Нарушения зрения и слуха

Многие люди пожилого и старческого возраста страдают катарактой, глаукомой, ухудшением зрения в связи с сахарным диабетом или артериальной гипертонией и др. Поэтому назначение им ЛС, которые обладают побочным действием, негативно влияющим на функцию и качество деятельности зрительного анализатора, имеет важное значение. Нарушают функцию зрения у пожилых не только холинергические и адренергические средства. Различная симптоматика, связанная с негативным воздействием лекарств на функцию зрительного анализатора, характерна для дигиталисных препаратов и ЛС, влияющих на метаболизм и мозговое кровообращение (кавинтон, циннаризин и др.).

Вследствие развития отосклероза, нарушений мозгового кровообращения и других расстройств у пожилых нередко снижается функция слуха. В связи с этим врач обязан крайне внимательно относиться к выбору ЛС, которые могут усугублять это состояние.

Ототоксическим действием обладают аминогликозиды (стрептомицин, гентамицин), салицилаты, фуросемид, урегит. Некоторые препараты могут вызывать шум в ушах – осложнение, не представляющее опасности для жизни, но чрезвычайно тягостное для пожилых пациентов. К ним относятся: индометацин, анальгин, кофеин, теофиллин, препараты лития, амитриптилин, дигоксин, а также вышеперечисленные средства, оказывающие ототоксическое действие.

Несоблюдение режима лечения (обусловленное культурными, экономическими или психологическими факторами)

Одним из условий рациональной индивидуальной фармакотерапии в гериатрической практике является достижение взаимопонимания и согласия между врачом и пациентом относительно необходимости назначения препарата, выполнения режима лечения (время приема, дозировка, длительность и т.д.). Степень адекватности выполнения врачебных рекомендаций обозначается как «комплайенс» (англ. compliance — согласие, уступчивость, податливость, приверженность), который в гериатрии имеет не меньшее, а даже большее значение, чем в общетерапевтической практике. Пожилому больному нужны простые, четкие рекомендации, учитывающие его образ жизни, распорядок дня, режим питания, наличие вредных привычек. Существуют различные факторы, влияющие на комплайенс пожилых пациентов при фармакотерапии. Однако комплайенс нарушается по мере увеличения количества назначаемых ЛС, частоты их ежедневного приема, длительности лечения, а также в тех случаях, когда прием препаратов требует изменения столь важных в этом возрасте жизненных стереотипов (строгая привязанность к приему пищи в непривычное время, слишком ранний или слишком поздний прием ЛС в течение дня). По некоторым данным, комплайенс зависит от типа назначаемого ЛС. Если речь идет о сердечно-сосудистых и противодиабетических препаратах, правильность выполнения назначений составляет 80-90%, в то время как при лечении антибиотиками, анальгетиками, седативными средствами – снижается до 50%. Оказывается, что даже способ упаковки препарата может влиять на комплайенс, поскольку около трети гериатрических больных испытывают затруднения при открытии упаковок лекарств со специальными приспособлениями, призванными сделать их недоступными для детей. Негативными факторами при выполнении врачебных назначений являются неудобные или затруднительные для больных способы введения препаратов (ингаляционный, ректальный), тяжесть заболевания (гипоксия, интоксикация), социальная изоляция пациента, высокая стоимость лекарства. Для повышения комплайенса в лечении необходимы:
• обучение пациентов, желательно в условиях стационара;
• предусмотрение возможности постоянного контакта больного с медперсоналом;
• ведение больным дневника приема ЛС;
• создание упаковок, содержащих ЛС в количестве, кратном неделям или месяцам лечения, и наоборот, соотнесение частоты посещений больным врача с количеством выписанного ЛС;
• установление контроля родственников или социальных работников за соблюдением больным режима приема и дозирования препарата.

Так, в исследованиях А.Н. Корн (2005) у 503 пациентов пожилого возраста с артериальной гипертензией выявлена крайне низкая приверженность к выполнению рекомендаций по медикаментозной и немедикаментозной терапии (только в 42% случаев больные соблюдали эти указания), причем 11% пациентов ссылались на «забывчивость» при выполнении назначений, 30% — не совсем адекватно оценивали свое состояние и пр. По мнению большинства специалистов, сложившаяся в мире ситуация требует создания и внедрения образовательных программ для обучения больных.

У похилому віці відбувається зміни обмінних процесів, послаблюються функції різних органів та систем. Активність процесів перетворення речовин та виведення з організму лікарських речовин знижена. У хворих такого віку є декілька хвороб. Активність ферментів знижена.

Хворим віком понад 60 років препарати призначають в кількостях, що дорівнює 2/3-1/2 дози дорослого. Літнім людям потрібно обережно призначати лікарські засоби, які підвищують АТ, збуджують серцево-судинну систему, викликають блювоту та проносні засоби. Дози хіміотерапевтичних засобів не зменшують, а вітамінних препаратів - більші.

Фактори, що впливають на фармакодинаміку і фармакокінетику лікарських засобів.

На фармакокінетику фармакодинаміку лікарських препаратів впливають екзогенні і екзогенні фактори. До екзогенних факторів належать хімічна будова, фізико-хімічні властивості лікарських засобів, лікарська форма та шляхи її введення, дози ліків, режим харчування і склад їжі, фактори зовнішнього середовища, зокрема метереологічні, вплив часу доби і т.д. До ендогенних факторів належать фактори, що можуть суттєво вплинути на дію ліків - це вік, стать, менструальний цикл, вагітність, наявність тих чи інших патологічних станів.

Хімічна будова. Речовини близькі по будові часто проявляють однакові фармакологічні властивості (т.б. певні функціональні групи - ОН1 - ЛН2 і т.д.) надають певних фармакологічних властивостей (напр. барбітурати, сульфіламіди). Але інколи однакову дію проявляють речовини різної будови (морфін, промедол).

Фізичні і фізико-хімічні властивості. Дія речовин залежить від розчинності у воді, жирах, ступеня електролітичної дисоціації, летючості, ступеня подрібненості речовин. Чим більші ці величини, тим дія сильніша. Наприклад, барію сульфат нерозчинна сполука, не всмоктується, тому використовується для рентгеноскопії ШКТ. Барію хлорид розчинна сполука, добре всмоктується із ШКТ і може проявляти отруйну дію, так як солі барію дуже отруйні. Тому розчинні солі барію не використовуються.

Лікарська форма і шляхи введення ліків є факторами, від яких в значній мірі залежить біодоступність лікарських препарату. Біодоступність - це комплекс фармакокінетичних процесів, заявки яким в певній ділянці організму створюється дійова концентрація будь-якого лікарського засобу. Для досягнення такої концентрації, крім дози, лікарської форми і шляхів введення важливе значення має інтенсивність та повнота всмоктування засобу, розподілення в організмі, метаболізм і екскреція (виділення) його.

Отже, біодоступність - це досягнення в певній ділянці організму (в ділянці відповідних рецепторів, т.б. там, де відбувається взаємодія лік. речовин з рецепторами) такої концентрації речовини, яка спричинює дію на організм (дійової концентрації), а в досягненні цієї концентрації приймають участь комплекс фармакокінетичних процесів (всмоктування, розподілення в організмі, метаболізм і виведення з організму лікарського засобу). Таким чином, біодоступність буде залежати від шляху введення. Наприклад, при в/в веденні вона дорівнює 100%, тому що вся доза речовини зразу попадає в кров і ця доза досягає специфічних рецепторів, т.б. вся доза діє. Якщо таку доза призначити перорально (всередину, то не вся кількість лікарського засобу потрапить у кров, тому що йде всмоктування лікарського засобу з тонкого кишечника, починається, а потім попадає в печінку і кров, т.б. йде перетворення речовини і поки ця речовина досягне необхідної ділянки організму, то її доза зменшиться, отже, в цьому випадку дозу прийому потрібно збільшити, щоб досягнути дійової концентрації засобу. Тут ми говоримо, що біодоступність засобу при прийомі всередину менша, ніж при в/в введенні. Також на біодоступність лікарського засобу впливає лікарська форма. В розчинні всмоктування буде інтенсивнішим і більш повним, ніж прийом цього ж засобу в порошку, в таблетках (в цьому випадку відіграють ще фізичні фактори: розчинність, ступінь подрібненості речовини і т.д.). На біодоступність впливають біологічні фактори, які пов'язані з функцією кишечника. Її зменшення може бути при проносах, через що порушується всмоктування речовин. Або якщо лікарські засоби розміщуються соками ШКТ. В цьому біодоступність дорівнює нулю. Наприклад, бензилпеніциліни (антибіотики) руйнуються кислотою шлунка і тому вони вводяться тільки парентерально. Деякі ліки добре всмоктуються із ШКТ, але швидко перетворюються в печінці, тому в такому випадку дози збільшують (морфін, анаприлін, аміназин).

У похилому віці відбувається зміни обмінних процесів, послаблюються функції різних органів та систем. Активність процесів перетворення речовин та виведення з організму лікарських речовин знижена. У хворих такого віку є декілька хвороб. Активність ферментів знижена.

Хворим віком понад 60 років препарати призначають в кількостях, що дорівнює 2/3-1/2 дози дорослого. Літнім людям потрібно обережно призначати лікарські засоби, які підвищують АТ, збуджують серцево-судинну систему, викликають блювоту та проносні засоби. Дози хіміотерапевтичних засобів не зменшують, а вітамінних препаратів - більші.

Фактори, що впливають на фармакодинаміку і фармакокінетику лікарських засобів.

На фармакокінетику фармакодинаміку лікарських препаратів впливають екзогенні і екзогенні фактори. До екзогенних факторів належать хімічна будова, фізико-хімічні властивості лікарських засобів, лікарська форма та шляхи її введення, дози ліків, режим харчування і склад їжі, фактори зовнішнього середовища, зокрема метереологічні, вплив часу доби і т.д. До ендогенних факторів належать фактори, що можуть суттєво вплинути на дію ліків - це вік, стать, менструальний цикл, вагітність, наявність тих чи інших патологічних станів.

Хімічна будова. Речовини близькі по будові часто проявляють однакові фармакологічні властивості (т.б. певні функціональні групи - ОН1 - ЛН2 і т.д.) надають певних фармакологічних властивостей (напр. барбітурати, сульфіламіди). Але інколи однакову дію проявляють речовини різної будови (морфін, промедол).

Фізичні і фізико-хімічні властивості. Дія речовин залежить від розчинності у воді, жирах, ступеня електролітичної дисоціації, летючості, ступеня подрібненості речовин. Чим більші ці величини, тим дія сильніша. Наприклад, барію сульфат нерозчинна сполука, не всмоктується, тому використовується для рентгеноскопії ШКТ. Барію хлорид розчинна сполука, добре всмоктується із ШКТ і може проявляти отруйну дію, так як солі барію дуже отруйні. Тому розчинні солі барію не використовуються.

Лікарська форма і шляхи введення ліків є факторами, від яких в значній мірі залежить біодоступність лікарських препарату. Біодоступність - це комплекс фармакокінетичних процесів, заявки яким в певній ділянці організму створюється дійова концентрація будь-якого лікарського засобу. Для досягнення такої концентрації, крім дози, лікарської форми і шляхів введення важливе значення має інтенсивність та повнота всмоктування засобу, розподілення в організмі, метаболізм і екскреція (виділення) його.

Отже, біодоступність - це досягнення в певній ділянці організму (в ділянці відповідних рецепторів, т.б. там, де відбувається взаємодія лік. речовин з рецепторами) такої концентрації речовини, яка спричинює дію на організм (дійової концентрації), а в досягненні цієї концентрації приймають участь комплекс фармакокінетичних процесів (всмоктування, розподілення в організмі, метаболізм і виведення з організму лікарського засобу). Таким чином, біодоступність буде залежати від шляху введення. Наприклад, при в/в веденні вона дорівнює 100%, тому що вся доза речовини зразу попадає в кров і ця доза досягає специфічних рецепторів, т.б. вся доза діє. Якщо таку доза призначити перорально (всередину, то не вся кількість лікарського засобу потрапить у кров, тому що йде всмоктування лікарського засобу з тонкого кишечника, починається, а потім попадає в печінку і кров, т.б. йде перетворення речовини і поки ця речовина досягне необхідної ділянки організму, то її доза зменшиться, отже, в цьому випадку дозу прийому потрібно збільшити, щоб досягнути дійової концентрації засобу. Тут ми говоримо, що біодоступність засобу при прийомі всередину менша, ніж при в/в введенні. Також на біодоступність лікарського засобу впливає лікарська форма. В розчинні всмоктування буде інтенсивнішим і більш повним, ніж прийом цього ж засобу в порошку, в таблетках (в цьому випадку відіграють ще фізичні фактори: розчинність, ступінь подрібненості речовини і т.д.). На біодоступність впливають біологічні фактори, які пов'язані з функцією кишечника. Її зменшення може бути при проносах, через що порушується всмоктування речовин. Або якщо лікарські засоби розміщуються соками ШКТ. В цьому біодоступність дорівнює нулю. Наприклад, бензилпеніциліни (антибіотики) руйнуються кислотою шлунка і тому вони вводяться тільки парентерально. Деякі ліки добре всмоктуються із ШКТ, але швидко перетворюються в печінці, тому в такому випадку дози збільшують (морфін, анаприлін, аміназин).

Поиск по сайту: