Стаття 97. Показання з чужих слів

Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний враховувати:

1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання;

Можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

3. Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання;

3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

Перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

1. Використання показань з чужих слів як доказів - не загальне прави­ло, а його виняток, В таких доказах закладена можливість помилки з причин суб’єктивного чинника, [іони формуються пізніше від первинних і на їх осно­ві. Показання з чужих слів залежать не лише від змісту первинного джерела, а й від загальних закономірностей передачі і сприйняття інформації на кожному етапі ретрансляції. При передачі фактичних даних відбувається їх фільтрація і зміна. Відтак, у їх змісті не виключається надмірна частка суб'єктивності. Тому необхідність в їх отриманні може виникати в таких випадках: І) коли значимість такого доказу надає додаткову і єдину можливість суду встанови ти істотні обставини для кримінального провадження, а також коли без наявнос­ті такого доказу неможливо довести необхідну обставину для провадження;

1) якщо використання такого доказу є виправданим у ситуації відсутності первинних доказів або їх сумнівності; 3) коли первинний доказ втрачений або його неможливо отримати; 4) коли за допомогою показань з чужих слів є мож­ливість віднайти інші докази, до яких слід звернутися для перевірки фактів, що мають значення для провадження; 5) коли дані, отримані з чужих слів, мо­жуть слугувати засобом перевірки інших доказів кримінального провадження;

4) коли показання з чужих елів може використовуватися як засіб заміни пер­винного доказу.

2. У ч. 2 коментованої статті викладені умови допустимості показань з чужих слів як доказів у кримінальному провадженні. При цьому треба мати па увазі, що такі докази повинні відповідати вимогам, викладеним в ст.ст. 84-89 КГ1К, оскільки загальне поняття доказу включає найбільш істотні ознаки як для всіх доказів, так і для кожного окремого виду доказів. Закон виходить із реаль­ності загального, особливого і окремого, коли встановлює вимоги для доказів щодо визначення їх правової природи, процесуального режиму їх формування та перевірки. Відповідно до положень ст. 97 КІІК правом визнання таких дока зів допустимими наділений лише суд. Це не означає, що збирати такі показання не дозволяється в стадії досудового розслідування. Згідно з ч. 1 ст. 65 К11К свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що під лягають доказуванню під час кримінального провадження і яка викликана дня надання показань. Відповідно до ст. 133 КПК слідчому та прокурору надається право викликати для допиту як свідків таких осіб. Іх показання можуть вико ристовуватися як докази лише в стадії досудового розслідування для прийняття відповідних процесуальних рішень.

3. Використання показані, з чужих слів повинно відбуватися за правилами застосування непрямих доказів. Видасться, що такі докази не можна. достовірно встановлювати спірні факти. На одних лише показаннях з чужих, слів не можуть грунтуватися підозра та обвинувачення, тільки в сукупності

з первинними доказами вони можуть визнаватися достатніми для прийти і і судових рішень.

4. У ч. 2 сг. 97 КПК викладені правила, якими слід керуватися суду при вирішенні питання про допустимість показань з чужих слів як доказів, незалежно від можливості допиту особи, яка надала первинні пояснення. Вони стосуються значимості таких показань для кримінального провадження, характеристики осіб, які надали первинні і похідні пояснення, умови і способи їх отримання, узгодженість. з іншими доказами, наявність зацікавленості у свідків, а також можливості перевірки показань з чужих слів шляхом допиту особи, що надала первинні пояснення.

5. В ч. 7 коментованої статті обгрунтовано вказується на недопустимість показань. з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітни­ком оперативного підрозділу стосовно пояснень осіб, наданих їм під час кримінального провадження. Така заборона пов’язана з тим, що вказані особи мають у провадженні процесуальний інтерес (на стороні обвинувачення). Такі показання не можуть визнаватися доказами, оскільки отримані із неналежного процесуального джерела.

Поиск по сайту: