Нікополь у міжвоєнний період

(1921 – 1938 рр.)

У жовтні 1921 р. Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 р. - райцентр Криворізької округи. На 1 січня 1925 р. у ньому проживало 14 214 чол. Кількість будинків складала 3180, на 75 підприємствах працювало 200 робітників, відновилась торгова мережа з 350 торгових приміщень і 220 крамниць.

Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 6 січня 1926 р. Нікополю було надано статус міста, а 24 лютого - встановлено міську раду. Промисловими підприємствами у місті Нікополі були завод будівельно-транспортних машин ім. Леніна, завод ім. Рикова, 3 цегельних заводи, броварня, швейна фабрика, млини та інші дрібні майстерні й артілі. Найбільшим серед них був завод імені Леніна, на якому в 1931 р. працювали 1175 чоловік, що виготовляли сільськогосподарську техніку (букери, сіялки, соломорізки), пічне литво, елеватори, шнеки, короткі транспортери. Останні види продукції направлялись на великі будови першої п’ятирічки - Урал, Кузбас, Магнітобуд, Дніпросталь та інші.

В кінці 20-х – на початку 30-х р.р. ХХ ст. Нікополь був підпорядкований районним органам комуністично-радянської влади: Нікопольському райкому КП(б)У на чолі з секретарем Г. Помикаловим та Нікопольському райвиконкому на чолі з головою І. Куцеволом. У 1932 р. місто увійшло до складу Дніпропетровської області. Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 15 березня 1934 р. Нікополю було надано статус міста обласного підпорядкування. Район як адміністративно-територіальна одиниця був ліквідований, а 20 сільрад, що входили до його складу підпорядкували Нікопольському міському комітету КП(б)У та Нікопольському міськвиконкому ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

У 1931 р. завдяки особливостям економіко-географічного розташування Нікополя спеціальна комісія Вищої ради народного господарства СРСР вирішила будувати у його західній частині найпотужніший у світі металургійний комбінат повного циклу з трубопрокатним виробництвом. Першу продукцію це підприємство повинно було дати 1 серпня 1933 р.

До планового терміну будівництво заводу завершити не вдалось. Тому у 1933 р. постановою Ради Народних Комісарів СРСР Нікопольбуд було внесено до переліку ударних новобудов країни з першочерговим забезпеченням будматеріалами, обладнанням, транспортом тощо.

18 квітня 1935 р. введено в експлуатацію трубопрокатний стан. 8 червня 1935р. нарком важкої промисловості СРСР Г.К.Орджонікідзе підписав наказ "Про реорганізацію Нікопольбуду". А з 1-го липня 1935 р. до числа офіційно діючих підприємств увійшов найпотужніший у СРСР Південнотрубний завод.

Після прийняття 5 грудня 1936 р. конституції СРСР відбулися вибори у Верховну Раду СРСР. На цих виборах у 1937 році по Нікопольському виборчому округу взяли участь і проголосували 99,63% виборців. Депутатом Верховної Ради СРСР став шахтар-стахановець Барсуков О. Х.

Під час виборів депутатів Верховної Ради Української РСР в 1938 р. у яких взяли участь в Нікополі 99,7% виборців, народним обранцем по Нікопольському виборчому округу став начальник управління НКВС УРСР по Дніпропетровській області старший майор держбезпеки М.Коркін. Згодом він був розстріляний органами НКВС за звинувачення у порушенні соціалістичної законності.

Від розв’язаного керівництвом компартії голодомору, у 1932-1933 рр. у Нікополі загинуло 810 людей. Під час репресій 30-тих років органами НКВС в місті було арештовано 4900 осіб, з них 4400-було розстріляно. Серед них директор Південно-трубного заводу П.П.Брачко, командир 123-го Нікопольського стрілецького полка полковник Л.Т.Овчаренко, перший секретар Нікопольського міськкому ЛКСМУ І.М.Янутан, тисячі службовців, робітників і колгоспників.

В зв’язку з підготовкою резервів для Червоної Армії у Нікополі в 1936 р. був створений аероклуб, а також автошкола, школи снайперів і радистів.

Поиск по сайту: