АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Колективні переговори з укладення та підписання колективних договорів і угод

Читайте также:
  1. Види договорів ренти
  2. Державна реєстрація правочинів (договорів) із житлом.
  3. Загальний порядок укладення трудового договору
  4. І примирення у вирішенні колективних трудових спорів
  5. Індивідуальні та колективні права
  6. Колективні переговори та укладення колективного договору, угоди
  7. Колективні угоди та їх значення у регулюванні трудових відносин
  8. Колективні угоди: поняття і сторони
  9. Метою гри є відпрацювання навичок прийняття колективних рішень шляхом запровадження методу “Делфі”.
  10. Нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) із житлом.
  11. Особливості укладення трудового договору з державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування

Колективні переговори з укладення колективних договорів і угод вважаються однією з форм соціального партнерства. Правові засади колективних переговорів визначені Конвенцією МОП № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 p.), Конвенцією МОП № 154 про сприяння колективним переговорам (1981 р.) та Рекомендацією МОП № 94 про консультації та співробітництво між підприємцями і працівниками на рівні підприємства (1952 p.), Рекомендацією МОП № 113 про консультації та співробітництво між Державною владою та організаціями підприємців та працівників

у галузевому та в національному масштабі (1960 р.), Рекомендацією МОП № 129 про зв'язки між адміністрацією та працівниками на підприємстві (1967 p.), Рекомендацією МОП № 163 про сприяння колективним переговорам (1981 p.). З метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів на добровільній основі повинні заохочуватися процедури ведення колективних переговорів. Правом на ведення колективних переговорів наділені як роботодавці, їх об'єднання, так і представники найманих працівників — профспілкові організації, їх об'єднання або інші уповноважені на представництво органи.

Трудове законодавство України визначило основні засади та порядок ведення колективних переговорів. Стаття 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод. Проте зміст цієї статті встановлює лише право представників найманих працівників проводити такі переговори. Хоча стаття і не передбачає права роботодавців на здійснення колективних переговорів, таке випливає з інших положень Закону і КЗпП України.

З прийняттям Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» на роботодавців, їх об'єднання, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування покладено обов'язок брати участь у колективних переговорах щодо укладення колективних договорів і угод. Цей обов'язок знайшов своє підтвердження і в Законі України «Про організації роботодавців». Згідно зі ст. 23 цього Закону до основних обов'язків роботодавців та їх об'єднань належить їх участь у переговорах, консультаціях з укладення колективних договорів (угод), у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів від імені найманих працівників надається професійним спілкам в особі їх виборних органів. При наявності на підприємстві кількох профспілок формується спільний представницький орган, який має право ведення переговорів і укладення колективного договору. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Вести переговори і укладати колективні договори мають право також представники найманих працівників, якщо на підприємстві, в установі, організації

відсутні профспілки, і за умови їх обрання на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів.

Законодавством заборонено втручання у діяльність найманих працівників і їх представників щодо проведення колективних переговорів та укладення колективних договорів чи угод. Таке втручання заборонено з боку політичних партій, роботодавців, органів представницької і виконавчої влади та господарського управління. Аналогічні гарантії щодо заборони втручання у статутну діяльність, у тому числі у ведення колективних переговорів, встановлено для організацій роботодавців.

Крім гарантій, що передбачають заборону втручання, встановлені обмеження представництва інтересів найманих працівників. Не допускається ведення переговорів та укладення колективних договорів і угод від імені працівників організаціями, органами або особами, які створені чи фінансуються роботодавцями, політичними партіями або представляють роботодавців. У разі, коли інтереси найманих працівників представляє виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий пердставник), інтереси роботодавця не можуть представляти особи, які є членами виборного органу цієї профспілки.

Проведення колективних переговорів передбачає добровільну участь суб'єктів соціального партнерства. Таке положення відповідає принципам колективно-договірного регулювання. У законодавстві України не передбачено обов'язку якоїсь із сторін розпочати колективні переговори. А тому дуже часто колективні договори на підприємствах не укладаються, оскільки жодна із сторін не виявляє ініціативи для їх укладення. Пропонується зобов'язати роботодавця розпочати такі переговори1. Але таке правило суперечить вже згадуваному принципу добровільності і, крім того, не відповідатиме природі колективного договору, який укладається передусім для надання додаткових пільг та гарантій найманим працівникам понад ті, що вже передбачені централізованим законодавством. До того ж діяльність професійних спілок як представників найманих працівників у колективно-договірному регулюванні безпосередньо пов'язана із захистом інтересів працівників незалежно від їх членства в профспілках.

Волотіна Н. Колективні переговори та укладення колективного договору, угоди // Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Бо-лотіної, Г. І. Чанишевої. — К., 2000. — С 501.

Такий захист здійснюється в тому числі і шляхом ведення переговорів з укладення колективного договору. Тому в укладенні колективного договору мають бути зацікавлені більше працівники, а не роботодавець.

Міжнародні норми, прийняті МОП, також встановлюють добровільність проведення колективних переговорів. Хоча в окремих випадках втручання держави в колективно-договірний процес визнається правомірним і доцільним, причому і в цьому випадку забезпечується максимальна автономія сторін переговорів1.

Будь-яка зі сторін може розпочати переговори не раніше ніж за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди. Цей строк може бути іншим (більшим або меншим), якщо сторони зазначили про це у колективному договорі чи угоді. Потрібно врахувати, що на новостворених підприємствах колективний договір укладається за ініціативою однієї зі сторін у тримісячний строк після державної реєстрації підприємства.

Сторона, що виявила ініціативу у проведенні колективних переговорів, у письмовій формі повідомляє іншу про їх початок. Інша сторона протягом семи днів зобов'язана розпочати переговори. У випадку ухилення осіб, які представляють роботодавців чи найманих працівників, від участі в переговорах або навмисного порушення семиденного строку початку переговорів наступає адміністративна і дисциплінарна відповідальність.

Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.

Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами самостійно. Особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи зі збереженням заробітної плати та включенням цього часу до трудового стажу. З метою своєчасності розроблення проектів колективного договору, угоди діяльність робочої комісії є безперервною. Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхід-

1 Киселев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. — М., 1999. — С. 486.

них даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів.

Сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Рекомендації МОП № 129 про зв'язки між адміністрацією і трудівниками на підприємстві та № 163 про сприяння колективним переговорам зазначають інформацію, яка повинна надаватися роботодавцями. Наприклад, загальні умови праці, правила техніки безпеки і гігієни праці, можливість професійного навчання та ін.

Трудове законодавство України передбачає ряд прав і обов'язків суб'єктів колективних переговорів щодо одержання інформації, яка прямо або опосередковано може вплинути на зміст колективного договору. На роботодавців покладено обов'язок надання інформації на запити профспілок з питань умов праці та оплати праці, а також соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації, їх господарської діяльності.

Профспілки мають право одержувати інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку не лише від роботодавців або їх об'єднань, а й від органів державної влади та місцевого самоврядування, від Державного комітету статистики України — статистичні дані з питань праці та соціально-економічних питань, виробничого та невиробничого травматизму, профзахворювань. Ця інформація надається безоплатно (ст. 28 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Вимога законодавця про надання учасникам колективних переговорів необхідної інформації має двосторонній характер, тому вона є обов'язковою до виконання і представниками найманих працівників. Організації роботодавців та їх об'єднання мають право одержувати необхідну інформацію з соціально-економічних питань та питань, пов'язаних з трудовими відносинами, розвитком держави, від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Учасники переговорів зобов'язані дотримуватися положень законодавства України щодо поширення інформації з обмеженим доступом. Вони не мають права розголошувати дані, що є Державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов'язання.

Робоча комісія готує проект колективного договору з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників цього підприємства, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом. Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури. Якщо в ході переговорів вони не дійшли згоди з незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, куди вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про строки відновлення переговорів. У разі недосягнення згоди і виникнення колективного трудового спору питання укладення колективного договору, угоди вирішуються в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»1.

Для підтримки своїх вимог під час проведення переговорів з розробки, укладення чи зміни колективного договору, угоди профспілки чи інші уповноважені працівниками органи можуть проводити у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації.

У тому випадку, коли інтереси найманих працівників представляє спільний представницький орган декількох профспілок чи інших організацій, якщо не досягнуто згоди щодо колективного договору, загальні збори (конференція) найманих працівників приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці або іншому уповноваженому ними органу, який розробив проект, на його основі провести переговори і укласти затверджений загальними зборами (конференцією) колективний договір від імені найманих працівників з власником або уповноваженим ним органом. Після проведення переговорів і вирішення розбіжностей, якщо такі трапилися, настає стадія прийняття і підписання колективного договору.

Проект колективного договору обговорюється серед найманих працівників і виноситься на розгляд їх загальних зборів (конференції). У разі, якщо збори (конференція) найманих працівників відхилять проект колективного договору або окремі його положення, сторони поновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Тривалість цих переговорів не повинна перевищувати

1 Поняття, види, підстави та порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) розглядається у розділі 13 цього підручника.

десяти днів. Після цього проект у цілому вноситься на розгляд зборів (конференції) найманих працівників. Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено самими зборами (конференцією).

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте особливості системи соціального партнерства в сучасній Україні.

2. У яких формах виявляється відповідальність суб'єктів соціального партнерства за невиконання взятих на себе зобов'язань?

3. Укладення колективного договору є правом чи обов'язком його сторін? Обґрунтуйте.

4. Чи можна колективний договір розглядати як інститут трудового права?

5. Окресліть проблеми правового регулювання сфери укладення колективних договорів і угод.

6. Чи може юридична або фізична особа представляти інтереси найманих працівників або роботодавця у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод?

Рекомендована література

1. Гетьманцева Н. Д. Співвідношення централізованого і локального правового регулювання трудових відносин: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1996.

2. Козак 3. Я. Договірне регулювання за трудовим правом України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1999.

3. Коллективный договор в странах Запада: От подготовки до реализации: Сб. обзоров. — М., 1998.

4. Лосиця І. О. Колективний договір в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — Харків, 1997.

5. Михеев В. А. Основы социального партнерства: Теория и политика: Учеб. для вузов. — М., 2001.

6. Семигин Г. Ю. Социальное партнерство в современном ми-Ре. — М., 1996.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)