а й їх пояснення. Предмет показань підозрюваного в чинному КПК не визначено. Очевидно, він визначається змістом того документа, винесення якого вводить підозрюваного в процес. Як у повідомленні про підозру, постанові про застосування як запобіжного заходу взяття під варту, так і в протоколі затримання повинна бути вказівка на злочин, який, як передбачається, вчинив підозрюваний. Тому змістом показань підозрюваного можуть бути дані про будь-які факти, пов’язані з цим злочином, а також факти щодо виявлення слідів злочинів. Обсяг показань підозрюваного значною мірою залежить від змісту повідомлення про підозру, протоколу затримання і постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту. Ознайомившись з повідомленням про підозру, протоколом, постановою, підозрюваний може інколи і не дати розгорнутих показань. Причинами цього можуть бути невинуватість підозрюваного або його небажання давати показання. У будь-яких випадках прокурор, слідчий змушені більш конкретно, ніж це відображено в протоколі, постанові, повідо­мити понести до відома підозрюваного про підстави підозри, про наявність окремих, а інколи і всіх доказів, які є в матеріалах кримінального провадження.

Показання підозрюваного-доказ, який підлягає перевірці на рівні з інши­ми доказами у справі. При оцінці показань підозрюваного необхідно враховувати психічний стан особи в момент її затримання чи взяття під варту. Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані в результаті доказування, на підставі достатніх доказів. Вони є лише ймовірними, неповни­ми знаннями про злочин і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримінальному процесі - складова частина функції кримінального переслідування, це письмове твердження прокурора, слідчого, обгрунтоване достатніми доказа­ми про можливу причетність особи до вчинення злочину (ст. 277 КПК).

3. Відповідно до ст. 65 КПК свідок як суб’єкт кримінального процесу – це особа, стосовно якої є відомості, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у зв’язку з чим викликана на допит. Ця особа не повинна бути причетна до вчинення кримінального правопорушення. Свідком може бути особа, яка здатна за своїм психічним і фізичним станом правильно сприймати явища і давати про них правильні докази. Процесуального статусу свідка така особа набуває з моменту виклику для допиту у визначеному законом порядку (див. ст. коментар до ст. 133, 134, 135 КПК).

Інформація (дані) про обставини справи може бути одержана свідком як в результаті особистого, безпосереднього сприйняття фактів (свідок-очевидець), так і зі слів інших осіб, які бачили або іншим шляхом їх сприймали (свідок з чужих слів). Тому особа може бути викликана і допитана як свідок і в тому випадку, коли вона безпосередньо не сприймала обставин, про які дає показання, але чула про них від інших осіб, одержала інформацію про них з документів тощо.

Показання таких свідків важливі тим, що дозволяють виявити і допитати свідків-очевидців, перевірити першоджерело інформації, одержати відомості про інші джерела доказів (документи, предмети тощо). Показання з чужих слів - особливий різновид показань, визнання яких доказами може бути при дотри­манні вимог перебачених ст. 97 КПК.

Як випливає із ч. 5 сг. 95 КПК, свідок у своїх показаннях повинен виклада­ти лише факти. Вони повинні характеризуватися неупередженістю, об’єктивним викладом фактів, які він особисто спостерігав. Чим детальніше викладається відомий свідку факт, тим цінніше його показання. Зазвичай він опосередковує те, що сприймав органами чуття, але почасти показання мають характер су­джень і оцінок. Це пояснюється тим, що факти спочатку сприймаються, а по­тім відтворюються свідком. Тому неможливо уникнути суджень та оцінок, які являють собою логічну форму виразу мислення. Зрозуміло, що судження про факти не може замінити показання про них. Не можна не враховувати того, що на практиці такі показання треба зводити до мінімуму, оскільки окремі з них мають цінність, якщо обгрунтовуються фаховими знаннями, значним життєвим досвідом. Наприклад, коли лікар дає показання щодо характеру хвороби, авіа інженер про технічний стан літака тощо, що не виключає їх допиту в порядку передбаченому для експертів. Про це йдеться в ч. 6 та 7 ст. 95 КПК.

До предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події злочину, злочинною діяння відомих осіб, форми вини, наслідків злочинного діяння, даних, що відносяться до показані, інших свідків, експертів, їх висновків, а також відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка: ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, бачив вперше тощо) дозволить дати правильну оцінку відповідних показань.

5. З одного боку, дані, що повідомляються потерпілим, можуть відігравати важливу роль у встановленні обставин, які підлягають доказуванню, з іншою потерпілий, як правило, є таким учасником процесу, який має власний інтерес у справі. Він відстоює свої процесуальні права в кримінальному судочинстві. Водночас, показання потерпілого можуть містити елементи необ’єктивності, наприклад, вони можуть бути пов’язані з тим, щоб пом’якшити можливу непристойність своєї поведінки або посилити ступінь вини обвинуваченого. Ці обставини повинні враховуватися під час допиту потерпілого. Показання потерпілого т дані, повідомлені ним на допиті під час проведення досудового розслідуваній чи в судовому засіданні. Допит потерпілого повинен проводитись на підставі вимог, зазначених у ст.ст. 224, 225, 353 КПК. За кримінальною процесуальний, природою показання потерпілого багато в чому схожі з показаннями свідка. Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які обставини, встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи. До цих обставин входять і взаємовідносини потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим. Встановлення таких взаємин може допомогти поновити картину події, яка відбувалася.

Зміст показань потерпілого мас певні особливості. Вони в більшості випадків пов'язані з обставинами злочинного посягання (місцем, часом, способом вчинення злочину, особою, що його вчинила, тощо). Значним може бути і обсяг відомостей про фактичні обставини справи, які відомі лише потерпілому і особі, що вчинила злочин (наприклад, коли злочинне посягання здійснюва­лось у відсутності інших осіб). Думки і припущення потерпілого, повідомлені ним при допиті, є невід’ємною частиною його показань. Вони повинні бути зафіксовані в протоколі допиту і підлягають обов’язковій перевірці в процесі доказування. Будь-які показання потерпілого, перш ніж вони будуть використанні при прийнятті рішень, повинні бути перевірені. Перевірка здійснюється шляхом співставлення з доказами, які є у справі. Це дозволяє впевнитись у частковому чи повному збігові показань з іншими доказами.

4. Важливим є те, що показання, отримані від обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка, експерта на досудовому розслідуванні, не є обов’язковими для суду. Вони можуть використовуватися лише для прийняття рішень в стадії досудового розслідування, але в суді підлягають перевірці та дослідженню в порядку, передбаченому КГЖ для судового розгляду. Тільки після цього, визнавши показання достовірними, суд може їх використовувати для обгрунтування судових рішень. Із цього можна дійти висновку, що показання як докази формуються за участі сторін обвинувачення, захисту, потерпілого в судовому порядку, що значно підсилює їх процесуальну та логічну складову, оскільки на їх утворення впливають рівною мірою учасники процесу з різними процесуальними інтересами.

Поиск по сайту: