Відновлювальний та не відновлювальний акредитив

Револьверний, роловерний, або відновлювальний — це акредитив, сума якого в міру виплати коштів автоматично відновлюється в межах установленого ліміту й терміну дії акредитиву.

Револьверний акредитив застосовується тоді, коли покупець віддає розпорядження поставляти замовлений товар частинами через відповідні проміжки часу (договір про поставки партіями). Револьверний акредитив покриває вартість часткових поставок

У револьверному застереженні, як правило, фіксуються конкретні терміни використання окремих траншів. Найчастіше револьверні акредитиви передбачають автоматичний порядок відновлення сум акредитива через відповідний проміжок часу у міру використання акредитива або поновлення його до початкової суми (квоти) після кожного використання.

Розрахунки за револьверним акредитивом можуть здійснюватися на кумулятивній або некумулятивній основі:

кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або частково невикористаних часток можуть додаватися до наступних сум;

при некумулятивному варіанті,навпаки, подальше використання своєчасно невикористаних часткових сум не дозволяється і до наступних сум не додається.

Визначальною перевагою револьверних акредитивів є те, що не потрібно на кожну партію товару відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, отримується економія на канцелярських та інших витратах.

Револьверний акредитив поновлюється сторонами протягом певного терміну чи обумовлену кількість разів. Невідновлюваний акредитив припиняється у зв'язку з його виконанням.

Подільний та неподільний акредитиви

За характером платежу у зв’язку з можливістю / неможливістю здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні.

Подільним а кредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної часткової поставки.

Неподільним акредитивом передбачається, що уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов’язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси імпортера.

Фінансовий лізинг

Лізинг (англ. lease – оренда) – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.
Лізинг має дві основні форми – прямий та такий, що повертається. При прямому фінансовому лiзингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100 %-не фінансування, придбання обладнання. Фактично лiзинг – це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лiзингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартiсть майна у кредит.

У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг фігурує під поняттям фінансової оренди. Розрізняють два види лізингу: фінансовий; операційний.

Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Після завершення терміну дії контракту орендар може:

1) повернути об’єкт лiзингу орендодавцю;

2) укласти новий контракт на оренду;

3) викупити об’єкт лiзингу за залишковою вартістю.

Про свій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад, за півроку до закінчення терміну погашення.

Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі, відрізняючись від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача.

Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3–7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

Види лізингу

Лізингові угоди за своїм характером є багатоваріантними і можуть відрізнятися одна від одної істотно або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Для кращого розуміння суті цих угод здійснюється їх класифікація за сукупністю ознак. У зарубіжній та вітчизняній літературі виділяють такі класифікаційні ознаки, як склад учасників угоди, обсяг обслуговування об’єкта лізингу, сектор ринку, де здійснюються операції, рівень окупності об’єкта лізингу, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в оренду, термін використання цього майна та ін.

Вказані ознаки різні за своєю вагомістю. Частина з них лише частково модифікує лізингову угоду, не торкаючись її принципових аспектів. Водночас існує основоположна ознака, яка надає лізинговим угодам відповідного змістовного характеру. Такою ознакою є особливості здійснення лізингу щодо ступеня окупності об’єкта лізингу і переходу права власності на нього. Саме за цією ознакою виділяють такі два види лізингу, що можуть набувати певних модифікацій, якщо до цієї основної ознаки приєднується якась інша (інші) неістотна ознака: фінансовий лізинг і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг (Finance Leasing) вітчизняним законодавством трактується як лізингова угода, в результаті укладення якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди.

Оперативний лізинг (Operative Leasing) — це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди.

«Чистий» і «мокрий» лізинг — це форми існування фінансового і оперативного лізингу. Проте перелік таких форм викладеним не вичерпується. Це зумовлено багатоаспектністю лізингових угод. Так, в укладанні угод по фінансовому і оперативному лізингу може брати участь неоднакова кількість учасників. У зв’язку з цим обидва види лізингу можуть набувати форми прямого і непрямого лізингу

Прямий лізинг має місце тоді, коли виробник (постачальник) і лізингодавець є однією і тією самою юридичною особою. На відміну від класичного лізингу в укладенні угоди при цьому беруть участь лише два учасники — лізингодавець та лізингоодержувач. Прямий лізинг не набув великого поширення, оскільки характерний для тих лізингодавців, для яких цей вид діяльності не є основним. Якщо такий виробник вважає за доцільне розширити лізингову діяльність, то він створює спеціалізовану лізингову компанію і тоді прямий лізинг трансформується в непрямий, тобто класичний, коли в лізинговій операції беруть участь три суб’єкти підприємницької діяльності: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна.

Різновидністю прямого лізингу є зворотний лізинг (Sale and Leaseback), який набув поширення у світовій практиці і передбачений вітчизняним законодавством. За такого лізингу лізингоодержувач водночас є продавцем і користувачем об’єкта лізингу. Механізм здійснення цієї лізингової операції такий: власник майна, маючи гостру потребу в оборотних коштах, продає його лізинговій компанії і тут же бере це майно в оренду на умовах фінансового лізингу, тобто з правом його викупу.

Залежно від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції, розрізняють такі дві форми лізингу: внутрішній і міжнародний.

Міжнародний лізинг має місце тоді, коли всі учасники лізингового договору є резидентами. Він передбачає укладання лізингової угоди суб’єктами підприємницької діяльності, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним.

Експортний лізинг характеризується тим, що лізингодавець і виробник (посередницька фірма), у якого перший з них купує об’єкт лізингу, знаходиться в одній країні, а лізингоодержувач — в іншій.

Імпортний лізинг — це лізингова угода, за якою вітчизняний лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду вітчизняному лізингоодержувачу. У світовій практиці, хоча й рідко, але зустрічається так званий транзитний лізинг, коли лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми і потім передає його в оренду на умовах лізингу лізингоодержувачу, що знаходиться в третій країні.

Поиск по сайту: