ОСНОВНІ ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ РОБОЧОЇ КАРТИ

Нанесення на карту обстановки з необхідною точністю, повнотою і наочністю називають веденням робочої карти.

Залежно від умов, командири частин і підрозділів можуть наносити обстановку на свою робочу карту з графічного документа, за текстом, за голосом, з аерофотодокумента та екрана.

З графічного документа. Мова графіки вважається одним з економних і лаконічних засобів вираження людської думки. Особливо це проявляється, коли потрібно показати просторове розташування об'єктів, їх взаємний зв'язок, напрямки і характер діяльності. Саме цим і характеризується бойова обстановка, яку наносять на робочу карту. Даний спосіб подання обстановки, як і деякі інші, наближає до дійсної бойової обстановки. Проте він вимагає багато часу для відпрацювання документів, що в бою не завжди можливо.

За текстом. Цей спосіб вимагає від виконавця не лише міцних знань правил нанесення тактичної обстановки на робочу карту, але й твердого запам'ятовування основних тактичних знаків, скорочень, і позначень. Крім того, нанесення обстановки за текстом вимагає певного знання і навичок щодо швидкого орієнтування в тактичній обстановці на карті стосовно як місцевих предметів, так і координатної сітки.

За голосом. Це найскладніший спосіб, оскільки застосовується в реальній бойовій обстановці. Складність полягає, по-перше, в тому, що офіцери мають різну підготовку з питань ведення робочої карти, по-друге, обстановку за голосом наносять на робочу карту найчастіше в бойових умовах в обмежений час, у результаті чого окремі офіцери не встигають нанести всі її елементи, а інші припускають грубих помилок і наносять обстановку неправильно.

Нанесення обстановки з аерофотодокументів є одним із найскладніших способів і вимагає додаткового знання питань, пов'язаних із використанням аерофотознімків при тактичному дешифруванні й перенесенні дешифрованих об'єктів на робочу карту.

З розвитком озброєння і бойової техніки, а також із затосуванням автома­тизованих систем управління військами, інформацію стали передавати сучас­ними технічними засобами, в тому числі й для нанесення її на робочу карту.

Для нанесення обстановки з екрана карту спочатку орієнтують відносно екранного зобраєження за характерними місцевими предметами. Після цього порівнюють її з екранним зображенням, визначають найближчі до елементів бойових порядків військ місцеві предмети і за ними наносять ці елементи на карту. Якщо на екрані зображена робоча карта або документ із координатною сіткою, то обстановку на свою робочу карту переносять за квадратами координатної сітки.

Таким чином, сучасний бій вимагає від кожного офіцера досконалих навичок у використанні всіх способів, у тому числі й нових, для нанесення обстановки на робочу карту.

Обстановку, яку наносять на карту до прийняття рішення командиром, називають вихідною.

Дані про розміщення і дії своїх військ наносять на карту з де­та­лі­за­цією на два ступені нижче, тобто начальник медичної служби полку наносить обстановку до роти.

Командири підрозділів наносять на свої карти лише ті дані, які необхідні для виконання бойового завдання. Зрозуміло, що зміст робочої карти ко­мандира артилерійського підрозділу буде відрізнятися від змісту робочої карти командира розвідувального підрозділу або командира підрозділу зв'язку. Найбільш повно ведуться робочі карти командирами механізованих і танкових підрозділів. Наприклад, командири механізованих і танкових підрозділів під час підготовки і в ході бойових дій наносять на свої робочі карти такі дані.

До отримання бойового завдання на карті вказують заголовок, час початку ведення карти і підпис посадової особи, креслять форми таблиць, пояснювальних записок (розподіл сил і засобів, співвідношення сил і засобів, сигнали управління, повідомлення і взаємодії), наносять лінії розташування своїх військ і військ противника та відомості про метеорологічну обстановку.

Після отримання бойового завдання з бойового наказу на карту нано­сять: зміст отриманого бойового завдання; дані про противника; об'єкти (цілі), які знищуються засобами старших командирів (начальників); розташування і завдання сусідів та розмежувальні лінії з ними; розміщення і завдання своїх підрозділів, які знаходяться попереду; розташування і завдання підрозділів другого ешелону. При необхідності на карту наносять вогневі позиції засобів старшого командира, його пункти управління, стартові та вогневі позиції підрозділів протиповітряної оборони тощо.

Після прийняття рішення на карту наносять: бойовий порядок або райони розташування противника; характер його дій за оцінкою командира; бойовий порядок або район розміщення свого підрозділу; бойові завдання підрозділів першого ешелону; бойові завдання підрозділів другого ешелону; завдання артилерійських підрозділів та інших вогневих засобів; завдання щодо боротьби з повітряним противником; рубежі розгортання протитан­кових засобів; командно-спостережний пункт і його переміщення під час бою; розташування підрозділів забезпечення. Заповнюють таблиці розподілу сил і засобів, співвідношення сил і засобів, сигналів (управління, повідом­лення, взаємодії).

Під час бою на карту наносять дані про зміну обстановки і прийняті командиром рішення. Дані, які не можуть бути виражені графічно за допо­могою умовних знаків, записують текстом або в таблицях на вільному місці карти. У пояснювальній записці дають оцінку противнику і його можливим намірам (що неможливо показати графічно), вказують мету і задум бойових дій, розподіл засобів посилення, порядок створення безпечних умов для своїх підрозділів при застосуванні противником зброї масового ураження, наявність і розподіл матеріальних засобів.

Начальник медичної служби полку оформляє своє рішення у вигляді плану медичного забепечення. План медичного забезпечення – основний документ начальника медичної служби полку, який координує дії всіх штатних і приданих сил та засобів медичної служби при підготовці та в ході медичного забезпечення полку в бою. Його оформляють на робочій карті. До нього також додають пояснювальну записку.

При цьому на карті відображають: лінію стикання військ із противником; завдання своїх військ; розмежувальні лінії; розміщення сил і засобів медичної служби полку у вихідному положенні перед початком бою та можливий маневр ними під час бою; сили і засоби старшого начальника, які будуть виконувати завдання в інтересах медичної служби полку; шляхи евакуації поранених і хворих; пункти управління та інші дані, які необхідні для керівництва медичною службою.

Нанесення на робочу карту положення своїх військ і військ противника повинно відповідати їх розташуванню на місцевості. Засоби ядерного нападу противника, його пункти управління та інші важливі цілі наносять на карту з точністю 0,5-1,0 мм. Такі ж вимоги ставлять і до нанесення на карту своїх вогневих позицій, а також переднього краю і флангів. Точність нанесення інших елементів бойових порядків не повинна перевищувати 3-4 мм. Дотримання цих вимог необхідне тому, що ефективна підтримка підрозділів вогнем можлива лище при точному цілеспрямуванні.

В умовах сучасних бойових дій, які ведуться у високому темпі не тільки вдень, але й вночі, вимоги до точного ведення робочих карт різко зросли. Неточне цілеспрямування може закінчитись невиправданими втратами, оскільки ускладнює управління підрозділами в бою, порушує взаємодію артилерії й авіації з механізованими і танковими підрозділами.

Повнота нанесеної на карту обстановки визначається обсягом даних, які необхідні для управління підрозділами в бою. Другорядні дані, вказані на карту, ускладнюють роботу з нею. Дані про положення своїх військ, як правило, наносять на дві ланки нижче (в батальйоні – до взводу). Детальність нанесення на карту даних про противника залежить від ланки управління і функціональних обов'язків командира (начальника).

Наочність робочої карти досягається зрозумілим і чітким відображенням бойової обстановки з виділенням її головних елементів, акуратним нанесенням тактичних умовних знаків і вмілим розташуванням надписів.

Акуратне і наочне відображення обстановки на робочій карті багато в чому залежить від вдало підібраних і добре заточених олівців. У спекотну погоду застосовують тверді олівці, а при великій вологості – м'які. Таким чином, для ведення робочої карти необхідно мати набір кольорових олівців, що мають різну твердість. Заточують їх конусоподібно. Довжина вільного від дерева графіту повинна бути не більшою 0,5 см.

Фломастери при веденні робочих карт використовують лише для офор­млення надписів, розграфлення і заповнення таблиці. Наносити ними обста­новку не рекомендується, оскільки видалити з карти окремі її елементи, за­с­та­рілі чи нанесені помилково, важко.

Для нанесення обстановки на карту потрібно мати також офіцерську лінійку, циркуль-вимірювач, олівцеву гумку, складаний ніж, курвиметр.

Кожний офіцер особисто веде свою робочу карту так, щоб у відображеній на ній обстановці міг вільно розібратися будь-який інший офіцер.

Дані обстановки наносять, застосовуючи встановлені умовні знаки, тонкими лініями. При цьому необхідно старатися, щоб якомога менше затінялась топографічна основа карти і добре читались на ній орієнтири, назви населених пунктів, рік, урочищ, відмітки висот, підписи біля мостів та інші числові характеристики об'єктів місцевості.

Положення своїх військ, у тому числі підрозділів технічного забезпе­чення, їхні завдання і дії позначають червоним кольором, крім ракетних військ, артилерії, військ ППО і спеціальних військ, які позна­чають чорним кольором. По­ло­­ження і дії військ против­ника – синім кольором і тими ж умовними знаками, що і свої війська. Нумерацію, наймену­вання частин (під­розділів) і пояснювальні надписи, що стосуються своїх військ, – чор­ним кольо­ром, а що сто­суються противника – синім.

Скорочення організаційно-штатних формувань підрозділів і частин виконують тільки рядковими (малими) буквами.

Умовні знаки військ, вогне­вих засобів, бойової та іншої тех­­ніки наносять на карту від­по­відно до дійсного поло­ження їх на місцевості й орієн­тують за напрямком дій чи ведення вогню (рис. 2.58). Умовні знаки пунктів управ­ління (СП, КСП, КП) (рис. 2.59), зеніт­них, радіотехнічних засобів орі­єн­тують у сторону півночі (рис. 2.59). Усередині чи по­ряд з умовними знаками вогне­вих засобів, бойової та іншої тех­ніки при необ­хідності вка­зують кількість і тип цих засобів.

Розташування і дії військ наносять, застосовуючи встановлені умовні знаки, суцільною лінією, а можливі чи заплановані дії – пунктирною лінією (пун­ктиром). Запасні райони розташування військ і запасні позиції позна­чають пунктирною лінією з буквою "З" усередині знака чи поряд із ним. Несправжні райони розташування військ, споруди й об'єкти позна­чають зеленим кольором і доповнюють буквою "Н" усередині знака або по­ряд із ним. Довжина штрихів пунктирної лінії повинна становити 3-5 мм, а відстань між штрихами – 0,5-1,0 мм.

Джерела отримання даних про противника позначають чорним кольором і, як правило, початковими літерами назв джерел (спостереження – С, свідчення полонених – П, документи противника – ДП, військова розвідка – ВР, повітряна розвідка – ПР та ін.). Надписи роблять у вигляді дробу: в чисельнику – джерело інформації, в знаменнику – час і дата, що стосуються даних про противника. Інформацію, яка потребує перевірки, помічають знаком питання, який ставлять праворуч від об'єкта (цілі) противника.

При необхідності показати висування чи розташування противника, що зна­хо­диться за рамками карти на певній відстані, застосовують надписи за межами карт.

При нанесенні напрямку наступу, контратаки, а також розмежувальних ліній, довжина штриха пунктирної лінії повинна становити для роти 3-4 мм, батальйону – 5-7 мм, полку – 10-12 мм, а проміжки між штрихами – відповідно 2, 2-3, 5-6 мм.

Знак, що вказує положення того чи іншого місцевого предмета відносно розмежувальної лінії, наносять таким чином, щоб умовна лінія, яку можна провести через його кінці, включала або виключала даний місцевий предмет. Величину радіуса знака вибирають залежно від характеру місцевого предмета: навколо висот, мостів та інших невеликих об'єктів переважно наносять знаки радіусом 3-4 мм, біля великих населених пунктів, лісових масивів та інших великих за площею об'єктів – радіусом 6 мм (рис. 2.60).

При позначенні рубежу оборони, що не зайнятий війсь­ками, лінію проводять із про­між­ками 1-2 мм. Для отри­мання рівних ліній і штрихів при їх нанесенні олівець слід постійно повертати навколо йо­го осі.

При нанесенні лінії оборони на карту необхідно олівець легко повертати. Штрихи наносять перпендикулярно до лінії оборони. Величина кроку між штри­хами повинна становити приблизно 2 мм, висота – 1 мм і товщина – 0,5 мм (рис. 2.61).

Траншеї, вогневі позиції, ру­бежі й завдання наносять на карту з урахуванням рельєфу і гідрографії (рис. 2.62). Вони не повинні затемнювати або зак­ривати топографічну основу кар­ти. При нанесенні на карту районів, у яких планують роз­містити війська (рис. 2.63), лі­нію потрібно проводити одним рух­ом руки, не відриваючи від карти.

Маршрут руху показують лі­­нією коричневого кольору тов­щиною 0,5-1,0 мм, що роз­та­шовують із південної чи схід­ної сторони умовного знака до­ро­ги на відстані 2-3 мм від ньо­го. При проведенні лінії не­об­хідно слідкувати, щоб во­на не затіняла умовні знаки біля шляхових споруд, мостів, насипів, вибоїн та інших об'єк­тів, що можуть бути орієнти­рами або чинити будь-який вплив на здійснення маршу. При необхідності цю лінію слід переривати. Точно виявлений (розвіданий) маршрут пока­зують суцільною лінією, а мар­шрут, що планується, і запас­ний – пунктирною.

Умовні знаки похідних ко­лон показують вздовж умовно­го знака дороги так само, як умовний знак маршруту руху (рис. 2.64).

Бойові завдання механізо­ваних і танкових підрозділів і підрозділів аеромобільних військ у наступі наносяться на карту пунктирною лінією із стріл­кою.

Довжина пунктиру для поз­на­чення роти — 4 мм з відстанню між пункти­рами до 2 мм, а для позначення батальйону і частини — вона така ж, як і для розме­жувальної лінії.

Стрілка показує характер і напрям дій підрозділу, її дов­жина повинна забезпе­чити чітке нанесення знака підрозділу. Тому на стрілці перед її вістрям обов’язково проставляються поперечні рис­ки: одна – взвод, дві – ро­та, три — батальйон, без риски — полк (рис. 2.65).

При нанесенні на карту місця розта­шування підроз­ділу (частини) на різний час умовні знаки доповнюють штрихами, крап­ками, пунк­тир­ними лініями та іншими позна­ченнями і підтушову­ють­ різними кольо­рами.

Положення своїх військ і військ против­ника на один і той же час відтіняють одна­ко­вими знаками або підтушо­вують однаковим кольо­ром із внутрішньої сторони умовного знака (рис. 2.66).

Час, до якого належить те чи інше положення військ, вказують під назвою під­розділу чи поруч (у ря­док). Ці надписи в окремих випад­ках можуть бути розмі­щені на вільному місці карти зі стрілкою від надпису до умовного знака. Години і хвилини, число, місяць і рік пишуть арабськими цифрами і відокремлюють крапками.

При необхідності на карту наносять метеорологічні дані, необхідні для оцінки радіаційної обстановки, і метеорологічні дані в надземному шарі повітря, потрібні для оцінки хімічної обстановки.

Місцеві предмети й елементи рельєфу, які можуть суттєво впливати на бойові дії чи згадуватись при віддаванні розпоряджень і цілеспрямуванні, на картах виділяють: підписи населених пунктів, залізничних станцій і портів підкреслюють чорним кольором (при необхідності збільшують); ліси, гаї, сади і кущові насадження обводять по контуру лінією зеленого кольору; берегові лінії озер і рік обводять, а умовні знаки річок, що зображені в одну лінію, виділяють синім кольором; болота покривають повторно синьою штриховкою, лінією, паралельною нижній стороні рамки карти; умовні знаки мостів збільшують; орієнтири, що зображені позамаштабними умовними знаками, обводять чорним кружечком діаметром 0,5-1,0 см; потовщують світло-коричневим олівцем одну чи декілька горизонталей, вершини коман­дних висот заштриховують тим же кольором; підписи відміток висот і гори­зонталей збільшують.

Виконання написів на карті. Наглядність і зручність читання карти багато в чому залежить від виконання і правильного розташування написів. Для оформлення робочої карти і нанесення на неї поясню­вальних написів рекомендуєть­ся використовувати прямий чи нахилений креслярський шрифт (рис. 2.67), для якого ха­рак­терні чіткість і простота виконання, а також те, що літери (цифри) в слові (числі) пишуться окремо без зв'язок, а всі їх елементи мають однакову товщину. Великі літери і цифри перед написами мають таку ж товщину, що і звичайні рядкові, але пишуться на 1/3 вище величини рядкових літер. Кут нахилу літер і цифр складає 750. Прямий шрифт використовують для службового заголовка карти, підписів посадових осіб і найменування таблиць пояснювальної записки.

Нахилений шрифт

Поиск по сайту: