Микитин Перевіз Війська Запорозького Низового

Біля Старої Січі виникло козацьке поселення Микитин Перевіз, яке ще мало другу назву – Кам'янський Перевіз.

У повідомленні про російське посольство стольника Ю.Лодиженського до турецького султана і кримського хана згадується, що він з більшою частиною людей 15-го травня 1667 р. виїхав із Січі на човнах з наміром через 5 верст висадитися на лівому березі Дніпра. Менша частина складу посольства – 30 рейтарів на чолі з прапорщиком, а також “лошади де посольские … послали вверх по Днепру к Каменскому Перевозу и от Сечи де до Каменского Перевозу верст с сем ”.

Після укладання Константинопольського договору 1700 р. між Московським царством та Туреччиною і Кримом, російський уряд вирішив зміцнити свої позиції на Запорожжі. За дорученням царя Петра І командуючий військами на півдні України князь Кольцов-Масальський зруйнував турецькі фортеці Тавань та Кизикермен і вибрав місце для будівництва російської фортеці біля Кам’яного Затону.

Кошовий отаман К.Гордієнко від імені Війська Запорозького Низового 23 жовтня 1702 р. надіслав протест гетьману України І.Мазепі та російському царю Петру І проти будівництва фортеці у Кам’яному Затоні. Запорожці вважали це будівництво порушенням своїх прав, замахом на прибутки від перевозу між Микитиним Рогом та Кам’яним Затоном і силою їх відстоювали.

Під час перебування Війська Запорозького Низового під покровительством турків і татар у 1710-1733 рр. козаки тримали перевіз і брали мито у Микитиному. Поселення Микитин Перевіз залишилося і під час переходу запорозьких козаків під владу Російської імперії у 1734 р.

Після російсько-турецької війни у 1734–1739 рр. та встановлення нового кордону, Микитин Перевіз показано на “Генеральной ландкарте от Киева по реке Днепру до Очакова и по степи до Азова…” 1743р.

Тут знаходилася запорозька залога з 150 козаків, митниця з посадовими особами від кошової старшини Війська Запорозького Низового: шафар, підшафарій, писар і підписарій. Останні збирали мито, брали відрахунки, необхідні для утримання прикордонної варти і будівель, наглядали за порядком на перевозі. Безпосередньо переправа через Дніпро здійснювалася на військових паромах. Значення Микитиного Перевозу для Війська Запорозького Низового було особливо важливим, оскільки він приносив значні прибутки.

1-го квітня 1756 р. у Новій Запорозькій Січі відбулася велика пожежа, під час якої згоріло багато будівель. Відбудова Січі йшла повільно, бо вимагала значних коштів і великої кількості будівельних матеріалів. Тут виявилося, що кораблі із-за мілин на р. Підпільній не завжди можуть підходити до Січі. Ось чому козаки, обміркувавши ситуацію, вирішили перенести Січ на Микитин Перевіз. Про це кошовий отаман Г.Федорів повідомив 12 березня 1758 р. гетьману України К.Розумовському. Останній надіслав копію їх листа до Сенату Російської імперії.

У січні 1760 р. Сенат повідомив гетьману К.Розумовському: ”…оному запорожскому войску переселится для лучшей их выгоды на требуемое место при Никитине способно”. Від гетьмана також вимагалося підтвердити це рішення і К.Розумовський дав позитивну відповідь у Санкт-Петербург.

У 1761 р. Нову Січ та Микитин Перевіз відвідав член Комерц-колегії надвірний радник Д.Лодигін з метою організації тут закордонної торгівлі. В його звіті є опис Микитиного Перевозу: ”Оное Никитино есть урочище на берегу Днепра против Каменного Затону в Крымскую сторону, где один указной перевоз со определенным от Коллегии иностранных дел переводчиком и учрежден карантин…, а живут там в Никитине хат до 30-ти запорожцев, ради шинкарства и места для удобнейшего для пристани и к жительству со всеми выгодами (кроме хоромного лесу) ниже порогов лутче нет”.

Д.Лодигін запропонував своєму керівництву не допустити переносу Запорозької Січі в Микитине, а самим тут збудувати порт і фортецю та зайняти тут дуже вигідну стратегічну позицію.

Влітку 1763 р. на Запорозьку Січ прибув інженер-полковник В.Менцеліус. Він зняв план місцевості від Січі до Микитиного Перевозу, склав проект будівництва січової фортеці та кошторис витрат на її будівництво у сумі 177857 рублів 88 коп. Проект і кошторис вже затвердила нова російська імператриця Катерина ІІ на початку 1764 р.

Вищезгадані плани з перенесення Запорозької Січі з р.Підпільної на Микитин Перевіз через шпигунів стали відомі кримському хану, а від нього турецькому султану. Вони заявили рішучий протест Катерині ІІ. Тому вона змушена була у травні 1764 р. ухвалити: “…той Сечи Запорожской на новое место перенесение до будущего удобного времени … отложить”.

Значення Микитиного Перевозу можна простежити по військово-стратегічній мапі того часу - “Карта пограничная к реке Днепр и протчим в оную впадающим речкам около лежащих знатных городам, крепостям и протчим местам…“ 1764 р., що була складена штурманом російського флоту В.Кіпріяновим. На ній поруч із зображенням Микитиного Перевозу є такі написи і позначки:

а) “Во оном месте к Никитину в мирное время с нагайской стороны был перевоз на паромах“;

б) позначені запорозькі зимівники понад берегом вгору Дніпра на території, де зараз розташовані Довгалівка та Новопавлівка (Лиса Гора) – історичні передмістя Нікополя;

в) на північний захід від Микитиного Перевозу позначена фортеця понад р. Підпільною і напис “В оном месте прежде была крепость называемая Запорожская вервь“.

Від часів російсько-турецької війни 1768-1774 рр. збереглося декілька документів про розвиток Микитиного Перевозу. Так, “Описание замка Кинбурна и отданных в силе мирного в 1774 г. июля 10 при Кайнардже по 18 артикулу в Российское владение земель „має такий опис: “…при самом Каменном Затоне, откуда чрез Днепр от запорожцев, всегда бывает перевоз и называется Никитинской. (У Никитинского перевоза изрядная деревянная церковь и до 20 жилых запорожских изб составляют слободку; перевозят в полую воду сперва на остров, а переехав ево опять водою на берег, а летом с того самого острова к Никитину в брод дорога бывает…)“. Протяжність переправи від Микитиного до Кам’яного Затону була три версти.

Під час воєнних дій у Микитиному перевозі була відкрита поштова станція на тракті, що поєднував Запорожжя із південно-західними регіонами України. Спочатку у ній служили троє, а потім ще семеро козаків. Для обслуговування приїжджих на переправу та місцевих козаків у Микитиному Перевозі було 10 шинків, які давали не менше 235 рублів прибутку для військової скарбниці. Духовним осередком козацького поселення була церква Покрови Святої Богородиці. Для неї у 1775 р. було споруджена нова храмова будівля. До неї було приписано 300 зимівників, розташованих поблизу Микитиного Перевозу.

Під час війни з турками кошова старшина знову звернулась до російського уряду з проханням вирішити питання про перенесення Нової Січі до Микитиного Перевозу. Але відповіді не отримала.

Весною 1775 р. російський уряд таємно вирішив знищити Військо Запорозьке Низове. В кінці травня 1775 р. 100-тисячна російська армія під приводом передислокації у Росію та охорони її південних кордонів почала приховану окупацію запорозьких земель. 4–го травня 1775 р. російські війська блокували Січ, роззброїли її залогу, а кошова старшина на чолі з отаманом П. Калнишевським була заарештована.

Таким чином, вищенаведені факти свідчать, що Микитин Перевіз мав особливий статус у Війську Запорозькому Низовому. Він був прикордонним поселенням, мав у наявності адміністративні установи (митницю, поштову станцію), військову залогу, церкву Святої Покрови Богородиці – центр приходу для мешканців сотень зимівників, розташованих поблизу, торгові установи тощо. Микитин Перевіз мав і реальну містобудівничу перспективу, яка не була реалізована внаслідок захоплення російськими військами запорозьких земель та знищення Запорозької Січі.

Поиск по сайту: