ОСНОВИ ОБОРОННОГО БОЮ

Оборона виникла одночасно з наступом, тому що бойові дії – це двобічний процес: якщо одна сторона нападає, тобто наступає, друга відбиває наступ, тобто обороняється.

Нерівність сил і засобів, наявність у військ, які наступають ініціативи та можливості вибору напрямку і часу нанесення ударів ще на ранніх стадіях розвитку військового мистецтва визначали основну мету оборони й способи її досягнення.

Війська, які оборонялися, прагнули відбити наступ противника, нанести йому значних втрат і утримати вказаний пункт чи район місцевості. При цьому вони займали вигідну позицію, яка перехоплювала напрямок удару противника й дозволяла зупинити його наступ. Якщо війська не могли досягти цього на одній позиції, то завдавали поразки противнику на декількох, послідовно розташованих у глибину позиціях. Після того як сторона, що наступала, зазнавала втрат і втрачала перевагу в силах, війська, які оборо­нялися, намагалися використати сприятливі умови для переходу в наступ.

З появою масових багатомільйонних армій, розгортанням бойових дій на великому фронті застосування оборони залежало не тільки від необхід­ності протистояти противнику, але і від вимоги поєднати наступальні дії на одних напрямках з обороною на інших. У зв'язку з цим, розширювалась і мета оборони, її складовими також стали: економія сил і засобів на одних нап­рям­ках для створення переваги над противником і ведення наступу на інших, більш важливих напрямках; утримання захоплених під час наступу рубежів, відбиття контрударів чи контрнаступу противника; прикриття флангів і тилу угруповань, які наступають; закріплення досягнутих рубежів, виграш часу для підготовки нового наступу. Таким чином, використання оборони багато в чому підпорядковувалось інтересам наступу. З появою вогнепальної зброї ураження противнику, який наступає, наносили, головним чином, вогнем піхоти та артилерії, а в роки Першої й, особливо, Другої світових воєн, крім цього, – вогнем танків, протитанкових засобів і ударами авіації.

Оскільки війська, які оборонялися, як правило, поступалися противнику в силі та засобах і були залежні від нього в діях, то їм доводилося вишукувати шля­хи підвищення ефективності ураження противника. Щоб позбавити його переваги в силах і засобах, насамперед використовували такі фактори, як місцевість і час.

Позиції для оборони вибирали, при можливості, за природними перешко­дами на командних висотах, які забезпечували добрий огляд і обстріл місце­вості, що знаходиться в полі зору. Природні перешкоди утруднювали дії не тільки піхоти противника, який наступає, але і його танків. Важливого зна­чення набуває інженерне обладнання позицій, а також застосування війсь­ками різних загороджень. Крім цього, позиції здебільшого вибирали на такій відстані від противника, який наступає, що змушувала його витрачати певний час на підхід до них, а потім на підготовку військ до наступу. Цей час вій­сь­ка, які оборонялися, використовували для створення більш міцної оборони.

При нестачі сил і засобів, які були властивими обороні, різко зросло значення маневру вогнем підрозділами й частинами для посилення військ, які зазнали втрат, протидії прориву противника в глибину і в сторони флангів, зміни співвідношення сил і засобів та завоювання вогневої переваги над противником на найважливіших напрямках.

Досвід бойових дій свідчить про те, що сторона, яка обороняється, добивається успіху в тому випадку, коли уражає противника не тільки вогнем із підготовлених позицій, застосовує маневр силами й засобами, але й наносить йому удари у відповідь.

Важливою перевагою сил, які обороняються, залишається можливість ви­ко­ристання на напрямках наступу противника загороджень, особливо міновибухових. Загородження і в умовах застосування зброї масового ураження дозволяють затримати або знизити темп висування, розгортання та атаки танків, БМП і БТР противника, а отже, підвищити ефективність впливу на них вогневих засобів.

Війська, які обороняються, мають більші можливості щодо ефективного використання маскування. Приховуючи дійсне й показуючи удаване поло­ження, вони змушують противника витрачати різні види боєприпасів, наносячи удари по місцях, де немає військ, а також другорядних об'єктах.

Розвиток оборони пов'язаний з удосконаленням озброєння й бойової техніки. При цьому вплив нових засобів боротьби на характер і способи оборонних дій проявляється не тільки безпосередньо, але і через способи наступу противника, які постійно змінюються.

Застосування військами, які обороняються, нових засобів боротьби підвищує їхні бойові можливості, надає обороні нових рис, робить її стійкі­шою та активнішою. Разом із тим, використання нових видів озброєння й бойової техніки противником, який наступає, збільшує вогневу потужність і силу його удару, що, у свою чергу, висуває більші вимоги до тих якостей і властивостей оборони, які вона повинна мати, щоб протистояти військам, які наступають.

Сучасний період розвитку засобів збройної боротьби характеризується вдосконаленням зброї, яка за своїми властивостями наближається до зброї масового ураження, впровадженням її в з'єднання і частини всіх видів Збройних Сил, родів військ і спеціальних військ.

У цих умовах оборона досягне своєї мети, лише коли вона буде стійкою в протиядерному відношенні. А це означає, що виявляти і знищувати засоби масового ураження противника, який наступає, слід до того, як він їх застосує, а також треба зберегти від ураження ударами противника максимальну кількість сил і засобів для того щоб відбити атаки його військ.

Стійкість оборони передбачає також здатність її протистояти застосу­ванню противником засобів масового ураження, ударам противника, який наступає, ударам різних систем високоточної зброї, що наближається за своїми характеристиками до зброї масового ураження.

У сучасних умовах велика увага приділяється вдосконаленню танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів та більшій насиченості ними загальновійськових з'єднань і частин. Тому вимога до оборони бути проти­танковою, тобто спроможною відбивати масовані удари танків та інших броньованих машин противника, який наступає, стає не менш важливою, ніж її стійкість до засобів масового ураження.

Важливим бойовим засобом в арміях зарубіжних країн вважається тактич­на авіація. Вона здатна наносити удари різними видами зброї, в тому числі керованими авіаційними бомбами і ракетами, по найважливіших, особливо рухомих і невеликих, об'єктах на полі бою. Зараз з'єднання цих армій все більше насичуються вертольотами вогневої підтримки. Протягом останніх років багато уваги приділяється створенню аеромобільних військ.

У цих арміях відпрацьовується оперативно-тактична концепція повітряно-наземної операції, згідно з якою нанесення по військах, що обороняються масованих ударів потужними засобами ураження на велику глибину, рішучі дії військ, які наступають із фронту, в поєднанні з широким застосуванням високоточної зброї, тактичної авіації, повітряних десантів, аеромобільних військ, диверсійно-розвідувальних груп і засобів радіоелектронної боротьби може бути досягнута мета розчленування угруповання військ, які ведуть оборону, по фронту й у глибині та створення умов для швидкого розгрому його по частинах.

У сучасних умовах значно підвищуються вимоги до оборони в проти­повітряному і протидесантному відношенні.

Зірвати чи зупинити наступ противника можна лише впертою обороною із застосуванням усіх засобів ураження при стійкій та активній обороні.

Стійка оборона повинна бути здатною протистояти ударам усіх засобів ураження противника, відбити наступ його переважаючих сил, не допустити висадки і дії повітряних десантів, утримати важливі райони (рубежі, об'єкти) і знищити угруповання противника у випадку їхнього вклинення або проникнення в глибину оборони.

Необхідною умовою стійкості оборони є її спроможність максимально вбе­регти свої угруповання від ураження всіма видами зброї противника, який наступаює, швидко відновити порушену систему вогню, взаємодію та управління військами, здійснювати всебічне забезпечення бойових дій, а також забезпечити витримку, стійкість і наполегливість військ, які ведуть оборону.

Частини і підрозділи не мають права залишати позиції, які вони займають, і відходити без наказу старшого командира. Вони повинні бути готовими діяти поза тактичним зв'язком із сусідами і в оточенні.

Активність оборони полягає в безперервному ураженні військ, які наступать, усіма наявними вогневими засобами, нав'язуванні противнику своєї волі, створенні невигідних для нього умов ведення бою, проведенні широкого маневру і рішучих контратак, швидкому знищенні противника, який вклинився в оборону, і десантів, які висадилися, аеромобільних військ і диверсійно-розвідувальних груп.

Високої активності оборони не можна досягнути без її стійкості, а стійкість оборони буде тим вищою, чим активніше ведуться оборонні дії.

У зв'язку із зростанням вогневої потужності, сили удару і темпу просу­вання противника, який наступає, його можливостей щодо перевезення (перекидання) військ, особливого значення набуває підвищення темпу манев­рування силами і засобами в обороні, в тому числі з використанням повіт­ряного простору. Темп маневру повинен забезпечувати випередження против­ника у виході на намічені позиції, рубежі (в райони).

Характерною рисою сучасної оборони є розосередження бойових поряд­ків військ, які обороняються, по фронту і в глибину. Розосередження військ на полі бою застосовували і до виникнення зброї масового ураження.

Межі розосередження залежали від вогневих можливостей автоматичної стрілецької зброї і радіусів ураження снарядів, мін, бомб. Воно було спрямоване на захист окремого солдата і невеликих підрозділів, в яких його переважно і використовували.

Зброя масового ураження здатна уражати війська на великій площі. То­му зараз розосередження набуло інших масштабів, воно спрямоване на зменшення втрат підрозділів типу батальйону (дивізіону), роти (батареї), взводу в разі застосування противником ­зброї масового ураження. Його слід здійснювати і в умовах застосування противником високоточної зброї, оскільки за ефектив­ністю вона наближається до зброї масового ураження.

У результаті розосередження бойових порядків по фронту оборона не має суцільного фронту не тільки в масштабі з'єднань і частин, але і в масштабі підрозділів. При цьому в два-три рази збільшився фронт їхньої оборони. Цьому сприяли оснащення військ зброєю масового ураження, значне наси­чення танками, новими протитанковими та іншими засобами боротьби.

Розосередження бойових порядків військ, які обороняються, в глибину призвело до збільшення глибини батальйонних районів оборони в 1,5-3 рази. Поряд із зменшенням втрат зброєю масового ураження це забезпечує їм більші можливості, щоб протистояти зростаючим у глибину ударам противника, який наступає, нарощувати йому протидію, дозволяє стороні, яка обороняється, маневрувати вогнем, силами і засобами.

Зміна способів досягнення мети наступу та оборони, яка викликана оснащенням військ зброєю масового ураження та іншими новими засобами боротьби, підвищує маневреність бойових дій, необхідність розосередження бойових порядків по фронту і в глибину, впливає на способи зосередження зусиль військ, які обороняються, масування сил і засобів в обороні.

До виникнення зброї масового ураження на напрямках імовірних ударів противника, який наступає, та у важливих районах місцевості, що перехоп­люють ці напрямки й забезпечують стійкість оборони, знаходилась більша частина сил і засобів частин та підрозділів, які обороняються, створювались більш щільні бойові порядки, завдяки чому досягалися вища, ніж на інших напрямках, щільність вогню і навіть вогнева перевага над противником, який атакує.

Поиск по сайту: