|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Правові основи діяльності водного транспорту
Отже, морський і річковий транспорт виник ще у сиву давнину. Звідти, по мірі розвитку транспорту, укріплення транспортних шляхів, чи в цілому — еволюції водного транспорту, крок за кроком розвивалося й водне транспортне право. Спочатку це були якісь окремі правові поняття, що переростали у звичаї, а вже ближче до сучасних часів ці поняття складалися в правові норми, закріплювалися в нормативно-правових актах і створювали систему водного транспортного права, яка має свій зовнішній вираз у системі транспортного законодавства. Система правових витоків, в яких беруть своє правове підґрунтя водні транспортні суспільні відносини, називається джерелами водного транспортного права. Основні з них: • Кодекс торговельного мореплавства України; • Водний кодекс України; • Статут внутрішнього водного транспорту СРСР; • Закон України «Про транспорт». Якщо розглядати окремо джерела морського й річкового транспортного права, то тут слід зазначити, що в річковому транспортному праві існує багато невизначених тлумачень (на рівні законів). Так, для прикладу, немає визначення судна, екіпажу судна, майна, що затонуло. Тому при вивченні водного транспортного права, зокрема річкового, у багатьох випадках доводиться оперувати за схожістю з тими визначеннями, які є в нормах Кодексу торговельного мореплавства України та інших законодавчих актах. Разом з тим, законодавець передбачив в основоположних випадках взаємне/проникнення норм морського транспортного права в річкове, і навпаки. Так, для прикладу, згідно зі статтями 13, 297, 327 КТМ України, його правила поширюються й на судна внутрішнього плавання: • під час їх прямування морськими шляхами; а також плавання по річках, озерах, водосховищах, іншими водними шляхами при здійсненні перевезення із заходженням в іноземний морський порт; • при зіткненні морських суден й суден внутрішнього водного плавання; • у разі застосування права при рятуванні. Для морських транспортних відносин характерна дія в них норм права Водного кодексу України. Таким випадком можна назвати визначення ст. З цього Кодексу, за якою до водного фонду України належать: 1) поверхневі води; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води й територіальне море. Як відомо, внутрішніми морськими водами і територіальним морем здійснюється і торговельне мореплавство. Отже, Кодекс торговельного мореплавства України був введений в дію Постановою Верховної Ради України 9 грудня 1994 р. і своїм призначенням має регулювати відносини, що виникають з торговельного мореплавства. Кодекс містить 11 розділів (393 статті): ї. Загальні положення. 2. Судно. 3. Екіпаж судна. 4. Морський порт. 5. Морське перевезення. 6. Фрахтування суден. 7. Морське буксирування. 8. Морське страхування. 9. Надзвичайні морські події. 10. Обмеження відповідальності судновласника. 11. Претензії та позови. Водний кодекс України має своїм завданням регулювати правові відносини в цілях забезпечення схоронності, науково обгрунтованого раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відновлення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення і вичерпання, усування шкідливої дії вод і ліквідації її наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Кодекс введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 р. і містить шість розділів: 1. Загальні положення. 2. Державне управління і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. 3. Водокористування. 4. Охорона вод. 5. Спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Відповідальність за порушення водного законодавства. 6. Міжнародні відносини. Статут внутрішнього водного транспорту СРСР був затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801. Статут визначає основні задачі та обов'язки органів внутрішнього водного транспорту по забезпеченню потреб держави в перевезеннях вантажів і пасажирів внутрішніми водними шляхами, а також взаємовідносини внутрішнього водного транспорту з іншими галузями народного господарства. Статут має десять розділів (232 статті): 1. Загальні положення. 2. Внутрішні водні шляхи. Флот. 3. Порти, пристані, вантажне і комерційне господарство. 4. Планування і організація перевезень вантажів. 5. Перевезення пасажирів, багажу та пошти. 6. Буксирування плотів та суден. 7. Порядок встановлення тарифів і зборів. 8. Перевезення в прямому змішаному і прямому водному сполученні за участю інших видів транспорту. 9. Відповідальність пароплавств, вантажовідправників, вантажоотримувачів і пасажирів. 10. Акти, претензії і позови. Зазначений перелік нормативно-правових актів не є вичерпним, але вони за своєю сутністю є базовими в регулюванні водних транспортних суспільних відносин. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |