ВИДИ ЗБРОЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

ЗВИЧАЙНА ЗБРОЯ

З усіх факторів, які впливають на розвиток військової справи, зброя є найбільш рухомою, революційною і швидко змінюється. Відомо, що винахід нової зброї або суттєве її вдосконалення і масове застосування тягне за со­бою зміни, а в деяких випадках – і корінні перевороти в галузі військової справи.

Сучасний період характеризується переходом до нового покоління зброї, широким упровадженням електроніки, подальшим розвитком і вдоскона­ленням автоматизованих систем управління зброєю та переходом до авто­матизованих систем управління військами. Створюються принципово нові види зброї.

Очевидно, до 2010 р. пройде масове насичення ними військ, можливою стане також поява зразків зброї, які розроблені на нових фізичних прин­ципах. Усе це викликає необхідність глибокого аналізу можливостей нової зброї, всебічного дослідження умов підготовки та ведення операцій при її масовому застосуванні для вирішення проблем, які виникають у зв'язку з цим, у тому числі визначення величини та структури санітарних втрат і медичного забезпечення військ у бою та операції.

На сучасному етапі зброю прийнято класифікувати за такими основними видами: ядерна, звичайна, спеціальна і зброя, розроблена на нових фізичних принципах. Крім цього, за характером уражаючої дії вона поділяється на зброю масового ураження і звичайного ураження; за розмахом та метою пос­тавлених завдань – на тактичну, оперативно-тактичну, стратегічну; за засобами доставки – стрілецьку, близького бою, інженерну, артилерійську, ракетну, авіаційну, космічну; за засобами керування – керовану, некеровану; за характером дії стосовно цілі – осколкову, фугасну, кумулятивну, запа­лювальну, об'ємного вибуху та ін.

Ядерна зброя включає всі види ядерних боєприпасів (ракети, авіаційні бомби, артилерійські боєприпаси, міни, торпеди) і засоби їх доставки до цілі. Вона є найбільш потужним засобом ураження військ і об'єктів про­тивника.

Аналіз тенденцій та перспектив розвитку ядерної зброї показує, що він йде такими напрямками:

– заміна старих ядерних боєприпасів на боєприпаси 5-го покоління;

– розробка і створення принципово нових ядерних боєприпасів 6-го покоління;

– модернізація і створення нових носіїв.

Тактичні ядерні боєприпаси, які виготовлені на основі ядерної реакції ділення, замінюють на спеціальні термоядерні боєприпаси дуже малої та малої потужності подвійного призначення. Вони можуть бути використані в термоядерному або в так званому "нейтронному" варіанті. Переведення з одного положення в інше полягає в стикуванні нейтронного компонента замість реактивного прискорювача протягом 3-5 хв.

Зараз ведуться інтенсивні роботи щодо створення принципово нової зброї 6-го покоління, фізичною основою якої є реакція синтезу ядер атомів тяжкого водню без каталізуючої проміжної ланцюгової реакції ділення ядер атомів урану та плутонію. Фахівці вважають, що реалізація даного принципу забезпечить створення винятково "чистих" боєприпасів дуже малої потужності та невеликих габаритів. Прийняття на озброєння та накопичення в достатній кількості ядерної зброї 6-го покоління може мати також політичні та воєнні наслідки, як і створення у свій час атомної бомби, що зумовлено практичним усуненням ядерного порога, фактичною ліквідацією екологічних наслідків і винятковою ефективністю уражаючої дії. Усе це в комплексі, безумовно, призведе до зміни у засобів ведення збройної боротьби, а також величини та структури санітарних втрат.

Аналіз основних напрямків розвитку носіїв оперативно-тактичного і тактичного призначення показує, що тут перевага віддається підвищенню точності удару і пускової продуктивності, а також забезпеченню високої технологічної надійності ракет і наземного обладнання, скороченню строків підготовки і нанесенню ядерних ударів. Для нового покоління ракетних комплексів Сухопутних військ характерна заміна рідинних ракет твердо­паливними, які простіші в експлуатації, потребують менше часу на технічну підготовку та дозволяють зменшити склад наземного обладнання. В авіації збільшується бойове навантаження літаків-носіїв, у тому числі кількість ядерних бомб, які піднімаються. Широко впроваджуються оптико-електронні, радіолокаційні та інші системи самонаведення боєприпасів на ціль. Найбільше використовуватимуть у майбутньому боєприпаси, в яких перемикається тротиловий еквівалент і вибір яких визначається умовами обстановки.

Артилерія, яка застосовує ядерні боєприпаси, все більше набуває значення як основний засіб ядерного ураження противника на тактичну глибину. Вона розвивається в напрямку підвищення точності та дальності стрільби, зменшення строків відкриття вогню і поліпшення основних характеристик артилерійських систем.

Подальший розвиток ядерної технології та тенденція до збільшення калібру танкових гармат можуть призвести до появи малогабаритних ядерних снарядів зниженого порогу потужності для стрільби з танків. Перспектива виникнення таких снарядів може спричинити значне підвищення могутності танкових військ, загострення проблеми організації протитанкової оборони, зміни способів ведення майбутніх операцій і, в кінцевому результаті, зміни в організації медичного забезпечення військ.

Аналіз перспектив розвитку ядерної зброї показує, що вже найближчим часом більшість ядерних боєприпасів стануть високоточними, оскільки ефек­тивність ураження ними значно залежить від точності влучення. Так, відхи­лення центру вибуху "чистого" боєприпасу від місця прицілювання на 100-200 м може призвести до зменшення ефективності удару на 30-50 % та більше.

Таким чином, враховуючи стан наявної та перспективної ядерної зброї, слід очікувати збільшення безповоротних та санітарних втрат за добу бойових дій. При цьому санітарні втрати будуть характеризуватися зростанням кількості важких і середньої важкості поранених.

До звичайної зброї прийнято відносити всі вогневі та ударні засоби, які застосовують артилерійські, авіаційні, інженерні, стрілецькі боєприпаси і ракети у звичайному спорядженні, боєприпаси об'ємного вибуху, запалю­вальні боєприпаси та суміші.

Звичайна зброя розвивається в напрямках створення високоточної ке­рованої зброї (керованих і самонаведених ракет, снарядів, бомб, торпед і бо­йо­вих елементів у їх складі), вдосконалення засобів доставки за рахунок збільшення далекобійності, точності стрільби, маневреності, рухомості та живучості. Для оснащення боєприпасів застосовують більш потужні вибухові та запалювальні речовини. Широко розповсюджені боєприпаси об'ємного вибуху.

Основними напрямками розвитку ракетних комплексів Сухопутних військ в інтересах виконання завдань вогневого ураження звичайними засобами є підвищення точності ударів, їх вогневої продуктивності, дальності пусків, номенклатури головних частин, імовірності подолання ракетами ПРО противника і забезпечення захисту особового складу при бойовій роботі.

Артилерія, що знаходиться на озброєнні військ, у найближчі 10-15 років буде застосовувати буксувальні та самохідні артилерійські системи, а також реактивні системи залпового вогню. На сьогодні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи в галузі артилерійського озброєння спря­мовані на підвищення дальності та точності стрільби, а також могутності дії снарядів (мін) біля цілі. Велика увага приділяється забезпеченню ураження бронетанкової техніки стрільбою із закритих вогневих позицій. Характерним є прагнення добитися підвищення бойових можливостей артилерії шляхом модернізації наявних гармат і розробки нових високоефективних боєприпасів, а також використання більш досконалих систем управління вогнем.

Очікується, що модернізація дозволить значно зменшити час підготовки до стрільби, підвищити уражаючу дію боєприпасів на ціль та живучість обслуги.

Військовими спеціалістами високо оцінюються можливості та ефектив­ність застосування реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) з дальністю стрільби до 40, 70 км і більше, а також створення багатозарядних реактивних комплексів залпового вогню з дальністю ураження до 200 км. При створенні артилерійських боєприпасів основні зусилля зосереджуються на розробці артилерійських боєприпасів, які забезпечують виконання з високою точністю завдання глибокого ураження противника, головним чином його броне­танкової техніки та радіоелектронних засобів.

Найбільш ефективним шляхом виконання цього завдання є створення високоточних боєприпасів (ВТБ) таких типів:

– які наводяться на кінцевій ділянці траєкторії польоту;

– касетних із бойовими елементами, які самі наводяться;

– касетних, які керують параметр польоту по всій траєкторії, при цьому особлива увага приділяється розробці головок самонаведення (ГСН);

– пасивних (інфрачервоних, радіометричних та ін.);

– активних (радіолокаційних, тепловізійних та ін.);

– комбінованих, які містять у собі елементи ГСН різних типів.

При розробці ВТБ одночасно з підвищенням точності вони прагнуть добитися збільшення дальності стрільби. Вважається, що перспективним напрямком виконання цього завдання є створення снарядів із твердопаливним прямоточним повітряно-реактивним двигуном з регульованою тягою, які дозволять збільшити дальність стрільби до 50-70 км, а в перспективних артилерійських системах – до 100 км.

Поряд з удосконаленням класичних артилерійських систем ведуться дослідження щодо створення гармат на принципово нових конструкторських схемах, у тому числі з використанням рідинних метальних речовин та електро­магнітним способом метання снаряда. Така гармата може мати дальність стрільби до 30 км, швидкострільність – 8-10 пострілів за хвилину.

Зброю та бойову техніку Військ протиповітряної оборони вдосконалюють, враховуючи досвід війн та навчань останніх років. При здійсненні модернізації і розробки нових засобів боротьби з повітряним противником важливе зна­чення надається засобам боротьби з авіацією на малих і дуже малих висотах, у тому числі з вертольотами та безпілотними літальними апаратами. Озброєння і бойова техніка Військ протиповітряної оборони розвиваються за такими основними напрямками:

– збільшення дальності стрільби;

– підвищення ймовірності ураження всіх типів повітряних цілей;

– збільшення кількості цільових каналів та запасу ракет на кожній пусковій установці;

– повна автоматизація функціонування кожної бойової машини;

– забезпечення всепогодності та ведення стрільби під час руху.

Танки продовжують залишатися одним з основних засобів ведення бою й операції Сухопутними військами. Однак дія танків на полі бою все більше ускладнюється за рахунок великої уразливості екіпажів і оптико-електронної апаратури від нових засобів ураження і радіоелектронної боротьби, особливо від високоточної зброї дальньої дії, протитанкових засобів і міновибухових загороджень. Усе це зумовлює необхідність підвищення їх бойової моці, рівня захищеності, а також взаємодії в бою з іншими бронемашинами. При цьому поліпшення показників вогневої моці слід очікувати в напрямку вдосконалення систем управління вогнем, розробки нових видів боєприпасів, підвищення рівня захисту танків від усіх засобів ураження, створення танків-роботів, підвищення їх рухомості та експлуатаційних характеристик.

Розвиток бойових машин піхоти відбувається шляхом зростання їх вогневої моці, підвищення рівня їх захисту.

Основними напрямками розвитку протитанкових засобів є:

– збільшення дальності стрільби на 50-100 %;

– підвищення броненепробивності в 1,5-2,0 рази;

– досягнення високої ймовірності ураження цілі з першого пострілу до 80-90 %;

– можливість стрільби одночасно по декількох цілях.

Розвиток стрілецької зброї ведеться в напрямку збільшення початкової швидкості та уражаючої сили кулі, швидкості стрільби та надійності. Для цього створюють гладкоствольну зброю з уражаючими стрілоподібними елементами, безгільзове зарядження з використанням рідинних вибухових речовин, що дозволяє підвищити швидкострільність до 1000 пострілів за хвилину, збільшити швидкість і вбивчу силу кулі у 2 рази.

Міновибухові пристрої є ефективним засобом ураження противника й обмеження його маневру. Міновибухові засоби розвиваються за такими напрямками:

– використання більш потужних вибухових речовин;

– зміни матеріалу корпусу міни;

– поліпшення вибірковості підривника і мін;

– створення самокерованих та самоорієнтованих мін;

– вдосконалення засобів дистанційного мінування місцевості.

Основним напрямком підвищення бойових якостей авіації є оснащення її комплексною системою навігації, стрільби та бомбометання з високим ступенем автоматизації керування польотом і зброєю, а також апаратурою перешкод. Сучасні авіаційні радіолокаційні станції дозволяють виконувати політ на висоті 30-100 м в автоматичному режимі з урахуванням рельєфу місцевості, а також виявляти цілі на дальності до 200 км з високою точністю в будь-яких метеорологічних умовах вдень та вночі.

На сучасному етапі зростає роль засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) при веденні бою й операції.

Основними напрямками розвитку засобів РЕБ є:

– створення комплексів, стійких до уражаючих факторів ядерної та звичайної зброї, здатних придушувати всі види радіозв'язку до 60-80 км;

– удосконалення дистанційних датчиків перешкод;

– оснащення військ апаратурою, яка попереджує про радіолокаційне, лазерне, інфрачервоне випромінювання, та засобами РЕБ для захисту від високоточної зброї.

До спеціальної зброї відносять засоби, уражаюча дія яких заснована на використанні специфічних якостей речовин, що дозволяють знищувати на великій площі живу силу противника, скувати його і на тривалий час заражати місцевість, зброю і бойову техніку. До неї належить також хімічна та біоло­гічна зброя.

Проблематичність можливості розв'язання та ведення ядерної війни, яка зумовлена глобальними катастрофічними наслідками, потребує в нових умовах по-новому оцінити роль хімічної зброї, яка може широко використо­вуватись у без'ядерній війні.

На сьогодні проводять активні роботи, спрямовані на поліпшення харак­теристик бінарних отруйних речовин, створення нових типів бінарних отруй­них речовин, нових типів отруйних речовин та якісне оновлення систем зброї для їх використання.

Незважаючи на існування міжнародного погодження про заборону біологічної зброї, в ряді країн ведуться активні дослідні роботи щодо створення нових зразків бактеріологічної (біологічної) зброї та засобів їх доставки. Основними напрямками цих робіт є:

– створення нових бактеріологічних рецептур із коротким інкубаційним пе­ріодом і зміненою, значно посиленою або раніше невідомою уражаючою дією;

– надання більшої життєздатності біологічним рецептурам у навко­лишньому середовищі.

Практична реалізація цих завдань може суттєво підвищити ймовірність використання бактеріологічної зброї у війні державами, які мають необхідну наукову та виробничу базу.

Небезпечними стають наслідки руйнування об'єктів ядерної енергетики та підприємств хімічної промисловості у війні із застосуванням звичайних засобів ураження, що вплине на дію військ.

Основними уражаючими факторами при руйнуванні об'єктів ядерної енергетики, які не призводять до ядерного вибуху, є первинна газоаерозольна хмара із сильною радіаційною дією, яка створюється при раптовому викиді частини радіоактивних речовин, потім радіоактивний шлейф, що виникає протягом 6-10 діб витоку радіоактивних речовин із зруйнованого реактора з початковою висотою їх підйому до 200 м, та радіоактивне забруднення місцевості. Внаслідок цього особовий склад військ може отримати комбі­новане ураження радіоактивними речовинами.

При руйнуванні підприємств хімічної промисловості сильнодіючі отруйні речовини переходять у летючі форми та у вигляді хмари розповсюджуються в атмосфері за напрямком навколоземного вітру, створюючи зону хімічного зараження місцевості.

Захист від високоточної зброї і зброї масового ураження – комплекс тактичних та спеціальних заходів, які проводять із метою максимального послаблення ураження військ цією зброєю, збереження боєздатності й забезпечення успішного виконання ними бойових завдань.

Захист від високоточної зброї (ВТЗ) і зброї масового ураження (ЗМУ) організовують командири всіх ступенів у будь-яких видах бойової діяльності військ і незалежно від того, застосовується зброя масового ураження чи ні. Проводять такі заходи щодо захисту військ від ВТЗ і ЗМУ:

– розосередження військ, періодична зміна місць (районів) їхнього розташування;

– інженерне обладнання районів та позицій розміщення військ;

– підготовка шляхів до маневру;

– широке застосування захисних та маскувальних засобів і місцевості;

– своєчасне попередження військ про безпосередню загрозу і початок застосування противником ВТЗ і ЗМУ;

– протиепідеміологічні, санітарно-гігієнічні та спеціально-профілактичні заходи;

– виявлення наслідків застосування противником ВТЗ і ЗМУ;

– ліквідація наслідків застосування противником ВТЗ і ЗМУ.

Залежно від характеру дій військ і обстановки, а також від того, в якій ланці організовують захист від ВТЗ і ЗМУ, наведені заходи можна проводити в повному обсязі або частково.

Усі заходи щодо захисту військ від ВТЗ і ЗМУ здійснюють при взаємодії сил і засобів різних видів Збройних сил, родів військ та спеціальних військ. Ця взаємодія полягає в: узгодженні системи попередження та сповіщення; обміні інформацією про застосування противником ЗМУ і ВТЗ, зон зараження, руйнувань, пожеж і затоплень; наданні допомоги при ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ, а також проведенні протиепідеміологічних, санітарно-гігієнічних і спеціальних профілактичних заходів.

У главі було розглянуто організаційно-штатні структури частин і під­розділів Збройних сил основних іноземних держав, а також сили й засоби вогневого ураження, які є на озброєнні в Збройних силах цих країн. Знання ви­щеперерахованих питань дозволить офіцерам медичної служби Збройних Сил України правильно організовувати медичне забезпечення військ в умовах використання в сучасному загальновійськовому бою різних видів зброї (ЗМУ, ВТЗ і т.д.).

Поиск по сайту: