В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін

На відміну від угоди про примирення, угода про визнання винуватості може містити також наступні обов'язкові елементи: беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, а також обов'язок підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, разом із визнанням винуватості або окремо (ч. 1 ст. 472 КПК). Другий елемент угоди є скоріше альтернативним, а не обов'язковим і має застосовуватися в тих випадках, коли домовленості між обвинуваченням та обвинуваченим або підсудним мали місце. Щодо першого елементу, тобто беззастережного визнання винуватості, то таке беззастережне визнання стосується саме визнання винуватості як частини угоди, тобто в обмін на інші умови, запропоновані угодою, наприклад, більш м'яке покарання або більш сприятлива кваліфікація кримінального правопорушення. У випадку відмови суду затвердити угоду «беззастережне визнання винуватості», заявлене особою в рамках угоди, втрачає свої правові наслідки та не може використовуватися як доказ. «Беззастережне визнання винуватості» також обмежує обвинуваченого у визнанні обвинувачення «частково», тобто стосовно тільки частини пред'явлених обвинувачень.

Стаття 473. Наслідки укладення та затвердження угоди

1. Наслідком укладення та затвердження угоди про примирення є:

1) для підозрюваного чи обвинуваченого - обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та відмова від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 474 цього Кодексу;

Для потерпілого - обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.

Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 цього Кодексу.

Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, незабезпечення нейтральності суду чи судді при розгляді питань укладення угод або вияв ініціативи з боку суду чи судді на вчинення угоди в кримінальному провадженні може свідчити про упередженість суду чи судді і може слугувати підставою для скасування угоди судом вищою інстанції. Крім того, саме по собі клопотання сторони про примирення чи клопотання про визнання винуватості не є доказом участі особи у вчиненні злочину, а отже, не може слугувати єдиним доказом винуватості особи. Про це йдеться, зокрема, в ч. 6 ст. 469 КПК: «У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості».

2. Першим наслідком укладення угоди про примирення відповідно до ст. 473 КПК є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 та 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК (для підозрюваного чи обвинуваченого). Другим правовим наслідком угоди про примирення є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 і 424 КПК та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди (для потерпілого).

3. Згідно з ч. 2 ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 та 424 КПК, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК. Такі наслідки повинні бути роз'ясненні обвинуваченому або підсудному захисником та у розумінні цих наслідків особою повинен переконатися суд, під час перевірки угоди на відповідність вимогам закону.

4. Недосягнута угода про примирення або про визнання винуватості, не укладена угода або угода, не затверджена судом, не може слугувати доказом у справі або використовуватися сторонами чи судом як доказ винуватості чи навпаки як доказ її відсутності. Радше такого роду відмова є процесуальним кроком кримінального провадження, який не впливає на встановлення фактичних обставин справи. Крім того, згідно з ч. 8 ст. 473 КПК «у разі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених». Це дозволяє спростити та скоротити розгляд справ стосовно деяких підсудних, але саме по собі укладення угод з іншими особами чи факт примирення їх з потерпілими або визнання винуватості не може вважатися доказом винуватості інших підозрюваних або обвинувачених та не може використовуватися як такий доказ або як засіб впливу чи схиляння інших обвинувачених або підозрюваних до укладення угод. Як зазначає ч. 8 ст. 469 КПК (останнє речення), «кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження», що саме і гарантує практичне забезпечення такого принципу. Так само ч. 8 ст. 469 КПК «у разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих». У такому випадку кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди щодо умов угоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Поиск по сайту: