Як пити ліки людям похилого віку?

Здавалося б, запитання дивне, як лікар прописав, так і пий. Але не все так просто, хоч би тому, що далеко не всі ліки літні люди п'ють за рецептом. А, крім того, з віком кожен з нас має зазвичай не одне, а декілька хронічних захворювань.

Більш ніж у половини хворих старших 60 років одночасно спостерігається не менше двох захворювань, у третини - від трьох до п'яти, а у 13% - більше восьми. Таким хворим доводиться приймати декілька видів ліків.

Чверть людей старших 65 років приймають від шести до восьми різних препаратів щодня. Проте, чим більше ліків приймає хворий, тим більш висока вірогідність виникнення всіляких лікарських ускладнень і побічних реакцій.

Якщо у молодих частота побічних лікарських реакцій складає в середньому трохи більше 10%, то в старших вікових групах такі ускладнення відмічаються у чверті пацієнтів, що пов'язане з віковими особливостями обмінних процесів і функцій їх організму.

Не випадково, багато літніх людей відчувають себе краще не тоді, коли ліки їм призначають, а коли їх відміняють (за винятком антибіотиків).

Крім того, люди похилого віку, одного разу не відчувши звичного полегшення після випитої пігулки, нерідко самостійно збільшують дозу ліків, які приймають, не здогадуючись про те, що подібна самодіяльність украй небезпечна.

Річ у тому, що основна частина будь-якої лікарської речовини при попаданні в кров зв'язується особливими білками плазми - альбумінами, утворюючи при цьому своєрідне депо, з якого поступово в кров і надходить вільна активна частина ліків. Таким чином, концентрація ліків в крові зберігається певний час на постійному рівні.

Проте з віком вміст альбумінів у плазмі крові значно зменшується, внаслідок чого зв'язується лише невелика частина прийнятих ліків, а основна його кількість відразу ж поступає в кров. От чому навіть стандартна лікувальна доза для літньої людини може бути надто великою.

З роками, як правило, істотно знижується функція печінки, де більшість ліків розкладаються і знешкоджуються. Менш ефективно функціонують і нирки, відповідальні за виведення лікарських речовин з організму.

Змінюються також всмоктуваність у шлунково-кишковому тракті, співвідношення різних груп мікроорганізмів в ньому, знижується активність багатьох ферментів, що беруть участь в лікарському обміні речовин. У результаті, як самі ліки, так і продукти їх хімічного перетворення затримуються в організмі хворого надовго і іноді у вельми значних концентраціях.

В результаті, нерідко з'являються такі реакції, як нудота, блювота, болі в животі, анемія, виникнення виразки шлунку і ін.

Через вікові зміни центральної нервової системи, порушення процесів збудження і гальмування, значно підвищується чутливість до лікарських препаратів, що діють на вищу нервову діяльність. Навіть невеликі дози таких препаратів можуть викликати у літніх людей серйозні ускладнення.

Наприклад, прийом снодійних засобів немолодими в дозі, що рекомендується зазвичай для осіб середнього віку, може стати причиною виникнення депресивного стану, часто приводить до стійких запорів, викликає сонливість протягом тривалого часу.

Враховуючи це, було б помилковим застосовувати дозування і курси прийому ліків, орієнтуючись лише на "середнього" пацієнта, який нібито знаходиться поза віком. Щоб потім не лікуватися від ліків, літнім людям важливо враховувати вельми істотні зміни старіючого організму.

Так, приймати ліки на початку лікування рекомендується в половинній або на третину меншій дозі, ніж зазвичай призначається. Як правило, немолодим вже не призначають ударних доз антибіотиків і сульфаніламідних препаратів, щоб уникнути алергічних реакцій і подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту.

Оскільки у немолодих зазвичай є зміни у стані слизової шлунку, то в більшості випадків ліки слід приймати не до, а під час або після їжі.

Слід враховувати також взаємовплив різних лікарських засобів в організмі.

Наприклад, в літньому віці часто розвивається полігіповітаміноз (вітамінна недостатність), а вітаміни, що приймаються, особливо групи В, прискорюють виведення з організму багатьох ліків.

Деякі препарати, зокрема ацетилсаліцилова кислота (аспірин), активніше зв'язуються альбумінами плазми крові, витісняючи не так тісно пов'язані з ними інші лікарські речовини, наприклад антикоагулянти (препарати, що зменшують згортуваність крові).

У результаті останні в надмірній кількості накопичуються в крові у вигляді вільної активної форми. І у разі, коли хворий, що приймає антикоагулянти, за власним розсудом стане приймати аспірин, то у нього можуть виникнути істотні порушення згортуваності крові, що проявляється рясними носовими кровотечами або іншими, важчими ускладненнями.

Необхідно застерегти і від зловживання харчовою содою, яку нерідко приймають для позбавлення від печії: полегшення при цьому тимчасове, газоутворення підвищується, а надлишки натрію в організмі шкідливо позначаються на гемодинаміці (руху крові по судинах), особливо у разі гіпертонії або недостатності кровообігу.

До цього можна додати, що прийом курсових доз не рекомендується збільшувати або раптово припиняти на свій розсуд. Не можна приймати ліки нерегулярно, а також користуватися призначеннями кількох лікарів.

Для підвищення ефективності і зниження токсичності лікарських речовин при лікуванні немолодих хворих вельми корисні полівітамінні препарати. Вони нормалізують обмінні процеси і діяльність органів старіючого організму. Але навіть такі сприятливі для літньої людини препарати необхідно приймати тільки за призначенням лікаря, у відповідній дозі і в суворо обумовлений час.

Побочные действия лекарств в пожилом и старческом возрасте. Часть 4

Длительное лечение артериальной гипертонии и сердечной недостаточности может приводить к возникновению водно-электролитных нарушений (гиповолемии, гипонатриемии, гипокалиемии, гипомагниемии), к которым пожилые люди особенно чувствительны (Л.И. Дворецкий, 1998). Следует подчеркнуть, что существуют и благоприятные эффекты ЛС, имеющие большое значение для больных с сопутствующей патологией. Например, изоптин и коринфар, применяемые, в частности, для лечения ИБС и артериальной гипертонии, могут оказывать благоприятное действие при язвенной болезни, понижая желудочную секрецию. Аналогичным образом α1-адреноблокатор празозин, назначаемый при артериальной гипертонии и сердечной недостаточности, потенциально полезен при аденоме предстательной железы. Ингибитор АПФ каптоприл, широко применяемый при артериальной гипертонии и сердечной недостаточности, оказывает урикозурическое действие, т.е. предпочтителен при прочих равных условиях у больных подагрой. Диуретический и натрийуретический эффекты антагонистов кальция в ряде случаев позволяют избежать назначения мочегонных препаратов. Детальное изучение фармакологических свойств β-адреноблокаторов существенно расширило область их применения, и в настоящее время эти препараты широко используют в эндокринологии, гастроэнтерологии, офтальмологии, психиатрии, что делает их чрезвычайно ценными при сочетанной патологии, в частности при сочетании ИБС или артериальной гипертонии с тиреотоксикозом, глаукомой и т.д.

Деменция

Наиболее специфичны для старческого возраста снижение уровня психической активности и замедление психических процессов, т.е. психическое старение. Одной из особенностей психического старения является развитие повышенной ипохондричности с усиленным внимание к своему организму. Особую тревогу у стариков вызывают возрастные изменения органов чувств, в частности ухудшение зрения и слуха. Их склонность проявлять заботу о своем здоровье нередко сочетается со злоупотреблением ЛС. К наиболее используемым ЛС относятся снотворные и слабительные. Психические заболевания старческого возраста разграничиваются на психозы, связанные с органическими заболеваниями мозга, и так называемые функциональные психозы. К группе органических психозов относят болезни, которые возникают на основе деструктивного процесса и завершаются различными формами деменции (атрофические и сосудистые заболевания мозга).

По статистике, деменция встречается у 5-8% лиц старше 65 лет, у 20% – старше 80 лет.
Вначале она проявляется психическими расстройствами вследствие церебрососудистых изменений, а затем – отчетливыми признаками снижения уровня личности.

Дальнейшее нарастание тяжести психоорганических нарушений приводит к формированию деменции. При общем, иногда значительном, снижении критики всегда сохраняется хотя бы частичное осознание своей несостоятельности, чувство болезни и беспомощности.

Особую группу органических психических заболеваний позднего возраста составляют так называемые церебральные атрофические болезни. Среди них выделяют сенильную деменцию (основная форма и ее варианты) и группу пресенильных деменций, включающую ряд самостоятельных в нозологическом отношении процессов: системные атрофии (болезнь Пика, хорея Гентингтона, болезнь Паркинсона и др.), а также болезнь Альцгеймера.

Для атрофических заболеваний характерно малозаметное нарастание симптоматики: медленное, но неуклонно прогредиентное развитие; прогрессирование вплоть до стадий глубокого распада психической деятельности (тотальное слабоумие); постепенное присоединение различных неврологических расстройств.

Среди атрофических процессов позднего возраста центральное место занимает старческое слабоумие, поскольку это заболевание наиболее тесно связано с процессами биологического старения. При этом развитие деменции происходит по закономерностям прогрессирующей амнезии. Сначала утрачивается поздно приобретенный опыт, дольше сохраняются ранее приобретенные знания и навыки. Происходит постепенное опустошение запасов памяти, причем наиболее долго сохраняются давно приобретенные знания и опыт. Больные становятся угрюмыми, мрачными, держатся отрешенно, с неприязненностью реагируют на обращения окружающих. В дальнейшем отмечаются благодушие, ворчливая деловитость, бодрость с оттенком эйфории. Постепенно разрушаются все виды психической деятельности. Крайне оскудевает речь, развивается состояние маразма.

Из числа атрофических процессов, относящихся к группе пресенильных деменций, наибольшее внимание привлекает болезнь Альцгеймера. Наиболее часто это заболевание начинается в предстарческом возрасте (примерно в 55 лет). Встречаются, однако, случаи и с более ранним или более поздним началом. Как правило, наблюдается немедленное и неуклонное нарастание явлений слабоумия, центральным клиническим проявлением которого является прогрессирующая амнезия. Основной клинической особенностью болезни Альцгеймера считается закономерное развитие выраженных нарушений высших корковых функций: речи, праксиса, узнавания, счета. Исход заболевания – состояние тяжелого маразма.

Болезнь Пика имеет значительно меньшее практическое значение, поскольку встречается довольно редко. Клиническое своеобразие болезни Пика состоит в том, что уже на начальных этапах заболевания наблюдаются глубокие изменения личности.

Поскольку отсутствуют убедительные данные об эффективности использования ноотропных препаратов при атрофических заболеваниях, их можно рекомендовать к применению только в начальных стадиях болезни, а также при сочетании атрофического процесса с атеросклерозом сосудов головного мозга. Психотропные средства показаны лишь при сильном двигательном возбуждении, упорной бессоннице и психотических расстройствах. Следует учитывать, что улучшение психического состояния может быть достигнуто назначением сердечно-сосудистых средств, нормализующих мозговое кровообращение, особенно при ночных состояниях спутанности.

У лиц старческого возраста пр ЛС нередко могут ошибочно расцениваться как проявления нервно-психических заболеваний, в связи с чем дополнительно назначают препараты, способные усугублять лекарственную патологию.

Необходимо учитывать, что развитию пр у этой группы больных способствуют ошибки в приеме ЛС из-за непонимания рекомендаций врача, к тому же такие пациенты путают препараты, забывают об очередном приеме, а иногда, наоборот, принимают лишний раз. Ошибки учащаются при назначении трех и более ЛС.

Проявления пр у лиц пожилого и старческого возраста различны, включают в себя все многообразие возможных пр. Симптомы пр ЛС нередко атипичны (табл. 5); например, нарушения водного и электролитного баланса могут проявляться в виде психических расстройств. Так, препараты, хорошо переносимые в молодом возрасте, вызывают депрессию у пожилых людей (резерпин, пропранолол, индометацин, кортикостероиды).

Поиск по сайту: