Стаття 536. Відстрочка виконання вироку

1. Виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:

1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, - до його видужання;

2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;

Якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

1. Норми коментованої статті встановлюють винятки із загального правила про те, що вирок підлягає негайному виконанню з моменту набрання ним законної сили. Таким винятком є відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк.

2. Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок.

Закон допускає відстрочку виконання вироку, яким засудженому призначено покарання у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі.

Клопотання про відстрочку виконання вироку може заявити засуджений, його захисник, законний представник, прокурор, орган або установа виконання покарань.

3. Рішення про відстрочку виконання вироку може прийняти лише суд, який ухвалив вирок. Питання про відстрочку виконання вироку розглядається судом у порядку, передбаченому для вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку (ст. 539 КПК).

4. Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати, чи допускає закон таке рішення щодо цього виду покарання та чи є для цього передбачені законом підстави, а в ухвалі навести мотиви його прийняття та положення закону, якими керувався суд.

5. При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку засудженому у зв'язку з тяжкою хворобою суд повинен встановити не лише факт хвороби, а й те, що вона перешкоджає відбуванню покарання. На підтвердження того й іншого має бути наданий висновок спеціальної лікарської комісії.

6. При тяжкій хворобі засудженого відстрочка виконання вироку надається до його одужання. Тому засудженому в усній чи письмовій формі роз'яснюється його обов'язок повідомити суд про своє одужання. За необхідності суд може періодично перевіряти перебіг одужання засудженого через лікувальну установу. Після одужання засудженого вирок підлягає негайному виконанню.

7. Закон передбачає можливість відстрочки виконання вироку у зв'язку з вагітністю засудженої або наявністю у неї малолітньої дитини. Це правило обумовлене турботою як про здоров'я жінки і дитини, яка повинна народитися, так і жінки та малолітньої дитини. Тому виконання вироку можна відстрочити в межах строку, на який із згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трьох років, але якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким.

8. Відстрочка виконання вироку може застосовуватися тільки до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. У разі смерті дитини або після досягнення дитиною віку, до досягнення якого надавалася відстрочка, вирок звертається до негайного виконання.

9. Пункт 3 ч. 1 ст. 536 КПК містить перелік обставин, за наявності яких негайне виконання покарання може потягти за собою особливо тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї. Цей перелік не є вичерпним. Суд може визнати як підставу для відстрочки виконання вироку й інші обставини. Наприклад, у випадку засудження до позбавлення волі батьків, що мають малолітніх дітей, які залишаються без догляду, можлива відстрочка виконання вироку стосовно одного з них.

10. Відстрочка виконання вироку - право, а не обов'язок суду. Вирішуючи це питання, суд, окрім обставин-підстав застосування відстрочки виконання вироку, враховує також тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення даного питання.

11. Закон не допускає відстрочки виконання вироку щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини (крім випадків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 536 КПК), та щодо осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини.

Стаття 537. Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків

1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

1. До компетенції суду під час виконання вироків належить вирішення досить широкого кола питань. їх вирішення здійснюється наступним чином.

Стосовно вирішення судом питання про відстрочку виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК, Коло осіб, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, визначене ч. 1 ст. 81 КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване лише після фактичного відбуття засудженим строку покарання, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, а до особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, - тільки при відбуванні покарання у вигляді позбавлення волі (ч. 1 ст. 107 КПК). При умовно-достроковому звільненні засуджених від відбування основного покарання, до яких було застосоване додаткове покарання, суд вправі звільнити їх повністю або частково і від додаткового покарання.

Подання про вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована судом щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82 КК) лише після фактичного відбуття засудженим строку призначеного судом покарання, передбаченого ч. 4 ст. 82 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині Кримінального кодексу для цього виду покарання, і не може перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком (ч. 1,3 ст. 82 КК). У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК). До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставах та за умов, передбачених ст. 81 КК (див. п. 2 коментаря до ст. 537 КПК).

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

5. Клопотання (подання) про вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

6. Звільнення від відбування покарання засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, судом можливе лише в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і досягнення дитиною трирічного віку та за умови, що засуджена має сім'ю або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або засуджена має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 1 і 2 ст. 83 КК). Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням (див. п. 2 коментаря до даної статті КПК) чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком (ч. 4 ст. 83 КК).

7. Клопотання (подання) про вирішення питання про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджена відбуває покарання. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

8. Питання про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років може постати перед судом за поданням контролюючого органу (кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання) у випадках: а) неналежної поведінки засудженої у період звільнення від відбування покарання у формі незабезпечення належних умов для виховання дитини, недодержання правил поведінки, які передбачені для засуджених, невиконання чи неналежне виконання законних вимог органів кримінально-виконавчої системи тощо (ч. 4 ст. 83 КК); б) коли засуджена відмовляється від дитини; в) передала її у дитячий будинок; г) зникла з місця проживання; ґ) ухиляється від виховання дитини; д) ухиляється від догляду за нею; е) систематично (тобто три рази і більше) вчинила правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення.

9. Подання про направлення таких жінок для відбування покарання вноситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджена. До подання повинні бути додані матеріали, які підтверджують факти, викладені у поданні, і підлягають перевірці судом у судовому засіданні. При вирішенні питання про направлення звільнених від відбування покарання жінок для відбування покарання з підстав, передбачених ч. 4 ст. 83 КК (див. п. 2 коментаря до цієї статті), суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

10. Згідно з законом (ст. 84 КПК) від покарання через хворобу під час виконання вироків судом звільняються: а) особа, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; б) особа, яка під час відбування покарання захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покаранню; в) військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

а) Звільнення від покарання у зв'язку з психічною хворобою є обов'язковим. По суті ж це звільнення від подальшого відбування покарання або заміна судом відповідно до ст.ст. 92-95 КК покарання застосуванням до особи, яка стала неосудною, примусових заходів медичного характеру, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності хворого для себе або інших осіб. В ухвалі мають бути зазначені мотиви прийняття такого рішення і психіатричний заклад, до якого засуджений має бути госпіталізований. З поданням про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, звертається начальник органу або установи виконання покарань. Разом із поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії та особова справа засудженого (ч. 4 ст. 154 КВК).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК), якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховуються в строк покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК).

б) Звільнення від покарання за іншою тяжкою хворобою є факультативним. Суд може звільнити особу від подальшого відбування покарання за іншою тяжкою хворобою, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини кримінальної справи (ч. 2 ст. 84 КК). Подання до суду про звільнення від покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби вносить начальник органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надається висновок спеціальної лікарської комісії та особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання (ч. 5 ст. 154 КВК).

Уразі одужання особи, звільненої від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (ч. 4 ст. 84 КК).

Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визнається інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом із поданням до суду надається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії (ч. 6 ст. 154 КВК).

в) Звільнення від покарання у вигляді службового обмеження, арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я є обов'язковим. Подання до суду про звільнення від покарання військовослужбовців, які відбувають покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, вносить командир дисциплінарного батальйону, які відбувають покарання у вигляді службових обмежень, - командир військової частини, у вигляді арешту, - начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону. Разом із поданням до суду подається висновок військово-лікарської комісії (ст. 85, ч. 5 ст. 47, ч. 10 ст. 55 КВК).

11. У п. 7 ч. 1 коментованої статті йдеться про застосування судом під час виконання вироків примусового лікування та його припинення до осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для інших осіб (ст. 96 КК). Це особливо небезпечні (карантинні) хвороби, які характеризуються високою заразливістю та летальністю: чума, холера, жовта гарячка, натуральна віспа, сибірка, епідемічний висипний тиф тощо. їх перелік затверджується наказом Міністерства охорони здоров'я України.

Якщо під час відбування засудженим покарання буде встановлено, що він захворів на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших людей, і відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, подання разом із висновком спеціальної лікарської комісії про застосування до такої особи відповідного примусового лікування (ст.ст. 21, 117 КВК). Щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі, примусове лікування застосовується за місцем відбування покарання, а щодо осіб, які відбувають інші види покарань, примусове лікування застосовується у спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

У разі одужання особи подання про припинення примусового лікування разом з висновком спеціальної лікарської комісії або клопотання засудженого, його захисника або законного представника подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні.

12. Підставами направлення звільненого від відбування покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком суду, є: а) невиконання засудженим протягом випробувального строку покладених на нього судом обов'язків або б) систематичне вчинення правопорушень (трьох і більше), що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК, ч. 2 ст. 166 КВК). Невиконанням обов'язків вважається, якщо засуджений не виконав хоча б один з обов'язків, які було покладено на нього судом (ч. З ст. 166 КВК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної діяльності якого проживає засуджений, вносить кримінально-виконавча інспекція, що здійснювала контроль за таким засудженим, а щодо військовослужбовців, - командир військової частини.

Підставами направлення для відбування покарання, призначеного вироком, звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років є, відповідно, випадки, коли до закінчення випробувального строку: а) жінка відмовиться від дитини; б) передасть її в дитячий будинок; в) зникне з місця проживання; г) ухилятиметься від виховання дитини, догляду за нею; г) не виконуватиме покладених на неї судом обов'язків; д) систематично вчинюватиме правопорушення (три і більше), що тягтимуть за собою адміністративні стягнення і свідчитимуть про її небажання стати на шлях виправлення (ч. 5 ст. 79 КК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджена, вносить орган кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої.

13. Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення випробувального строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Так само звільняються судом від призначеного ним покарання після закінчення випробувального строку вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років, які належно поводилися, виконували покладені на них обов'язки, не вчинили жодного із діянь, зазначених у ч. 5 ст. 79 КК і не вчинили нового злочину. Також звільняється судом після закінчення випробувального строку засуджений до покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом випробувального строку не вчинив нового злочину і виконав покладені на нього обов'язки (ч. З ст. 75 КК).

В усіх наведених випадках вирішення цього питання судом, у межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджена особа, здійснюється за клопотанням засудженої особи, її захисника, законного представника, а також інших осіб, установ, за поданням прокурора, органу кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої особи, а щодо військовослужбовців, - за поданням командира військової частини.

14. а) Підставою заміни судом штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів, але на строк не більше двох років, є несплата штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 1 ч. 5 ст. 53 КК).

Підставою заміни штрафу покаранням у вигляді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у межах, визначених п.п. 1, 2, 3 абзацу другого та абзацом третім ч. 5 ст. 53 КК, є несплата штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 2 ч. 5 ст. 53 КК).

Питання про заміну покарання у вигляді штрафу покаранням у вигляді громадських робіт або у вигляді позбавлення волі (ч. 5 ст. 53 КК) вирішує суд, який ухвалив вирок.

б) Підставою вирішення судом питання про заміну покарання у вигляді виправних робіт на штраф із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт (ч. З ст. 57 КК) є непрацездатність засудженого, працездатного за віком, встановлена висновком медико-соціальної та спеціальної лікарської комісії.

Клопотання засудженого, його захисника, законного представника, інших осіб подається, а подання прокурора чи кримінально-виконавчої інспекції про заміну виправних робіт штрафом вноситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок. Стосовно особи, яка під час виконання вироку у вигляді виправних робіт досягла пенсійного (непрацездатного) віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до того ж суду про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 6 ст. 42 КВК).

в) Підставами вирішення судом питання про заміну військовослужбовцям строкової служби покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні є обставини справи (ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання), особа засудженого (її поведінка під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі тощо), а також той факт, що особа раніше не відбувала покарання у вигляді позбавлення волі.

Подання про таку заміну покарання на більш м'яке до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, вноситься органом кримінально-виконавчої системи.

15. Питання про застосування покарання за наявності кількох вироків постає перед судом під час їх виконання у випадках: а) якщо стосовно засудженого є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній за часом вирок, і тому не призначив покарання за сукупністю вироків; б) якщо під час виконання покарання, призначеного за сукупністю вироків, один з них було скасовано із закриттям кримінального провадження апеляційним (п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК), касаційним (ст. 440 КПК), Верховним Судом України (ст. 454 КПК) або за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами (ст. 467 КПК). З поданням про застосування покарання за наявності кількох вироків до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується покарання, може звернутися відповідний орган кримінально-виконавчої системи або прокурор.

16. Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно яко- ю є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд повинен керуватися положеннями ст. 71 КК, яка передбачає правила призначення покарання за сукупністю вироків. У другому із наведених нипадків суд виключає покарання, яке було призначене (враховане) судом, що ухвалив останній вирок, як через призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, так і через призначення остаточного покарання за сукупністю вироків.

17. Можливість тимчасового залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора пов'язується в законі з необхідністю приведення відповідних процесуальних, в тому числі слідчих дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді (ст. 90 КВК).

Під час досудового провадження це питання вирішується за поданням слідчого, погодженим з прокурором, прокурора місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, а в разі, якщо вирішення цього питання необхідне в зв'язку зі здійсненням судового розгляду, - за поданням прокурора воно вирішується судом, який його здійснює.

18. Відповідно до ч. 2 ст. 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а згідно із ч. З ст. 74 КК призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі, якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч. 4 ст. 72 КК.

Приведення вироку стосовно особи, що відбуває покарання, у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вирішується місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - за клопотанням засудженого, його захисника, законного представника або за поданням прокурора чи начальника органу або установи виконання покарань. Своє рішення в обох наведених випадках суд повинен ґрунтувати тільки на обставинах, встановлених судом при ухваленні вироку, та на їх юридичній оцінці, яку надано цим судом.

19. До питань про будь-які сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, які належить вирішувати суду, що ухвалив вирок, відносяться: а) про уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призначенні покарання (основного або додаткового) у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю допущено неточні, неконкретні формулювання; б) про усунення суперечностей і неточностей при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого; в) про усунення описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого тощо.

Очевидно, що під час виконання вироків суд, який їх ухвалив, вправі вирішувати й питання, що виникають внаслідок недоліків вироків, а також питання, що виникли в процесі виконання вироків, зокрема: г) про звільнення з-під варти особи, засудженої до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою, і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу; г) про застосування закону про амністію, якщо його застосування є обов'язковим, і суд при постановленні вироку не обговорив цього питання; д) про зарахування досудового тримання особи під вартою в строк відбування покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущена неточність при його обчисленні; е) про поновлення в правах особи, обмежених під час кримінального провадження, якщо таке поновлення не було зроблено судом при ухваленні виправдувального вироку; є) про скасування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо вони не були скасовані судом при ухваленні виправдувального вироку; ж) про виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це майно; з) про долю речових доказів і документів, якщо їх не вирішено вироком суду; и) про заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна засудженого, якщо у вироку немає такого рішення, тощо.

Наведений перелік питань про будь-які сумніви і суперечності, недоліки, допущені судом при ухваленні вироків, а також питань, що виникають в процесі виконання вироків, які належить вирішувати суду під час виконання вироків, не є вичерпним. Але слід мати на увазі, що під час виконання вироків суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого, якщо таке погіршення становища прямо не передбачено в законі.

Стаття 538. Питання, які вирішуються судом після виконання вироку

1. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.

1. Особа, засуджена за вчинення злочину, вважається судимою за загальним правилом із дня набрання обвинувальним вироком законної сили до погашення або зняття судимості (ч. 1 ст. 88 КК).

Відповідно до ст. 91 КК якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків погашення судимості, передбачених ст. 89 КК.

Законним приводом до розгляду судом питання про зняття судимості є клопотання особи, що відбула покарання.

Клопотання про зняття судимості розглядається судом, який ухвалив вирок.

2. Умовами та підставами прийняття рішення про зняття судимості г: а) відбуття покарання особою у вигляді обмеження або позбавлення волі; б) звернення до суду про зняття судимості після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК; в) доведеність особою своєї зразкової поведінки і сумлінного ставлення до праці з часу відбуття покарання як ознаки свого виправлення.

Клопотання про зняття судимості розглядається судом за участі особи, яка порушила це клопотання, та прокурора. У судовому засіданні може брати участь захисник цієї особи.

3. У випадку відмови у знятті судимості повторне клопотання може бути порушене не раніше, ніж через рік з дня постановлення судом ухвали.

Поиск по сайту: