Клірингові установи

Клірингові установи - юридична особа, що за результатами проведеного нею клірингу формує клірингові вимоги та надає інформаційні послуги. Функції клірингової установи може виконувати юридична особа, що отримала відповідний дозвіл Національного банку України (Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 05.04.2001 № 2346-ІП; Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, зате, постановою Правління НБУ від 27.08.2001 № 367).

Залежно від сфери застосування міжбанківський кліринг може бути:
- локальним - між банками якогось регіону чи між банками певної банківської групи та (або) між філіями одного банку;
- загальнодержавним - між кредитно-фінансовими установами всієї країни.

Важливою функцією клірингової палати є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначенням нетто-позиції кожного учасника з допомогою взаємної компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, чеків і платіжних вимог, поданих йому іншими учасниками. Звіт про операцію з нетто-позиціями передається до центрального банку, де здійснюється розрахунок на кореспондентських рахунках учасників.

Практично всі клірингові палати в західних країнах є добровільними асоціаціями фінансових установ. Здебільшого вони утворюються на некомерційній кооперативній основі, частково - під керівництвом адміністрації. Членство обмежується певним географічним регіоном, наприклад містом, графством, адміністративною областю. Однак існують організації і в національному масштабі. Як правило, організаційна структура клірингової палати складається з представників великих фінансових установ, які сплачують основну частку витрат клірингової палати і є учасниками з правом голосу, та дрібних фінансових установ, що не мають права голосу і є асоційованими учасниками. Великі асоціації мають постійний штат працівників для проведення операцій клірингової палати, але більшість клірингових палат виконують свої функції, користуючись послугами співробітників банків-учасників.

Дилери та брокери

Професійними торговими агентами в інвестиційному процесі виступають фондові брокери та дилери. У класичному розумінні посередник в особі брокера або дилера виконує роль фахівця, який здійснює консультації і виконує доручення свого клієнта відповідно до його мети. Фондові брокери та дилери добре орієнтуються в певних сегментах фондового ринку і забезпечують зв’язок між споживачами капіталу й інвесторами, які мають кошти і бажають отримати за ними дохід.

Брокери надають послуги з укладання угод за рахунок клієнтів. Брокери завжди діють на фондовому ринку як агенти, тобто виражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнти сплачують брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати посередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Вони відкривають і ведуть власні рахунки та рахунки клієнтів у депозитаріях і розрахунково-клірингових установах. Розрізняють брокерів, які працюють в офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах.

Дилерська діяльність — здійснення цивільно-правових угод щодо купівлі-продажу цінних паперів від свого імені й за власний рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі та/або продажу із зобов’язанням виконання угод за цими цінними паперами за оголошеними цінами.

Дилер як інвестиційний посередник виступає у двох ролях: на первинному ринку він здійснює операції з випуску цінних паперів і стає їхнім власником для подальшого перепродажу; на вторинному — здійснює підтримку фондового ринку, покладаючи на себе зобов’язання з котирування цінних паперів, формує рівень цін на організованому ринку цінних паперів. Ці ціни підлягають публічному котируванню, тобто вони оголошуються на біржі або в системі позабіржової торгівлі і доступні не лише дилерам, а й широкому загалу інвесторів.

Поиск по сайту: