Олена Теліга (1907-1942)

Олена Шовгенева народилася 1907 р. в сім’ї інженера-гідротехніка професора І.Шовгенева. У 1917 р. після революції родина повернулася до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. У 1917-1919 рр. Олена навчалась в гімназії. У 1919 р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом із нею виїхала родина Шовгенів, які оселилися в Чехії. Батько Олени став ректором Української господарської академії в Подєбрадах.

У 1929 р. Олена закінчила історико-філологічний факультет Педагогічного інституту ім. М. Драгоманова.

Протягом 1929-1939 рр. жила і працювала у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті. У 1932 р. почала активно співпрацювати з «Вісником» Дмитра Донцова.

У 1939-1941 рр. у Кракові вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі ОУН. У 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Як член культурної комісії референтури створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври» (1941-1942), який знаходився під наглядом фашистів. Олег Ольжич намагався переконати Олену Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовилася, хоча знала про масові арешти української інтелігенції. 9 лютого 1942 р. вона пішла на чергове засідання «Спілки письменників», де й була заарештована гестапо. За кілька днів Олену Телігу разом із чоловіком було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру під Києвом.

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерної для поетів «празької школи».

Остаточні зміни у світогляді молодої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту, де вона близько познайомилася з Ю. Дараганом, Є. Маланюком, О. Ольжичем та іншими письменниками «празької школи». За своїм духом вічного бунту й заклику до боротьби її поезія нагадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності, - це визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення народу.

У вірші «Сучасникам» поетеса звернулась не лише до сучасників, рядки цього твору – моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає до конкретних дій:

Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби – спокійний і суворий.

Авторка не вимагає від своїх послідовників повного зречення власних інтересів заради боротьби, лірична героїня каже, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але коли перед нею ворог, - вона не має права бути слабкою:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.

О. Теліга розвивала кращі традиції української літератури, зокрема Лесі Українки, що не раз відзначала українська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворих ритмів, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Наприклад, вірш «Вечірня пісня» - поезія думки, яка відбиває трагізм людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід. І поцілунок коханої водночас є м’яким і теплим, і той же час це непереможна зброя:

Тобі ж дарую зброю: Цілунок, гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті Для крику і мовчань –

Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча.

Роль жінки в суспільстві, в житті нації – одна з головних тем лірики О.Теліги. Жінка, на думку поетеси, - це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості – вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чоловіком – означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки – тільки надихати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки.

«Мужчинам»

Гойдайте ж кличний дзвін!

Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, -

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать по-особливому.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після смерті: «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О.Теліги та О.Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

Поиск по сайту: