Поезія «Молодої музи»

Розвиток української літератури кінця ХІХ- початку ХХ ст. спричинився до появи нових літературно-мистецьких явищ, які значною мірою відрізняються від тих мистецьких постатей, що були характерні для літератури ХІХ ст. постала необхідність змін тих естетичних критеріїв, що усталилися на той час у літературі і були пов’язані передусім із реалістичним зображенням дійсності. Іван Франко у статті «З останніх десятиліть ХІХ віку» писав, що в останні десятиліття ХІХ ст. на українському літературному горизонті виникла група молодих письменників, вихованих на зразках найновішої європейської літератури, яка основну увагу звертає на психологію героя. «Нова белетристика – се незвичайно тонка філігранова робота; її змагання – наблизитися скільки можна до музики… Вона незвичайно дбає о форму, о мелодійність слова, о ритмічність бесіди».

Психологізація літературного процесу того часу була викликана цілим комплексом суспільних, філософських та культурних змін, які стали очевидними наприкінці ХІХ ст. Передусім це був антипозитивістський перелом у філософії, артистична метафізика Ф. Ніцше, волюнтаризм А. Шопенґауера, інтуїтивізм А. Берґсона.

Після поезії Миколи Вороного наступним етапом творення модерністичного дискурсу в українській літературі була літературна організація «Молода муза», що виникла у Львові в 1907-1909 рр. Поети, що входили до «Молодої музи», були дуже неоднозначними, а іноді навіть і протилежними у своїх поглядах: Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Петро Карманський, Остап Луцький та інші. Богдан Лепкий згадував, що молодомузівці збиралися в своїй улюбленій кав’ярні «Монополь». Молоді люди, які вважали себе літературною богемою, «на той час студенти чи кілька років по закінченні студій» приходили сюди не лише посмакувати кавою, а й інтелектуально збагатитися в дискусіях. Особливого значення набув приїзд до Львова знаного краківського професора Богдана Лепкого. Краківський гість досить ґрунтовно розповідав про новини: нові підходи до зображення життя у літературі, що найяскравіше проявилися у творах таких письменників «Молодої Польщі», як С. Пшибишевський, С. Жеромський, К. Тетмаєр. Чималий вплив на організацію «Молода муза» мали ідеї польського поета Станіслава Пшибишевського, основні тези якого були опубліковані на сторінках польського журналу «Життя» (Краків, 1899, 1 січня). Цей маніфест цілком відривав мистецтво від життя. Ось деякі положення маніфесту Станіслава Пшибишевського: «Мистецтво не має ніякої мети, його мета сама в собі, воно є абсолютне, бо воно відображає Абсолют, а саме Душу. То ж як абсолют воно не може вкластися в ніякі рамки, воно не може служити ніякій ідеї… Тенденційне мистецтво, мистецтво-насолода, мистецтво-патріотизм, мистецтво, що має моральну чи соціальну мету, перестає бути мистецтвом і стає «євангелієм убогих» для тих, хто не вміє думати чи не має достатньої освіти, щоб читати підручники».

Прийоми модерного підходу до відтворення дійсності, що їх проповідували молодомузівці, мали немалий вплив на дальший розвиток всієї української літератури початку ХХ ст. Члени «Молодої музи» намагалися виступити проти провінційності, сірої буденщини, міщанства, брехні й продажності красного письменства. Вони розробляли патріотичну тематику, у своїх творах осмислюють важливу роль особистості в історії людства, особистості, що здатна скерувати енергію народу на боротьбу за її незалежність.

Літературно-естетична програма «Молодої музи» була втілена в кількох програмних документах, автором яких був Остап Луцький: передмові альманаху «За красою», збірці пародій «Без маски» та у маніфесті «Молода муза». Основний пафос виступів Остапа Луцького пов’язаний з підтримкою талановитих молодих сучасників: О. Кобилянської, В. Стефаника, М. Коцюбинського, Б. Лепкого та інших.

У 1903 р. Остап Луцький під псевдонімом видав скандально відому збірку «Без маски», в якій умістив пародію «Іван Хромко». Пародія мала бути саморозчаруванням відомого поета та вченого своєю працею, своїм життям. Зрозуміло, що пародія завдала нестерпного болю самому Франкові, який не забарився з відповіддю, яка свідчила про блиск полемічного таланту письменника. Чому з’явився такий різкий випад Івана Франка проти молодої людини, що втрачає всіляку віру і надію в торжество справедливості? Дев’ятнадцятирічний юнак у молодечому запалі виступив проти авторитету відомого письменника та знаного громадського діяча. Франкова відповідь призвела до нервового зриву та тривалої хвороби Остапа Луцького.

Формальне заснування «Молодої музи» треба завдячувати випадкові. Найближчі друзі, молоді письменники (Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків, О. Луцький та інші) зібралися в один гурт для зазначення своєї солідарності в розумінні артистичної творчості і почали видавати свої твори під спільним кличем: «Молода муза». Пізніший прихід до «Молодої музи» скульптора Михайла Паращука, як і художника Модеста Сосенка мало засвідчити загальномистецький характер організації. На передній план у літературі виходить тип людини, що втрачає всіляку віру і надію в торжество справедливості. На кінець 1907 року під брендом «Молодої музи» вийшло з друку 8 книжок. Франко підтримав як критик збірку О. Луцького «З моїх днів», високо оцінюючи її. Після згаданої полеміки у відомому «Нарисі українсько-руської літератури до 1890 р.» Іван Франко писав: «Остап Луцький належить справді наймолодшої генерації наших поетів…, але цією збіркою своїх віршів стає на виднім місці в їх ряді. Не лише форма його віршів викінчена і вишліфувана дуже гарно, не лише мова… Остап Луцький вирізняється від своїх найближчих сусідів на нашому молодому Парнасі також сильніше виробленою індивідуальністю і енергією волі».

Про Василя Пачовського Іван Франко писав: «…в Пачовськім нам виявляється неабиякий майстер нашого слова, правдивий талановитий поет, що незвичайно глибоко вслухався в мелодію нашої пісні і нашої мови, що володіє технікою вірша, як мало хто у нас, і вміє за одним дотиком порушити в душі симпатичні струни, збудити пожаданий настрій і видержати його до кінця». Перші три поетичні збірки В. Пачовського стали лінією зв’язку між раннім українським модернізмом та пізнішою течією – символізмом, найяскравішим представником якого була поезія Павла Тичини. Найважливішою темою поезії Пачовського після невдачі визвольних змагань 1918-1920 рр. стає тема визволення України від іноземних поневолювачів. Визвольна тема є магістральною. Особливе місце в утвердженні України як держави займають драми «Сон української ночі», «Сонце Руїни», містичний епос «Золоті ворота». Образ Золотих Воріт, що мають поєднати ідеї Сходу і Заходу Європи – символ майбутньої української держави. У цих візіях Пачовського помітні сліди впливу ідей О. Шпенґлера з його праці «Присмерк Європи». Така ж назва останньої пісні «Золотих воріт». Поетична візія майбутнього України – утворення самостійної України в її етнографічних межах зі столицею в Києві, в українському Римі, де мусять стати Золоті Ворота двох світів – Сходу і Заходу, Азії та Європи. Перша частина поеми має назву «Пекло України», друга – «Чистилище України», що складається з 33 пісень на прикладі героїчної і трагічної історії, наближає твір до «Божественної комедії» Данте. Третя частина «Небо України» була незакінчена. В ній автор хотів розв’язати загадку буття нації і свою як людини, бо, маючи державу, він може творити вищі цінності людського духу. Василь Пачовський – один з найталановитіших молодомузівців, поет національної ідеї, активний борець за українську державність.

Найважливішим у діяльності «Молодої музи» було те, що вона була однією з ланок в ланцюгові літературних організацій багатьох країн Європи – «Молода Бельгія», «Молода Німеччина», «Молода Польща» та інші, що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі. Так, в одному з номерів журналу «Світ» стверджувалося, що «Молода муза» репрезентує відомий в інших народів напрямок символістичний, модерністичний, естетичний. Мета цього напрямку – служити красі.

У першому числi молодмузiвського двотижневика «Свiт» вiд 24 лютого 1906 р. був умiщений своєрiдний манiфест «Наше слово», де так визначалася мiсiя нової групи. На перший погляд, маємо нiбито вiдмову вiд громадянських аспiрацiй, – декларацiю, дивну в добу пiднесення суспiльно-полiтичних рухiв (пiд впливом революцiї 1905 р. в Росiйськiй iмперiї). Але насправдi тут бiльше було епатуючого виклику (в бажаннi ствердити свою незалежнiсть), нiж реальної продуманої й принципової поезiї. Бiльшостi молодомузцiв так i не вдалося «звiльнитися» вiд соцiальних та нацiональних тем, мотивiв, болю, i вони так чи iнакше озивалися в їхнiй творчостi. Загалом кажучи, «Молода муза» мала значнi заслуги перед українською лiтературою: насамперед у розробцi «вiчних» мотивiв, спробi виходу на загальнолюдську духовну проблематику (здебiльшого в здрiбненому масштабi), увазi до того свiту «Добра i Краси», збагаченнi формальних прийомiв, шлiфуваннi ефонiки та iн. Але повнiстю розкрити свої творчi потенцiї «Молода муза» не змогла. Через фiнансовi, матерiально-органiзацiйнi труднощi, за умов байдужостi значної частини громадянства до нацiональної культури вона проiснувала недовго. Власне, видавництво припинило своє iснування вже в 1909 р. Звичайно, творчiсть молодомузцiв на цьому не урвалася. Дехто з них активно працював у лiтературi й далi, творчо зростав, здобув авторитет i визнання поважної величини в нацiональнiй культурi. Насамперед це стосується Богдана Лепкого, Петра Карманського, Василя Пачовського i Михайла Яцкiва.

У поезiї Богдана Лепкого виразно простежується фольклорний струмiнь, який вiн прагнув поєднати з духовними тривогами iнтелiгента початку XX ст. та з iндивiдуалiстьскими мотивами (медитацiї про життя i смерть, минущiсть усього сущого, самоту; почасти й мотиви свiтового болю). Та, мабуть, найуспiшнiше витримали випробування часом соцiально-гуманiстичнi та нацiонально-патрiотичнi поезiї Б. Лепкого. Модернiстичнi тенденцiї бiльше вираженi в поезiї Василя Пачовського.

Симпатиками «Молодої музи» в Надднiпрянськiй Українi були лiтератори, що гуртувалися навколо київської «Української хати» (1909-1914), яку редагували П. Богацький i М. Шаповал i на сторiнках якої критики М. Срiблянський (псевдонiм М. Шаповал), М. Євшан, О. Грицай боронили й пропагували те, що їм здавалося модернiстськими тенденцiями української лiтератури – в них вони вбачали її майбутнє. «Чиста краса» у хатян трохи несподiваним чином поєднувалася з нацiональною iдеєю. Поезiя в журналi була репрезентована творами О. Олеся, Григорiя Чупринки, Миколи Вороного, а також Максима Рильського, Павла Тичини, Михаля Семенка та iнших тогочасних початкiвцiв. (З прозаїкiв i драматругiв у нiй друкувалися О. Кобилянська, В. Винниченко та iн).

Отже, «Молода муза» була ланцюгом літературного процесу у Європі. Водночас «Молода муза» якнайтісніше пов’язана з тими новими віяннями, які захопили Україну на початку ХХ ст., що було свідченням активності української літератури того часу в загальноєвропейському літературному процесі.

Поиск по сайту: