А Б В Г ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я

А б в г ґ д е є ж з и і ї й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ь ю я

1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 №

Прямий шрифт

А Б В Г ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я

А б в г ґ д е є ж з и і ї й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ь ю я

1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 №

Рис. 2.67. Шрифти для написів на робочій карті.

Усі написи на картах розташовують паралельно верхній (нижній) стороні її рамки (рис. 2.68) із заходу на схід. Висота і розмір літер у написах за­ле­жать від масштабу карти, важливості об'єкта або військової одиниці, його площинної величини чи лінійних розмірів.

Для прикладу розміри напи­сів на карті масштабу 1:50 000 наведено на рис. 2.69. Про­міжки між літерами в словах будуть становити 1/3-1/4 їх висо­ти. Відстані між словами чи між цифрами і словами по­винні бути не меншими від ви­со­ти початкової літери.

Для зручності читання карти номера і назви підлеглих підрозділів, наприклад взводів (рот, батарей), слід писати відразу ж при нанесенні їхнього положення на карту, номер і назву своєї роти (батальйону) необхідно прос­тавити після нанесення всієї обстановки за роту (батальйон). Напис розмі­щують напроти середини фронту підрозділу на вільному місці на відстані від нього приблизно на 2/3 глибини бойового порядку. Написи слід розташову­вати так, щоб вони не перетинались з лініями, тактичними умовними знаками.

Мінімальну висоту напису (рядкових літер) для найнижчої військової лан­ки, що відображається на карті масштабу 1:50 000, повинна дорівнювати 2 мм.

З підвищенням військової одиниці на одну ланку розмір напису збіль­шують на 2 мм. Наприклад, якщо нижча військова одиниця, що відобра­жається на карті, – взвод, то висота напису взводу буде становити 2 мм, ро­ти – 4 мм, батальйону – 6 мм, полку – 8 мм.

Величина пояснювальних написів повинна дорівнювати 2-3 мм. На карті масштабу 1:25 000 написи збільшують, а на карті масштабу 1:100 000 змен­шують в 1,5 раза.

При зазначеній нумерації і належності підрозділів, наприклад 1 мв 2 мр, 4 мр 2 мб, величина цифр і літер повинна бути однаковою для взводу і роти (в першому прикладі) і для роти і батальйону (в другому прикладі). Величина літер і цифр у даному випадку залежить від значення військової одиниці, що стоїть першою.

Використання робочої карти при постановці бойових завдань і до­по­ві­дях. При постановці бойових завдань, доповідях, відпрацюванні донесень та інших документів за картою необхідно, з метою одноманітності, чіткості викладення різноманітних даних і забезпечення кращого взаємо­розуміння, дотримуватись певних правил. Під час доведення до їх завдань чи заслуховування підлеглих на місцевості карта повинна бути з орієнто­ваною, щоб можна було зіставити її з місцевістю.

Власні назви населених пунктів, рік, озер, лісів та інших об'єктів місцевості вказують точно за картою, не змінюючи їх. Наприклад: "Наступати в напрямку Іванівки". Береги річок, озер, галявин лісів, окраїн населених пунктів називають за сторонами горизонту. Наприклад: північний берег річки Нара, західна галявина лісу "Сосновий". Береги річок можна також називати за напрямком течії річки: правий чи лівий.

Для забезпечення пошуку об'єктів на карті слід вказати квадрат координатної сітки, в якому знаходиться об'єкт, наприклад: квадрат 6084, висота з відміткою 106,8 – при усній доповіді; вис. з відм. 106,8 (6084) – в письмовому документі.

Рубежі, райони зосере­дження (розташування) чи дій вказують за орієнтирами, які визначають їхнє положення. При цьому райони своїх під­розділів вказують трьома пунк­­тами, перераховуючи їх проти ходу годинникової стріл­ки. Першим називають пункт, розташований праворуч на передньому краї (рис. 2.70). Ру­бежі та лінійні ділянки вка­зують не менше ніж двома пунк­тами, починаючи з пра­вого флангу.

Райони та рубежі, які зай­має противник, вказують за ходом годинникової стрілки, починаючи з найближчого пункту, розташо­ваного пра­во­руч, якщо умовно поста­вити себе обличчям до про­тив­ника (рис. 2.71). Якщо пункт не знаходиться в заданому райо­ні, його називають лише для позначення цього району. Перш ніж назвати такий пункт, слід вказати: виключно – при усній доповіді, (викл.) – в письмовому документі. Наприклад, район оборони: вис. 104,4 (3488), міст (3388), (викл.) Єсіно.

Розмежувальні лінії вказують не менше ніж трьома пунктами, один з яких повинен бути на передньому краї. Першою називають розмежувальну лінію праворуч. У наступі розмежувальні лінії вказують на глибину бойового завдання; в обороні: в сторону противника – на максимальну досяжність своїх вогневих засобів, у бік своїх військ – на глибину бойового порядку.

Коли частина місцевих предметів, по яких наносять розмежувальні лінії, не входить у смугу дій, то в усній постановці завдань перед такими пунктами вказується “виключно”, а в письмових бойових документах скорочено пишеть­ся “викл”.

Наприклад, при постановці завдання 1 мб ліва розмежувальна лінія для нього може бути вказана так (рис.2.72): Ольгино, (викл.) відм. 32,7, Мирово. У даному прикладі відм. 32,7 не входить у смугу дій 1 мб.

Отже, прийнято вважати, що для підрозділу, якому ста­виться завдання, або для під­розділу, командир якого ого­лошує бойовий наказ, пункти місцевості, вказані без обмови, входять у смугу дій, а з обмо­вою “виключно” — не вхо­дять.

Напрямок наступу зазначають декількома пунктами на всю глибину бойового завдання, перераховуючи їх від переднього краю (рубежу переходу в атаку, рубежу введення в бій).

Маршрут руху вказують декількома пунктами: перший – вихідний пункт (рубіж), звідки підрозділ висувається, далі найбільш важливі пункти, через які проходить маршрут (пункти, рубежі регулювання), останній – у районі зосередження чи на рубежі переходу в атаку.

Зони радіоактивного зараження показують послідовними назвами меж помірного, сильного, небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження, перераховуючи пункти проти ходу годинникової стрілки, починаючи від району вибуху. Ділянки місцевості, що піддались хімічному чи бактеріоло­гічному (біологічному) зараженню, вказують шляхом перерахування пунктів на межі ділянки проти ходу годинникової стрілки.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

1. Які карти називаються топографічними?

2. Якими способами вимірюють відстані на карті?

3. Які величини в системі географічних координат визначають місцезнаходження об'єкта (цілі) на земній поверхні? Дайте їх визначення.

4. Які величини в прямокутній системі координат визначають місцезнаходження об'єкта (цілі) на земній поверхні? Дайте їх визначення.

5. Назвіть способи визначення напрямків на сторони горизонту.

6. Назвіть способи визначення відстаней на місцевості.

7. Що називається робочою картою і які є основні вимоги до неї?

8. Основні правила ведення робочої карти.

Розділ третій. ЗАГАЛЬНА ТАКТИКА

Глава 1. ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ

1.1. ВИДИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ

Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжна­родної стабільності як суверенна, демократична, соціально-правова держава, має Збройні Сили з необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності.

Збройні Сили України – військове формування, на яке, відповідно до Конституції, покладаються оборона нашої держави, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності.

Збройні Сили України забезпечують стримання збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря країни.

Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень також Прикордонні війська України, Міністерство внутрішніх справ України, Війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, а також відповідні правоохоронні органи.

Збройні Сили України мають такі види: Сухопутні війська, Військово-Повітряні Сили, Війська протиповітряної оборони, Військово-Морські Сили. Як відомо, вони виконують свої завдання в тісній взаємодії між собою, застосовуючи відповідні засоби збройної боротьби, форми й способи ведення бойових дій, а також беруть участь у проведенні заходів правового режиму воєнного й надзвичайного стану, в ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, наданні військової допомоги іншим державам у заходах міжнародного військового співробітництва та міжна­родних миротворчих операціях відповідно до міжнародних договорів.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових начальних закладів, установ та організацій.

Матеріальне забезпечення всіх видів Збройних Сил покладається на Тил Збройних Сил України.

Кожен із видів Збройних Сил складається з родів військ (родів авіації у Військово-Повітряних Силах, родів сил у Військово-Морських Силах), спеціальних військ, тилу і медичної служби. Рід військ (сил) – з військових формувань, які володіють притаманною тільки їм зброєю та військовою технікою зі своїми способами її бойового застосування.

СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ – найчисельніший, комплексний за озброєнням і технічним оснащенням вид Збройних Сил. Вони складають основу Збройних Сил України. За своїм призначенням і обсягом покладених завдань Сухопутним військам відводиться вирішальна роль у запобіганні та відбитті можливої агресії проти України.

Сухопутні війська призначені для:

відбиття ударів сухопутних угруповань агресора; утримання території, районів, рубежів, що займаються; розгрому угруповань противника, які втор­­г­­лися на територію держави; участі в територіальній обороні держави.

На командування Сухопутних військ покладаються також завдання щодо формування, підготовки та відправки резервів і безпосереднього керівництва територіальною обороною країни.

Сухопутні війська Збройних Сил України включають:

– роди військ: механізовані, танкові, аеромобільні, ракетні війська і арти­лерію, армійську авіацію, війська ППО;

– спеціальні війська: розвідувальні, спеціального приз­начення, інженерні, радіа­ційного, хімічного та біологіч­ного захисту, зв'язку, радіо­електронної боротьби, топо­гра­фічні, гідрометеороло­гічні, технічного, тилового та медич­ного забезпечення.

За своїми бойовими мож­ливостями вони здатні самос­тійно або у взаємодії з іншими видами Збройних Сил відби­вати вторгнення сухопутних військ, великих повітряних і морських десантів противника, наносити одночасні масовані вогневі удари по противнику на всю глибину його оперативного шикування, проривати оборону противника, здійснювати стратегічний наступ швидкими темпами на велику глибину та закріплюватися на зайнятій території.

Основними властивостями Сухопутних військ є велика вогнева міць та ударна сила, висока маневреність і повна бойова самостійність. Сухопутні війська оснащені ракетною зброєю, звичайними видами зброї та бойової техніки, засобами зв'язку та транспортом.

Головною метою реформування та розвитку Сухопутних військ України є створення боєготових, боєздатних, оснащених сучасними зразками озброєння та військової техніки з'єднань і військових частин, які спроможні вирішувати поставлені завдання.

Одним із шляхів досягнення цієї мети є вдосконалення структури з'єднань та частин Сухопутних військ. Найбільш характерною особливістю цього процесу стане перехід від дивізійно-полкової до бригадно-батальйонної структури, що дозволить підвищити мобільність, автономність, вогневу та ударну сили з'єднань і військових частин.

ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНІ СИЛИ УКРАЇНИ – один із головних носіїв бойового потенціалу Збройних Сил України. Цей високоманеврений вид Збройних Сил призначений, спільно з Військами Протиповітряної оборони, для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об'єктів про­тивника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних де­сантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

Основними завданнями Військово-Повітряних Сил є: завоювання переваги в повітрі; прикриття військ і об'єктів від ударів противника з повітря; авіаційна підтримка Сухопутних військ і Військово-Морських Сил; висадка по­вітряних десантів; ведення повітряної розвідки; недопущення маневру військ (сил) противника та його перевезення; здійснення повітряних пере­везень військ і матеріальних засобів.

Військово-Повітряні Сили України включають такі роди авіації: бомбардувальну, винищувальну, штурмову, розвідувальну, транспортну.

Бомбардувальна авіа­ція призначена для ураження важливих об'єктів в опера­тивній глибині противника, зат­римки та знищення його ре­зер­вів, ведення повітряної роз­відки.

Винищувальна авіація – для виявлення та знищення повітряного противника, ура­ження його наземних об'єктів, ведення повітряної розвідки.

Штурмова авіація – для знищення засобів ураження і живої сили про­тивника в тактичній та оперативній глибині, ураження невеликих та рухомих об'єктів, знищення вертольотів, ведення розвідки, влаштування мінних загороджень.

Розвідувальна авіація – для ведення повітряної розвідки противника, місцевості та погоди, знищення його особливо важливих об'єктів.

Транспортна авіація – для висадки повітряного десанту, перевезення вантажів, евакуації поранених та хворих, ведення розвідки, влаштування мінних загороджень.

Головною метою реформування та розвитку Військово-Повітряних Сил України є створення боєздатного, невеликого за чисельністю авіаційного угруповання, спроможного з високою ефективністю виконувати завдання за призначенням.

Досягнути цієї мети планується за рахунок удосконалення організаційної структури з'єднань і частин, забезпечення оптимального їх базування, збереження бойового потенціалу, підвищення рівня повітряного вишколу особового складу та проведення модернізації військової техніки.

ВІЙСЬКА ПРОТИПОВІТРЯНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ складають основу системи протиповітряної оборони України і виконують визначені їм завдання у взаємодії з Військово-Повітряними Силами, Військами Проти­повітряної оборони Сухопутними військами, силами і засобами протипо­вітряної оборони Військово-Морських Сил та Прикордонних військ України. За своїм призначенням і обсягом покладених завдань вони відіграють вирі­шальну роль у охороні повітряного простору України.

Війська Протиповітряної оборони України призначені для своє­часного попередження керівництва держави та Збройних Сил про повітряний напад; охорони повітряного простору; захисту адміністративно-політичних, промислово-економічних центрів і районів держави, угруповань військ (сил), важливих об'єктів від ударів з повітря; ведення розвідки повітря­ного противника та видачі розвідувальної інформації на командні пункти видів Збройних Сил, Прикордонних військ України.

Вони складаються з таких родів військ: зенітно-ракетних, авіації ППО радіотехнічних та спеціальних.

Зенітно-ракетні війська призначені для виявлення та знищення повіт­ряного против­ника, сповіщення, прикриття та захисту угруповань військ від ударів з повітря.

Авіація ППО – для охорони повітряного простору, захисту адмініс­тративно-політичних, промислово-економічних центрів і районів держави, угруповань військ (сил) та важливих об’єктів від ударів з повітря.

Радіотехнічні війська – для безперервного ведення радіолокаційної розвідки по­віт­ряного простору і забез­печення бойових дій військ даними про повітряну обста­новку, сповіщення військ про неї, контролю за польотами своєї авіації та радіоелек­тронної боротьби.

Спеціальні війська – для забезпечення підготовки та ведення бойових дій родами протиповітряної оборони. Вони складаються з військ: радіо- і радіотехнічної розвідки; радіоелектронної боротьби; зв'язку та радіотехніч­ного забезпечення польотів; інженерних; радіаційного, хімічного та біоло­гічного захисту.

Військово-Морські Сили (ВМС) зобов'язані виконувати завдання на морських та океанських театрах воєнних дій (ТВД), знищувати важливі наземні об'єкти противника, його сили на морі та базах, порушувати морські комунікації, взаємодіяти із Сухопутними військами при проведенні операцій на приморських напрямках, висаджувати морські десанти, забезпечувати транспортування матеріальних засобів морем тощо. До складу Військово-Морських Сил входять: надводні сили, підводні сили, морська авіація, берегові ракетно-артилерійські війська, морська піхота, а також формування суден допоміжного флоту, служби і частини спеціального призначення (розвідки, зв'язку, спостереження, гідрографічна служба), частини й установи тилу.

Надводні сили Війсь­ково-Морських Сил мають океанські кораблі та кораблі прибережної дії, які здатні самостійно та у взаємодії з іншими родами сил флоту вирішувати різні завдання на театрах морських дій. Універ­сальність озброєння надвод­них кораблів дозволяє їм вес­ти пошук і знищувати підводні човни та надводні кораблі противника, висаджувати мор­ські десанти і відбивати ви­садку морських десантів про­тивника, забезпечувати роз­гор­тання підводних човнів, охороняти транспортні та десантні кораблі під час переходу морем тощо.

Підводні сили складаються з підводних човнів, які оснащені сучасними видами зброї. Вони здатні наносити удари ракетною зброєю по берегових об'єктах противника, знищувати його бойові надводні кораблі та підводні човни, а також транспорти з військами і вантажем. Свої завдання підводні човни виконують самостійно або у взаємодії з іншими родами сил флоту.

Морська авіація має у своєму складі морську ракетоносну, проти­човнову та розвідувальну авіацію. Морська ракетоносна авіація озброєна літаками, які мають велику дальність та швидкість польоту й озброєні ракетами різного призначення.

Берегові ракетно-артилерійські війська призначені для оборони узбережжя та важливих об'єктів на березі, а також своїх прибережних комунікацій від ударів сил флоту противника. Вони можуть залучатися до підтримки Сухопутних військ, які діють на приморських напрямках.

Морська піхота спеціально підготовлена для ведення бойових дій у складі морських десантів разом із Сухопутними військами або самостійно, а також для оборони військово-морських баз, портів і виконання інших завдань.

1.2. СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА

Різниця в бойових властивостях різноманітного озброєння зумовила поділ Сухопутних військ на роди військ і спеціальні війська. До складу сучасних Сухопутних військ входять такі роди Військ: механізовані, танкові, аеро­мобільні, ракетні війська і артилерія (РВІА), війська протиповітряної оборони Сухопутних військ (ППО СВ), армійська авіація, а також частини і підрозділи спеціальних військ, частини і заклади тилу і медичної служби.

Механізовані й танкові війська складають основу Сухопутних військ. Вони призначені: в наступі – для прориву оборони противника, знищення його угруповання, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, форсу­вання водних перешкод, переслідування противника, який відступає, ведення зустрічних битв, боїв і дій у складі морських та повітряних десантів; в обо­ро­ні – для утримання районів, рубежів і позицій, які займають війська, від­биття ударів противника і нанесення поразки його військам, які нас­тупають.

Механізовані війська є най­чисельнішим родом військ Збройних Сил України. Маю­чи високу бойову самостій­ність і універсальність, вони здат­ні виконувати завдання на різній місцевості й у будь-яку по­­году, на головних або друго­рядних напрямках, у першому чи другому ешелоні бойових порядків (оперативного шику­вання).

Основу механізованих військ складають механізовані та стрілецькі з'єднання і частини, які мають на озброєнні танки, бойові машини піхоти (БМП), бронетранспортери (БТР), сучасну артилерію та протитанкові керовані ракети, засоби ППО та всебічного забезпечення. Озброєння з'єднань високоточною зброєю посилює їх вогневу міць, ударну силу і маневреність, забезпечує ведення бойових дій швидкими темпами і на велику глибину.

Танкові війська – основна ударна сила Сухопутних військ. Маючи потужний вогонь, високу рухливість і маневреність, вони використовуються переважно на головних напрямках: у наступі – в складі ударних угруповань у першому чи другому ешелоні, а в обороні – здебільшого у складі других ешелонів і резервів для нанесення контрударів (контратак) і завершення розгрому противника, який вклинився в оборону, а при виділенні в склад перших ешелонів – для посилення стійкості та активності оборони.

На озброєнні Сухопутних військ знаходяться танки Т-64, Т-72, Т-80, Т-84. Танки як засіб боротьби призначені для вирішення широкого діапазо­ну завдань у сучасному загаль­но­­військовому бою. Сучасні танки створюють з ураху­ванням останніх досягнень науки і техніки, на основі су­час­них технологій. Їх удоско­налюють шляхом підвищення вогневої потужності, рухливості, покращання експлуатаційних властивостей. Підвищення вогневої потужності танків досягають: встановленням гармат великих калібрів, які забезпечують великі початкові швидкості снарядів; створенням боєприпасів із великими можливостями щодо ураження цілей; оснащенням приладами і механізмами, які підвищують імовірність влучення в ціль, швидкострільність і маневреність вогню, скорочують час на підготовку вихідних даних для стрільби та виконання пострілу.

Аеромобільні війська – високомобільний рід Сухо­путних військ, призначений для охоплення противника з повітря і виконання завдань у його тилу, знешкодження засо­бів ядерного нападу, пунк­тів управління, захоплення та утримання важливих районів, рубежів, об'єктів в оператив­ній і тактичній глибині противника, а також використовуються як про­тидесантний резерв та для прикриття держкордону і проходів у горах.

Ракетні війська і артилерія є основними вогневими засобами Сухо­путних військ. Ракетні війська призначені для ураження засобів ядерного і хімічного нападу, головних угруповань військ, авіації на аеродромах, засобів протиповітряної оборони, пунктів управління, тилових та інших важливих об'єктів противника в усій глибині його оперативного шикування, а на приморських напрямках, крім цього, для руйнування пунктів базування Війсь­ково-Морських Сил противника та знищення його бойових кораблів і суден. Ракетні війська складаються із з'єднань і частин оперативно-тактичних ракет, так­тичних ракет, ракетно-технічних частин і підрозділів, які входять до складу загальновійськових об'єднань.

Артилерія призначена для ураження засобів ядерного і хімічного нападу, артилерії, танків, бойових машин піхоти, вертольотів на майданчиках, протитанкових та інших вог­невих засобів, живої сили, пунктів управління, засобів протиповітряної оборони, радіоелектронних засобів, руйнування фортифікаційних споруд противника, дистан­ційного мінування місцевості та виконання завдань світло­вого забезпечення тощо.

Маючи велику потужність і влучність вогню, здатність швидко готуватися до вико­нання завдання, здійснювати маневр і зосереджувати вогонь на найваж­ливіших об'єктах, артилерія залишається основним засобом вогневого ураження противника. Свої завдання в загальновійськовому бою вона виконує у взаємодії з авіацією, ракетними частинами та бойовими засобами інших родів військ.

Останнім часом сталися якісні зміни в артилерії: збільшились дальність її стрільби і потужність вогню, широко почали застосовувати самохідну артилерію, з'явилися боєприпаси підвищеної потужності та з готовими стрілоподібними і бойовими елементами, а також із системами самонаведення на ціль, удосконалюються системи керування вогнем.

Суттєві зміни сталися і в протитанкових засобах. Упровадження у війська протитанкових керованих ракет з автоматичною та напівавтоматичною системами керування, збільшення кількості протитанкових засобів безпо­середньо в підрозділах значно підвищують їхню можливість щодо ураження броньованих об'єктів противника.

Артилерія складається із з'єднань, частин і підрозділів гаубичної, гарматної, реактивної, протитанкової артилерії, мінометів, протитанкових керованих ракет, а також частин і підрозділів артилерійської розвідки.

Артилерія, яка організаційно входить до складу загальновійськових об'єднань, з'єднань, частин і підрозділів, поділяється на резерв верховного головного командування, корпусну, дивізійну, бригадну, полкову та баталь­йонну.

Для вогневого ураження противника артилерія застосовує такі види вогню: вогонь по окремій цілі, зосереджений вогонь, масований вогонь, нерухомий та рухомий загороджувальні вогні, послідовне зосередження вогню, вогневий вал і рухому вогневу зону.

Війська Протиповітряної Оборони Сухопутних військ (ППО СВ) ор­га­­ні­за­ційно входять до складу загальновійськових з'єднань, частин і підроз­ді­лів та є одними з найважливіших засобів боротьби з повітряним против­ником.

Вони складаються із зеніт­но-ракетних, зенітних ракет­но-артилерійських, зенітно-арти­лерійських, радіотехніч­них частин і підрозділів. Війська ППО СВ призначені для: знешкодження повітря­ного противника на всіх мож­ливих висотах його дій у будь-яку погоду, як вдень, так і вночі, в умовах активної радіо­протидії; недопущення ведення противником повітряної розвідки; боротьби з аеромобільними військами і повітряними десантами на маршрутах їхнього польоту і під час висадки; знешкодження вертольотів вогневої підтримки, що діють із засідок; своєчасного сповіщення військ про дії повітряного противника; прикриття угруповань військ, пунктів управління, аеродромів, тилових та інших об'єктів від ударів противника з повітря, а також при перегрупуваннях (переміщеннях, пересуваннях) військ і розміщенні їх на місці.

Вони озброєні рухомими зенітними ракетними та артилерійськими ком­плексами, радіолокаційною технікою для виявлення цілей і автоматизованими системами керування вогнем.

Зенітно-ракетні комплекси (системи) та зенітна артилерія військ ППО СВ мають високу ефективність вогню і маневреність. Вони здатні знищувати повітряного противника в усьому діапазоні висот його можливих дій.

Залежно від організаційної належності, частини і підрозділи можуть бути дивізійного, бригадного або полкового підпорядкування.

Кількість частин і підрозділів військ ППО СВ у тій чи іншій ланці, їхня ор­га­­нізація та типи зразків військової техніки, що знаходяться на озброєнні, повинні відповідати способам дій військ, що прикриваються, типам засобів повіт­ряного нападу та способам їхніх дій по угрупованнях військ і об'єктах тилу.

Так, у механізованих і танкових частинах є зенітні дивізіони, озброєні самохідними зенітними ракетними, зенітними гарматно-ракетними, зенітними артилерійськими, радіолокаційними і переносними зенітними комплексами, які здатні діяти в бойових порядках підрозділів і вести розвідку та вогонь під час руху по літаках і вертольотах тактичної, палубної та армійської авіа­ції, яка діє переважно на гранично малих і малих висотах, і забезпечувати безпосереднє прикриття цих підрозділів на полі бою.

Радіотехнічні частини й підрозділи призначені для ведення розвідки повітряного противника, забезпечення командних пунктів (пунктів управління) ППО і командних пунктів частин даними про повітряну обстановку, сповіщення військ і контролю за польотами своєї авіації.

Засоби ППО СВ застосовують у тісній взаємодії з винищувальною авіа­цією. Це дозволяє успішно вести боротьбу з літаками, вертольотами, безпі­лотними літальними апаратами (БПЛА) противника в будь-якій обстановці.

Армійська авіація за­галь­но­військових об'єднань є засобом командира корпусу. Вона призначена для авіа­ційної підтримки військ шля­хом знищення наземних об'єк­тів противника на перед­ньому краї та в глибині оборо­ни, знищення повітряних де­сантів, мінування місцевості, ведення повітряної розвідки і виконання завдань всебічного забезпечення бою.

На озброєнні армійської авіації є бойові, транспортно-бойові та десантні вертольоти, різноманітні літаки та спеціальна авіація.

Спеціальні війська призначені для виконання завдань щодо забез­печення бойових дій військ.

Розвідувальні частини та підрозділи призначаються для добування відомостей про противника та місцевість, а також виконання спеціальних завдань.

Інженерні війська – для виконання завдань інженерного забезпечення бою, а також для завдавання втрат противнику застосуванням інженерних боєприпасів.

Війська радіаційного, хімічного, біологічного захисту – для вирішення завдань щодо радіаційного, хімічного, біологічного забезпечення бою, а також завдавання втрат противнику застосуванням запалювальної зброї.

Війська зв'язку – для розгортання й експлуатації системи зв'язку та за­без­печення управління військами в усіх видах їх бойової діяльності, а також для розгортання та експлуатації систем і засобів автоматизації на пунктах управління та проведення організаційних і технічних заходів щодо забезпечення безпеки зв'язку.

Частини та підрозділи радіоелектронної боротьби – для виконання зав­дань щодо дезорганізації управління військами та зброєю противника шляхом радіоелектронного придушення засобів зв'язку, радіолокації, радіона­ві­гації, радіоуправління й оптико-електронних засобів. Крім того, вони застосовуються для радіоелектронної розвідки противника, протидії його тех­­ніч­ним засобам розвідки та здійснення комплексного технічного кон­тролю.

З'єднання, частини та підрозділи медичного забезпечення – для ме­дич­ного забезпечення військ.

З'єднання, частини та підрозділи технічного забезпечення – для утримування та зберігання ракет усіх видів і бойових частин до них, їх технічної підготовки та доставки у війська; забезпечення військ озброєнням, технікою, боєприпасами, засобами вимірювання і контролю, військово-техніч­ним майном, зберігання та підтримання їх у готовності, до бойового застосування; технічної розвідки, евакуації, ремонту пошкоджених (несправ­них) озброєння та техніки й своєчасного повернення їх у дію.

З'єднання, частини та підрозділи тилового забезпечення – для тило­вого забезпечення військ. За масштабом і характером завдань, які вико­нуються, вони належать до оперативного або військового тилу.

Військовий тил включає частини та підрозділи матеріального забез­печення із запасами матеріальних засобів, автомобільні, ремонтні та інші частини і підрозділи тилу, які входять до складу з'єднань, частин, підрозділів усіх родів військ і спеціальних військ. За належністю він поділяється на дивізійний, бригадний, полковий та батальйонний (дивізіонний).

Топогеодезичні частини та підрозділи призначені для виконання зав­дань щодо топогеодезичного забезпечення частин і підрозділів Сухопутних військ.

Гідрометеорологічні частини та підрозділи – для гідроме­теорологіч­ного забезпечення бойових дій.

1.3. ПІДРОЗДІЛИ, ЧАСТИНИ, З'ЄДНАННЯ ТА ОБ'ЄДНАННЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

Організаційно Сухопутні війська складаються з військ оперативних командувань армійських корпусів, дивізій, бригад, полків, окремих частин, батальйонів, дивізіонів, рот, батарей, взводів, відділень та обслуг.

Армійський корпус – оперативно-тактичне об'єднання в Сухопутних військах та інших видах Збройних Сил. У своєму складі він може мати кілька з'єднань і частин родів військ, спеціальних військ, органів управління та забезпечення.

Дивізія – основне тактичне з'єднання різних видів Збройних Сил. Вона призначена для виконання тактичних завдань у складі армійських корпусів або самостійно, у взаємодії із з'єднаннями та частинами інших родів військ і спе­ціальних військ, авіацією, а на приморських напрямках – із Військово-Морськими Силами.

Дивізія складається з декількох полків (бригад) та батальйонів різних родів військ (сил), частин і підрозділів спеціальних військ і тилу. Залежно від належності до певного виду Збройних Сил, призначення, організації та озброєння, існує багато типів дивізій (механізовані, танкові, авіаційні, ППО та ін.).

Механізовані й танкові дивізії є основними загальновійськовими тактич­ними з'єднаннями Сухопутних військ.

Бригада – тактичне з'єднання. За бойовим складом вона менша від дивізії і призначена для ведення загальновійськового, повітряного, морського боїв або для забезпечення бойових дій. Бригади бувають механізованими, танковими, артилерійськими, ракетними, зенітно-ракетними і т.д. У Сухо­путних військах бригада складається з декількох батальйонів (дивізіонів) основних родів військ, підрозділів спеціальних військ і тилу.

Полк – основна тактична частина видів Збройних Сил і родів військ, які призначені для виконання бойових завдань, здебільшого у складі з'єднання, а також самостійно. Залежно від належності до роду військ (сил), спеціальних військ, він може вести загальновійськовий, протиповітряний, повітряний бої або забезпечувати бойові дії. Переважно полк складається з управління, декількох батальйонів (дивізіонів), підрозділів бойового, технічного, тилового та медичного забезпечення. Механізовані й танкові полки є основними загальновійськовими тактичними частинами Сухопутних військ. Вони призначені для виконання тактичних завдань самостійно чи у взаємодії з об'єднаннями і частинами інших військ та спеціальних військ, авіацією, а на приморських напрямках – із військово-морськими силами.

Батальйон (дивізіон) – основний тактичний підрозділ сухопутних, аеромобільних військ і морської піхоти. У ракетних військах і артилерії, війсь­ках протиповітряної оборони – дивізіон (артилерійський, ракетний, протитанковий, зенітний та ін.). Він може бути механізованим, танковим, аеромобільним, інженерно-саперним, автомобільним тощо. Механізований батальйон складається з командування, штабу, трьох механізованих рот, мінометної батареї і взводів: протитанкового, гранатометного, розвіду­вального, зв'язку, технічного обслуговування, постачання та медичного пунк­ту. В складі танкового батальйону є три танкові роти та підрозділи забез­печення.

Рота (батарея) – тактичний підрозділ Збройних Сил. У ракетних військах і артилерії, військах протиповітряної оборони – батарея (арти­лерійська, зенітна та ін.). Може бути механізованою, піхотною, танковою, радіотехнічною, саперною, автомобільною і т.д. Роти входять до складу ба­таль­йонів (полків) або є окремими.

Взвод – підрозділ, який входить до складу роти і батареї. Можуть бути й окремі взводи у складі частин, з'єднань, управлінь, закладів і т.д. Існують взводи механізовані, аеромобільні, танкові, артилерійські, мінометні, про­титанкові, розвідувальні, саперні, зв'язку, управління, комендантські, регу­лювання, медичні, господарські, забезпечення, обслуговування та ін. Як правило, взвод у своєму складі має два-чотири відділення (обслуги, екіпажі).

Відділення – первинний тактичний підрозділ. У його складі може бути 6-12 чоловік на чолі з командиром (сержантом, старшиною). Воно входить до складу механізованих, аеромобільних, саперних та інших взводів. У танкових військах та авіації відділенню відповідає екіпаж танка (літака, вертольота), в артилерії – обслуга гармати.

Обслуга – група військовослужбовців, яка безпосередньо обслуговує гармату, кулемет та інші види зброї і техніки; первинний (найменший) підрозділ в артилерії, військах ППО, зв'язку та ін.

ПРИДАННІ ТА ПІДТРИМУЮЧІ ЧАСТИНИ І ПІДРОЗДІЛИ

Приданні сили й засоби – підрозділи і частини, які переходять у тим­ча­сове підпорядкування командирів загальновійськових з'єднань, частин і підрозділів для їхнього підсилення при виконанні поставлених бойових завдань. Вихід приданних сил і засобів із підпорядкування здійснюється за вказівкою старшого начальника.

Підтримуючі сили й засоби – підрозділи, частини і з'єднання, які призначаються старшим начальником для виконання бойових завдань в ін­тересах тих підрозділів (частин, з'єднань) Сухопутних військ, які вирішують основні завдання в бою. На відміну від приданних сил і засобів, підтримуючі сили і засоби залишаються в підпорядкуванні своїх прямих начальників.

Глава 2. ОСНОВИ СУЧАСНОГО ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Характер сучасного загальновійськового бою вимагає від офіцерів, зокрема від офіцерів медичної служби, глибоких знань сучасних засобів і способів ведення бойових дій, твердих практичних навичок щодо управління військами в бою, виявлення самостійності та ініціативи.

Складовою частиною кругозору офіцера є тверде знання ним основ сучасного загальновійськового бою, його суті, принципів, характерних рис, видів бою, забезпечення бойових дій.

2.1. СУТЬ СУЧАСНОГО ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Єдиним засобом досягнення перемоги частинами й підрозділами в збройній боротьбі з противником є бій.

Бій – основна форма тактичних дій військ, яка являє собою організовані та узгоджені за метою, місцем і часом удари, вогонь і маневр з'єднань, частин і підрозділів з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів та виконання інших завдань в обмеженому районі протягом короткого часу. Він може бути загальновійськовим, вогневим, повітряним, протиповітряним та морським (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Види бою.

Мета бою – знищення чи полонення живої сили противника, знищення та захоплення його озброєння, бойової техніки й зменшення здатності про­тивника до подальшого опору. Її досягають потужними ударами всіх видів зброї, а також активними й рішучими діями з'єднань, частин і підрозділів із проведенням маневру.

Сучасний бій є загальновійськовим, оскільки в ньому беруть участь підроз­діли, частини та з'єднання всіх родів військ, спеціальних військ, авіації і кораблів Військово-Морських Сил.

Зміст бою залежить, насамперед, від рівня розвитку озброєння й війсь­кової техніки. Основним змістом сучасного загальновійськового бою є удари високоточною зброєю, вогонь звичайних засобів ураження, удар і маневр військ. Способи його ведення залежать від обстановки та видів зброї, що засто­совується.

Основним способом ведення бою є послідовний розгром (ураження) угруповань військ противника. Він вимагає рішучого зосередження сил і засобів на головному напрямку (в районі), умілої організації та здійснення вогневого ураження угруповання противника при одночасному впливі на його резерви й об'єкти в глибині, рішучого нарощування зусиль для розвитку досяг­­нутого успіху (відбиття ударів противника) на найважливіших напрямках (у районах), постійної готовності військ до негайних дій із застосуванням зброї масового ураження.

Удар – складова частина бою, що полягає в одночасному ураженні угруповань військ і об'єктів противника шляхом потужного впливу на них звичайною зброєю або військами. Залежно від засобів, які застосовуються, та сил, що беруть участь, удари можуть бути вогневими, (ракетними, ракетно-артилерійськими, авіаційними) та ударами військ; за кількістю засобів, що беруть участь, та об'єктів, по яких наносяться удари, – масованими, групо­вими й одиночними.

Вогонь – ураження противника стрільбою з різних видів зброї. Його ведуть із метою знищення, подавлення, виснаження противника або зруйну­вання його об'єктів.

Розрізняють вогонь за тактичними завданнями, що вирішуються, – на знищення, придушення, виснаження, зруйнування, задимлювання (засліп­лення), освітлення та ін.; за видами зброї – вогонь із стрілецької зброї, танків (танкових гармат і кулеметів), бойових машин піхоти (бронетранс­портерів), вогонь артилерії, мінометів, комплексів протитанкових керованих ракет, зенітних засобів та ін.; за способами ведення – прямою, напівпрямою наводкою, із закритих вогневих позицій тощо; за напруженістю стрільби – одиночними пострілами, короткими або довгими чергами, безперервний, кин­джальний, біглий, методичний, залповий та ін.; за напрямком стрільби – фронтальний, фланговий, перехресний; за способами стрільби – з місця, із зу­пинки, з ходу тощо; за видами вогню – по окремій цілі, зосереджений, загороджувальний та ін.

Вогневе ураження противника організовується і здійснюється в усіх видах бою на глибину бойового завдання з'єднання, частини з метою ураження засобів високоточної зброї противника, основного угруповання його військ, резервів, захоплення та утримання вогневої переваги над ним, порушення системи управління, протиповітряної оборони, роботи тилу і створення умов для успішного виконання бойових завдань механізованими і танковими з'єднаннями та частинами.

Високі маневрові можливості частин і підрозділів, наявність проміжків і відкритих флангів у бойових порядках противника створюють сприятливі умови для здійснення маневру.

Маневр – організоване пересування частин і підрозділів у ході бою з ме­тою зайняття вигідного положення відносно противника та створення необхідного угруповання сил і засобів для виконання поставлених завдань чи тих, що виникають під час бою, а також перенесення або перенацілення (масування, розподіл) ударів та вогню для найбільш ефективного ураження противника. Видами маневру є охоплення, обхід, відхід і маневр ударами вогнем.

2.2. ВИДИ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Загальновійськовий бій є частиною операції (битви). Він продовжує залишатися одним із найважливіших шляхів досягнення оперативних і стратегічних успіхів. Упровадження в життя планів оперативного мистецтва і стратегії здебільшого розпочинається, здійснюється та закінчується боєм загальновійськових з'єднань, частин і підрозділів.

Для здобуття перемоги над противником частини і підрозділи засто­совують різні тактичні прийоми і способи дій та їхнє можливе поєднання. Однак, незважаючи на різноманітність бойових дій, їх класифікують за вида­ми, враховуючи найсуттєвіші ознаки. Такими ознаками є: мета бою, способи її досягнення й характер дій військ протидіючих сторін. Залежно від цього, в тактиці розрізняють два види загальновійськового бою: наступ та оборону.

Оборона – вид бою, мета якого зірвати або відбити наступ (удар) пере­важаючих сил противника та завдати йому значних втрат, утримати важливі райони (рубежі, об'єкти) і цим створити сприятливі умови для переходу в рішучий наступ. Це досягається звичайними засобами ураження, широким маневром вогнем, силами і засобами, проведенням контратак у поєднанні зі стійким утриманням основних районів (рубежів). До оборони війська можуть переходити вимушено чи навмисно. Її застосовують у тих випадках, коли нас­туп вести неможливо або недоцільно, а також при необхідності шляхом економії сил і засобів на одних напрямках створити умови для наступу на інших, більш важливих. Оборону готують (можна готувати) завчасно або під час бою при відсутності безпосереднього зіткнення з противником чи в умовах зіткнення з ним.

Наступ – вид бою. Тільки рішучий наступ, який проводять швидким темпом і на велику глибину, забезпечує остаточний розгром противника. Стрімкий наступ дозволяє зірвати задум противника та якомога повніше використати результати своїх вогневих ударів. Мета наступу – остаточний розгром противника за короткий час і оволодіння важливими районами (рубежами, об'єктами) місцевості. Її досягають знищенням засобів масового ураження противника, його основних угруповань, ударами ракетних військ, авіації, вогнем артилерії, а також стрімким просуванням на велику глибину танкових та механізованих підрозділів, частин і з'єднань у взаємодії з авіацією і повітряними десантами, сміливим виходом їх на фланги і в тил противнику, оточенням, розчленуванням і розгромом його по частинах.

Залежно від обстановки і поставлених завдань, наступ можна вести на противника, який обороняється, наступає або відходить. Наступ на про­тивника, який обороняється, – основний різновид наступального бою. При цьому проводять: вогневе ураження противника, застосування повітряних десантів, перехід у наступ із положення безпосереднього зіткнення з противником або з висуванням із глибини, прорив оборонних позицій, розвиток успіху в глибину або в сторони флангів, розчленування його бойового порядку, оточення противника та знищення його по частинах.

Наступ на противника, який наступає, ведуть шляхом зустрічного бою. Зустрічний бій виникає, коли обидві сторони намагаються вирішити поставлені завдання наступом. Він характеризується своєрідними способами ураження противника й завершенням його розгрому атакою танкових і механізованих підрозділів (частин) у взаємодії з повітряними десантами.

Наступ на противника, який відходить, ведуть шляхом його переслі­дування, поєднуючи розгромлення частини сил підрозділів прикриття против­ника із стрімкими діями головних сил по шляхах, паралельних його відходу.

Види загальновійськового бою тісно пов'язані між собою. У ході бойових дій війська, залежно від обстановки і співвідношення сил, поставлених завдань, можуть переходити від одного виду бою до іншого.

У загальновійськовому бою частини і підрозділи, залежно від обстановки, можуть діяти в похідному, передбойовому або бойовому порядку.

Похідний порядок – шикування частин і підрозділів для пересування в колонах. Він повинен забезпечувати велику швидкість руху та швидке розгортання в передбойовий та бойовий порядки, найменшу вразливість від зброї масового ураження, високоточної зброї та ударів авіації противника; підтримання стійкого управління військами. Похідний порядок застосовують: при пересуванні військ своїм ходом, успішному розвитку наступу й відсутності опору противника, переслідуванні, здійсненні маневру, а також при пересуванні других ешелонів і резервів.

Передбойовий порядок – шикування частин і підрозділів у колонах, розчленованих по фронту і в глибину. Він повинен забезпечувати: швидке розгортання військ у бойовий порядок, високі темпи просування, а також швидке подолання перешкод, зон зараження, районів руйнувань, пожеж і затоплень.

Бойовий порядок – шикування частин і підрозділів для ведення бою. Він повинен відповідати завданню та задуму бою й забезпечувати: успішне ведення бою із застосуванням як ядерної, так і звичайної зброї; найбільш повне використання бойових можливостей частин і підрозділів; своєчасне зосередження зусиль на вибраному напрямку (районі); рішуче ураження противника на всю глибину бойового завдання й відбиття його ударів з повітря; швидке використання результатів вогневого ураження противника і вигідних умов місцевості; стійкість і активність в обороні; нарощування сили удару в ході бою та здійснення маневру; найменшу вразливість військ від ударів усіх видів зброї; підтримання безперервної взаємодії та зручності управління військами.

2.3. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Кожний вид бою має свої риси. Однак кожному з них притаманні загальні риси, які характеризують сучасний бій: рішучість, висока маневреність, напруженість і короткочасність, швидкі й різкі зміни обстановки, різно­манітність способів його ведення, розгортання бойових дій на землі й у по­вітрі, на широкому фронті, великій глибині та ведення їх швидким темпом. Ці риси визначаються застосуванням у бою якісно нових засобів боротьби, особливо зброї масового ураження і ракет різного призначення, великої кіль­кості танків, інших броньованих машин, артилерії, авіації, повітряних десантів, аеромобільних частин і підрозділів, засобів протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби, більш досконалих способів ведення бою й операції.

Рішучість бойових дій проявляється у визначенні мети бою та способів її досягнення, в активних самовідданих діях військ, в їх прагненні виконати бойове завдання в будь-якій обстановці, діючи з великою наполегливістю і впертістю.

Висока маневреність сучасного бою є результатом застосування потуж­них засобів ураження, збільшення рухливості загальновійськових частин і підрозділів завдяки їхній повній моторизації та високому ступеню механізації, а також результатом відсутності суцільного фронту в обороні та наступі.

Сучасні засоби ураження дозволяють за короткий час завдавати против­нику великих втрат, а висока рухливість загальновійськових частин і з'єднань дає можливість швидко використовувати результати вогневих ударів, з ходу атакувати противника й стрімко просуватися в глибину, широко маневруючи силами й засобами.

Використання повітряного простору, широкий маневр повітрям для швидкого перенесення бойових дій у глибину та нанесення ударів з тилу – характерні риси сучасного бою, які визначають перспективи його розвитку.

У минулому маневр військами обмежувався їхнім переміщенням із метою зайняття вигіднішої позиції відносно противника для нанесення ударів. Зараз він необхідний для своєчасного використання військами результатів вогневих ударів, швидкого перенесення зусиль у глибину або на новий напрямок, подолання зон радіоактивного зараження, завалів, районів руйнувань, пожеж і затоплень, виведення військ з-під ударів противника, заміни частин і підрозділів, які зазнали найбільших втрат або втратили боєздатність.

Високоманевровий характер сучасного бою означає, що тривалі, мето­дичні, розмірені дії військ не тільки не відповідають можливостям сучасної зброї і техніки, але й утрудняють їхнє ефективне використання. Перевага в бойовій діяльності військ зараз віддається пересуванням, маршам, діям із ходу, тобто високодинамічним, рухливим формам бою.

Маневр у бою здійснюють вогнем, силами й засобами. У зв'язку з розвитком армійської авіації значно зросла роль маневру повітрям.

Напруженість бойових дій зумовлена прагненням і можливостями протидіючих сторін вести рішучі активні бойові дії, застосуванням у бою багатьох складних систем зброї великої руйнівної сили, масовими втратами людей, озброєння, техніки і матеріальних засобів, великим психологічним впли­вом на людей наслідків використання якісно нової зброї, а також цілеспрямованою діяльністю протидіючих сторін із метою зломлення волі противника до подальшого опору, безперервним веденням бойових дій вдень і вночі на різних напрямках.

Короткочасність сучасного бою визначається потужністю засобів ураження, які застосовуються, їхньою швидкою дією, здатністю військ за короткий термін завдати рішучої поразки противнику, стрімко з ходу атаку­вати й завершувати його розгром слідом за вогневими ударами, у високому темпі нарощувати успіх у глибину.

Швидкі й різкі зміни обстановки – нова характерна риса сучасного загальновійськового бою. Вона означає, що бойові дії будуть розгортатися динамічно, з різким переходом від одного виду бою до іншого, зміною обста­новки під час бою не тільки по годинах, але й по хвилинах.

Швидкість зміни обстановки визначається часом, протягом якого проходять істотні (суттєві) зміни положення, стану і характеру дій військ протидіючих сторін. Вона залежить від здатності засобів ураження придушити або знищити визначені об'єкти противника за мінімальний час і від швидкості пересування військ.

Різкі зміни обстановки зумовлені якісними змінами складу угруповань своїх військ і військ противника, співвідношенням сил і засобів, радіаційною та хімічною обстановкою, швидким підходом резервів, висадкою десантів, потужними раптовими ударами бойових вертольотів і, як наслідок, різкою зміною способів дій, переходів від одного виду бою до іншого.

Великий вплив на швидкі й різкі зміни обстановки має нерівномірність розвитку бойових дій по фронту і в глибині. Лінії зіткнення сторін у тради­ційному розумінні, коли бойові дії велися від рубежу до рубежу при наявності ліктьового зв'язку із сусідами, зараз не буде. На одних напрямках підрозділи і частини, використовуючи результати вогневих ударів та активні дії повіт­ряних десантів, будуть стрімко просуватися в глибину, на інших – вести впертий бій із ворогом, який чинить опір, на третіх – сповільнювати або тим­часово припиняти його з метою ліквідації наслідків ударів високо­точної зброї противника або перейдуть до оборони для відбиття його удару.

Намагання обох сторін використовувати незайняті військами проміжки і створені вогневими ударами проходи в бойовому шикуванні для швидкого просування вперед призведе до глибоких взаємних вклинень військ. У цих умовах бойові дії часто будуть набувати осередкового характеру. Підрозділи і частини нерідко будуть змушені вести бій, маючи на відкритих флангах і в тилу війська противника, які здатні до активних дій.

Нерівномірність розвитку та осередковий характер бойових дій підви­щують значення самостійності частин і підрозділів, які діють на окремих напрямках, ініціативи командирів усіх ступенів, забезпечення проміжків, флангів і тилу своїх військ. Разом із тим, ці умови вимагають сміливих дій військ, стрімких проривів у глибину, широкого застосування охоплень і обходів із метою нанесення ударів у фланг і тил противника.

Усе це викликає необхідність готувати війська, виконувати бойові завдання в умовах надзвичайно швидких і різких змін обстановки, а коман­дирам і штабам – у гранично короткі терміни грамотно реагувати на її зміни, проявляти рішучість, ініціативу, творчість і самостійність.

Різноманітність способів ведення загальновійськового бою також є його новою рисою. Під способами ведення бою, як відомо, розуміють порядок застосування сил і засобів для виконання поставлених бойових завдань. Способи ведення бою, як свідчить історичний досвід, безперервно змінюються й удосконалюються одночасно з розвитком матеріальної бази. Вони залежать також від завдань, поставлених військам, умов виконання, бойових можли­востей частин і з'єднань, складу та характеру дій противника й особливостей місцевості.

У минулих війнах спостерігалася відносна постійність способів ведення бою з'єднаннями і частинами. Вони могли годинами і навіть днями проривати оборону противника або форсувати водну перешкоду.

Застосування в сучасному бою різноманітних засобів ураження, висока динамічність і короткочасність бойових дій, швидкі й різкі зміни обстановки, швидка зміна видів бою викликають необхідність використання різних способів його ведення. У таких умовах підрозділи та частини повинні бути готовими протягом доби вести активні наступальні дії: проривати оборону, форсувати водні перешкоди, громити противника в зустрічному бою, переслідувати його, оборонятися, а інколи здійснювати маневр із метою виходу з бою й відходу.

Кожному виду бою і його різновидам притаманні свої способи ведення бойових дій і тактичні прийоми, які також будуть змінюватися залежно від конкретних умов обстановки. Тому для перемоги над ворогом у сучасних умовах потрібно оволодіти мистецтвом застосування різних тактичних прийомів, настирливо вишукувати, розробляти та оволодівати новими, ефективнішими способами.

Розгортання бойових дій на землі й у повітрі, на широкому фронті, на велику глибину та їхнє ведення швидким темпом стало можливим завдяки різкому збільшенню бойових можливостей, далекобійності та ефек­тивності засобів ураження.

Зростання бойових можливостей сучасних підрозділів, частин і з'єднань, зміна характеру оборони та способів наступу, необхідність розосередження військ призвели до збільшення просторових кордонів і темпу ведення сучасного бою.

Наприклад, якщо в період Другої світової війни стрілецька дивізія Червоної Армії наступала на фронті 1-2 км і обороняла смугу 8-10 км по фрон­ту та 6-8 км у глибину, то сучасна дивізія з досвіду навчань військ НАТО може наступати в смузі 10-20 км і обороняти смугу 20-40 км по фронту та понад 20 км у глибину. Темп наступу стрілецької дивізії Червоної Армії в операціях 1944-1945 рр. не перевищував 12-18 км за добу. Піхотні дивізії інших держав у минулій війні наступали майже вдвічі повільніше. Зараз дивізія військ НАТО здатна наступати з темпом від 20 до 40 км за добу і більше.

У минулій війні противник міг бути придушений вогневими засобами дивізії на глибину першої позиції (2-3 км). Зараз тактичними ракетами й артилерією можна знищити об'єкти противника на глибині, що більша в багато разів. Бойові вертольоти, тактичні повітряні десанти і передові загони здатні діяти в усій тактичній глибині оборони противника та за її межами. Бойові дії в усіх видах бою будуть охоплювати одночасно практично всю гли­бину бойових порядків з'єднань, включаючи другі ешелони й резерви, а не тільки лінію зіткнення сторін і найближчу глибину, як це було раніше.

Із впровадженням досконаліших засобів збройної боротьби, а також із насиченням повітряного простору над полем бою різними засобами розвідки, цілеспрямування і вогневого ураження, тенденція до подальшого зростання просторового розмаху бою отримає ще більший розвиток.

Як бачимо, характер сучасного загальновійськового бою докорінно змі­нився. Бій став складнішим за змістом, складом і можливостями сил та засо­бів, які беруть у ньому участь: наземно-повітряним, маневровим, дина­мічним і дуже напруженим. Широкий маневр, нанесення одночасних ударів із фронту, флангів, тилу, повітря стають характерним способом ведення бою не тільки з'єднаннями і частинами, але й батальйонами. Основу загально­військового бою, як відзначається в іноземній пресі, складає дальній вогневий бій високоточної зброї, застосування якої раніше за противника може вирі­шити його долю.

Змінився характер і ближнього бою: це, насамперед, бій на граничних дальностях озброєння танків і протитанкових засобів, який завершується ударами у фланг і тил танкових та механізованих підрозділів.

Іншим став зміст загальновійськового бою: основними його елементами є не лише вогневе ураження і маневр, але й радіоелектронне придушення систем управління військами та зброєю противника. Аналіз характерних рис сучасного загальновійськового бою показує, що для його ведення необ­хідні: висока тактична, військово-технічна, моральна і психологічна підготовка військ, бойова виучка, дисципліна і фізична підготовленість особового складу.

Сучасний загальновійськовий бій вимагає від усього офіцерського складу глибоких військово-теоретичних знань, широкого загальнонаукового світо­г­ляду, творчості та ініціативи, мистецтва оперативно-тактичного передбачення, здатності прогнозувати можливий хід бойових дій, розробляти та оволодівати новими, ефективнішими способами ведення бою.

Перемога та поразка в кожному конкретному бою залежать від багатьох факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

У бою завжди беруть участь дві сторони, кожна з яких намагається роз­громити противника й зберегти свої сили. Але при цьому сили і засоби сторін, їхнє озброєння і чисельність, морально-бойові якості військ, мистецтво командування бувають зовсім різними. Бойова обстановка на війні ніколи не повторюється і щоразу вимагає особливого підходу до її вирішення.

Успіх бою багато в чому залежить від військ, які беруть у ньому участь, їхнього морального духу, виучки та озброєння. Однак наявність достатньої кількості боєздатних військ і матеріальних засобів ще не означає, що перемога прийде сама по собі.

Бій як організовану збройну боротьбу ретельно планують, всебічно готують і ведуть відповідно до задуму, спрямованого на досягнення чітко визначеної мети. Дії військ у бою підпорядковані волі командира – єдино­начальника, який, використовуючи свої військові знання та досвід, знання і досвід підлеглих, всебічно аналізуючи обстановку і передбачаючи можливі її зміни, організовує бій, узгоджує дії військ і різних засобів боротьби, про­яв­ляє творчість у здобутті перемоги над противником.

Однак, наскільки б не були різноманітними фактори, що зумовлюють перемогу в кожному конкретному бою, існують і деякі загальні принципи військового мистецтва, дотримання яких є важливою умовою здобуття перемоги.

Принципи загальновійськового бою – основні керівні положення щодо організації й веденню бою. Вони знаходять своє відображення в статутах, керівництвах та інших офіційних порадниках. Знання принципів ведення бою допомагає командирам і штабам в їхній практичній діяльності, сприяє виявленню розумної ініціативи і творчості в процесі управління військами.

Основними принципами сучасного загальновійськового бою є: постійна висо­ка бойова готовність з'єднань, частин і підрозділів; висока активність, рішучість та безперервне ведення бою; раптовість дій; узгоджене, сумісне застосування родів військ і спеціальних військ у бою та підтримання без­перервної взаємодії між ними; рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напрямку в потрібний час; маневр підрозділами і частинами, ударами і вогнем; всебічне врахування і повне використання морального та психологічного факторів для виконання поставленого завдання; всебічне забезпечення бою; підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ; тверде і безперервне управління військами, наполегливість у досягненні мети, виконанні прийнятих рішень та поставлених завдань.

Постійна висока бойова готовність з'єднань, частин і підрозділів. Цей принцип вказує на пряму залежність успішного виконання бойових завдань від постійної високої бойової готовності з'єднань, частин і підрозділів як у мирний час, так і під час воєнних дій, незалежно від їхнього місця в бойовому (похідному) порядку та характеру завдань, які вони виконують.

Висока бойова готовність залежить, насамперед, від якості польової, морської і повітряної виучки особового складу, ступеня оволодіння зброєю і бойовою технікою, дисципліни й організованості військ та сил флоту, мистецтва управління ними.

Постійна висока бойова готовність з'єднань, частин і підрозділів дося­гається: правильним розумінням командирами і штабами своїх завдань, передбаченням можливих змін в обстановці й своєчасним проведенням необхідних заходів для планування та підготовки наступних дій; уком­плектованістю ­і забезпеченістю військ усім необхідним для ведення бою; високою бойовою виучкою командирів, штабів і військ; постійною готовністю зброї і бойової техніки до застосування, а особового складу – до виконання поставлених перед ним завдань; розміщенням з'єднань, частин і підрозділів з урахуванням їхнього призначення та мобілізаційної готовності; безпе­рервним веденням розвідки; чіткою організацією і пильним несенням бойового чергування й бойової служби; своєчасним і організованим приведенням військ у вищі ступені бойової готовності; організацією і підтриманням чіткого та безперервного управління військами.

Поиск по сайту: