Ліна Костенко (рік народження 1930)

Ліна Костенко народилася 1930 р. на Київщині в родині вчителів. У 1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». У 1946 р. опубліковані перші вірші Ліни, яка невдовзі вступила в Київський педагогічний інститут, але залишила його і поїхала вчитися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.

Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі».

Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958 р., згодом – збірка «Мандрівки серця» (1961 р.).

У 1961 р. збірка «Сонячний інтеграл» була заборонена ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону. Її твори не виходили окремими виданнями до 1977-го, до появи збірки «Над берегами вічної ріки». Твори і навіть саме ім’я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала «в шухляду». Саме тоді були написані історичний роман «Берестечко», роман у віршах «Маруся Чурай», і вірші, що склали книжки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». У 1963 р. Ліна Костенко у співавторстві створила сценарій фільму «Перевірте свої годинники».

Ще одна збірка «Княжа гора» була заборонена у 1972 р.

У 1977 р. надрукована збірка Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки», через два роки роман у віршах «Маруся Чурай», а у 1980 р. – збірка «Неповторність».

У 1987 р. вийшла збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію імені Т. Г. Шевченка.

Збірка «Вибране» побачила світ у 1989 р.

За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 року присуджено премію Франческа Петрарки, якою консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» і окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999 р. в національному університеті «Києво-Могилянська академія». У 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги.

Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти. Дебютувавши трохи раніше за «шістдесятників», вона стала їхньою предтечею, однією з тих, хто ламав звичні художні критерії. Вихід книжки «Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією. «Вічна ріка» вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам’ять, «вічна ріка» - масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.

Шістнадцятирічне мовчання Ліни Костенко не виглядало як слабкість чи компроміс, бо свою позицію поетка завжди виражала прямо і відкрито.

Твори Ліни Костенко на літературні теми активізують самоусвідомлення поезією своєї ролі в системі справжніх духовних цінностей. Достатньо їх і в збірці «Над берегами вічної ріки», а ще більше в книжках «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур» (1987). А поряд чимало творів, у яких авторська думка звернена до вічних сюжетів мистецтва й міфології, до історичних подій та епізодів із біографій видатних людей. Ці вірші переткані цікавими паралелями, ремінісценціями, часто заряджені полемікою, в якій багато тонких іронічних випадів – один із улюблених літературних прийомів Ліни Костенко.

У книжці «Над берегами вічної ріки», а далі й у наступних для читача розкривається національна історія («Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянських», драматична поема «Дума про братів неазовських»).

Надзвичайний успіх мав історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Ліна Костенко використала історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.

Образ Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох митців і до Л. Костенко. Зокрема, Ольга Кобилянська поклала сюжет Марусиної пісні «Ой, не ходи, Грицю...», а М. Старицький – в основу п’єси.

Роман у віршах «Маруся Чурай» – це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона отруїла за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. Цей твір невичерпний за своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Серед тем, що звучать у романі «Маруся Чурай», насамперед варто вирізнити тему нелегкої, але й високої водночас, місії митця та його слова в житті і долі українського народу. Якби Ліна Костенко писала лише про трагічне кохання дівчини та її зраду, то роман закінчився б розділом «Страта». Але Маруся Чурай мала рідкісний поетичний талант, тому Ліна Костенко вкладає в її вуста наступні слова: «Я тільки інструмент, в якому плачуть сни мого народу».

Незвичайність любовного сюжету починається з незвичайності самої Марусі Чурай. В її глибокій та щирій натурі живе дуже сильне максималістське начало: «Все – або нічого». Грицева мати каже про її серце, що воно «горде і трудне». Важке – бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. І насамперед в коханні. Марусина любов зустрілася з роздвоєною душею Гриця. Так з’являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» – поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Передумуючи у в’язниці свою любов, Маруся Чурай находить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:

Моя любов сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

Отже, небо – і земля. Поезія – і проза. Максималізм – і прагматизм. Душевний порив – і практичний розрахунок. Вічна колізія людського життя...

Козак Гриць Бобренко завис десь між «небом і землею», врешті він обирає земне.

Історичний роман Ліни Костенко багатьма мотивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки. «Трикутник» Маруся-Гриць-Галя нагадує «трикутник» Мавка-Лукаш-Калина. Аналогії проглядають і при зіставленні «Марусі Чурай» з драматичною поемою Лесі Українки «Бояриня». Вельми близькі натури, козачка Маруся і «бояриня» Оксана з їхнім моральним максималізмом, загостреною політичною свідомістю, постають як опозиція компромісності, двоїстості, з якої виростає зрада – в одному випадку коханій, в іншому – Україні.

Пісня для Марусі Чурай – священний вівтар, як і любов.

Творчість Ліни Костенко – визначне явище в українській літературі новітнього часу. В її поезії прекрасно згармонізовані ліричне й епічне начала, сюжетність, уміння малювати характери, відтворювати колорит далеких і близьких часів.

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм – рух, поезія, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства. Спілкування з великим культурним досвідом людства та його творцями, осмислення парадоксів історії, у школі якої сучасна людина не завжди виглядає розумним учнем, загострюють відчуття дисгармонійності й невлаштованості світу наприкінці ХХ ст. У поезіях Ліни Костенко простежується гостре бажання краси, досконалості, затишку, людяності, бажання достукатися до розуму, пробудити людську гідність…

Поиск по сайту: