Комплексний супровід дитини групи ризику

Модель комплексного супроводу розвитку дитини групи соціального ризику. Комплексний супровід здійснюється поряд із профілактикою бездоглядності та правопорушень і за своєю суттю є вторинною профілактикою, спрямованою на зміну несприятливих умов середовища й особистісного розвитку дитини, яка опинилася у важкій ситуації.

Комплексний супровід складається із взаємопов'язаних і доповнюючих один одного видів діяльності команди фахівців, таких як:

- правовий захист та правовий всеобуч;

- педагогічна підтримка;

- соціальна допомога;

- психологічний супровід індивідуального розвитку;

- навчання навичкам соціальної компетентності.

Особливості комплексного супроводу дитини:

- поєднання й взаємопроникнення соціального, правового та психолого-педагогічного аспектів у цій діяльності;

- міждисциплінарний характер узгоджених підходів і командних дій фахівців з різних відомств і служб;

- широкий спектр різних видів діяльності, спрямованих як на вирішення актуальних проблем розвитку дитини, переривання процесу його дезадаптації, адиктивної й протиправної поведінки, так і на попередження виникнення цих явищ;

- особливий вид допомоги дитині й його родині у вирішенні складних проблем, пов'язаних зі її становленням не тільки в освітньому процесі, але в інших важливих сферах її життєдіяльності;

- використання індивідуального й диференційованого підходів у виявленні та вирішенні проблем особистісного й соціального розвитку школяра.

Кожна з виокремлених складових роботи соціального педагога повинна бути забезпечена відповідними соціально-педагогічними технологіями, які можна розділити на дві групи:

- організаційні соціально-педагогічні технології;

- соціально-педагогічні технології індивідуальної роботи.

Організаційні соціально-педагогічні технології спрямовані на виявлення дітей групи ризику, діагностику їх проблем, розробку програм індивідуально-групової роботи й забезпечення умов їх реалізації.

Організаційні соціально-педагогічні технології розпочинаються із формування банку даних дітей групи ризику– введення в зону особливої уваги й турботи дітей, що мають ризик виникнення шкільної дезадаптації (часто не відвідують школу, значну частину часу проводять на вулиці, мають проблеми в навчанні, стосунках з однолітками й вчителями), проведення моніторингу соціальної ситуації розвитку дитини, що має ознаки дезадаптивного поведінки, диференціюючи дітей за групами можливого ризику та стадіями дезадаптивного процесу.

Банк даних містить відомості про:

- дітей, сім’ї яких знаходяться в соціально-небезпечному положенні (з неблагополучних сімей, багатодітних сімей, малозабезпечених сімей, з неповних сімей, діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, діти-напівсироти, діти-чорнобильц тощо);

- бездоглядних дітей;

- дітей, які займаються бродяжництвом і жебрацтвом;

- дітей, які утримуються в соціально-реабілітаційних центрах для неповнолітніх, соціальних притулках, центрах допомоги дітям, які залишилися без батьківської опіки, спеціальних навчально-виховних та інших закладах для неповнолітніх, які потребують соціальної допомоги й реабілітації;

- дітей, які вживають наркотичні засоби або психотропні речовини;

- дітей, які скоїли правопорушення;

- дітей, які знаходяться на обліку у відділі профілактики правопорушень неповнолітніх;

- дітей, які знаходяться на внутрішньошкільному обліку;

- дітей, які зазнали жорстокого поводження та насильства;

- дітей з акцентуаціями характеру (агресивні; імпульсивні; невпевнені; з підвищеним рівнем тривожності; гіперактивні; схильні до нечесної поведінки; замкнуті);

- дітей трудових мігрантів;

- дітей, які відносяться до неформальних молодіжних об’єднань;

- дітей з низьким рівнем знань;

- обдарованих дітей та ін.

Формуючи банк даних, соціально-психологічна служба школи дотримується принципів конфіденційності, й інформація про дитину слугує лише для службового користування.

Наступний етап – поглиблена діагностика проблем особистого й соціального розвитку дітей групи ризику. Вонанеобхідна для уточнення соціальних й психолого-педагогічних особливостей кожної дитини. Для цього соціальний педагог працює з дитиною, з класним керівником, з вчителями, батьками з метою з`ясуванням ситуації, в якій знаходиться дитина. Соціальнийпедагог:

- вивчає індивідуальні схильності дитини й виявляє її інтереси й потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці, визначає їх причини, відслідковує джерела виникнення конфліктних ситуацій;

- досліджує умови й особливості відносин у мікросередовищі життєдіяльності дитини.

В роботі слід використовувати апробований і затверджений пакет методик соціально-педагогічної діагностики (рекомендований міським чи районним відділом освіти). Соціальний педагог і практичний психолог користуються такими методиками (орієнтовний перелік):

1. Діагностика характерологічних особливостей:

- методика експрес-діагностики характерологічних особливостей (опитувальник Айзенка);

- тест незакінчених речень, який дає можливість конкретизувати життєву проблематику певного учня, зумовлену акцентуацією його характеру;

- тести на виявлення типу акцентуацій;

- проективні методики: «Малюнок неіснуючої тварини», тести «Дерево», «Будинок»;

- тести на виявлення типу темпераменту;

- методики вивчення самооцінювання.

2. Діагностика соціально-психологічного клімату сім’ї, особливостей сімейного виховання:

- метод бесіди;

- анкетування учнів;

- проективні методики (методика Мюррея, методика Рене-Жиля);

- методика «Малюнок сім’ї».

3. Вивчення статусу учня у класному колективі, характеру взаємин з учителями; особливостей спілкування з оточуючими:

- соціометричні дослідження – виявлення характеру взаємин у колективі, рівень згуртованості колективу, статус учня у класі;

- анкетування для учнів (анкета «Ти і твої вчителі»);

- діагностика міжособистісних стосунків Т. Лірі;

- зовнішньогрупова референтометрія найближчого контактного соціального оточення.

4. Вивчення інтересів, ідеалів, нахилів, здібностей:

- метод бесіди;

- анкетування «Мій вільний час», «Що мені подобається», «Духовні цінності»;

- тестування «Карта інтересів», «Карта самооцінювання схильностей»;

- 5. Особливості пізнавальних процесів (пам’яті, уваги, мислення, мови):

- спостереження за діяльністю учня на уроках;

- тестування (тест Равена; тести на вербально-логічне мислення;

6. Діагностика емоційного стану учня (кольоровий тест М. Люшера).

- шкала самооцінювання особистісної тривожності Спілберга;

- виявлення рівня тривожності учня;

- діагностика стану агресії Баса-Дарки.

Однією із методик дослідження соціальної ситуації школяра групи ризику є опитування. Наприклад:

Поиск по сайту: