Стаття 29. Мова, якою здійснюється кримінальне провадження

1. Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторо­на обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні докумен­ти державною мовою.

2. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального пра­вопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

3. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і пода­вати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в по­рядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, на­даються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюєть­ся лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та ін­ших процесуальних документів кримінального провадження засвідчуєть­ся підписом перекладача.

1. Як роз’яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні. Ухваленому 14 грудня 1999 року, положення ч. 1 ст 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», слід розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції).

■ В чинному законодавстві на сьогодні немає єдності щодо врегулюван­ня питання мови провадження, зокрема кримінального. Так, першим чинним Законом щодо використання мови в Україні є Закон ще Української PCP від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській PCP». Згідно із його ст. 18 судочинство в Українській PCP (тепер Україні) здійснюється українською мовою, але у випадках розташування державних та інших органів, установ і організацій в місцях проживання більшості громадян іншої національності поряд з україн­ською може використовуватись і їхня національна мова. Тож за цим Законом судочинство, зокрема кримінальне провадження, може здійснюватись не тільки державною мовою, а й мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості. Відповідно і ст. 19 КПК 1960 р. закріплювала правило-засаду, згідно з яким судочинство в кримінальних справах проводиться українською мовою або мовою більшості населення із забезпеченням особам, які не володіють мовою, якою проводиться судочинство, права робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача. Цей закон (КПК 1960 р.) втра­ти чинність зі вступом в силу Кодексу 2012 р. Однак новоприйнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. у ч. 1 ст. 12 закріпив положення, згідно з яким судочинство й діловодство в судах України проводиться державною мовою. Водночас, ч. 4 цієї статті зазначає, що у судах, поряд і державною, можуть використовуватися регіональні мови (мова більшості населення відповідного регіону) або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 р. в порядку, встановленому процесуальним законом.

Таким чином, на сьогодні в питанні мови кримінального провадження існує колізія між Законом УРСР від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР» і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 p., з одного боку, і ч. 1 ст. 29 КПК 2012 р. - з іншого, бо ця норма в імперативній формі зазначає, що кримінальне провадження здійснюється державною мовою, і сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні доку­мент державною мовою. Оскільки всі зазначені закони регулюють однакові відносини, вони мають однакову юридичну силу, то за загальновизнаним правилом, сформованим у правовій науці і практиці, у випадку виникнення між ними колізії застосуванню підлягає той закон, який прийнятий пізніше, тобто ст. 29 КПК. Тож мовою кримінального судочинства є лише державна (українська) мова. Таке ж правило закріплене і в інших процесуальних законах Украї­ни (ч.1 ст. 7 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 КАС України).

4. Здійснення кримінального провадження в Україні лише державною мовою жодною мірою не обмежує право особи, яка не володіє нею, користуватися у провадженні рідною або іншою мовою, якою вона володіє. Понад те, згідно з вимогою ч. З коментованої статті орган, який веде провадження, зобов’язаний забезпечити його учасникам, які не володіють чи недостатньо володіють дер­жавною мовою, право давати показання, заявляти клопотання, подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою, якою вони володіють. Цей же орган зобов’язаний у разі необхідності забезпечити перекладача.

5. Міжнародно-правові акти у сфері захисту прав і свобод людини, зокрема. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (п. «а» і «!'» ч. З ст. 14) і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 2 ст. 5 і п. «е»

ч. З ст. 6) закріплюють гарантії прав людини і правосуддя, згідно з якими кожній особі має бути невідкладно і детально повідомлено зрозумілою для неї мовою про характер і підстави пред’явленого їй обвинувачення, а також право користуватися послугами перекладача. Частина 2 коментованої статті детальніше конкретизує ще положення, закріплюючи обов’язок органів, які ведуть кримінальне прова­дження, повідомляти кожній особі про підозру її у вчиненні кримінального право­порушення державною мовою, а у випадку неволодіння нею або недостатнього володіння - будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє, роз’яснити суть підозри та її процесуальні права і обов’язки. Це положення стосується і пись­мового повідомлення про підозру (див. коментар до ст.ст. 277, 278 КІ1К). Цьому обов’язку органів, які ведуть провадження, кореспондує право підозрюваного та обвинуваченого користуватися під час провадження (давати показання, заявляти клопотання, скарги тощо) рідною мовою, отримувати копії процесуальних доку­ментів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності корис­туватися послугами перекладача за рахунок держави (п. 18 ч. З, ч. 5 ст. 42 КПК). Таким само правом наділені й інші учасники провадження, зокрема: потерпілий (п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК), цивільний позивач і цивільний відповідач (ч. З ст. 61 та ч. З ст. 62 КПК), свідок (п. 4 ч. 1 ст. 66 КПК). Забезпечити реальну участь у проваджен­ні перекладача - це процесуальний обов’язок органу, який веде провадження.

6. Однією з процесуальних гарантій дотримання прав і законних інтересів підозрюваного чи обвинуваченого та їх належний захист під час кримінально­го провадження є обов’язкова участь захисника у провадженні, якщо вони не володіють мовою, якою воно ведеться. Така участь є обов’язковою з моменту встановлення цього факту (п. 4 ч. 2 ст. 52 КГ1К). Не менш важливою проце­суальною гарантією дотримання прав і законних інтересів названих учасни­ків кримінального провадження щодо мовного питання є залучення до прова­дження такого його учасника, як перекладач. Його призначення - забезпечити розуміння процесуального статусу (прав, обов’язків, відповідальності) та його реалізації з мовною боку, розуміння всіх процесуальних дій та ухвалених за їх результатами процесуальних документів тими учасниками провадження, які не володіють або недостатньо для повного розуміння володіють мовою, якою ведеться судочинство. Він же здійснює й переклад та засвідчує своїм підписом рішення, якими суд завершує судовий розгляд по суті, інші процесуальні до­кументи, копії яких вручаються таким учасникам провадження.

7. Ні суд (судді), ні учасники провадження з обох сторін не вправі виконувати її функцію перекладача у випадках, коли виникає необхідність забезпечити переклад показань, клопотань, скарг, виступів тощо учасників провадження, які не володіють мовою судочинства і здійснюють їх на своїй рідній мові або мові, якщо вони володіють, а також здійснити переклад процесуальних рішень для вручення їх копій таким учасникам кримінального провадження,

8. Коментований Кодекс серед істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, наявність яких тягне безумовне скасування рішення суду, порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, права користуватися допомогою перекладача в кримінально­му провадженні, на відміну від свого попередника (КПК 1960 p.), спеціально не передбачає. Очевидно, що це є упущенням законодавця. Проте не має сумніву в тому, що названі порушення належать до істотних порушень КПК і є підставою для скасування судових рішень судом вищої інстанції в апеляційному чи касаційному порядку.

Поиск по сайту: