С т а т т я 21. Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень

1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішен­ня справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначе­ному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції спра­ви, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення криміналь­ного провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження по­рушуються її нрава, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.

1. Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується пра­во на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має пра­во будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і сво­боди від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. З ст. 8 Конституції). Право на справедли­вий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних сво­бод (ч. І ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожною на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і не­упередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) осо­ба повинна мати досгуп до такого суду. У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. Суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користу­вання такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характе­ристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контекст і кримінального провадження мас дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.

2. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до слідчого судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють пі пі чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини шито питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з чиїм особі мас бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.

3. Право на доступ до правосуддя не с необмеженим. У встановлених законом (у КПК) випадках воно може обмежуватись. Так, встановлено обмеження обвинуваченого чи інших учасників провадження права на оскарження вироку, ухваленого за результатами спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (ч. 1 ст. 394 КПК), певні обмеження права на оскарження в апеляцій­ному порядку встановлені для вироку суду, ухваленого на підставі угод (див. коментар до ст. 473 КПК). Такий підхід не суперечить Конституції України, міжнародно-правовим актам щодо захисту прав і свобод людини та практиці Європейського суду з прав людини. У своїй практиці Суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Зазначені та інші обмеження оскаржен­им тій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя).

4. Засада обов’язковості виконання судових рішень є конституційною (ч. 5 і і І п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України), тісно пов’язаною із засадою доступу до правосуддя. Досягнення завдань кримінального судочинства можливе лише у тому випадку, коли учасники провадження, інші особи будуть впевне­ні у тому, що судове рішення буде виконане у встановлений строк, в повному обсязі і без необгрунтованих зволікань. У справі «Кайсин проти України» Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби не виконувались рішення суду. Умисне невиконання вироку чи ухвали суду або перешкоджання їх виконанню є кримінальним правопорушенням, передбаченим у ст. 382 КК України. Кваліфікуючою обставиною його є умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.

5. Всі учасники кримінальною провадження мають право брати участь у судовому провадженні. Позитивним моментом КПК є те, що, на відміну від КПК 1960 р., на стадії підготовчого провадження беруть участь всі учасники кримінального провадження згідно з правилами, передбаченими для судового розгляду і закріпленими у ст.ст. 342-345 КПК.

6. Частина 4 коментованої статті встановлює додаткову гарантію для учас­ників процесу щодо захисту їх прав іншими дозволеними засобами. Розпочате щодо особи кримінальне провадження не може бути перепоною для захисту по­рушених прав як у порядку кримінального провадження, так і за його межами. Ця гарантія реалізується шляхом оскарження в порядку цивільного або адміні­стративного судочинства рішень та дій органів державної влади та місцевого самоврядування, які були підставою для кримінального провадження (акти по­даткових перевірок, ревізій тощо); звернення до правозахисних організацій та засобів масової інформації. Умовою використання зазначених повноважень є наявність порушення прав учасників, які не були усунуті органами, що веду ть кримінальне провадження. Звернення до Європейського суду з прав людини за захистом порушеного права можливе лише після використання всіх національ­них засобів захисту (ч. 4 ст. 55 Конституції України).

Поиск по сайту: