Нікопольського регіону

Мирослав Жуковський

НІКОПОЛЬ

(стислий історико-статистичний нарис з історії міста)

Присвячується п’ятнадцятій річниці проголошення

Незалежності України

Нікополь

Р.

ББК 63.3 (4 УКР-Дніпр)

Ж 86

Жуковський М.П. Нікополь (стислий історико-статистичний нарис з історії міста). – Нікополь: НВ МФД. -2006. – 43 с.

Видання містить стислі історико-статистичні дані про найважливіші події з передісторії та історії м. Нікополя Дніпропетровської області, заснованого у 1639 році, як Микитинська Січ Війська Запорозького. Основою публікації є історико-краєзнавчі дослідження автора, документи державних і відомчих архівів України та Російської Федерації, статистичні дані виконавчих органів Нікопольської Міської Ради.

Рекомендується для ознайомлення учням, студентам, всім, кому не байдужа історія рідного міста та його гостям.

Рецензент: голова Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, директор Дніпропетровського відділення науково-дослідного інституту козацтва Інституту Історії України НАН України, Національного Гірничого Університету, доктор історичних наук, професор Швидько Г.К.

Відповідальний за випуск Жуковський М.П.

Літературний редактор: Крестьянов О.Ф.

Комп’ютерний набір: Білоцерковська Л.М., Каракуша О.А., Волкова К.Ф.

Оформлення і макетування: Волкова К.Ф.

Видання здійснено за допомогою Міжнародного фонду "Україна 3000", депутатів Нікопольської міської ради: Бичкова Д.О., Близнюк А.М., Добророднього А.Ф.

Автор висловлює щиру вдячність Голові Міжнародного фонду "Україна-3000" Ющенко Катерині Михайлівні, депутатам Нікопольської міської ради Бичкову Дмитру Олександровичу, Близнюк Анжелі Міхайлівні, Доброродньому Анатолію Федоровичу, співробітникам бібліотеки філії № 1 Нікопольської ЦБС Білоцерковській Ларисі Миколаївні, Волковій Катерині Федорівні, Каракуші Олені Анатоліївні та члену Всеукраїнської спілки краєзнавців Крестьянову Олексію Федоровичу за підготовку і оформлення даного нарису.

© Жуковський М.П. 2006

© Дизайн. Волкова К.Ф. 2006

Історія давніх часів та раннього середньовіччя

Нікопольського регіону.

На високому правому березі Дніпра, у тому місці де плавні були найвужчими, розташоване найстаріше місто у Ніжний Наддніпрянщині – Нікополь.

Дніпро в нижній течії, прорізає русло з півночі на південь через гранітні породи Українського кристалічного щита, що відомі в історичній пам'яті нашого народу як пороги, потрапляє у степові простори Причорноморської низовини. Нижче острова Хортиця він змінює напрямок русла і повертає на захід. Тут Дніпро ніс свої води широкою долиною серед плавнів. Їх ширина коливалась від п’яти до тридцяти кілометрів. Це була рівнина, вкрита листяним лісом і болотяною рослинністю. Значна територія була під заливними луками, порізаними численними водними протоками, озерами і болотами. Багатий тваринний світ і велика кількість риби, при наявності найродючішого в Європі чорнозему на цій місцевості, були надзвичайно сприятливі для життя і діяльності людського суспільства.

Залюднення регіону в межиріччі Базавлука й Томаківки, що є правими притоками Дніпра, почалося у добу неоліту (нового кам’яного віку - IV тис. до Р.Х.). Воно було обумовлено не тільки природними умовами, але і зручним місцем для переправи з одного берега Дніпра на інший через плавні. Саме на цій місцевості, де гострий мис глибоко врізався в плавні і розташувався Нікополь.

Природним підґрунтям для виникнення давніх поселень на території сучасного м. Нікополя було високе трикутне плато над Дніпром, що крутими схилами сходило до заплави. Особливо виділявся правобережний південний мис у самому вузькому місці річкової заплави.

Час неоліту був періодом переходу первісного суспільства від привласнюючих форм господарства (збиральництво, мисливство, рибальство) до відтворюючих (землеробство і скотарство). У наступному історичному періоді – енеоліті (мідно - кам'яному віці в ІV тис. до Р.Х. в сучасних межах Нікополя на його східній частині археологами було відкрито поселення Середньостогівської культури. Його населення поєднувало традиційні заняття мисливством, рибальством із скотарством та примітивним землеробством. Вони першими приручили коня і створили кінську збрую.

Цей історичний період представлений Нижньомихайлівською культурою, населення якої переважно займалось скотарством і активно освоювало степові простори. Саме з ним пов'язують виникнення курганного обряду поховання в межах південної України. На території Нікополя перебування останніх було відзначено спорудженням перших курганів відомого в археології Нікопольського курганного поля, розташованого на вододілі річок Чортомлика і Малої Кам’янки - від міського парку ім. 40-річчя Перемоги до села Олексіївка Нікопольського району.

В час існування ямної історико-культурної спільноти (середина ІІІ тис. — початок ІІ тис. до Р.Х.) напівкочове степове населення нашого регіону зростає. Цьому сприяло впровадження нових технічних засобів — возів на чотирьох колесах. Наступною спільнотою на теренах Південної України, також і нашого регіону, була катакомбна культура (ХХ – ХVІІ ст. до Р.Х.). Поховання цієї культури були виявлені під час досліджень Нікопольського курганного поля.

На території міста археологами також були виявлені поховання часів зрубної (XVI-XII ст. до Р.Х.) та сабатинівської (XIV-XII ст. до Р.Х.) культур. Вищезгадані культури пов'язують з найдавнішими іраномовними народами. Частина вчених вважає їх представниками легендарних аріїв.

У ІХ-VIII ст. до Р.Х. Північне Причорномор’я, складовою частиною якого є наш регіон, населяли іраномовні кочові племена войовничих кіммерійців - перший народ, що відомий під власним іменем.

На рубежі VII-VI ст. до Р.Х. причорноморські степи захоплюють скіфські племена, які остаточно тут утвердилася у V ст. до Р.Х. Саме тут, на лівому березі Дніпра, напроти місця сучасного розташування Нікополя, близько двохсот років існувало велике адміністративне і торгово-ремісниче поселення Степової Скіфії, відоме в науковій літературі, як Кам’янське Городище. Це стародавнє місто-фортеця, а також ряд малих скіфських поселень на обох берегах, у тому числі і на території сучасного міста, контролювали переправу через Дніпро.

В радіусі 50-60 км від неї були сконцентровані найбільші кургани царських скіфів. Всі кургани-велетні до 20 м висотою були розташовані саме тут — Чортомлик, Олександрополь, Солоха, Огуз, Нечаєва Могила. Велика кількість курганів скіфської знаті: Краснокутський курган, Товста, Хомина, Соболєва, Бабина, Гайманова Могили та багато інших, також знаходилися в цьому регіоні. На думку багатьох дослідників, саме тут локалізується скіфський Геррос — місце поховання скіфських царів, так яскраво описане давньогрецьким істориком Геродотом Галікарнаським.

У першій половині ІІІ ст. до Р.Х. колись могутнє державне утворення Велика Скіфія у Північному Причорномор’ї зникає внаслідок змін кліматичних умов. Лише у другій половині ІІ ст. до Р.Х. тут з'являються іраномовні сарматські племена. Вони вели традиційний для них кочовий спосіб життя. Археологи виявили чимало сарматських поховань у південній Україні в тому числі й Нікополі.

В ІІ-V ст. у Північному Причорномор’ї з’являються нові народи. Вони активно використовували переправу через Дніпро в районі сучасного Нікополя, нижче Дніпровських порогів. Поблизу Нікополя, за різними джерелами, відомо близько 15 поселень та могильників Черняхівської культури, які входили до складу Рейхготланду — імперії германських племен готів. Внаслідок жорсткої експлуатації готами підпорядкованих їм племен, між ними мали місце численні конфлікти та тривалі війни.

Наприкінці IV-V ст. через нижню Наддніпрянщину пройшли хвилі “Великого переселення народів” — гунів, аварів. В VI-VII ст. освоєння цього регіону почали племена антів. Проте цей процес слов’янської колонізації був зупинений тюркомовними племенами кочівників – болгарами та хозарами.

У ІХ-ХІ ст. тут кочували орди печенігів. Через Нікопольський регіон проходив шлях по Дніпру “з варяг у греки” — важлива транспортна магістраль, яка поєднувала країни Північної Європи з Візантійською імперією. На місці теперішнього Нікополя знаходився перетин “грецького” шляху з Соляним із Криму.

В середині ХІ ст. в степи Нижньої Наддніпрянщини приходять кочові племена половців. Свідченням їх перебування у нашому регіоні є непограбоване поховання жінки-половчанки, виявлене під час археологічних досліджень на території міського парку 40-річчя Перемоги. Століттям пізніше в цьому регіоні крім половців, також проживають літописні “бродники”.

В другій половині 30-х років ХІІІ ст. степи Нижньої Наддніпрянщини захопили монголо-татари, які прийшли з північного сходу. Вони увійшли до складу західного улусу Золотої Орди. В ХІІІ-ХІV ст. через Нікопольський регіон проходив торговий шлях, який зв’язував татарські міста Акерман (сучасне місто Білгород-Дністровський Одеської області України) та Азак (сучасне місто Азов Ростовської області Росії).

В 1395 р. війська Самаркандського правителя Тамерлана здійснили напад на поселення татар у Наддніпрянщині, зокрема по берегах Дніпровських плавнів, і спустошили їх. Після винищення татарського населення середньоазіатські завойовники рушили на схід до своєї країни.

Скориставшись сприятливою ситуацією, Великий Литовський князь Вітовт захопив у 1398 р. територію північно-західного Причорномор’я між Дніпром та Дністром. Відомо, що на о.Тавань (район сучасного м. Каховки) литовці збудували укріплення і тримали там митницю.

Але їх володарювання тут було недовгим. У середині XV ст. утворилось Кримське ханство на чолі з Гіреями. Татари повернули собі захоплені у них степові простори. З території Північного Причорномор'я вони почали здійснювати безперервні набіги на Поділля, Волинь, Галичину, Наддніпрянщину та Слобідську Україну.

Сприятливі природні умови для життя людини, які забезпечували гарантоване функціонування всіх типів господарства, а також зручність переправи через Дніпро на шляху в Крим, зумовлювали зосередження населення в різні епохи у Нікопольському регіоні, і зокрема на території сучасного Нікополя. Проте боротьба різних народів та держав за право володіти Нижньою Наддніпрянщиною, особливо в часи раннього середньовіччя, не сприяла постійному проживанню тут людей, а також заснування та розтушування сталих поселень.

Поиск по сайту: