Поняття бойової готовності

ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З НАВЧАЛЬНОГО ПРЕДМЕТУ

" УПРАВЛІННЯ ПОВСЯКДЕННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДРОЗДІЛІВ"

Харків

Зміст

ТЕМА 1 БОЙОВА ГОТОВНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Повсякденна управлінська діяльність в сучасний період дуже різноманітна, оскільки вона пов’язана зі всіма сторонами складного життя військової частини.

Серед завдань повсякденної діяльності особливе місце займає бойова готовність військовослужбовців та підрозділів.

Поняття бойової готовності

Бойова готовність – це такий стан підрозділів, коли вони здатні у мінімально короткі терміни здійснити перехід з мирного у воєнний стан і успішно виконати бойове завдання, згідно з призначенням.

Бойова готовність повинна забезпечувати:

− своєчасне приведення підрозділів у вищі ступені бойової готовності та введення в бій передових сил оборони;

− виконання бойового завдання в умовах застосування противником високоточної зброї, засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) і захист від зброї масового ураження (ЗМУ);

− спроможність виконувати бойове завдання під час раптового нападу повітряного противника;

− своєчасну відбудову порушеної бойової готовності підрозділів.

Бойова готовність передбачає:

− визначений ступінь укомплектування підрозділів особовим складом, озброєнням і бойовою технікою;

− наявність відповідних запасів матеріальних засобів;

− підтримання у справному стані та готовому для використання озброєння і бойової техніки;

− високу бойову підготовленість підрозділів, перш за все польове уміння особового складу, бойову злагодженість підрозділів;

− необхідну підготовку командних кадрів і штабів, а також високий моральний стан і психологічну підготовку, міцну військову дисципліну і організованість особового складу.

Основними показниками бойової готовності підрозділів є боєздатність військ та час, необхідний для підготовки підрозділів до виконання бойових завдань.

Боєздатність - це можливість підрозділів вести бойові дії і виконувати бойові завдання відповідно до їх призначення. Боєздатність є головним, визначальним показником бойової готовності і залежить від таких факторів, які зазначені на рис.1.

Рис. 1. Залежність боєздатності

Підрозділи приводяться у вищі ступені бойової готовності за бойовими розпорядженнями. Для відмобілізування та приведення у бойову готовність підрозділів установлюються сигнали.

Переведення підрозділів з мирного у воєнний стан завжди відігравало визначну роль в успішному веденні бойових дій щодо відбиття, зриву нападу агресора та його розгрому.

Основною метою переведення підрозділів у вищі ступені бойової готовності, є переведення підрозділів на організацію і штати воєнного часу, їх доукомплектування особовим складом, озброєнням, технікою, поповнення запасами матеріальних засобів, приведення озброєння та техніки у готовність до бойового застосування, проведення бойового злагодження, формування і злагодження нових органів управління, підрозділів і установ.

Бойова готовність підрозділів у мирний час забезпечується:

− наявністю в штабах усіх рівнів ретельно відпрацьованих планів відмобілізування і приведення у відповідні ступені бойової готовності, які повинні постійно уточнюватися, а також повністю підготовлених і забезпечених належним чином мобілізаційних ресурсів для швидкого доукомплектування підрозділів;

− знанням і розумінням командирами, штабами, а також усім особовим складом у необхідному обсязі майбутніх бойових завдань і попередньою, ще в мирний час, підготовкою до їх виконання;

− постійною оцінкою обстановки і передбаченим її розвитком, умілою організацією та чітким несенням бойового чергування і бойової служби, своєчасним накопичуванням чергових сил і засобів;

− підтриманням у необхідній готовності для бойового застосування озброєння та техніки;

− своєчасним переозброєнням військ новою технікою і зброєю, оволодінням ними особовим складом;

− постійною готовністю для відбиття можливого раптового нападу противника, відмобілізуванням і діями за призначенням;

Стан бойової готовності значною мірою визначається доцільною дислокацією і розміщенням підрозділів, а також безперервним веденням активної розвідки з метою вивчення противника, своєчасного викриття його планів, намірів, підготовки і початку розв’язування агресії.

Під час визначення термінів готовності підрозділів для виконання бойових завдань враховується, що війна проти будь-якої держави, може бути розв’язана агресором після поступового нарощування напруженості міжнародної обстановки або в умовах її різкого загострення. Агресія може мати тривалий або короткий загрозливий період, який буде характеризуватися активізацією безпосередніх приготувань до війни. Цей період повинен бути використаний для підвищення бойової готовності військ При цьому не виключається ймовірність раптового розв’язування агресором воєнних дій.

У зв'язку з надзвичайною обстановкою можливого раптового нападу агресора повинні бути вжиті всі заходи щодо забезпечення необхідної готовності наших військ, щоб максимально знизити ефективність перших ударів противника і забезпечити організований вступ своїх військ у війну за будь - яких умов обстановки. Але при цьому необхідно узяти до уваги, що у мирний час утримувати в повній готовності до дій підрозділи видів Збройних Сил, родів військ, спеціальних військ і тилу, враховуючи політичні, економічні, соціальні та інші фактори, дуже скрутно і через те недоцільно. Їх склад і рівень бойової готовності повинні відповідати оборонній достатності, забезпечувати швидке виконання мобілізації і оперативне розгортання військ, не допускати раптових ударів противника, успішно вирішувати завдання як в перших оборонних операціях, так і в наступних контрнаступальних (наступальних) операціях початкового періоду війни. Для цього в підрозділах, які є у складі оперативно-територіальних командувань, визначена частина військ утримується на бойовому чергуванні практично в готовності до негайних дій, необхідна частина підрозділів - у постійній готовності в чисельності і організації, наближеній до воєнного часу. Підрозділи скороченого складу необхідно мобілізувати у визначені строки.

Усі дії проводяться за сигналом “Збір” з виконанням заходів маскування у вигляді тактичної підготовки, проведення занять, тренувань та навчань.

Замислом розвитку функціональних структур Збройних Сил України передбачається вдосконалення їх якісних характеристик, досягнення відповідності бойового та чисельного складу, їх бойових можливостей характеру реальних та потенційних загроз національним інтересам України.

Для цього загальний бойовий склад Збройних Сил за функціональним призначенням розподілятиметься на: об’єднані сили швидкого реагування та основні сили оборони (мал. 2).

Рисунок 2. Функціональна структура Збройних Сил України

Об’єднані сили швидкого реагування(ОСШР) – сили бойової готовності, які спроможні без доукомплектування виконувати визначені завдання.

У їх склад входить частина військ (сил), які здатні до негайного реагування на кризові ситуації. Вони складатимуть до 30% від загального бойового складу Збройних Сил України мирного часу та розподілятимуться на сили негайного реагування і сили швидкого реагування.

Сили негайного реагування призначені для негайного реагування на загрози, стримування, недопущення та нейтралізації збройних конфліктів на стадії їх зародження.

Укомплектованість особовим складом – більш ніж 90%, озброєнням і військовою технікою – на 100%.

Сили швидкого реагування призначені для нарощування (посилення) сил негайного реагування, створення угруповання з метою адекватного реагування на рівень загроз, а у разі виникнення збройного конфлікту, недопущення переростання його в локальну війну.

Укомплектованість особовим складом – більш ніж 70%, озброєнням і військовою технікою – на 100%.

Основні сили оборони(ОСО) – сили мобілізаційної готовності, спроможні до виконання завдань після відмобілізування і приведення у бойову готовність. Частка Основних сил оборони від загального бойового складу Збройних Сил України мирного часу становитиме до 70% і вони розподілятимуться на сили нарощування та сили стабілізації.

Сили нарощування призначені для нарощування зусиль, підсилення при необхідності ОСШР при виконанні ними завдань ліквідації (локалізації, нейтралізації) збройного конфлікту.

Укомплектованість особовим складом – до 50%, озброєнням і військовою технікою – не менш ніж на 80%.

Сили стабілізації призначені для розгортання з’єднань і військових частин, необхідних для гарантованого виконання завдань ОСШР і Силами нарощування, та мають бути готовими до застосування в усіх можливих формах ведення воєнних дій, завершення ліквідації збройного конфлікту та стабілізації обстановки.

Укомплектованість особовим складом – до 30%, озброєнням і військовою технікою – не менш ніж на 80%.

Бази, центри, склади, арсенали матеріально-технічного забезпечення відноситимуться до системи забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України.

Основними шляхами, які забезпечать готовність функціональних структур для виконання завдань за призначенням, є:

− формування багатофункціональних, мобільних з’єднань і військових частин Збройних Сил України на основі модульного принципу, з можливістю створення бригадних, батальйонних тактичних груп на базі штатних підрозділів різних родів військ, приведення до визначених показників ОСШР та ОСО;

− збільшення питомої ваги бойових частин, з’єднань і військових частин постійної готовності та зменшення питомої ваги структур логістики, військових навчальних закладів, установ і організацій, інших забезпечуючих військових частин і установ;

− виведення зі складу видів Збройних Сил Україниарсеналів, баз і складів, військових частин забезпечення загальновійськової номенклатури та передача їх до складу Об’єднання сил забезпечення.

Формування на базі решти арсеналів, баз і складів, військових частин центрів забезпечення за номенклатурами відповідних видів Збройних Сил України.

За розрахунками, формування визначених функціональних структур забезпечить надійне виконання покладених на Збройні Сили України завдань, дозволить привести їх склад та чисельність у відповідність до економічних і мобілізаційних можливостей держави, забезпечить раціональне використання людських, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.

Незважаючи на те, що за період з 2006 до 2011 роки чисельність Збройних Сил України буде скорочена більш ніж на 100 тисяч осіб та складатиме на кінець 2011 року близько 143 тисяч осіб, реформування Збройних Сил України не призведе до зниження їх бойового потенціалу. Під скорочення підпадають військові частини, які вичерпали свій бойовий потенціал внаслідок закінчення ресурсу експлуатації озброєння і військової техніки, непридатності до використовування ракет і боєприпасів.

1.2. Обов’язки військовослужбовців у разі оголошення тривоги

Підйом підрозділів за бойовою тривогою здійснюється командирами (начальниками), яким Міністром оборони України надано це право.

Підйом за бойовою тривогою відбувається з метою підготовки до виконання бойових завдань.

Під час підйому підрозділів за бойовою тривогою здійснюються встановлені заходи з наступним виведенням у визначений район усього особового складу військової частини з належним йому озброєнням, боєприпасами, бойовою та іншою технікою, матеріальними засобами.

Підйом підрозділів за бойовою тривогою здійснюється згідно з планом, що розробляється командиром військової частини і затверджується старшим командиром.

У плані передбачаються:

− порядок і способи одержання розпоряджень (команд, сигналів) від вищого штабу й доведення їх до штабів і підрозділів;

− порядок оповіщення та збору військовослужбовців, які проживають поза розташуванням військової частини;

− заходи, які проводяться у військовій частині та її підрозділах щодо підвищення рівня бойової готовності, порядок і термін їх виконання, сили й засоби, які повинні залучатися до їх виконання;

− порядок нарощування чергових сил і засобів, посилення охорони;

− морально-психологічні заходи;

− організація несення комендантської служби під час виходу військової частини в районі зосередження і пункти збору;

− заходи бойового, медичного, технічного й тилового забезпечення;

− організація управління та зв’язку під час підйому військової частини за бойовою тривогою та пересування до визначеного району.

Для відпрацювання дій підрозділів за бойовою тривогою, виходу військової частини й підрозділів для гасіння пожежі чи ліквідації стихійного лиха та вирішення інших завдань оголошується збір.

Збір військової частини (підрозділу) оголошується черговим частини після отримання встановленого сигналу (команди, розпорядження) з вищого штабу, а також командиром військової частини або старшим командиром (начальником). Для збору в частині встановлюється єдиний постійно діючий сигнал.

Перевірка встановленого рівня бойової готовності підрозділів з проведенням усіх заходів без обмеження може здійснюватися тільки Міністром оборони України або з його дозволу Начальником Генерального штабу Збройних Сил України. Інші посадові особи, зокрема під час інспектування підрозділів можуть здійснювати перевірку з обмеженнями, встановленими Міністром оборони України. Після оголошення бойової тривоги, збору, а також під час перевірки бойової готовності командир військової частини (підрозділу) повинен уточнити завдання і порядок дій.

Для осіб добового наряду розробляється інструкція для дій у разі оголошення бойової тривоги чи збору, в підрозділах крім того розробляється бойовий розрахунок.

В бойовому розрахунку відображається:

1. Порядок оповіщення офіцерів, прапорщиків і військовослужбовців, які мешкають поза казармою.

2. Порядок отримання зброї і боєприпасів.

3. Порядок екіпірування і отримання майна.

4. Порядок виносу (вивозу) майна і матеріальних засобів.

5. Порядок зміни добового наряду.

6. Порядок зміни варти.

7. Порядок охорони, оборони розташування частин, підрозділів.

8. Порядок зняття техніки і озброєння зі зберігання.

9. Порядок виведення машин з парку.

10. Завантажувально-розвантажувальні команди.

11. Заходи щодо захисту від ЗМУ, розвідки, маскування та інші заходи в залежності від пункту дислокації і завдань частин, підрозділів.

Усі військовослужбовці повинні твердо знати й чітко виконувати свої функціональні обов’язки у разі оголошення бойової тривоги чи збору.

Бойовий розрахунок доводиться та уточнюється щодня на вечірній перевірці, з урахуванням відсутнього особового складу.

Порядок дій чергового роти з отриманням сигналу

Черговий роти у разі тривоги зобов’язаний:

− здійснити підйом особового складу;

− доповісти черговому частини про отримання сигналу;

− відправити посильних для оповіщення офіцерів, прапорщиків і військовослужбовців, які перебувають на службі за контрактом;

− виставити днювального для охорони казарми на вході;

− видати зброю особовому складу під розпис у книзі видачі зброї;

− до прибуття в роту офіцерів або старшини виконувати вказівки чергового частини.

Отримавши від чергового роти команду, військовослужбовці (якщо вночі) зобов’язані:

− піднятися з ліжок;

− завісити вікна (виконують світломаскування казарми);

− одягнутися, отримати індивідуальні засоби захисту від зброї масового ураження, укомплектовані речові мішки, особисту зброю і вишикуватися за командами згідно з бойовим розрахунком для виконання першочергових завдань.

Удень черговий роти відправляє днювальних для оповіщення особового складу, який знаходиться в місцях проведення занять, робіт та інше.

Особовий склад прибуває в розташування роти, отримує індивідуальні засоби захисту від зброї масового ураження, укомплектовані речові мішки, особисту зброю і діє згідно з бойовим розрахунком роти.

Одним з елементів бойової готовності є особиста екіпіровка всього особового складу. Вона повинна забезпечувати виконання своїх обов’язків за службою в повному обсязі, з моменту підняття за тривогою й включає мінімум одягу, спорядження і приладдя для роботи у польових умовах.

Порядок предметів екіпірування визначається згідно з наказами, відповідно для кожного роду військ.

Усі військовослужбовці повинні твердо знати і чітко виконувати свої функціональні обов’язки у разі оголошення бойової тривоги чи збору.

Екіпіровка військовослужбовця містить у собі:

− обмундирування та особисту зброю;

− речовий мішок, у якому повинні бути: казанок, плащ-намет, туалетні речі, фурнітура (ґудзики, 2-3 зошита, конверти, носові хустини, комірці, одна пара онуч, крем, щітка для взуття), індивідуальний комплект захисту, головний убір не у сезон.

Екіпіровка офіцера містить у собі:

обмундирування та особисту зброю;

− польову сумку;

− індивідуальні засоби захисту від зброї масового ураження,

− речовий мішок, в якому повинно бути: плащ-накидка, головний убір, натільна білизна (літня), білизна тепла, шкарпетки (онучі), рушник, туалетні речі, станок для гоління, щітка, крем для чобіт, щітка для одягу, столові речі, підкомірці, носові хустинки, ліхтарик, фурнітура, бойовий раціон, індивідуальний пакет.

Військовослужбовці після отримання зброї і військового майна діють згідно з бойовим розрахунком.

Водії (механіки-водії) відбувають у парк. Після прибуття в парк старший з водіїв з дозволу чергового парку відкриває сховище бойової техніки і керує підготовкою техніки до виходу з парку, з прибуттям решти підрозділу, в призначений час, підрозділ на бойової техніці виходить до пункту збору, де продовжує виконувати заходи згідно з бойовим призначенням.

Військовослужбовці, які призначені згідно з бойовим розрахунком в вантажно-розвантажувальні команди, прибувають до складів, де чекають начальника сховища. Після прибуття начальника сховища, виконують його команди до особового розпорядження.

Стан бойової готовності залежить від ступеня та якості укомплектованості підрозділів особовим складом, озброєнням, бойовою та спеціальною технікою, запасами матеріальних засобів, тому командир повинен завжди знати потреби підрозділів у особовому складі, техніці та запасах матеріально-технічних засобів (МТЗ), мати точні відомості про обліковий та наявний склад частини, бойову техніку, озброєння та боєприпаси, пальне, про всі інші запаси матеріальних засобів, періодично перевіряти їх стан та бойову готовність. З виникненням поточного або тимчасового некомплекту особового складу та автотранспорту командир повинен в установлений термін через штаб подати у відповідні органи заявку для його усунення.

Для якісного комплектування (доукомплектування) підрозділів командир зобов’язаний знати ділові та морально-бойові риси всіх офіцерів, прапорщиків частини і старшин рот (батарей) як кадрового складу, так і військовозобов’язаних запасу, які призначені для укомплектування частини. Для того, щоб вивчити ділові та морально-бойові риси військовозобов’язаних, командир повинен виділяти необхідний час, визначати строки, узгоджувати дату його проведення з військкоматами і відображати це в особистому плані роботи. Командир повинен особисто брати участь у розподілі новоприбулих у частину з навчальних підрозділів сержантів, солдатів та поповнення чергового призову, військовозобов’язаних.

Особливу увагу командир повинен приділяти утриманню в справному стані і підтриманню в готовності для бойового застосування озброєння та військової техніки частини. Практика роботи командирів свідчить, що це досягається проведенням комплексу таких організаційно-технічних заходів:

− суворим дотриманням періодичності та обсягу обслуговування техніки та озброєння і постійним контролем за їх станом;

− ретельною організацією та проведенням занять з технічної підготовки з офіцерами, прапорщиками та водіями;

− удосконаленням паркового обладнання;

− проведенням систематичних тренувань з екіпажами, обслугами зі зняття техніки і озброєння зі зберігання та її приведення в готовність для бойового застосування в установлені терміни.

Щоб організувати приведення підрозділу в бойову готовність, командиру, беручи до уваги рішення штабу, слід вирішити і дати завдання офіцерам управління та командирам підрозділів, організувати взаємодію, всебічне забезпечення та управління, ретельно спланувати весь комплекс заходів.

Основою виконання всіх заходів з приведення в бойову готовність є рішення командира. Воно приймається особисто командиром на основі всебічного вивчення та усвідомлення вихідних даних, оцінки обстановки та зроблених розрахунків. Вихідними даними для прийняття рішення командира є наказ вищого командира, розрахунки та наряди на поповнення особовим складом та автотранспортом до штатів воєнного часу, а також вказівки щодо всебічного забезпечення та управління.

Ставлення завдань щодо приведення підрозділів у бойову готовність має свої особливості. Це доцільно робити за категоріями офіцерів, доводячи завдання в частині, що їх стосується, спочатку до заступників командира потім до начальників родів військ і служб, командирів підрозділів. Планування приведення частини в бойову готовність полягає в детальній розробці змісту та порядку виконання заходів під час приведення частини в бойову готовність.

Важливим завданням командира з підтримання постійної бойової готовності є своєчасне уточнення документів що плануються за часом, місцем та обсягом заходів, що проводяться, з метою врахування всіх необхідних змін у бойовому складі та укомплектованості підрозділів особовим складом і бойовою технікою. Для уточнення плану приведення в бойову готовність залучаються заступники командира, начальники родів військ і служб, командири батальйонів (дивізіонів).

Документи бойової готовності уточнюються щомісячно у дні, визначені планом бойової підготовки частини.

Командир повинен постійно приділяти увагу підтриманню свого підрозділу (частини) в постійної бойової готовності.

Поиск по сайту: