Депозитні операції

Депозитні операції - це операції із залучення грошових коштів на депозитні рахунки. Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:

депозитної угоди;

картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта. Укладена угода засвідчує право комерційного банку керувати на свій розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у встановлений термін суму депозиту та відсотків за його користування. В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків, порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів, права, зобов'язання та відповідальність сторін тощо. В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунку. В номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, строк дії, термін закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та інші.

Підписана депозитна угода передається в бухгалтерію банку. Всі особові рахунки вкладників підлягають реєстрації як у бухгалтерії, так і в депозитному відділі банку. Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунку, а фізичні особи можуть вносити кошти готівкою або перераховувати з поточного рахунку.

Згідно з депозитною угодою можуть бути передбачені додаткові надходження грошей на депозитні рахунки. Строкові депозити не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу - збільшити або зменшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Часткове вилучення коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів (пенсійних, для зарахування заробітної плати та інші.).

Після закінчення депозитної угоди закриття депозиту здійснюється на основі оформлення меморіального ордеру. Повернення депозиту і сплата відсоткового доходу юридичним особам здійснюється тільки через перерахування коштів на поточний рахунок, а фізичним особам - шляхом виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове закриття депозитного рахунку можливе на підставі заяви або клопотання вкладника.

За користування залученими коштами комерційні банки сплачують вкладникам відсотковий дохід, який може виплачуватись авансом, періодично (щомісяця, раз у квартал, за підсумками року) та після закінчення строку дії депозиту. Діючими правилами передбачено щомісячне нарахування відсотків незалежно від дати їх фактичної виплати згідно укладеної угоди. Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в останній робочий день місяця. Нараховані, але не сплачені відсотки відносять до нарахованих витрат. Нараховані за депозитами відсотки відображаються в балансі на перше число наступного місяця як зобов'язання банку, а в звіті про прибутки і збитки - як понесені витрати.

Ощадні операції

Ощадний рахунок - це рахунок, на якому враховуються засоби клієнта, передані в тимчасове користування банку.

На Ощадбанк України припадає 75,0 % всіх банківських вкладів населення, з них 56,0 % вкладів до запитання, 4,0 % строкових вкладів до 1 року і 38,0 % строкових вкладів більше 1 року. Сьогодні Ощадбанк України – це досить спеціалізований депозитний інститут.

Комерційні банки можуть залучати кошти громадян в ощадні вклади. Для забезпечення повернення вкладів банки утворюють міжбанківський фонд страхування вкладів громадян. Порядок утворення цього фонду встановлюється Національним банком України.

Вкладниками можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Вкладники вільні у виборі банку для зберігання коштів, вони можуть мати вклади в одному або в кількох банках. Приймаючи гроші на вклади, банки видають вкладникові вкладний документ. Вкладники можуть розпоряджатися вкладами, одержувати за ними дохід у вигляді відсотків та в іншій формі, запропонованій банком, здійснювати безготівкові розрахунки.

Вкладником може бути і неповнолітня особа. Неповнолітній, який вніс вклад на своє ім’я, розпоряджається цим вкладом самостійно. Вкладами, внесеними іншою особою на ім’я неповнолітнього, розпоряджаються:

– до досягнення ним віку 15 років – батьки або інші законні представники неповнолітнього;

– після досягнення віку 15 років – сам неповнолітній, але за згодою своїх батьків або інших законних представників.

Доходи за вкладами не підлягають оподаткуванню. Фізичні та юридичні особи при оформленні документів про перехід вкладів у спадщину звільняються від сплати державного мита.

Вклади, одержані в порядку успадкування, не підлягають оподаткуванню.

Вкладники мають право зробити заповідальне розпорядження банку про видавання вкладу в разі своєї смерті будь-якій особі, організації або державі відповідно до законодавства. Вклад, щодо якого не зроблено заповідального розпорядження, у разі смерті вкладника банки видають спадкоємцям у порядку, встановленому законодавством України.

Кошти, залучені Ощадним банком України, передаються за плату Національному банку, а також використовуються ним для кредитування населення та здійснення інших банківських операцій.

Розвиток Ощадного банку України в бік комерційних банків відстає порівняно з такими банками в інших країнах. Він працює переважно в режимі звичайних ощадних кас, обмежуючись прийманням вкладів населення з їх використанням переважно через міжбанківський ринок. Це звужує його можливості стимулювати приток вкладів й впливати на економічні процеси, перш за все, у сфері малого та середнього бізнесу, яка традиційно обслуговується у всіх країнах ощадними банками.

Переказ грошей

Банківський переказ - це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну cуму грошей.

Порядок виконання банківського переказу такий:

1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження; 2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника; 3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру; 4) імпортер подає заявку на переказ; 5) імпортер отримує товар

6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

7) банк експортер: а) перевіряє одержані документи; б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника; в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Переказ грошей здійснюється в межах внутрішньодержавної або міжнародної платіжної системи. В Україні можуть створюватись внутрішньодержавні банківські і небанківські платіжні системи.

Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.

Електронний цифровий підпис на електронному документі має однакову юридичну силу з підписом на паперовому документі. Електронний цифровий підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа.

Ініціатором переказу коштів може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі виконавчих документів.

Ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми грошей у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи — члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання грошей у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога-розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми грошей з рахунка платника на рахунок отримувача. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або отримувач (при договірному списанні). Ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Інкасо

Інкасо - це доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний строк.

Види інкасо:

Чисте - (інкасо фінансових документів);

Зовнішнє - (банк вимагає платіж у особи яка знаходиться за межами країни);

Внутрішнє - (банк допомагає зарубіжному банку в отриманні платежу);

Документарне - (інкасо комерційних документів, які супроводжують фінансові).

- інкасо означає інкасацію документів, а не інкасацію боргів;

- банки відповідають за правильну інкасацію документів, але не торкаються комерційних операцій імпортера та експортера.

Учасниками розрахунків є:

- довіритель - експортер;

- банк-ремітент (банк експортера);

- представляючий банк (доручає платіж, представляє документи платнику);

- інкасуючий банк (не є банком-ремітентом, бере участь у виконанні доручення);

- платник.

Умови виконання документарного інкасо:

- Документи проти платежу - (існуючий банк здійснює оплату суми без відстрочки платежу і видає товаророзпорядчі документи платникові після здійснення оплати).

- Документи проти акцепту - (інкасуючим банком здійснюється відстрочка платежу, платникові документи тільки проти акцепту останнім доданого до них переказаного векселя).

Схема документообороту при використанні інкасо:

1. Укладення контракту, визначення умов розрахунків.

2. Відвантаження товару.

3. Одержання транспортних документів від транспортних організацій.

4. Передача комплекту комерційних, а при необхідності, фінансових документів у банк при інкасовому дорученні.

5. Банк експортера надсилає документи банкові країни імпортера.

6. Передача документів платникові для перевірки і платежу.

7. Оплата документів.

8. Переведення платежу.

9. Зарахування коштів на рахунок експортера.

Валютні операції

Відмінними рисами міжнародних розрахунків є те, що їх об'єктом виступає грошовий валютний еквівалент вартості тих товарів, послуг, робіт, капіталів, платіжних засобів, що здійснюють обіг між державами, а суб'єктами - уряди, організації та громадяни, банківські рахунки яких перебувають на території різних країн. Це вимагає використання не тільки національної, а й інших іноземних валют, їх регулярного обміну.

Міжнародний поділ праці та відсутність єдиної для всіх країн валюти платежу, наявність постійної небезпеки валютних втрат унаслідок коливань валютних курсів викликає необхідність здійснення валютних операцій, тобто операцій купівлі-продажу іноземної валюти. Суттєву роль при цьому відіграє валютний ринок.

Як невід'ємна частина міжнародних розрахунків валютні операції надають можливість суб'єктам міжнародних розрахунків купити саме ті іноземні валюти, які потрібні їм у даний момент, по-перше, для здійснення платежів, по-друге, для того, щоб зберегти від знецінення свої валютні резерви, якщо курс валют, з яких складаються ці резерви, починає падати або існує загроза цього. Валютні операції є також засобом одержання прибутків, особливо для банків та брокерських контор. Стрижнем валютних операцій є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій на валютному ринку.

Валютні операції у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці.

Валютні операції — це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказом та пересиланням на територію країни та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей. Як правило, виділяють:

поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більш як 180 днів, переказ відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

валютні операції, пов'язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання й отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні на світовому валютному ринку (близько 80%) здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні біржі існують не у всіх країнах світу (наприклад, вони відсутні в англосаксонських країнах).

Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, оскільки формується попит і пропозиція валюти, ціни на цей специфічний товар.

На макроекономічному рівні ключовим суб'єктом валютних операцій виступають державні центральні банки — Банк Великої Британії, що є найстарішим в цьому клубі, Федеральна Резервна система США, Бундесбанк Німеччини, Національний банк Франції, Центральний банк Росії, Національний банк України. Саме вони відповідають за валютні резер­ви, підтримують курси валют, стабільність грошового обігу.

Якщо брати за основу обсяги валютних операцій найрізноманітнішого характеру, то тут провідна роль належить комерційним банкам. Деякі з комерційних банків, щоденні обороти яких сягають мільярдних сум, нажили собі заслужену світову славу. Серед них — американські Чейз Нешенл, Чейз Манхеттен, Сіті-бенк, три німецькі банки — Німецький, Комерційний, Дрезденський, банки інших країн. Тільки в Росії їх понад 1000, в Україні — понад 200.

Гарантія

У статті 178 Цивільного кодексу України подано перелік універсальних видів забезпечення виконання зобов’язань, які можуть використовуватися у всіх випадках незалежно від їхнього суб’єктного складу. Це – неустойка, застава і поручительство. Водночас відзначено і два спеціальні види – завдаток та гарантія. Завдатком можуть забезпечуватися зобов’язання між громадянами, а гарантією – між організаціями.

Відповідно до чинного в Україні законодавства гарантія відрізняється від поруки такими ознаками:

- гарантія застосовується у відносинах між організаціями, тоді як щодо договору поруки такого застереження немає;

- за договором поруки відповідальність поручителя і боржника перед кредитором є, як правило, солідарною; вона може бути субсидіарною тільки тоді, коли це прямо передбачено у договорі; “відповідальність” гаранта може бути частковою або повною, проте завжди субсидіарною, тобто настає у випадку, коли боржник не має коштів для погашення заборгованості;

- поручитель, який виконав забов’язання, набуває всіх прав кредитора стосовно цього зобов’язання, а гарант не може за допомогою регресного позову стягнути з боржника те, що він сам сплатив кредитору.

Практично гарантією забезпечувалися лише розрахунки за банківськими позиками, тобто грошові зобов’язання. Тепер гарантію широко використовують у сучасному обороті як засіб забезпечення платоспроможності боржника не тільки у випадку кредитних угод. Гарантії дедалі частіше використовують, укладаючи різні зовнішньоекономічні договори. Гарантом, звичайно, виступає банк. Суть гарантії залишається незмінною – на вимогу кредитора сплачувати борг. Гарант не буде виконувати умови основного договору між боржником та кредитором. ЦК говорить про незалежність банківської гарантії від основного зобов’язання) – він тільки забезпечує належне виконання принципалом його зобов’язань перед бенефіціаром.

а) бенефіціар – особа, на користь якої здійснюється довірче управління;

б) принципал – особа, від імені якої діє агент, брокер.

Поиск по сайту: