Основні види (різновиди) місцевості та їх тактичні властивості. За характером рельєфу місцевість поділяють на рів­нинну, горбкувату і гірську, яка, у свою чергу, буває низь­ко­гірною

За характером рельєфу місцевість поділяють на рів­нинну, горбкувату і гірську, яка, у свою чергу, буває низь­ко­гірною, середньо­гірною і високо­гірною.

Рівнинна місцевість (рис. 2.1) характеризується від­сут­ністю різко ви­ражених нерівностей земної поверхні, відносно невеликими переви­щеннями (до 25 м) і порів­няно малою стрімкістю схилів (до 2°). Абсолютні висоти над рівнем моря – до 300 м.

Відкрита, слабопересічена рівнина придатна для ведення бойових дій усіма родами військ. Її глинисті, суглинні, супіщані й торф'яні грунти дають можливість рухатися бойовій техніці в суху погоду влітку, але значно усклад­нюють рух у період дощів, весняного й осіннього бездоріжжя. Від­сутність значних перевищень забезпечує достатню видимість в усіх напрямках і ефективність вогню з усіх видів зброї.

Разом із тим, рівнина ускладнює організацію маскування підрозділів. Захисні властивості її мінімальні, особливо від ЗМУ. Рівнинна місцевість, як правило, більш сприятлива для організації й ведення наступу і менш сприятлива для оборони.

Горбкувата місцевість (рис. 2.2) характеризується хви­лястим характером земної поверхні, яка утворює нерів­ності (горби) з абсолютними висотами (до 500 м), від­носними перевищеннями (25-200 м) і переважною стрім­кістю схилів (2-30).

Горбкувата місцевість до­пускає ведення бойових дій усіма родами військ, здійс­нення маневру підрозділами поза дорогами і в цілому сприятлива як для наступу, так і для оборони. Вона має добрі рубежі для розташування підрозділів, облаштування вогневих позицій, має деякі захисні властивості від ураження ядерною зброєю. Проміжки між горбами й зворотні схили горбів можуть бути укриттям від спостереження і вогню противника. На такій місцевості багато командних висот із великою далекістю видимості й широким сектором огляду.

Гірська місцевість – ділянки земної поверхні, які значно підняті над навколишньою місцевістю і мають абсолютні висоти 500 м і більше. Основ­ними її формами є гори та гірські хребти з крутими схилами. Гірська місцевість відноситься до закритої та пересіченої. Залежно від абсолютних висот, роз­різняють низькогірну (500-1000 м), середньогірну (1000-2000 м) і високогірну (понад 2000 м) місцевості.

Низькогірна місцевість (рис. 2.3) характеризується абсолютними висота­ми над рівнем моря (500-1000 м), відносними перевищеннями (200-500 м) і переважною стрімкістю схилів (5-100). Порівняно з іншими видами гірської міс­цевості вона слабо розчленована, як правило добре обжита і має досить роз­ви­нену мережу доріг. При відносно пологих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для ведення бойових дій усіма родами військ. Водночас ускладнюється зосереджене застосування важкої бойової тех­ніки. Низькогірна місцевість у цілому сприяє маскуванню й захисту від ЗМУ.

Середньогірна місцевість має абсолютні висоти над рів­нем моря приблизно 1000-2000 м, відносні перевищення (від 500 до 1000 м) і пере­важну стрімкість схилів (10-250). Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, пасма, їх піки і гребені мають згладжені форми.

Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які ви­ко­рис­товують для прокла­дання доріг. Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевали, які доступні для руху бойової техніки протягом усього року або більшої його частини, однак застосування важкої бойової техніки можливе лише на окремих напрямках.

Загалом середньогірна місцевість вимагає проведення значних інженерних робіт для забезпечення її прохідності. Водночас вона сприятлива для маскування і захисту від ЗМУ.

Високогірна місцевість характеризується абсолютними висотами над рівнем моря понад 2000 м, відносними перевищеннями (1000 м і більше), стрімкістю схилів (понад 250). Вона розділена глибокими долинами й улого­винами на гірські хребти, їх піки і гребені часто вкриті снігом. Така місце­вість, як правило, малообжита, має небагато гірських проходів і не дуже розвинену мережу доріг. Дороги вузькі й прокладені вздовж річок міжгір'ями, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, мають круті підйоми й малі радіуси поворотів. Перевали найчастіше знаходяться вище снігової лінії, тому більшу частину року закриті.

Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, оснащених дорогами. У решті районів високогірної місцевості можливе ведення бойових дій тільки спеціальними підрозділами з відповідним спорядженням. Загалом високогірна місцевість сприяє маскуванню. При потужних вибухах можливі завали, обвали каміння, сходження снігових лавин.

Залежно від грунтово-рослинного покриву, місцевість може бути пустель­ною, степовою, лісистою, болотистою, лісисто-болотистою.

Пустельна місцевість – великі простори з постійно або сезонно жарким клі­матом, незначними водними ресурсами та дуже бідною рослинністю. Залежно від грунту, розрізняють піщані, кам'яні та глинисті пустелі. Поверхня пустелі рівнинна, слабопересічена.

Степова місцевість характеризується відсутністю дерев, сухим континен­таль­ним кліматом. У більшості випадків вона є відкритою рівнинною місцевістю.

Лісиста місцевість – місцевість, територія якої на 50 % і більше покрита густою деревинною рослинністю. Якщо відстань між деревами менша 6 м при їхній товщині понад 20 см, місцевість вважають непрохідною. Лісиста місцевість значно обмежує умови спостереження, утруднює орієнтування, але полегшує маскування військ.

Болотиста місцевість характеризується досить мокрими грунтами. Вона є непрохідною або важкопрохідною, що залежить від пори року.

Таким чином, від властивостей місцевості залежать умови організації бою, ведення бойових дій і організації медичного забезпечення військ у бою й операції.

За мірою пересіченості ярами, балками, річками, озерами та іншими природними перешкодами, які обмежують свободу пересування й маневр підрозділів, місцевість поділяють на слабопересічену, середньопересічену і сильнопересічену.

Слабопересічена місцевість не багата на природні та штучні перешкоди, які легко здолати бойовою та іншою технікою в будь-якому напрямку. Її рельєф звичайно рівнинний, рідше горбистий, природні перешкоди займають менше 10 % від усієї площі.

Місцевість забезпечує задовільний огляд із командних висот, орієнтуван­ня, спостереження і цілеуказання, організацію взаємодії та керування підрозділами. Однак вона не забезпечує надійного укриття підрозділів від вогню противника, захисні властивості від ЗМУ майже відсутні.

Середньопересічена міс­це­вість (рис. 2.4) має близь­ко 20 % площі, зайнятої при­родними перешкодами. На ній зосереджене застосування бо­йо­вої техніки дещо усклад­нене на окремих напрямках. Це най­по­ширеніший різновид добре обжитої місцевості. Рельєф здебільшого горбис­тий, зрідка рівнинний. Така місцевість більш сприятлива щодо за­хисних властивостей від ЗМУ і звичайної зброї.

Сильнопересічена місце­вість має велику кількість важ­копрохідних природних перешкод: ярів, річок, каналів та ін. Площа природних перешкод – 30 %. Ця місцевість ускладнює наступ і посилює оборону.

Багато природних укриттів сприяють організації надійного маскування і захисту підрозділів від ураження ядерною зброєю, таємному підходу до переднього краю противника. Разом із тим, на такій місцевості нелегко спостерігати за противником, можливості швидкого маневру військ обмежені, зменшується швидкість бойових машин, необхідно виконати значні роботи з інженерного обладнання шляхів для руху військ.

За умовами спостереження та маскування місцевість поділяють на від­криту, напівзакриту і закриту.

Відкрита місцевість являє собою рівну або злегка горбисту безлісну тери­торію, до 75 % площі якої добре проглядається в усіх напрямках із командних висот. На ній забезпечуються добре спостереження за діями противника й ураження його вогнем з усіх видів зброї. Проте ця місцевість менш сприятлива для захисту від уражаючої дії звичайної та ЗМУ, має недостатній рівень маскувальних властивостей від наземного та повітряного спостережень. Відсутність природних схованок ускладнює приховане зосередження військ та проведення маневру. Організація оборони на відкритій місцевості значно утруднюється.

Напівзакрита місцевість є перехідною від відкритої до закритої. Площа, зайнята природними схованками, складає близько 20 %; з командних висот проглядається до 50 % простору. При розташуванні підрозділів на місці міс­це­вість майже повністю забезпечується природними схованками їх маскування.

Закрита місцевість – територія, вкрита лісами, чагарниками, з гірським, горбистим або рівнинним рельєфом, садами щільно розташованими населе­ними пунктами. На такій місцевості площа, зайнята природними схованками, складає 30 % і більше, а площа, що проглядається з командних висот, – мен­ше 25 %. Закрита місцевість приховує природними схованками від назем­ного і повітряного спостережень, полегшує прихований рух і маневр військ в усіх видах бою, організацію міцної оборони, сприяє організації захисту від ЗМУ.

Разом із тим, на закритій місцевості зменшується ефективність ведення вогню з усіх видів зброї, ускладнюються спостереження, орієнтування, ціле­ука­зання, значно утруднюються керування підрозділами й організація взаємо­дії військ на полі бою.

За ознакою прохідності місцевість поділяють на легкопрохідну, про­хідну, важкопрохідну і непрохідну.

Легкопрохідна місцевість не обмежує швидкість і напрямок руху колісних та гусеничних машин, припускає безперешкодне застосування бойової техніки в розгорнутих строях і рух колон без зміцнення грунту.

Прохідна місцевість майже не обмежує швидкість, напрямок руху і дозволяє повторний рух по одному сліду гусеничних машин, хоча окремі місця потрібно обходити чи зміцнювати. Рух колісних машин звичайної прохідності дещо ускладнений, можливі майже безперешкодне використання бойових машин у розгорнутих строях і рух колон, за винятком окремих нап­рямків. Прохідна місцевість сприяє веденню бою з широким маневром та найбільш ефективному використанню механізованих і танкових підрозділів, у короткі терміни дозволяє переносити зусилля з одного напрямку на інший, полегшує всебічне забезпечення бою.

Важкопрохідна місцевість доступна для руху машин із невеликою швидкістю, обмежує свободу маневру і рух кількох машин по одному сліду. Рух колісних машин звичайної прохідності майже неможливий. Така місцевість ускладнює використання бойової техніки в розгорнутих строях, рух колон можливий тільки дорогами і спеціально обладнаними колонними шляхами. Важкопрохідна місцевість негативно впливає на темпи руху, розгортання і ведення наступу, здійснення маневру.

Непрохідна місцевість недоступна для руху гусеничних і колісних машин без виконання значних робіт з обладнання доріг чи колонних шляхів.

Поиск по сайту: