ЗМІСТ І ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ

Управління військами – цілеспрямована діяльність командирів, штабів та інших органів управління щодо підтримання бойової готовності й боєздатності військ, підготовки їх до бою, управління ними під час виконання поставлених завдань.

Від якості управління військами завжди залежав успіх бою. Вміле керівництво підрозділами й частинами сприяло розгрому противника з найменшими втратами й досягненню перемоги за короткий час.

Теорія й практика управління військами розвивалися та вдосконалювалися водночас із зміною озброєння, техніки, організації військ і способів ведення бойових дій.

До появи масових армій, коли бойові дії розгорталися на невеликих, переважно відкритих просторах, управління військами здійснювалося безпосередньо командиром (начальником). При цьому вирішальну роль відігравало візуальне спостереження за своїми військами і військами про­тивника на полі бою. Необхідні розпорядження (вказівки) командир (начальник) віддавав військам особисто або через ад'ютантів, ординарців, зв'язкових, які пересувалися пішки чи на конях. Засобами управління голов­ним чином були звукові сигнали й прапорці.

Із збільшенням чисельності армій, зростанням розмаху бойових дій та зміною умов їх ведення розширюється коло та ускладнюється характер зав­дань, що виконуються в процесі управління. Робота щодо управління війсь­ками стає настільки різноманітною й складною, що виконати її в повному обсязі в терміни, які диктуються темпом розвитку подій на полі бою, не під силу одній людині. Виникає необхідність створення спеціального органу, який повинен допомагати командиру в управлінні військами. Для виконання завдань, пов'язаних з управлінням, спочатку впроваджують військову раду при головнокомандувачі, а пізніше – штаби об'єднань, з'єднань і частин.

У сучасних умовах управління військами – складний процес, в якому бе­руть участь командири, штаби, начальники родів військ, спеціальних військ і служб.

Основним змістом управління є: організація й проведення заходів щодо підтримання бойової готовності й боєздатності військ; безперервне добування, збір, вивчення та узагальнення обстановки; прийняття рішення; доведення завдань до підлеглих; планування бою; організація й підтримання безпе­рервної взаємодії; організація всіх видів забезпечення бою; організація сис­теми управління, безпосереднє керівництво підготовкою підрозділів і частин до бою; постійний контроль за виконанням поставлених завдань і надання підлеглим необхідної допомоги.

Основою управління є рішення командира.

Управління військами повинно забезпечувати ефективне використання бойових можливостей частин (підрозділів) і успішне виконання ними завдань у встановлені терміни та в будь-яких умовах обстановки.

Підвищилися вимоги до обгрунтування рішень, що приймаються, й планування бою. Значно зросла потреба в науковому передбаченні розвитку обстановки і виявленні ініціативи. Різко загострилася боротьба за випе­редження противника в діях. У керівництві військами підвищилася роль тех­ніч­них засобів управління. Змінилася технічна база управління. Сучасні засоби управління створюють умови для успішного виконання офіцерами робіт, обсяг яких зростає, щодо управління військами. Разом із цим, збіль­шилася ймовірність не тільки порушення зв'язку, але й виходу з ладу цілих ланок системи управління з'єднанням (частиною), що ускладнює підтримання її стійкості. Швидкі темпи ведення бою будуть потребувати частішого переміщення пунктів управління, змушувати управляти частинами (підроз­ділами) як під час руху, так і на коротких зупинках. Усе це висуває значно вищі вимоги до діяльності командирів і штабів стосовно управління частинами й підрозділами в бою.

До основних принципів управління частинами (підрозділами) відносять: єдиноначальність; особисту відповідальність командирів (начальників) за прийняття рішення й результати виконання поставлених завдань; центра­лізацію управління в поєднанні з ініціативою підлеглих; постійне знання й глибокий аналіз обстановки, передбачення ходу подій; твердість і наполег­ливість у втіленні прийнятих рішень і планів у життя; високу організованість, оперативність і творчість у роботі командира й штабу.

Єдиноначальність – найважливіший принцип управління військами. Він означає, що тільки командир наділений усією владою відносно підлеглих.

Єдиноначальність полягає в тому, що командир особисто приймає рішення на бій, віддає підлеглим необхідні накази й розпорядження, організовує їхнє виконання. За допомогою цього принципу досягаються централізація та єдність дій військ при виконанні поставлених завдань.

У нерозривному зв'язку з єдиноначальністю знаходиться принцип осо­бистої відповідальності командирів (начальників) за прийняття рішення й результати виконання поставлених завдань.

Командири-єдиноначальники різних рівнів несуть повну відповідальність за всі сторони життя й діяльності підпорядкованих їм військ. Кожний командир при виконанні завдань управління військами спирається на колектив, необхідною мірою використовує допомогу інших посадових осіб органів управління, однак тільки він несе персональну відповідальність за доцільність прийнятого рішення на бій, правильність і обгрунтованість рішень, які приймаються під час бою, найбільш ефективне використання в бою наявних сил і засобів та остаточні результати виконання військами постав­лених бойових завдань.

Якщо приймаються недоцільні рішення, підлеглі підрозділи й частини застосовуються в бою невміло, неефективно, а поставлені завдання вико­нуються не повністю, з порушенням встановлених термінів або зовсім не виконуються, тоді командир відповідає за законами воєнного часу.

Необхідність дотримання принципу централізації управління зумовлена тим, що сучасний загальновійськовий бій, як і раніше, ведеться відповідно до задуму старшого командира і для досягнення загальної мети потрібні узгоджені зусилля всіх сил та засобів, які беруть участь у бою.

Централізація управління виявляється в об'єднанні старшим коман­диром усіх дій підлеглих і приданих підрозділів та частин єдиним планом, у спрямуванні їхніх зусиль на швидке досягнення загальної мети бою. Вона особливо важлива при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням зброї масового ураження, використанням військами досягнутих при цьому результатів, необхідністю знищення, насамперед, засобів масового ураження, систем високоточної зброї противника, діями військ у зонах зараження, районах руйнувань, пожеж і затоплень.

Централізація не зменшує, а передбачає широку ініціативу підлеглих. У сучасних умовах, коли обстановка на полі бою змінюється часто і швидко, ініціативні дії всіх посадових осіб, які беруть участь в управлінні військами, набувають досить великого значення.

Кожен командир повинен проявляти розумну ініціативу у визначенні способів виконання отриманих завдань.

Повну ініціативу у визначенні способів виконання поставлених завдань необхідно надавати підлеглим на всіх рівнях управління військами. Офіцер не повинен боятись відповідальності за використання в критичний момент бою всіх можливостей для досягнення успіху.

Постійне знання й глибокий аналіз обстановки належать до основних принципів у силу того, що без них управління неможливе. Вони дозволяють виділити в обстановці, що склалася, головне, суттєве, виявити моменти, що заважають виконанню отриманого завдання у визначені терміни, й своєчасно намітити заходи стосовно усунення їхнього негативного впливу на дії під­леглих військ, прийняти найбільш доцільне рішення на бій. Постійне знання й глибокий аналіз обстановки, в якій ведуться бойові дії, дають можливість командиру, штабу та іншим органам управління спрямувати зусилля під­леглих на подолання труднощів, що зустрічаються під час бою, своєчасно реагувати на зміни в обстановці.

Однак, якщо в сучасному загальновійськовому бою обмежитися тільки реагуванням на події, що вже сталися, то при швидких і різких змінах об­ста­новки в результаті масованого застосування противником високоточної зброї важко розраховувати на успішне виконання поставлених завдань. Зараз, як ніколи, зростає роль передбачення ходу подій на полі бою.

Передбачення перспектив розвитку подій дозволяє успішно подолати такі труднощі сучасного бою, як неповні дані про обстановку й нестача часу, завчасно та обгрунтовано намітити шляхи й засоби досягнення поставленої мети. Сьогодні передбачати можливі зміни обстановки командир повинен на значно більшу глибину й із більшим випередженням у часі, аніж у роки Другої світової війни. А це залежить, головним чином, від рівня підготовленості командира та інших посадових осіб, які беруть участь в управлінні військами, знання ними тактики дій противника, урахування факторів, які впливають на розвиток подій, ведення активної й цілеспря­мованої розвідки, наявності надійного зв'язку, своєчасних донесень підлеглих і постійної інформації з боку вищих органів управління й сусідів.

Досвід свідчить, що твердість і наполегливість у втіленні прийнятих рішень і планів у життя завжди сприяли досягненню успіху в бою. Особливо зростає значення цього принципу при веденні бою в умовах застосування противником високоточної зброї, що нерідко може викликати багато неперед­бачених труднощів, порушити сплановані дії військ та призвести до великих втрат у підрозділах і частинах, великих руйнувань, затоплень, пожеж. У деякої частини особового складу з'являються розгубленість, панічний настрій, а в командира, який організовує бій, – невпевненість, сумніви у правильності своїх дій. Усе це призведе до ускладнення становища військ.

На успіх можна розраховувати тільки за умов, якщо висока вимогливість командира, штабу та інших органів управління, всі зусилля військ рішуче об'єднуються й спрямовуються на подолання труднощів, що склалися, на повне і точне виконання прийнятих рішень та планів.

Історичний досвід свідчить, що управління військами може бути успішним тільки при досягненні високої організованості, оперативності й творчості в роботі командира та штабу. Командири, штаби, начальники родів військ і спеціальних військ та служб повинні діяти як єдиний згуртований колектив. Кожен із них зобов'язаний добре знати й вміло виконувати свої функціо­нальні обов'язки, а дії всього управлінського організму в цілому повинні відрізнятися чітким розподіленням завдань та функцій між виконавцями і злагодженістю в їхній роботі, дисциплінованістю, суворим порядком, які за­без­печують точне й своєчасне виконання завдань щодо управління війсь­ками в складних умовах сучасного загальновійськового бою.

Професійні навички офіцерів управлінського апарату й технічні засоби управління необхідно максимально використовувати для вироблення оригінальних прийомів і способів дій, не очікуваних противником. Відмова від шаблону, постійний пошук нових шляхів вирішення завдань, що виникають у процесі управління військами, значною мірою сприяють успіху управління підрозділами і частинами при підготовці та під час бою.

Кожний із розглянутих принципів управління військами в різних умовах сучасного загальновійськового бою відіграє неоднакову роль. Тому коман­дири, офіцери штабів та інших органів управління повинні оволодіти всіма цими принципами, виробити навички творчого застосування їх відповідно до конкретних умов бойової обстановки. Необхідними умовами успішної реалізації основних принципів управління військами при підготовці й під час бою є, головним чином, високі особисті якості й професійна підготовка офі­це­рів, застосування ними досконалих методів роботи й вміле використання технічних засобів при вирішенні завдань управління, постійне знання про­тивника, збереження в таємниці всіх заходів щодо управління військами, забезпечення життєздатності системи управління.

Організаційно-технічну основу управління військами складає система управління. Її створюють для надійного й ефективного управління підроз­ділами, частинами і з'єднаннями при підготовці та під час бою. Вона містить у собі органи управління, пункти управління і засоби управління (зв'язок та автоматизовані системи управління), а також інші спеціальні системи (рис. 3.12).

Рис. 3.12. Система управління механізованим (танковим) полком.

Органи управління – організаційно-штатні чи тимчасово створені (виділені) колективи, окремі посадові особи, які наділені певними правами й обов'язками щодо управління військами в мирний і воєнний часи.

В основу побудови органів управління усіх ланок покладено функціо­нальний принцип, суть якого полягає в тому, що кожна посадова особа, штаб, відділення відповідає за виконання конкретних обов'язків стосовно того чи іншого виду робіт. Разом із тим, їх структура в різних ланках є одно­типною.

У загальному вигляді структура органів управління в кожній ланці містить у собі командування, штаб, начальників родів військ і спеціальних військ, начальників з видів технічного й тилового забезпечення.

Органи управління мають визначений штатами чисельний склад посадових осіб, які виконують покладені на них функціональні обов'язки, передбачені статутами й настановами.

Під органами управління слід розуміти окремих осіб керівного складу й нечисленні колективи офіцерів, які очолюють військові формування різних рівнів та виконують функції щодо управління підрозділами, частинами і з'єднаннями при підготовці й під час бою. До них відносять: командирів, їхніх заступників, начальників родів військ, спеціальних військ і служб, штаби.

Особлива роль в управлінні військами належить командирам і штабам.

Командир є центральною фігурою в управлінні військами. На нього покла­дається вся відповідальність за дисципліну, морально-психологічний стан, виховання й навчання особового складу, постійну бойову готовність і боє­здатність підрозділів, частин та з'єднань, якість управління військами, пра­вильне застосування їх у бою та успішне виконання ними поставлених завдань.

Командир-єдиноначальник у процесі управління військами повинен спиратися на колектив, тому що самостійно він не в змозі вирішити всі питання. Він керує військами не тільки особисто, але і через штаб, своїх заступників, начальників родів військ, спеціальних військ і служб. Штаб є першим помічником командира в управлінні військами, основним органом, що забезпечує управління ними в період підготовки й під час бою. Уся робота штабу будується на основі рішень і вказівок командира, а також розпоряджень вищого штабу.

Сучасний штаб – складний організм, який вирішує в процесі управління військами відповідальні й багатогранні завдання. Він повинен забезпечувати підтримання високої бойової готовності й боєздатності військ і органів управ­ління, займатися питаннями підготовки й ведення бою. Це зумовлює необ­хідність мати в організаційній структурі штабу для виконання різних функцій операторів, розвідників, зв'язківців і офіцерів інших спеціальностей.

Найважливішим обов'язком штабу є постійне знання обстановки, її глибокий і всебічний аналіз. Це досягається ретельною організацією розвідки, наполегливим добуванням даних про противника, безперервним вивченням справжнього стану й бойових можливостей своїх військ, характеру місце­вості, метеорологічних умов, радіаційної, хімічної й бактеріологічної (бі­о­логічної) обстановки. Під час підготовки до бою штаб у короткі терміни про­водить складні розрахунки, прогнозує можливі результати бою, готує командиру пропозиції щодо застосування наявних сил і засобів. Він планує бій, доводить до військ завдання, допомагає командиру організовувати й безперервно підтримувати взаємодію військ під час виконання поставлених завдань.

У механізованому (танковому) полку управління становлять: коман­дування, штаб, начальник артилерії й начальник ППО полку, служби, технічна частина і тил полку.

До складу командування входять: командир полку і його заступники (заступник командира полку – начальник штабу, заступник з виховної роботи, заступник з озброєння та заступник з тилу).

До складу штабу – заступник начальника штабу, старший помічник начальника штабу, старший помічник начальника штабу із стройової частини й кадрів, начальник розвідки, начальник зв'язку, секретна частина та ін.

Командування механізованого (танкового) батальйону нараховує чотирьох офіцерів: командира батальйону, заступника командира батальйону – начальника штабу, заступника з виховної роботи, заступника з озброєння.

Під час бою штаб здійснює постійний контроль за своєчасним і точним виконанням підрозділами й частинами поставлених завдань, надає їм необхідну допомогу. Важливим його обов'язком є подання донесень вищому штабу під час бою, постійне інформування командирів і штабів підлеглих і взаємо­діючих підрозділів та сусідів про нові дані обстановки, наявність особового складу, матеріальних засобів і доз опромінення, комплектування підрозділів і частин усім необхідним для ведення бою, вивчення й доведення до військ бойового досвіду.

Успішне вирішення цих складних завдань потребує високої бойової готов­ності, організованості, чіткості, злагодженості та оперативності в роботі штабу. Підтримання безперервного зв'язку з підлеглими військами, сусідами й вищим штабом, кваліфіковане виконання покладених завдань в обмежено короткий час, передбачення можливих змін в обстановці й своєчасне реагу­вання на них також є основними вимогами до роботи штабу.

Велика роль в управлінні військами належить начальнику штабу. Він є першим заступником командира і має право від його імені віддавати розпорядження військам, а також заступникам командира, офіцерам родів військ, спеціальних військ і служб. Про всі розпорядження, які віддає, начальник штабу доповідає командиру, а командир інформує його про прийняті ним рішення і віддані підлеглим накази. Робота командира й начальника штабу будується на основі взаємоповаги, творчого і ділового контакту.

Начальник штабу повинен завжди знати обстановку, передбачати можливі її зміни і бути готовим доповісти про свої пропозиції щодо рішення на бій, знати, де знаходяться, чим займаються, як забезпечені, чого потребують війська. Він несе особисту відповідальність за організацію й підтримання безперервного управління підрозділами і частинами, постійно керує роботою штабу і, як основний організатор роботи всього апарату управління, направляє його діяльність на своєчасне проведення заходів, пов'язаних із підготовкою й веденням бою. Начальник штабу узгоджує роботу заступників командира, штабу, начальників родів військ, спеціальних військ і служб при виконанні конкретних завдань щодо управління військами.

Поиск по сайту: