БОЙОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Бойове забезпечення – комплекс заходів, які проводять із метою уникнення раптовості нападу противника, зниження ефективності його вогню (ударів) по підрозділах, створення їм сприятливих умов для організованого і своєчасного вступу в бій та успішного його ведення, а також ефективного застосування засобів збройної боротьби, збереження високої бойової готов­ності військ (сил) та ін.

Озброєння, організація військ і способів їхніх дій та бойове забезпечення розвивалися й удосконалювалися одночасно. При цьому одні види бойового забезпечення з часом переходили від забезпечувальних заходів до головних, інші, наповнюючись новим змістом, продовжували залишатися видами забезпечення бою, але відігравали важливу роль у досягненні успіху в бою. Одні види бойового забезпечення зближувалися та об'єднувалися, інші втрачали своє значення, а їхнє місце займали нові види, які з'являлися в результаті зміни умов ведення й характеру бою.

До Першої світової війни бойове забезпечення обмежувалося розвідкою, маскуванням і охороною. Але застосування в ході війни танків, авіації і хі­міч­ної зброї зумовило появу нових його видів: протитанкової оборони, протиповітряної оборони і протихімічного захисту військ. А використання повітроплавальних апаратів і вогню артилерії із закритих вогневих позицій – метеорологічного забезпечення. У роки Другої світової війни зріс ступінь ураження флангів частин та з'єднань, а також стиків між ними. Це зумовлено відносно невисокою щільністю сил і засобів на флангах та збільшенням проміжків між сусідами при веденні маневрових дій. З'явився новий вид бойового забезпечення – забезпечення флангів і стиків. Застосування повіт­ряних десантів зумовило необхідність вести боротьбу з ними. Боротьба з повітряними десантами також стала видом бойового забезпечення. У зв'язку з появою в післявоєнний період ядерної зброї та загрози використання противником бактеріологічної (біологічної) зброї почали застосовувати протиядерний і протибактеріологічний захист. Невдовзі разом із протихіміч­ним захистом ці види бойового забезпечення склали новий вид – захист військ від зброї масового ураження.

Протитанкова і протиповітряна оборона, забезпечення флангів і атак, боротьба з повітряними десантами були вилучені з бойового забезпечення, тому що їхнє практичне застосування ввійшло до основного змісту загальновійськового бою.

Зараз видами бойового забезпечення є: розвідка, захист від зброї масового ураження, тактичне маскування, інженерне забезпечення, забезпечення радіаційного, хімічного і біологічного захисту, радіоелектронна боротьба та охорона.

Розвідка – найважливіший вид забезпечення. Вона є сукупністю заходів, які проводять із метою добування, збирання та вивчення відомостей про противника, місцевість і район наступних дій в інтересах підготовки та успішного ведення бою.

Розвідку противника ведуть для того, щоб встановити: бойовий склад, положення, стан і угруповання його військ, особливо засобів масового ураження і систем високоточної зброї, характер дій і намірів, а також сильні й слабкі сторони; ступінь і характер інженерного обладнання зайнятих районів і позицій, систему загороджень, особливо міновибухових; нові засоби боротьби і способи ведення бою; економічний стан району бойових дій; результати застосування різних засобів поразки.

Розвідку місцевості ведуть для виявлення особливостей рельєфу, природних перешкод і місцевих предметів, характеру водних перешкод, стану доріг, зони районів зараження, руйнувань, затоплень, пожеж і можливих напрямків їхнього подолання чи обходів; визначення ступеня впливу місцевості на дії військ, застосування засобів ураження й захисту від високоточної і вогнепальної зброї.

Глибина ведення розвідки повинна забезпечувати можливість своєчасного передбачення змін обстановки та отримання даних про об'єкти противника для їхнього ураження на всю глибину.

Розвідувальні відомості добувають під час підготовки та в ході бою шляхом спостереження, підслуховування, розвідувальних засад, нальотів, опитування місцевих жителів, допиту полонених та перебіжчиків, вивчення захоплених у противника документів, зразків озброєння і техніки та іншими способами. Відомості про противника можна одержати також від вищого штабу, приданих підрозділів та сусідів.

Для одержання інформації про противника і місцевість з метою підготовки та успішного ведення бою застосовують різні сили, засоби й способи ведення тактичної розвідки. Тактичну розвідку ведуть силами й засобами наземної і повітряної розвідки. Для ведення наземної розвідки виділяють сили й засоби військової, артилерійської, інженерної, радіаційної, хімічної, бактеріологічної (біологічної), радіолокаційної розвідок.

Однією з найважливіших складових частин тактичної розвідки є військова розвідка, яку ведуть в інтересах підрозділів, частин і з'єднань. Для ведення військової розвідки із складу розвідувальних, механізованих і танкових підрозділів, частин і з'єднань виділяють різні органи розвідки. Залежно від масштабу військового формування, характеру його дій і завдань, які виконуються для добування розвідувальних відомостей про противника й місцевість, можна виставляти спостерігачів, спостережні пости і спостережні пункти, висилати окремі розвідувальні дозори, розвідувальні загони, бойові розвідувальні дозори, розвідувальні дозори, дозорні відділення або дозорні танки, офіцерські розвідувальні дозори, підрозділи для проведення пошуків і влаштування засідок, підрозділи для ведення розвідки боєм.

У підрозділах і на пунктах управління спостережні пости і спостережні пункти ведуть розвідку методом спостереження – способом, який широко застосовують у підрозділах і частинах усіх родів військ, спеціальних військ і тилу в будь-якій обстановці, при підготовці й веденні бою, пересуванні й розміщенні на місці. Спостереження ведуть візуально з використанням оптичних приладів, а в умовах обмеженого бачення – приладів нічного бачення та освітлювальних засобів або за допомогою технічних засобів, які дозволяють органам розвідки виконувати поставлені завдання в будь-який час доби і будь-яку погоду.

Окремі розвідувальні дозори і розвідувальні загони висилають на найважливіші напрямки, переважно в наступі, при відсутності безпосе­реднього зіткнення з противником в обороні й на марші в передбаченні вступу в бій. До їхнього складу виділяються розвідувальні або загально­військові підрозділи. В окремий розвідувальний дозір виділяють посилений взвод, у розвідувальний загін – роту, посилену танками, артилерією, підрозді­лами інженерних і хімічних військ. Розвідку ведуть шляхом спосте­реження, безпосереднього огляду місцевості, дій із засідок, застосування нальо­тів, а при необхідності – бою. Віддаль від підрозділів і ширина смуги, в якій ведуть розвідку, визначаються, головним чином, складом розвідуваль­ного органу, отриманим завданням, умовами місцевості й можливостями зв'язку.

Бойові розвідувальні дозори висилають під час бою від загальновійськових підрозділів (батальйону, інколи роти) для ведення розвідки попереду їхніх бойових порядків у складі до взводу. Віддаль від підрозділів, які ведуть бій, повинна забезпечувати можливість спостереження за діями дозорів і їхню підтримку вогнем. При відсутності безпосереднього зіткнення з противником відстань від своїх підрозділів повинна становити до 10 км.

Розвідувальні дозори висилають від розвідувального загону. При необ­хідності їх посилюють танками, підрозділами інженерних і хімічних військ.

Дозорні відділення або дозорні танки висилають від окремих роз­відувальних дозорів для огляду місцевості з метою виявлення противника і безпосередньої охорони, а також від загальновійськових підрозділів (баталь­йону, інколи роти), які виконують нерозвідувальні завдання, головним чином при здійсненні маршу і розташуванні на місцевості. Дозорні відділення чи дозорні танки діють у межах прямої видимості.

Офіцерські розвідувальні дозори висилають у тих випадках, коли при раптовій і різкій зміні обстановки виникає необхідність в уточненні або отриманні відомостей про положення, дії чи наміри противника, положення і стан своїх військ або сусідів, місцевість у районі бойових дій, а також для перевірки важливих, але суперечливих даних про ситуацію, що склалася. До складу дозору можуть входити один-два офіцери із засобами зв'язку та охороною. Вони пересуваються на вертольоті, БМП (БТР) або інших рухомих засобах. Дозір виконує поставлене завдання, як правило, в межах бойового порядку або в смузі своєї частини, застосовуючи переважно спостереження за діями противника, своїх військ, сусідів і опитування командирів підрозділів, які діють у районі розвідки. Залежно від обстановки, отримані в результаті розвідки відомості доповідають командиру, який вислав дозор, негайно засобами зв'язку або після повернення.

Розвідувальний загін виконує завдання шляхом спостереження, розві­дувальних засад, нальотів, а у випадках, коли неможливо добути відомості про противника іншими способами, – бою. Від розвідувального загону висилають розвідувальні дозори та дозорні відділення (танки), кількість і склад яких залежать від завдання, яке виконують, дій противника та харак­теру місцевості; решта підрозділів складають головні сили загону.

В обороні при відсутності безпосереднього зіткнення з противником розвідувальний загін можна висилати для своєчасного виявлення висування і розгортання противника, визначення складу та напрямку дій його основного угруповання, позицій засобів ядерного та хімічного нападу, наземних елементів розвідувально-ударних комплексів, вогневих позицій артилерії та місць розташування пунктів управління. У ході оборонного бою розвідувальний загін уточнює угруповання противника, встановлює підхід других ешелонів (резервів), напрямок і рубежі введення їх у бій.

У наступі розвідувальний загін, використовуючи проміжки та відкриті фланги в бойовому порядку противника, стрімко проникає у глибину його оборони, веде розвідку позиції та опорних пунктів, визначає райони розта­шування та напрямок висування других ешелонів (резервів), наявність та характер фортифікаційних споруджень і загороджень, у тому числі місця вста­нов­лення ядерних мін, позиції засобів ядерного та хімічного нападу, наземних елементів розвідувально-ударних комплексів, вогневі позиції арти­лерії, місця розташування пунктів управління та інших важливих об'єктів, зони зараження, райони зруйнувань, пожеж та затоплень, напрямок їхнього подолання або обходу. З початком відходу противника розвіду­вальний загін швидко виходить на фланги та шляхи відходу його головних сил, встановлює їхній склад та напрямок відходу, склад та характер дій ар'єргардів, позиції і рубежі, підготовлені для оборони в глибині, й час зай­­няття їх військами, наявність та характер перешкод і загороджень, особливо ядерно-мінних. Роз­ві­дувальний загін може захоплювати переправи через водні перешкоди та інші важливі об'єкти на шляхах відходу про­тивника, утримуючи їх до під­ходу підрозділів, які наступають; частиною сил він продовжує виконувати поставлене завдання.

Підрозділи для проведення пошуків і влаштування засідок виділяють зі складу розвідувальних або загальновійськових підрозділів, це, як правило, розвідувальні або механізовані, а для влаштування засад також і танкові підрозділи силою до взводу.

Пошук здійснюють в умовах безпосереднього зіткнення з противником, як правило вночі або в непогоду. Дії підрозділів полягають у прихованому підході до вказаного об'єкта чи розміщенні військ та очікуванні сприятливих умов для раптового нападу на противника з метою знищення засобів масового ураження або інших важливих об'єктів, захоплення полонених, документів, зразків озброєння й техніки.

У сучасних умовах військову розвідку ведуть також силами й засобами радіо-, радіотехнічної і повітряної розвідок, які дозволяють добувати досить точні відомості про найважливіші об'єкти противника, характер його дій і можливі наміри.

Дані тактичної розвідки дають командиру можливість скласти якомога повне, достовірне і точне уявлення про противника й місцевість у районі наступних дій. Тому всі сили тактичної розвідки необхідно застосовувати комплексно, максимально й ефективно використовувати наявні сили і засоби відповідно до обстановки, що склалася.

В умовах, коли противник може застосувати зброю масового ураження, одним із найважливіших видів бойового забезпечення стає захист військ від зброї масового ураження. Це комплекс тактичних і спеціальних заходів, які проводять із метою не допустити або максимально послабити вплив зброї масового ураження на війська, зберегти їхню боєздатність і забезпечити успішне виконання ними поставлених завдань. Зміст і порядок виконання цих заходів залежать від характеру дій військ, наявності сил, засобів і часу, а також від можливостей противника щодо використання зброї масового ураження при конкретних обставинах.

До основних заходів захисту військ від зброї масового ураження відносять: своєчасне виявлення підготовки противника до застосування цієї зброї; розосередження військ і періодичну зміну районів їхнього розташування (позицій); інженерне обладнання районів, позицій, зайнятих військами, і підготовку шляхів для маневру; використання захисних і маскувальних властивостей місцевості; попередження військ про безпосередню загрозу й початок застосування противником зброї масового ураження, сповіщення їх про радіоактивне, хімічне і бактеріологічне (біологічне) зараження; протиепідемічні, санітарно-гігієнічні й спеціальні профілактичні (медичні та ветеринарні) заходи; виявлення наслідків застосування противником зброї масового ураження; забезпечення безпеки і захисту особового складу в зонах зараження, районах руйнувань, пожеж і затоплень; ліквідацію наслідків використання противником зброї масового ураження.

Заходи захисту військ від зброї масового ураження проводять у повному обсязі при підготовці та веденні бою як із застосуванням, так і без засто­сування зброї масового ураження. Проведення цих заходів у підрозділах і частинах не повинно впливати на виконання ними бойових завдань.

Охорону організовуть та здійснюють із метою не допустити проникнення розвідки противника в район дій своїх підрозділів, уникнути раптового нападу на них наземного ворога, його повітряних десантів (аеромобільних груп) та забезпечити підрозділам, які охороняються, час і вигідні умови для розгор­тання (приведення в бойову готовність) та вступу в бій.

Частини (підрозділи) охороняються: в бою – бойовою, на марші – похід­ною, під час розташування на місці – сторожовою, в усіх випадках, крім того, – безпосередньою охороною.

Радіоелектронну боротьбу організовують і ведуть із метою дезорга­нізації управління підрозділами противника, зниження ефективності засто­сування його зброї, технічних засобів розвідки, а також для забезпе­чення сталої роботи засобів управління своїми підрозділами та зброєю. Її здійс­нюють у тісному поєднанні з вогневим ураженням та знищенням основних засобів управління підрозділами та зброєю противника відповідно до рішення завдань розвідки та маскування і ведуть шляхом проведення окремих заходів щодо радіоелектронного придушення, радіоелектронного захисту своїх засобів управління та протидії технічним засобам розвідки противника.

Радіоелектронне подавлення здійснюють із метою порушення роботи інфрачервоних та лазерних засобів розвідки й управління зброєю противника шляхом застосування засобів активних та пасивних перешкод, які встановлені на машинах (об'єктах), що захищаються. Незадіяні в управлінні засоби зв'язку можуть використовуватися для передачі в радіомережах противника дезінформуючих команд, сигналів та створення радіоперешкод.

Радіоелектронний захист радіоелектронних засобів включає: захист від ураження самонавідними та випромінювальними засобами ураження противника, захист від впливу іонізуючих та електромагнітних випромінювань, забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів. Основними заходами з радіоелектронного захисту є: жорстка регламентація їх роботи (за частотами, часом і місцем), використання переривчастих режимів застосування, зміна робочих частот, застосування відволікаючих (імітуючих) джерел електромагнітних випромінювань та ін.

Протидія технічним засобам розвідки противника полягає в усуненні (послабленні) демаскуючих ознак своїх підрозділів, об'єктів озброєння, а також у спеціальному захисті технічних засобів обробки і передачі інформації.

Тактичне маскування – один із найважливіших видів бойового забезпе­чення, що являє собою комплекс заходів, спрямованих на введення против­ника в оману відносно складу, положення, стану бойової готовності своїх військ, їхніх дій та намірів.

Залежно від характеру дій військ, завдань, які вони виконують, і конкрет­них умов обстановки застосовують засоби оптичного (маскувальну одежу, маски, макети), радіолокаційного (радіолокаційні відбивачі), світлового (світломаскувальні засоби для фар, габаритні й сигнальні вогні бронетан­кової та автомобільної техніки, світильники й ліхтарі з маскувальними насадками, світлові вказівники), теплового (пристрої, що знижують темпера­туру нагрітої поверхні техніки, теплові екрани з незаймистих матеріалів) та звукового маскування.

Основними способами маскування є імітація, демонстративні дії і дезінформація.

Імітацію застосовують для створення удаваних об'єктів. Вона полягає у відтворенні різних демаскуючих прикмет, які притаманні військам і об'єктам (районам розташування та оборони, позиціям, рубежам і т.д.), шляхом улаш­тування удаваних районів розміщення військ і об'єктів, використання макетів озброєння, бойової та іншої техніки, піротехнічних, світло-і звукоімітуючих, димових, радіоелектронних та інших технічних засобів.

Демонстраційні дії – навмисний показ реальними підрозділами і частинами пересування, дій для створення у противника обманливого уявлення про дії та наміри військ і спрямування його зусиль на другорядні напрямки. Такі дії широко застосовувалися радянськими військами в роки Другої світової війни.

При визволенні Києва від німецько-фашистських загарбників, щоб ввести противника в оману, наступ із Букринського плацдарму почався за дві доби до переходу в наступ головного угруповання військ 1-го Українського фронту з Лютежського плацдарму. Раптовість удару головного угруповання фронту прискорила розгром противника і сприяла звільненню столиці України 6 листопада 1943 р.

Дезінформація полягає в доведенні до противника оманливих відомостей про склад, боєздатність, дії і наміри своїх військ і створенні вигідних умов для досягнення успіху в бою. Для дезінформації використовують технічні засоби зв'язку, підкидання фальшивих документів, інші засоби і способи.

Інженерне забезпечення здійснюють із метою створення сприятливих умов для дій військ і підвищення їхнього захисту від усіх засобів ураження противника, а також для нанесення противнику втрат інженерними засобами й ускладнення його дій. Воно включає: інженерну розвідку противника, місцевості та об'єктів; фортифікаційне обладнання району бойових дій; проведення інженерних заходів щодо маскування та захисту від високоточної зброї; влаштування інженерних загороджень; пророблювання проходів через перешкоди; обладнання й утримання переправ; добування, очищення води та обладнання пунктів водопостачання.

Забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту військ організовуть і здійснюють із метою уникнення або максимального зниження втрат військ від радіоактивного, хімічного, біологічного зараження, мас­кування військ аерозолями (димами) та завдання втрат противнику запалю­вальною зброєю. Він включає: радіаційну та хімічну розвідку; своєчасне і вміле використання засобів індивідуального та колективного захисту; радіа­ційний та хімічний контроль; спеціальну обробку військ; застосування аерозолів (димів) та запалювальної зброї.

Поиск по сайту: