Нікополь під час Другої світової війни

(1939-45 рр.)

1-го вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. У відповідь на це уряди Франції і Англії оголосили війну агресору. 7 вересня 1939р. відповідно до рішень Політбюро ЦК ВКП(б), Уряду СРСР та наказу наркомату оборони СРСР на базі 123-го Нікопольського територіального стрілецького полку були створені частини 176-ої стрілецької дивізії. Після мобілізації нікопольців до цих частин, вони взяли участь у бойових діях проти Польщі у кінці вересня 1939р. Нікопольці також брали участь у бойових діях частин Червоної Армії у війні проти Фінляндії взимку 1939-1940 рр. і проти Румунії у червні 1940 р. під час загарбання Бессарабії і Буковини.

Восени 1939 р. відбулися вибори до Нікопольської міської ради депутатів трудящих. Головою Нікопольського міськвиконкому став депутат Верховної Ради СРСР першого скликання О.Х.Барсуков На початку 1941 р. першим секретарем Нікопольського міськкому КП(б)У став С.І.Дідик, який також брав участь у роботі ХVІІІ Всесоюзної партконференції у лютому 1941 р.

В умовах Другої світової війни колективи Нікопольських підприємств напружено працювали над виконанням державних завдань Третього п’ятирічного плану. У 1940 р. Нікопольський Південнотрубний завод випустив 86000 т труб. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства, які у 1940р. випустили продукції на 220 млн. крб. У західній частині Нікополя було завершено будівництво соцміста.

Площа міста досягла на 1 січня 1941 року 57,8 км². Населення Нікополя складало 70 000 чоловік. Серед них українці складали 74%, росіяни - 20,2%, євреї - 3%. Працювали 28 шкіл, в яких навчалося 9880 учнів, учительський інститут, сільськогосподарський технікум, ремісниче училище, школа ФЗН, медшкола. Діяли 2 лікарні, 3 поліклініки, 4 аптеки, 9 фельдшерських пунктів, існували культурні заклади: центральна бібліотека з філіями та краєзнавчий музей. Нікопольська міська комуністична організація, що керувала містом, нараховувала 1572 члена партії.

Весною 1941 року у Нікополі формувалися полки 206-ої стрілецької дивізії. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22червня 1941 р. частини цієї дивізії, поповненої нікопольцями були введені до складу Південно-Західного фронту і взяли участь у обороні столиці України - міста Києва.

У Нікополі був створений винищувальний батальйон НКВС по боротьбі з ворожими парашутистами. Тисячі мешканців міста працювали по трудовій мобілізації на спорудженні оборонних рубежів під Нікополем. В кінці липня 1941 р. у місті формувалась 255-а стрілецька дивізія.

Також Нікопольський міськом КП(б)У та Нікопольський відділ НКВС почали таємно формувати підпільний міськом партії та два партизанські загони із представників компартійно-радянського активу. На початку серпня 1941 р. на підтримку нікопольських партизан прибули дві групи харківських партизан.

В цей час в зв'язку з наближенням військ ворога основне виробниче устаткування Південнотрубного і машинобудівного заводів було евакуйоване на Урал. Нікопольсько-харківський партизанський загін перейшов на базу в Дніпровські плавні. 255-а стрілецька дивізія була відправлена на фронт під Кривий Ріг і там була розбита німецьким моторизованим корпусом протягом двох днів.

17 серпня 1941р. Нікополь було захоплено німецькими військами першої танкової групи під командуванням генерала Евальда фон Клейста. Під час німецької окупації у місті загинуло 8 тисяч мешканців та радянських військовополонених, нанесено збитків народному господарству до 1 млрд. карбованців у довоєнних цінах.

На південний захід від Нікополя у серпні-жовтні 1941р. діяло велике об’єднання партизанських загонів на чолі з М.Захаровим, до складу якого входили спец загін 1080 штабу Південного фронту, Апостолівський, Великолепетиський, Нікопольсько-Харківський, Криворізький партизанський загони. Німецьке командування направило проти них 444-у охоронну дивізію, яка розгромила партизан.

Восени 1941 р. виникла підпільна група "Правда" із числа учнів Нікопольської педагогічної школи на чолі з М.Хілінським. У лютому 1942р. група припинила свою діяльність, але М.Хілінський весною того ж року почав організовувати нове підпілля. У грудні 1942р. гестапо виявило організацію "За Радянську Батьківщину" і більшість її активу було заарештовано і розстріляно.

У квітні 1943 р. розпочала свою діяльність підпільна група під командуванням Кардашова А.Я., яка проводила антифашистську агітацію і здійснювала акти саботажу.

У той же час виникла підпільна група "Месник", організатором якої був Л.Ф.Хлястіков. Восени 1943 р. ці підпільні радянські групи почали створювати партизанський загін для надання збройної допомоги військам Червоної Армії, які в жовтні 1943 р. вже визволили міста Дніпропетровськ і Запоріжжя. Але підпільники були викриті німецькою контррозвідкою і розгромлені.

У місті активну діяльність проти окупантів вела також нікопольська організація українських націоналістів під проводом Федора Вовка, директора СШ № 9. Восени 1943 р. німецьке гестапо виявило кількох членів ОУН. Тому Ф.Вовк наказав учасникам національного підпілля покинути місто. В подальшому Ф.Вовк був обраний третім віце-президентом Української Головної Визвольної Ради і діяв в еміграції.

В ніч з 7-го на 8-ме лютого 1944р. Нікополь звільнено військами 6-ої армії 3-го Українського та 3-ої Гвардійської армії 4-го Українського фронтів. 16-ти військовим частинам і з’єднанням за особливо успішні бойові дії було присвоєно почесні найменування „Нікопольських”, шість були нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора та Суворова другого ступеня. В бою за Нікополь загинуло і померло від ран 547 бійців і командирів Червоної Армії.

В Нікополі були відновлені комуністично-радянські органи влади. Першим секретарем Нікопольського міському КП(б)У був призначений С.А.Левковцев. У першу чергу зусилля місцевих органів влади були спрямовані на відбудову промислових підприємств.

В кінці 1944 р. на Південнотрубному заводі прокатали першу трубу. Відновили випуск своєї продукції завод будмашин ім.В.І.Леніна, цегельний, пивоварний, хлібний заводи, меблева фабрика тощо. У серпні 1945 р. для прискорення відбудови народногосподарських об’єктів був створений трест "Нікопольбуд" – потужна будівельно-монтажна організація.

У боях на фронті, в німецькому полоні загинули і померли від ран, зникли без вісті 1350 мешканців міста. Їх імена внесені до Книги Пам’яті України. За мужність в боях були удостоєні звання Героя Радянського Союзу уродженці міста Нікополя Бриль М.Х., Гончар І.О., Мелешко О.І., Путько М.С., Усов В.М., Шульгін О.І.

Нікополь у 1945-1991 рр.

У повоєнний період промислові підприємства міста були відбудовані і досягли у 1947 році довоєнного рівня виробництва.

У вересні 1950 р. Рада Міністрів СРСР на чолі із І.В.Сталіним ухвалила постанову про будівництво Каховської гідроелектростанції потужністю 250000 квт. годин з греблею, судоходним шлюзом і найбільшим на Дніпрі водосховищем.

У 1953 р. трести "Нікопольбуд" та "Нікопольмарганець" почали будівництво захисних гідротехнічних споруд та об’єктів. За три роки були повністю вирубані плавні, споруджені дамби і нові автошляхи. У 1956р. Великий Луг був затоплений водами Каховського водосховища, а Нікополь отримав новий порт.

У 50-80-ті роки ХХ ст. Нікополь перетворився у центр промислового вузла півдня України. У кінці 80-тих років у місті діяли 19 промислових підприємств з річним обсягом виробництва продукції на суму більш 1 млрд. 300 мільйонів крб.

Основу економічного потенціалу становили підприємства металургії - Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 р.), кранобудівний завод, які випускали відповідно 7% загальносоюзного виробництва труб, 20%-феросплавів і 7% баштових кранів. У 60-80-ті роки ХХ ст. у Нікополі велося широкомасштабне житлове будівництво. Бригада монтажників тресту „Нікопольбуд” під керівництвом Ганчева І.Д. збудувала кілька мікрорайонів багатоповерхових будинків у західній, південній, центральній та північній частинах міста.

Місцеві органи влади складалися з Нікопольського міському Компартії України та виконкому міської ради депутатів трудящих (з 1977 р. - народних депутатів).

У 60-80-ті роки першими секретарями МК КПУ працювали Прибиль Т.В., Прудков О.П., Гонтаренко А.Ф. Чисельність Нікопольської міської парторганізації складала у 80-х р. ХХ ст. близько 11 тис. комуністів та кандидатів в члени партії. Головами міськвиконкому працювали І.Я.Вербовий, А.І.Столбченко, Ю.І.Коваленко, В.Я.Єгоров.

Депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань від Нікопольського виборчого округу був колишній директор Південно-трубного заводу у 1947-1950 рр. М.О.Тихонов.

Населення міста на 1.01.1988 року складало 158,5 тис чоловік. У місті було 170 промтоварних і продовольчих магазинів, 180 закладів громадського харчування. В 23 школах навчалося 21800 учнів, в 50-ти дитячих комбінатах виховувалось 20387 дітей. Населення міста обслуговували 22 медичних заклади, 13 аптек. У місті була створена мережа закладів культури - 9 будинків культури та клубів, 2 кінотеатри, краєзнавчий музей, 60 бібліотек.

У 1957 році Нікополі був підготовлений перший майстер спорту СРСР. Ним став В.Ніколаєв - спортсмен з класичної боротьби. За тридцять років роботи нікопольських спортивних товариств були підготовлені десятки талановитих спортсменів. Серед них: Г.Таран - рекордсмен світу з легкої атлетики, О.Степаненко - чемпіон СРСР і учасник ХІХ Олімпійських ігор з легкої атлетики, Г. Ростова - срібний призер ХХІ Олімпійських ігор з волейболу, С.Шавло - бронзовй призер ХХІІ Олімпійських ігор з футболу, Ю.Сєдих - чемпіон ХХІ та ХХІІ Олімпійських ігор з легкої атлетики.

У 1980 р. Президія Верховної Ради СРСР нагородила місто Нікополь орденом Трудового Червоного Прапора за високі досягнення у розвитку народного господарства та у зв’язку з 200-річчям заснування, яке тодішні комуністичні історики пов'язували тільки з діяльністю уряду Російської імперії.

За вмілу організацію виробництва та високі показники у трудовій діяльності у кінці 50-тих - на початку 90-тих років ХХ ст. було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці – Величку В.Ф., Шведченку А.А., Куценку І.С., Гарагулі К.Х, Денисенку В.І., Рибальченку А.І., Грязєву П.І., Сомкіну О.О., Кириченко Н.О., двічі Героя Соціалістичної праці - Ганчеву І.Д.

В кінці 80-тих рр. ХХ-го ст. різко зросла активність нікопольців у громадсько-політичному житті, яка була викликана зростанням екологічної, соціально-економічної кризи в Україні. Виникли неформальні організації - Товариство української мови імені Т.Шевченка, осередки організацій екологічного спрямування (Рух зелених, „Зелений Світ”), а також Народний Рух України за перебудову. У серпні 1990 р. у Нікополі відбулось Всеукраїнське святкування 500-річчя українського козацтва.

Першими кроками демократизації політичного життя у місті були вибори народних депутатів СРСР у березні 1989 р., депутатів Верховної Ради УРСР та місцевих рад народних депутатів весною 1990 р. У квітні 1990 р. депутати Нікопольської ради обрали Головою Мітченка І.К.

Поиск по сайту: