Та його розвиток у 1775 – 1800рр

Під час знищення Запорозької Січі на початку червня 1775 р. Микитин Перевіз був захоплений піхотними частинами російської армії. Він був включений до складу Новоросійської губернії. У вересні 1775 р. Катерина II прийняла пропозицію князя Г.Потьомкіна побудувати на Микитиному Перевозі губернське місто Слав'янськ. Цей проект не був реалізований, проте Микитин Перевіз був введений до складу утвореного Слав’янського повіту однойменної провінції Новоросійської губернії.

Для робіт пов’язаних з будівництвом фортеці Славянськ передбачалося залучити 563 майстра, 1896 робітників, котрим необхідно було за роботу заплатити 42358 рублів, за будматеріали 142642 рублі, а всього 185000 рублів.

У фортеці п’ятикутної форми планувалося збудувати церкву, комендантський дім, казарми, льохи, школу, лазарет, будинки для офіцерів, священників, та медичного персоналу, спорудити на Дніпрі - гавань і зміцнити берег протяжністю 250 саженів.

„Генеральная карта Новороссийской губернии разделенной на уезды сочиненная в 1779 году Иваном Исленьевым” показує на півдні Славенського повіту Славенської провінції у тому місці, де знаходився Микитин Перевіз, позначку фортеці з написом: „Славенская”, хоча фортеця і не була збудована.

5 лютого 1776 р. Сенат Російської імперії видав указ „О действиях нового тарифа во вновь учрежденных таможнях: портовых при Азовском море и двух приграничных Никитинской и Миргородской”. Микитинській митниці підпорядковувалася Олександрівська, Кінбурська портова при Чорному морі і лимані, а також застава при Богородицькому ретрешементі, який одночасно називався Самарою.

21 травня 1776 р. було встановлено штат Микитинської прикордонної митниці в складі директора, 17 митних службовців і 58 службовців кінної митної варти. Прибутки Микитинської прикордоної митниці були значними. За 8 місяців 1776р. вони склали 28226 рублів 42 копійки, що майже в 2,5 рази більше прибутків Олександрівської, в 7 разів - Петровської та Єнікальської і 9 разів - Керченської митних застав. 1778 р. був останнім роком, за який звітувала Микитинська прикордонна митниця. У 1779 р. її перевели до Херсону і надали статус портової митниці. Деякий час вона ще носила назву Микитинської.

Микитинська прикордонна митниця була створена урядом Російської імперії після ліквідації Запорозької Січі з метою компенсувати скасовану ним же козацьку митницю на Микитиному Перевозі.

Для зміцнення своїх позицій на кордоні з Кримським ханством, російський уряд здійснював прискореними темпами будівництво Херсону, а також наказав новоросійському губернатору М.Муромцеву проектувати фортецю на Микитиному Перевозі. Цей факт підтверджується в документі під назвою „План вновь прожектированное укрепление Никополь что прежде называлося Никитин Перевоз для содержания воинской команды одного баталиона сочинен 1780 года 30 марта”. Склав план інженер-прапорщик М.Радін.

На плані показано розташування на підвищенні фортеці з чотирма капонірними фронтами, чотирма реданами посередині та чотири внутрішні квартали для залоги і окремих будівель. Передбачалося, що в фортеці будуть збудовані провіантський магазин, цейхгауз артилерійський, інженерних та батальйоних команд, пороховий погріб, гауптвахта, церква та інші будівлі.

На північ від фортеці був запланований „форштат для партикулярних жителей”, що розташовувся вздовж р. Підпільної. Він передбачав мережу вулиць шириною до 5 саженів, що об’єднували три ряди прямокутних кварталів розмірами 30х25 саженів, з майданом для церкви, крамницями та гостинним двором.

На захід повинні були розташовуватися будинок земської канцелярії, форштат та запасний Новоросійської губернії провіантський магазин всередині берегового укріплення вздовж дороги на Покровськ. Вже тоді у Микитиному Перевозі було, і це позначено на вищезгаданій мапі, 35 жилих та господарських будівель, що належали його мешканцям.

Однак і цей план будівництва укріплення Нікополя не був реалізований. Але з цього часу у документах російських органів влади використовують поряд з назвою Слав'янський повіт і Нікопольський. В документах 1782-1783 рр. назва Слав'янський повіт не трапляється, хоч провінція під назвою Слав'янська продовжує існувати до кінця 1783 р.

Першу документальну характеристику про Микитин Перевіз, перейменований у Нікополь, знаходимо у документі від 9 червня 1781р. „Города Никополя: 15000 десятин при реке Днепр (правой стороны и речках Чертомлыке и Чертомлычке и по обоим сторонам. Воды довольно, рыбные ловли есть, тростницы, лозы, терновнику и диких груш довольно, сенокосом средственна, а к хлебопашеству способна, однако ж берега крутые каменистые местами”.

У Нікополь переселилася частина запорожців із Покровська (колишньої Нової Запорозької Січі) та зимівників. Серед них колишні кошові отамани Іван Білицький та Іван Черевко, осавул Коленко, військовий писар Антон Головатий, козаки Іван та Яків Шияни. І.Білицький, отримавши від російських урядовців наділ землі у 3000 десятин на р. Топільній, віддав свій будинок Свято-Покровській церкві.

За матеріалами ревізії, проведеної у 1782 р., які збереглися в Катеринославській палаті цивільного суду, значилося у Нікополі чоловіків 1247, жінок 398 із закріпленою за містом 30000 десятин землі зручної і 2000 незручної землі.

Нікополь недовго був повітовим містом. 30 березня 1783 р. був виданий указ Катерини ІІ про утворення із Азовської та Новоросійскої губерній Катеринославського намісництва, поділеного на 12 повітів. Нікополь, як містечко, увійшов до Катеринославського повіту, утвореного указом Катерини ІІ від 22 січня 1784 р.

За матеріалами „Описания к атласу Екатеринославского наместничества” за 1793р. значиться казенне містечко Нікополь з числом дворів 425 та числом душ – 1388 чоловіків та 476 жінок. У 1796 році був збудований новий храм Свято-Покровської церкви. Нікополь був типовим південноукраїнським містечком кінця ХVІІІ століття, мешканці якого – селяни, купці, міщани, цеховики займалися землеробством, промислами, ремеслами і торгівлею.

Поиск по сайту: