Організація охорони праці на підприємстві, в установі, організації

Забезпечення прав громадян на безпечні та здорові умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скоро-¹ Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 // Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 7. — Ст. 181.

чення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці.

Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Вона розглядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці. «Конвенція № 155 МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.)¹ визначила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов'язок надавати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представниками працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити навчання працівників з питань охорони праці та ін.²

Законодавство України відображає значну частину міжнародних стандартів з організації управління охороною праці на різних рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить окремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;

досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при

¹ Конвенція набула чинності 11 серпня 1983 p., але Україна її ще не ратифікувала. Проте сторони соціального партнерства на національному рівні в «Генеральній угоді між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки» зобов'язалися подати до Верховної Ради України проект закону про її ратифікацію // Урядовий кур'єр. — 2004. — 19 травня. — № 92.

² Міжнародне законодавство про охорону праці: Конвенції та рекомендації МОП. — К., 1997. — Книга 1. — С. 50—51.

проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва;

проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх проведення;

проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попередження виробничого травматизму;

усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку

та ін.

На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з організації охорони праці. До кола питань по управлінню охороною праці включають: навчання працюючих безпеці праці, забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, встановлення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих, санітарно-побутового обслуговування працюючих та їх професійний відбір за окремими спеціальностями¹.

Одним з елементів управління охороною праці на підприємстві є створення служби охорони праці. Порядок створення та повноваження служб охорони праці регулюються ст. 15 Закону України «Про охорону праці», «Типовим положенням про службу охорони праці», затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15 листопада 2004 р. № 255, положенням про службу охорони праці, яке приймається роботодавцем.

Служба охорони праці може функціонувати в різних організаційних формах залежно від чисельності працюючих. Служба охорони праці може створюватися у вигляді самостійного структурного підрозділу, групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі що працює на умовах сумісництва. Так, на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих ¹ Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». — С. 110.

менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися на договірних засадах сторонні спеціалісти.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. За своїм посадовим становищем та умовами праці керівник служби прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Ці приписи, у тому числі про зупинення робіт, може скасовувати лише роботодавець.

Для виконання функцій, покладених на службу охорони праці, її спеціалісти мають право надсилати керівнику подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують законодавство про охорону праці, вимагати відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають доступу до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці, зупиняти роботу виробництв, машин, устаткування й інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, та клопотати про заохочення працівників.

З метою забезпечення безпечних і здорових умов праці, комплексного вирішення питань охорони праці ліквідація служби охорони праці допускається лише у випадку ліквідації підприємства.

Система заходів організації ефективного управління охороною праці передбачає постійну співпрацю роботодавця з найманими працівниками та їх представниками, створення з ними спільних органів, які здійснюють організацію охорони праці. До таких органів належить комісія з питань охорони праці підприємства. Вона створюється на принципі паритетності представництва роботодавця та найманих працівників. Комісія з питань охорони праці підприємства є постійно діючим консультативно-дорадчим органом найманих працівників та роботодавця, тому на відміну від служби охорони праці її рішення носять рекомендаційний характер.

Комісія з питань охорони праці підприємства створюється на загальних зборах (конференції) найманих працівників. Водно-

час приймається рішення про її кількісний і персональний склад та затверджується Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розробляється на основі «Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства», затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 72.

Діяльність комісії з питань охорони праці підприємства спрямована на забезпечення захисту законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці, підготовку рекомендацій роботодавцю та працівникам з питань профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, вироблення пропозицій до колективного договору з охорони праці, узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань з охорони праці шляхом проведення двосторонніх консультацій.

Система заходів організації управління охороною праці включає додержання вимог з охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва, їх відповідності нормативним актам про охорону праці (ст. 21 Закону України «Про охорону праці»). Реалізація зазначених заходів здійснюється шляхом:

урахування вимог з охорони праці на стадії проектування виробничих об'єктів, засобів виробництва та проведення попередньої експертизи (перевірки) проектної документації виробничих об'єктів, нових технологій і засобів виробництва¹;

встановлення дозвільної системи на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки²;

Положення про порядок проведення державної експертизи (перевірки) проектної документації на будівництво та реконструкцію виробничих об'єктів і виготовлення засобів виробництва на відповідність їх нормативним актам про охорону праці. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1994 р. № 431.

Порядок видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1631; Положення про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243.

сертифікації машин, механізмів, устаткування, технологічних процесів, транспортних засобів;

іншими шляхами, що забезпечують безпечність умов праці. Наприклад, забороняється застосовувати у виробництві шкідливі речовини, у разі відсутності їх регламентації та державної реєстрації.

Незважаючи на широкий спектр чинників, що формують систему засобів, спрямованих на запобігання негативному впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не вдається повністю усунути шкідливі і важкі умови праці. Відповідно роботодавець зобов'язаний провести (забезпечити) лабораторні дослідження умов праці на робочих місцях, на яких існують шкідливі і важкі умови праці, встановити пільги і гарантії для працівників, які працюють у цих умовах, та розробити заходи, що забезпечують усунення причин виникнення нещасних випадків і професійних захворювань.

Атестація робочих місць є комплексною оцінкою всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність у процесі трудової діяльності¹. Проведення атестації робочих місць на підприємстві, в установі, організації здійснюється з дотриманням вимог, передбачених «Положенням про Державну експертизу умов праці», затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 р. № 357, «Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442, «Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженими постановою Міністерства праці України і Міністерства охорони здоров'я України від 1 вересня 1992 р. № 41.

Атестація робочих місць за умовами праці обов'язково проводиться на всіх підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх галузевої належності і форм власності. На обов'язковість та необхідність її проведення впливає факт наявності технологічного процесу, обладнання, сировини та матеріалів, що є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть вплинути на здоров'я працюючих, а також

¹ Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці. Затв. постановою Кабінету Міністерів України від 1 серпня 1992 р. № 442.

на їх нащадків. Метою проведення атестації робочих місць за умовами праці є встановлення на конкретному підприємстві, в установі, організації права працівника на безпечні, здорові умови праці, захист його життя й здоров'я, встановлення пільг і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці.

Атестація робочих місць за умовами праці має плановий характер. Відповідно розрізняють планову (чергову) та позапланову (позачергову) атестації. Планова атестація проводиться у строки, визначені колективними договорами, але не рідше одного разу на п'ять років. Проведення позапланової атестації здійснюється при наявності певних підстав та з ініціативи відповідних суб'єктів. Вона проводиться з ініціативи роботодавця, виборного органу первинної профспілкової організації, найманих працівників підприємства або їх виборного органу, органів державної експертизи умов праці з участю санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України, якщо відбулася докорінна зміна умов і характеру праці.

Комплексний характер атестації робочого місця за умовами праці полягає у вивченні і дослідженні цих факторів виробничого середовища, що можуть негативно вплинути на здоров'я працівників, та в розробленні системи заходів, спрямованих на знешкодження таких факторів.

Під час проведення атестації робочих місць за умовами праці виявляють причини та фактори виникнення шкідливих і небезпечних умов праці, проводять дослідження та комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо їх відповідності вимогам стандартів, норм і правил (включаючи проведення гігієнічної, технічної та організаційної оцінки). За результатами проведеної оцінки факторів виробничого середовища встановлюється ступінь шкідливості та небезпечності умов праці на основі гігієнічної класифікації: особливо шкідливі і особливо важкі умови праці; шкідливі і важкі умови праці; шкідливі умови праці.

За результатами проведеної атестації робочих місць складають такі переліки:

а) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджується право на встановлені законодавством пільги і компенсації;

б) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджується право на пільги і компенсації за рахунок коштів підприємств;

в) робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи з поліпшення умов праці.

Фінансування заходів з управління охороною праці здійснюється роботодавцем, працівники не несуть жодних матеріальних витрат. Витрати роботодавця на охорону праці повинні становити не менш 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. Якщо ж роботодавець утримується за рахунок бюджету, то втрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і мають становити не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці. Порядок використання коштів і матеріалів, виділених на проведення заходів по охороні праці, зазначається у колективному договорі. У ньому слід також передбачити необхідні витрати, джерела фінансування, строки та відповідальних осіб за проведення заходів з охорони праці. План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. Він охоплює систему заходів щодо доведення умов праці до встановлених норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Наприклад:

проведення атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці;

забезпечення працюючих спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

реалізація заходів щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами й матеріалами, іншими несприятливими та небезпечними факторами виробництва;

впровадження систем автоматичного контролю та сигналізації наявності шкідливих і небезпечних виробничих факторів, пристроїв аварійного вимкнення виробничого устаткування та комунікацій у разі виникнення небезпеки для працюючих;

проведення експертизи технічного стану будівель та споруд, експертизи та діагностики потенційно небезпечних об'єктів, устаткування, обладнання;

створення кабінетів, куточків, виставок з питань охорони праці, придбання потрібних нормативних документів, навчальних посібників, плакатів, періодичної літератури;

навчання працівників, проведення нарад, семінарів з питань охорони праці.

Організація та фінансування обов'язкових медичних оглядів покладається на роботодавця (ст. 17 Закону України «Про охорону праці»). їх проведення спрямоване на встановлення фізіологічної і психологічної придатності працівника виконуваній роботі, запобігання захворюванням і нещасним випадкам, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов на здоров'я працівників, виявлення захворювань, що загрожують життю і здоров'ю працівника та інших осіб.

Законодавство України передбачає проведення попередніх, періодичних та позачергових обов'язкових медичних оглядів¹.

Обов'язкові медичні огляди при прийнятті на роботу, а також під час роботи, проводяться у випадках, які чітко передбачені у законодавстві — законах, спеціальних переліках і списках та інших підзаконних нормативно-правових актах, що приймаються у централізованому порядку. Враховуючи їх вимоги, на локальному рівні визначаються категорії працівників, які зобов'язані проходити медичні огляди. Встановлення контингенту працівників здійснюється роботодавцем разом із санітарно-епідеміологічною станцією та виборним органом первинної профспілкової організації. У разі зміни технологічного процесу, введенні нових підприємств, технологій, робочих місць і професій він зобов'язаний поінформувати про це територіальну санітарно-епідеміологічну станцію в кінці звітного року, на підставі чого коло працівників коригується щорічно. Визначивши контингент осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, роботодавець складає поіменний список працівників.

Положення про медичний огляд працівників певних категорій. Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45; Порядок проведення обов'язкового профілактичного наркологічного огляду громадян. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238; Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів. Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внутрішніх справ України від 5 червня 2000 р. № 124/345; Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559.

Обов'язкові медичні огляди проходять: працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці¹; працівники на роботах, де є потреба у професійному доборі²; працівники усіх професій віком до 21 року³; працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення⁴, та ін.

Працівник зобов'язаний проходити обов'язкові медичні огляди та виконувати медичні рекомендації. Роботодавець має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

За час проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Навчання працівників з питань охорони праці є однією зі складових системи управління організацією охорони праці. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять навчання з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки при виникненні аварій (ст. 18 Закону України «Про охорону праці»).

Навчання з питань охорони праці можна поділити на декілька видів:

а) за періодом його проведення — попереднє, періодичне та позачергове;

¹ Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду: Додаток до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45.

² Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. № 263/121.

³ Стаття 169 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону праці».

⁴ Стаття 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-ИІ; Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559.

б) за суб'єктами, які проходять навчання, — навчання посадових осіб і спеціалістів з питань охорони праці, навчання інших працівників з питань охорони праці;

в) за суб'єктами, які проводять навчання, — навчання, що проводиться роботодавцем; навчання, що проводиться суб'єктами господарської діяльності, які одержали відповідний дозвіл.

Попереднє спеціальне навчання проводиться з особами, що приймаються на роботи з підвищеною небезпекою¹; роботи, де є потреба у професійному доборі²-, а також з посадовими особами, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт³. Ці категорії працівників проходять також і періодичне спеціальне навчання. Посадові особи і спеціалісти проходять навчання 1 раз на 3 роки, особи, які приймаються на роботи з підвищеною небезпекою та роботи, де є потреба у професійному доборі, — не рідше одного разу на рік.

У виняткових випадках посадові особи, а також фахівці з питань охорони праці, проходять позачергове навчання. Воно здійснюється:

у разі переведення працівника на іншу роботу або призначення його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці;

якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, внаслідок чого стався груповий нещасний випадок (професійне отруєння) або нещасний випадок (професійне отруєння) із смертельним наслідком;

з метою ознайомлення з новими нормативно-правовими актами з охорони праці.

¹ Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затв. наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р.

№ 15.

² Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохоронпраці від 23 вересня1994 р. № 263/121.

³ Перелік посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці: Додаток 3 до п. 5.1 «Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Затв. наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15.

На локальному рівні роботодавці розробляють і затверджують положення про навчання з охорони праці та щорічні плани-гра-фіки навчання і перевірки знань працівників з питань охорони праці.

Законодавство України передбачає навчання з питань охорони праці у вигляді інструктажів¹. За характером і часом проведення інструктажі поділяються на: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий. Залежно від виду інструктажів встановлені підстави та періодичність їх проведення. Наприклад, повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками у строки, визначені галузевими нормативними актами або роботодавцем, але не рідше одного разу на три місяці для працівників, що виконують роботи з підвищеною небезпекою, для решти працівників — не рідше одного разу на шість місяців.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу роботодавця, всі інші інструктажі проводяться безпосередніми керівниками робіт (начальником виробництва, цеху, дільниці, майстром). Результати проведення інструктажів заносяться у спеціальні журнали. Виключення становить цільовий інструктаж, проведений до виконання робіт з оформленням наряду-допуску, до якого заносяться відомості про проходження інструктажу.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. Проте законодавство передбачає окремі виключення — допускається звільнення від проходження повторного інструктажу. Працівники не проходять зазначений інструктаж, якщо вони безпосередньо не обслуговують обладнання, не застосовують прилади та інструменти, не зберігають і не переробляють сировину і матеріали. Особи, які звільняються від проходження інструктажів, визначаються у спеціальному переліку, що затверджується роботодавцем.

З метою засвоєння в конкретних умовах знань правил безпечної експлуатації, технологічних і посадових інструкцій, технологічних процесів та обладнання, методів безаварійного керування ними, навчання з питань охорони праці проводиться у ви-

¹ Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Затв. наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15.

гляді стажування (дублювання). Воно проводиться після первинного інструктажу до самостійного виконання працівником дорученої роботи.

Розглянуті заходи спрямовані на попередження виникнення нещасних випадків і професійних захворювань. На роботодавця також покладаються обов'язки по розслідуванню та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, вивченню причин, що спричинили настання негативних наслідків виробничого травматизму, їх здійснення регулюється «Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі — Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112.

Розслідування та облік проводиться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до будь-якого з нижчезазначених наслідків:

втрати особою працездатності на один робочий день чи більше;

до необхідності переведення особи на іншу (легшу) роботу строком не менше ніж на один робочий день;

у разі зникнення особи під час виконання трудових обов'язків;

смерті особи.

Розрізняють нещасні випадки, розслідувані в загальному порядку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню. До останніх відносяться: нещасні випадки зі смертельним наслідком; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті на виробництві, нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохо-ронпраці), та випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків. Порядок розслідування нещасних випадків поширюється і на аварії, в результаті яких вони настали.

Існує два види аварій, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії І та II категорій. До І категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

стався викид отруйних, радіоактивних, небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більше ніж у 10 разів;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства чи населення.

До II категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.

Розслідуванню та обліку підлягають і професійні захворювання. Захворювання працівника вважається професійним, якщо така хвороба передбачена у «Переліку професійних захворювань», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Трудове законодавство України розрізняє гострі та хронічні професійні захворювання. До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин. Порядок розслідування та обліку захворювань є різним — гостре професійне захворювання розслідується як нещасний випадок, для розслідування хронічного професійного захворювання встановлено самостійний порядок.

Розслідуванню підлягають не лише нещасні випадки та професійні захворювання, що трапилися при виконанні працівником трудових обов'язків, айв інших випадках, передбачених у законодавстві. Наприклад, під час проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем; використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку.

Процедура розслідування і обліку нещасного випадку передбачає:

повідомлення відповідних суб'єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття превентивних заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків;

створення комісії з розслідування нещасних випадків;

проведення розслідування нещасних випадків; оформлення результатів розслідування та облік нещасних випадків.

Працівник, з яким трапився нещасний випадок, працівник, який виявив нещасний випадок, або свідок нещасного випадку терміново повідомляє безпосереднього керівника робіт або іншу уповноважену особу про нещасний випадок, що трапився, та має надати необхідну допомогу.

У свою чергу посадова особа зобов'язана терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а при необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу та зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці і вжити всіх засобів з метою запобігти виникненню подібних випадків у ситуації, що склалася. Вона також повідомляє роботодавця, керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, про нещасний випадок, що трапився. Повідомлення про нещасний випадок може надходити також від лікувально-профілактичного закладу у разі звернення до нього потерпілого з посиланням на те, що такий випадок трапився на виробництві. Якщо трапилася аварія, то роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані ввести в дію план ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Одержавши повідомлення про нещасний випадок, роботодавець повідомляє про нього відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства — це підприємство, відповідні органи державної пожежної охорони, якщо випадок стався внаслідок пожежі, та санепідемстанції — у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смертельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець повідомляє також відповідні органи державного нагляду за охо-

роною праці та прокуратури, орган, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності — відповідній місцевій держадміністрації), установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (у разі гострих професійних захворювань (отруєнь), первинну організацію профспілки, членом якої є потерпілий, орган з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій за місцем настання нещасного випадку.

Наступним етапом проведення розслідування нещасних випадків є формування і призначення комісій з питань розслідування. За загальним правилом комісію з питань розслідування нещасного випадку призначає роботодавець. Залежно від виду нещасних випадків, що підлягають спеціальному розслідуванню, ця комісія може призначатися відповідними структурними органами державного нагляду за охороною праці чи Кабінетом Міністрів України. Наприклад, для проведення спеціального розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2—4 особи, комісія призначається наказом керівника Держ-наглядохоронпраці або за його дорученням наказом територіального органу Держнаглядохоронпраці.

До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи. До складу комісії не може включатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.

Розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів. Спеціальне розслідування та розслідування аварій проводяться протягом 10 робочих днів. У випадках, передбачених законодавством, строк розслідування може бути продовжено за погодженням з територіальним органом Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства, але не більше ніж на місяць, про що роботодавець видає наказ. А строк спеціального

розслідування у разі необхідності може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.

Протягом цих термінів комісія:

обстежує місце нещасного випадку, опитує свідків і осіб, причетних до нього, та одержує пояснення потерпілого, якщо це можливо;

визначає відповідність умов праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

з'ясовує обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначає чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;

визначає осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробляє заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

складає акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (згідно з додатком 2 до Положення) у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 (згідно з додатком 3 до Положення) у шести примірниках або акт за формою НПВ (не пов'язаний з виробництвом) і передає його на затвердження роботодавцеві. Ці акти розглядаються і затверджуються роботодавцем протягом доби після одержання матеріалів, підготовлених комісією за підсумками її роботи;

у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складає також карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (згідно з додатком 4 до Положення).

Затвердивши акти, роботодавець протягом трьох днів (у разі проведення спеціального розслідування — п'яти) надсилає їх потерпілому або довіреній особі.

Нещасні випадки, що трапилися на виробництві, реєструються у спеціальному журналі, а акт з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації підприємства акт передається на зберігання правонаступнику, коли ж його немає — державному архіву.

Положення містить окремий розділ, що встановлює порядок розслідування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається санепідемстанцією за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок

та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Запитання для самоконтролю

1. Спробуйте розібратися у змісті та співвідношенні термінів: охорона здоров'я, охорона праці, безпека праці, техніка безпеки, виробнича санітарія.

2. Охарактеризуйте поняття охорони праці як інституту трудового права, як елементу трудових правовідносин, як функції трудового права.

3. Чи поширюються норми законодавства про охорону праці лише на найманих працівників? Обґрунтуйте.

4. Який механізм запровадження пільг і компенсацій для працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах праці? Чи позбавляються працівники, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, відповідних пільг і компенсацій у випадку непроведения атестації робочих місць за умовами праці?

5. Дайте характеристику відповідності законодавства України міжнародним стандартам з питань охорони праці.

Рекомендована література

1. Голощапов С.А. Правовые вопросы охраны труда в СССР. — М., 1982.

2. Кобевник В. Ф. Охрана труда: Учебник. — К., 1990.

3. Козак 3. Я. Правове регулювання охорони праці: Навчальний посібник. — Львів, 2003.

4. Основи охорони праці: Посібник / В. Жидецький, В. Джи-гирій та О. Мельников. — Львів, 1999.

5. Петрова Н. Законодавство про охорону здоров'я жінок та дітей потребує вдосконалення // Право України. — 1997. — № 10.

6. Реус О. Вікові межі працездатності неповнолітніх: Адаптація українського законодавства до міжнародних угод // Право України. — 1998. — № 5.

7. Шамшина І. Щодо концепції законодавства України про охорону праці // Право України. — 1998. — № 4.

Поиск по сайту: