Особливості державного регулювання на ринку фінансових послуг в Україні

При вивченні питань теми студентам потрібно насамперед з’ясувати які органи регулюють діяльність суб’єктів на ринку фінансових послуг, з якою метою і в яких формах здійснюється це регулювання. Після цього потрібно зосередити увагу на основних завдання державного регулювання та на регулюванні діяльності окремих видів фінансових інститутів.

Система органів, у компетенції яких передбачено регулювання, контроль або інші функції управління ринками фінансових послуг, складається із кількох груп.

До першої групи належать: Верховна Рада, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів з питань фінансових ринків і фінансових показників забезпечують загальні засади державного регулювання усієї фінансової сфери. До цієї групи можна віднести і Міністерство юстиції, яке виконує загальну нормо творчу функцію у державі.

Друга група об'єднує державні органи, які контролюють або виконують функції управління на фінансових ринках. Це - НБУ, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та деякі інші.

До третьої групи належать державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства і правозастосування в державі - Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

Головним принципом регулювання ринку фінансових послуг є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів, а також забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб’єктів ринку фінансових послуг шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон у їх взаємовідносинах, а також непрямого втручання в їх діяльність.

Державне регулювання х ринків фінансови послуг сприяє збільшенню довіри населення до фінансових інституцій. У міру лібералізації економіки воно буде посилюватись і деталізуватись з одночасним збереженням і підтриманням ринкових сил та ініціативи учасників цих ринків.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється в таких формах:

1) пряме або адміністративне управління;

2) непряме або економічне управління.

Далі необхідно зосередити увагу на важелях прямого і непрямого управління втручання держави у фінансовий ринок та на регулюванні діяльності окремих видів фінансових інститутів.

Державне регулювання грошового ринку.

Національний банк України є органом банківського регулювання і нагляду за діяльністю кредитних організацій. Він здійснює постійний нагляд за дотриманням кредитними організаціями банківського законодавства, нормативних актів.

Головна мета банківського регулювання і нагляду - підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк України встановлює обов'язкові для кредитних організацій правила проведення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку, упорядкування бухгалтерської і статистичної звітності та ін.

Державне регулювання валютного ринку.

Зовнішньоекономічні зв'язки, міжнародні валютні і кредитні відносини невід'ємна частина світового господарства. Регулювання цих відношень здійснюється через ринковий механізм, а також за допомогою впливу держави. Вона регулює валютні відношення через регламентацію порядку проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків. Для цього держава використовує як прямі (видання законодавчих актів), так і непрямі методи регулювання (економічний вплив на суб'єктів валютного ринку). Регулювання валютних і кредитних операцій здійснюється також на міждержавному рівні для координації валютної політики окремих держав.

Об'єктом валютного регулювання є операції, здійснювані з валютними цінностями. Основними інститутами, що здійснюють валютне регулювання в Україні, є Національний банк України і Кабінет Міністрів України. Дані структури мають право законодавчої ініціативи і розробили цілий комплекс нормативних документів, що визначають спосіб і порядок валютного регулювання в країні

У світовій практиці розрізняють дві основні моделі регулювання ринкуцінних паперів. Перша модель — регулювання фінансового ринку зосереджується переважно в державних органах і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою саморегульованим організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід застосовується в США, Франції.

Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається саморегульованим організаціям. Значне місце в контролі посідає не жорсткі нормативні прописи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає контрольні функції, можливості втручання в будь-який момент у процес саморегулювання. Яскравим прикладом такої моделі є Великобританія.

Як переконує світовий досвід, із більш як 30 країн із розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства, приблизно у 15% країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів.

Державне регулювання фондового ринку України має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно, діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів. При визначенні міри втручання держави в ділове життя учасників фондового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити "золоту середину", оскільки, як переконує світовий досвід, надмірне втручання обмежує свободу підприємства, а надмірне невтручання створює середовище для зловживань.

Правове забезпечення страхової діяльності здійснюється шляхом прийняття законодавств і нормативних актів, що регулюють страхову діяльність, як у цілому, так і по окремих її напрямках і питанням.

Регулювання біржової діяльності – це упорядкування функціонування бірж і виконання біржових угод відповідно до правил і вимог законів. Розрізняють державне регулювання і саморегулювання, тобто регулювання з боку бірж і учасників біржового ринку.

Регулювання біржової роботи з боку держави ґрунтується на таких положеннях:

· гласність і відкритість біржових торгів і їхніх результатів;

· повна довіра між учасниками біржових операцій;

· гарантії дотримання прав всіх учасників біржової торгівлі;

· гарантії дотримання законів і статуту біржі;

· гарантії забезпечення рівних умов для суб'єктів біржової діяльності.

Здійснюють державний контрольза випуском і обігом цінних паперів Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи.

Саморегулювання передбачає:

участь у регулюванні роботи самих бірж;

контроль за їхньою роботою; дотриманням законів і правил ведення торгівлі фаховими асоціаціями, громадськістю, членами біржі.

Правила і норми ведення біржових операцій необхідні не стільки посередникам, скільки інвесторам, тому що вони практично не працюють на біржі, а довіряють свої засоби і права посередникам.

Держава зобов'язанастворити однакові умови для всіх учасників біржових торгів, єдині правила ліцензування бірж і посередників, розробляти об'єктивну і стимулюючу систему оподатковування, контролювати дотримання статуту біржі і законів.

Поиск по сайту: