Самостійне утворення слів з даним афіксом

Під час формування словотворення широко використо­вується прийом порівняння. Порівняння здійснюється у двох планах:

- порівняння ряду слів із однаковим словотвірним афік­сом: відбувається уточнення, що спільного в цих словах за значення і за звучанням (м'ячик, носик, песик, бантик тощо);

порівняння споріднених слів (мотивуючого і похід­ного): визначається, чим подібні і чим відрізняються ці слова (ліс - лісовий — лісовик — лісовичка).

Для порівняння звукового складу споріднених слів ре­комендують використовувати звукові графічні схеми слів.

Під час добору лексичного матеріалу для роботи над граматичною системою словотворення враховується струк­турна складність слова та фрази, тобто беруться до уваги можливості вимоги звуків і відтворення дітьми слів.

Система занять на засвоєння дітьми граматичної системи словотворення повинна являти собою цикл (серію) вправ з пое­тапним відпрацюванням і поступовим ускладненням дій дитини з одним і тим же мовленнєвим лексичним матеріа­лом та наступним повторенням цього циклу на більш висо­кому рівні.

§4. Спеціальна методика формування морфологічної

сторони мовлення

Формування словозміни у дошкільників із ПМР здійс­нюється з урахуванням закономірностей нормального он­тогенезу взаємодії у розвитку лексики, морфологічної та синтаксичної системи мови. В процесі корекційно-логопе-дичної роботи рекомендується поступове ускладнення форм мови, завдань та мовленнєвого матеріалу. Зміст та методи роботи при цьому основуються на використанні природних шляхів засвоєння дитиною рідної мови: засвоєння системи тих базових структур, які найбільше використовуються і які являють собою практичне втілення граматики.

Основним завданням є навчити дітей правильно зміню­вати слова, які є в їх активному словнику, виховувати кри­тичне ставлення до граматичних помилок у їх власному та чужому мовленні, потребу говорити правильно.

На початковому етапі навчання проводиться нормування словозміни у діалогічному мовленні (на рівні словосполу­чення, речення), у подальшому - закріплення словозміни у зв'язному мовленні.

Б.І.Гриншпун вважає, що синтаксичні та морфологічні конструкції, якими у першу чергу необхідно оволодіти ди­тині, повинні бути: 1) найбільш суттєвими у зв'язку з роботою з розвитку предикативної функції мови; 2) найбільш

-СПЕЦІАЛЬНА МЕТОДИКА ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

типовими для розмовного мовлення; 3) ті, що найбільш часто зустрічаються.

На фоні цих конструкцій відпрацьовуються різні мор­фологічні узагальнення. Основним методом формування цих узагальнень є смислова диференціація слів за граматични­ми морфемами, які входять у їх склад (суфіксами, пре­фіксами, закінченнями), морфологічне співставлення ос­новного та похідного слова і утворення за аналогією (Р.Є. Лє-віна, В.К.Орфінська, С.М.Шаховська). Необхідним є також вироблення у дітей із ПМР оцінки правильності і неправиль­ності речень з граматичної точки зору.

У спеціальній літературі представлені різні методики формування граматичної системи словозміни у дітей із різними порушеннями мовлення і різної вікової категорії (Л.М.Єфімєнкова, Л.В.Лопатіна, Н.В.Сєрєбрякова, Є.Ф.Собо-тович, Л.І.Трофименко, Н.В.Соколова та інші). Але всі вони не обходять основних етапів формування граматичної будови мови: розуміння та порівняння словоформ у імпресивному мовленні; довільна морфологічна словозміна в експресивному мовленні; оцінка правильності використання граматичних значень іменників, прикметників, дієслів.

Розглянемо деякі з корекційних методик формування системи морфологічної словозміни.

С.Ф.Соботович¹ велику увагу в роботі з дітьми з моторною алалією надає умінню підвести дитину до засвоєння системи закінчень, системи організації синтаксичних морфем у мові. З цією метою відпрацьовується зв'язок між значенням мор­фем (форми однини і множини іменників та дієслів, відмін­кові форми в їх основних значеннях, родові закінчення дієслів, прикметників, словотворчі афікси), які виражають це значення звукокомплексом і рухами, які його реалізують. Кожну морфему відпрацьовують за допомогою серії послі­довних вправ:

а) формується спрямованість уваги на звукове оформ­лення морфеми шляхом її багатократного відтворення пе дагогом у різних ситуаціях мовленнєвого спілкування з фіксацією уваги дитини на її оральному образі. При цьому необхідно враховувати, що дитина краще звертає увагу на звуковий образ морфеми, якщо непрямі морфеми зіставля­ються з нульовими (наприклад, це зайчик. Дай моркву зай­чику);

б) у подальшому дітям читають спеціально підібрані тексти, які мають велику кількість морфем, що відпрацьо­вуються; формують спостереження дитини за використан­ням морфеми у мовленні;

в) після цих вправ проводиться співставлення слово­форм з даною морфемою і виділення останньої (наприклад, «Послухай, ми бачили качку, гуску, курку. Що чується в кінці усіх цих слів?»). Виділена морфема співвідноситься з буквою (для дітей старшого віку);

г) далі поступово * формується навичка самостійного використання морфеми шляхом її додавання у слово, яке вимовлене педагогом (наприклад, логопед говорить: «Хлоп­чик впіймав гус- (ку)»). Після цього дитина самостійно конструює словоформу, відповідаючи на запитання педагога або доповнюючи вимовлене ним речення (наприклад, лого­пед демонструє картинку і вимовляє: «Лисиця їсть... (ри­бу)»).

Це загальна схема роботи над кожною морфемою.

У процесі роботи Є.Ф.Соботович рекомендує: 1) спочат­ку використовувати вправи на формування практичної на­вички виділення числових закінчень іменників і дієслів (од­нина і множина); 2) формувати навички практичного виділення відмінкових закінчень.

Відомо, що один і той самий відмінок має декілька значень, тому спочатку послідовно вводять у роботу словосполучення з основними значеннями відмінків. Послідовність їх відпра­цювання визначається легкістю засвоєння дітьми відмінкових форм у процесі нормального онтогенезу.

Знахідний відмінок прямого об'єкта відпрацьовують у процесі відповідей на запитання: кого? (що?) ти бачиш, ма­люєш тощо. Крім картинок використовують різноманітні

ігри (наприклад, «Чудова скринька», «Магазин», «У зоо­парку» тощо), виконання доручень, виготовлення поробок, відповіді на запитання під час малювання.

Знахідний відмінок просторових відношень формується в процесі відповідей на запитання «куди?» за спеціально підібраними картинками (наприклад, «Куди ідуть діти?»).

Родовий відмінок для позначення особи, якій будь-що належить, відпрацьовується в процесі відповідей на питання «у кого?» (наприклад, «у кого пухнастий хвіст?»); у зна­ченні матеріалу, з якого зроблений предмет, — у процесі від­повідей на питання «з чого?» (наприклад, «З чого зроблена снігова баба?»); для позначення просторових відношень -під час відповідей на питання «звідки?» (наприклад, «Звід­ки іде дим?»); думки і почуття - у процесі відповіді на пи­тання «про кого?» («Про кого ця розповідь?», «Про кого ця загадка?»).

Давальний відмінок непрямого об'єкта формується в процесі відповідей на питання «кому?, чому?» («Кому пот­рібні молоко? морква? трава? тощо»); просторових відно­шень — у процесі відповідей на питання «до кого?, до чого?» («До чого я підійшла?»).

Місцевий відмінок просторових відношень формується у процесі відповідей на питання «Де?, на чому? у чому?». Крім відповідей на питання використовують дидактичні ігри у лото («Де що росте?», «Де хто живе?», «На чому люди пересуваються?»).

Орудний відмінок має найбільшу кількість значень і є досить складним для дітей. Орудний відмінок у значенні знаряддя дії відпрацьовується в процесі засвоєння питань «Ким?, чим?»; для позначення часових відношень - під час відповідей на питання «Коли?»; сумісності дії - під час від­повідей на питання «З ким?, з чим?»; просторових відно­шень - відповідаючи на питання «Під чим?, над чим?». Крім цього дітям пропонують до назв дій підібрати назви знарядь, за допомогою яких ці дії виконуються, додати у текст про­пущені слова (картинки). Логопед називає їх у відповідній граматичній формі.

Під час виконання вправ діти навчаються співвідносити питання кожного непрямого відмінку з відповідною слово­формою (у відповідь на питання показує картинку; логопед називає словоформу). Далі увагу дитини фіксують на звуко­вому оформленні відмінкового закінчення, тому всі запро­поновані тексти вимовляються логопедом із інтонуванням закінчень. За мірою накопичення спостережень за викорис­танням того чи того відмінку та його звуковим оформлен­ням, логопед, проговорюючи текст, називає лише кореневу частину словоформ, діти разом із ним додають відповідні закінчення. Після цього слова із закінченням, що відпра­цьовується, співставляють і виділяють закінчення. Виділене закінчення пов'язується з його графічним зображенням. Вправи проводять із включенням активного мовлення дитини.

У логопедичній роботі з формування словозміни у до­шкільників із ЗНМ Л.В.Лопатіна, Н.В.Сєрєбрякова¹ виді­ляють три етапи.

Iетап - формування найбільш продуктивних і простих за семантикою форм:

Іменники: 1) диференціація називного відмінку однини та множини;

2) відпрацювання безприйменникових конструкцій однини. Дієслово: узгодження іменника та дієслова теперішнього часу 3 особи у числі.

IIетап - включає роботу над такими формами слово­зміни:

Іменники: 1) розуміння і використання прийменниково-відмінкових конструкцій однини;

2) закріплення безприйменникових форм множини.

Дієслово: 1) диференціація дієслів 1, 2, 3 особи теперіш­нього часу;

2) узгодження іменників та дієслів минулого часу за особами, числами і родами.

Прикметники: узгодження прикметника та іменника у називному відмінку однини та множини.

III етап - закріплення більш складних за семантикою і зовнішнім оформленням, менш продуктивних форм слово­зміни.

Іменник: використання прийменниково-відмінкових конструкцій у непрямих відмінках множини.

Прикметник: узгодження прикметника та іменника у непрямих відмінках.

Формування словозміни закріплюється спочатку у сло­восполученнях, потім у реченнях, у подальшому - у зв'язному мовленні.

Особливу увагу приділяють дієслівним словосполученням. Це обумовлено тим, що, з одного боку, дієслово найчастіше виступає в ролі предиката, організуючої ланки речення, з другого боку, у дошкільників із ПМР у структурі речення випадає здебільшого предикат.

Дієслівні словосполучення закріплюються у такій послі­довності:

а) предикат 4- об'єкт, виражений прямим додатком (нап­риклад, малює дім);

б) предикат 4- об'єкт, виражений непрямим додатком без прийменника (наприклад, рубає сокирою, дарує онучці);

в) предикат -І- локатив, виражений іменником у непря­мому відмінку з прийменником (наприклад, грає у садку, танцює на сцені).

Серед іменних словосполучень найбільш доступними для дошкільників із ПМР є такі:

а) словосполучення, які складаються з іменника та прик­метника (червона машина, кислий лимон);

б) словосполучення двох іменників зі значенням при­свійності (хвіст лисиці, вуха зайця); зі значенням сумісності (чашка з блюдцем).

У процесі логопедичної роботи із закріплення форм сло­возміни у реченнях також враховується семантична склад­ність тієї чи тієї моделі речення, а також послідовність поя­ви типів речення в онтогенезі.

Диференціація кожної граматичної форми, особливо на початковому етапі, передбачає таку послідовність роботи.

1. Порівняння денотатів (предметів, ознак, дій) за кар­тинками, в реальній ситуації і виділення відмінностей (нап­риклад, розподілити у два ряди картинки із зображенням одного предмета і багатьох).

2. Виділення спільного граматичного значення ряду словоформ в імпресивному мовленні (діти називають кар­тинки другого ряду: столи, слони, шафи тощо. Уточнюють — це назви декількох предметів).

3. Співвіднесення виділеного значення з флексією (після повторного називання слів другого ряду виділяють останній звук у слові. Звук «и», що стоїть у кінці слова, позначає мно­жину предметів).

4. Фонематичний аналіз виділеної флексії.

5. Письмове позначення флексії (якщо діти знають букви, звук «и» співвідноситься з буквою «и»).

6- Закріплення зв'язку граматичного значення і флексії у словосполученнях (летять кульки, повітряні кульки).

7. Закріплення форми словозміни у реченні і зв'язному мовленні (наприклад, дітям пропонуються картинки із зображенням одного чи багатьох предметів. Логопед називає слово, або речення з цим словом, дитина показує відповідну картинку і навпаки).

Формування словозміни прикметників відбувається у більш пізні строки, після оволодіння дітьми системою сло­возміни іменників, так як прикметники «приймають» те чи те граматичне значення в залежності від форми іменника.

Під час формування системи словозміни прикметників враховують послідовність появи в онтогенезі форм іменни­ків і прикметників, фонетичні особливості формоутворення прикметників.

Із ускладненням змісту навчання і методикою організа­ції занять від поступового превалювання наочного матеріалу, від зв'язку граматичних форм з наочними життєвими си­туаціями здійснюється перехід до словесних прийомів. Зни­жується роль ігор із іграшками, більше використовуються картинки, словесні дидактичні ігри (зокрема лексико-гра­матичні вправи). Широко використовується зразок грама тичної форми. Зразком може бути і мовлення самих дітей. Засвоєння граматики полегшується розвитком елементів логічного, абстрактного мислення, формуванням мовних узагальнень.

Удосконалення граматичної будови відбувається пере­важно у зв'язку з розвитком зв'язного мовлення.

Поиск по сайту: