Синдром циклічної блювоти (CVS)

Цезахворювання переважно дитячого віку, яке проявляється стереотипними повторними епізодами блювоти, що тривають від декількох годин до декількох днів, які змінюються періодами повного благополуччя.

Провокують напади: емоційне напруження, інфекційні чинники, фізичні перенавантаження. В родинному анамнезі відмічаються: мігрень, синдром подразненого кишечника, закачування. Напади можуть виникати регулярно або спорадично (від 1 до70 на рік), зазвичай, вночі або вранці. Спостерігається стереотипність нападів.

У чверті пацієнтів відмічається продромальний період, в якому діти відчувають наближення блювоти. Під час нападу інтенсивність блювоти найбільша у перші години. Практично у всіх хворих виявляються ознаки вегетативних порушень: летаргія (патологічний стан, що характеризується ослабленням усіх проявів життя), загальмованість, сонливість, блідість шкірних покривів, слинотеча, тахікардія, головний біль, гіпертензія, фотофобія, фонофобія, запаморочення, лихоманка, абдомінальний біль, діарея.

Середня тривалість нападу складає 24-48 годин (мінімально 2 години), але може тривати протягом 10 днів і більше. Напади можуть закінчуватись спонтанно, без лікування. Симптоми дегідратації потребують призначення інфузійної терапії. У періоді видужання відмічається підвищення активності дитини, відновлення апетиту, нормалізація кольору шкіряних покривів, повертаються позитивні емоції, поступово відновлюється водно-сольовий баланс.

Використовують наступні діагностичні критерії СЦБ:

1) два або більше епізодів інтенсивної нудоти й стійкої блювоти або тривалої блювоти протягом декількох годин чи днів;

2) повернення до звичайного стану здоров'я, який триває декілька тижнів або місяців.

Важливо пам’ятати, що діагноз синдрому циклічної блювоти може бути встановлений тільки за умови виключення іншої патології, що супроводжується блювотою. Неврологічного обстеження потребує виключення гліоми стовбуру мозку. Для виключення неманіфестної інфекції верхніх дихальних шляхів, асоційованої з вестібулітом, необхідно, крім загально-клінічних аналізів та визначення гострофазових показників, призначити консультацію отоларинголога. Симптоми, подібні до СЦБ, можуть спостерігатись при обструктивних уропатіях; це потребує лабораторного обстеження сечі, біохімічного визначення функціональної спроможності нирок, інструментальних методів обстеження сечової системи. Для виключення метаболічних та ендокринних порушень, що супроводжуються блювотою (феохромоцитома, надниркова недостатність, цукровий діабет, дефіцит орнітин-транскарбамілази або середньоланцюгової ацил-КоА-дегідрогенази, пропіонова ацидемія, порфірія), необхідно досліджувати рівень електролітів, pH, глюкози, молочної кислоти, аміаку, амінокислот, гормонів (адренокортикотропного та антидіуретичного), а також кетонові тіла, органічні кислоти тощо. Для виключення гастроінтестинальних причин блювоти (вади розвитку травного тракту, виразкова хвороба з пілоричною обструкцією, гастродуоденіт, рецидивуючий панкреатит, інтермітуюча непрохідність тонкого кишечника, хронічна кишкова псевдообструкція) необхідно провести повне обстеження: загально-клінічні аналізи; біохімічні аналізи крові з визначенням білків та їх фракцій, гострофазових показників, печінкових проб, рівня електролітів; копрограма; еластаза калу; ендоскопічні обстеження стравоходу, шлунка, кишечника з дослідженням біоптату слизової оболонки та аспірату шлункового або кишкового вмісту; ультразвукове обстеження; рентгенологічне дослідження; сцинтіграфія; рН-метрія; електрогастрографія; дихальні тести на визначення хелікобактеріозу, надмірного бактеріального росту в тонкому кишечнику, зовнішньо-секреторної функції підшлункової залози, синдрому мальабсорбції тощо; імунологічні обстеження.

В лікуванні важливим є індивідуальний підхід до хворого з виключенням стресових факторів (емоційних, фізичних, харчових). Пацієнтам з частими та тривалими нападами пропонують щоденне приймання амітриптиліну, пизотифену, фенобарбіталу або пропранололу. В періоді продрому, до початку нудоти, ефективним може бути сон або пероральне застосування ондасетрона або бензодіазепінів; для пригнічення блювотного рефлексу та седації використовують лоразепам. Під час нападу симптоми можуть бути перервані внутрішньовенним введенням лоразепаму або іншого бензодіазепінового препарату тривалої дії у дозі, яка викликає заспокійливий сон. За показаннями вводяться глюкозо-сольові розчини та антагоністи Н2-гістамінорецепторів. Якщо лоразепам неефективний, призначають тривалі інфузії пропофола або періодичні внутрішньовенні введення хлорпромазину (по 0,5-1,0 мг/кг) і дифенілгідраміну(по 0,5-1,0 мг/кг).

Ускладненням нападів може бути дефіцит рідини та електролітів, пролабуюча гастропатія, пептичний езофагіт, гіпертензія тощо.

Функціональна диспепсія – це постійний або рецидивуючий біль або дискомфорт (відчуття розпирання, швидкого насичення, переповнення шлунка, печії в епігастрії, нудоти) у верхній частині живота, не пов'язаний з дефекацією, при відсутності запальних, анатомічних, метаболічних або неопластичних змін.

При функціональній диспепсії хворі мають досить багато різноманітних скарг таких як:

- біль, яка локалізується в епігастральній ділянці;

- переповнення (неприємне відчуття затримки їжі в шлунку);

- швидке насичення (відчуття, що шлунок переповнюється одразу після прийому їжі незалежно від її об”єму);

- відчуття тяжкості після їжі;

- нудота (відчуття наближення блювоти) та блювота;

- непереносимість жирної їжі;

У хворих часто виявляють високий рівень тривожності, невротичні та іпохондричні реації. Для таких хворих характерні загальні вегетативні симптоми: посилення пітливості, порушення сну, швидка втомлюваність, зниження працездатності. Відсутність зв’язку симптомів з дефекацією або зміною частоти й характеру випорожнень.

Симптоми ФД можуть з`являтися після перенесеної вірусної інфекції, психологічних навантажень. У дітей з ФД виявляли порушення міоелектричної активності шлунка, затримку евакуації шлункового вмісту, зміни антро-дуоденальної моторики, зменшення розтягування шлунка після приймання їжі, прискорену евакуацію шлункового вмісту в поєднанні з затримкою кишкового транзиту.

Критерії діагностики. Якщо постійний або рецидивуючий біль (дискомфорт) у верхній частині черева, який не зменшується після дефекації та не пов'язаний зі зміною частоти і характеру випорожнень, спостерігається принаймні 1 раз на тиждень протягом 2 місяців, і при цьому відсутні ознаки запального, метаболічного або неопластичного процесу, а також анатомічні зміни, які змогли б пояснити виявлені симптоми ФД, діагноз функціональної диспепсії є коректним.

При цьому, відчуття печії в епігастрії слід відрізняти від жоги, яка супроводжується відчуттям печії за грудиною. Якщо переважають (або виникає частіше, ніж 1 раз на тиждень) жога та відрижка кислим, треба виключити рефлюкс-езофагіт. Експерти скасували необхідність обов'язкового застосування ФЕГДС для встановлення діагнозу функціональної диспепсії, зважаючи на те, що у дітей ймовірність виявлення змін слизової оболонки шлунка, відповідальних за диспепсичні ознаки, набагато нижча, ніж у дорослих. ФЕГДС обов`язкова при наявності дисфагії, а також, якщо симптоми диспепсії зберігаються під час або по закінченні терапії антисекреторними препаратами та при необхідності підтвердження Helicobacter pylori-асоційованих захворювань. Заслуговує уваги той факт, що помірні запальні зміни слизової оболонки, з`ясовані при біопсії, не виключають діагноз ФД, тому що ФГІР можуть з`являтись після гострого запального захворювання. Ознаки, які потребують диференціальної діагностики ФД з іншими захворюваннями: постійний біль у правому верхньому або правому нижньому квадранті черева; біль, який змушує дитину просинатися вночі; дисфагія; артрит; персистуюча блювота; периректальні захворювання; кров у випорожненнях або блювотних масах; нез`ясована втрата маси тіла; нічна діарея; затримка зросту; наявність у родинному анамнезі запальних захворювань кишечника, целіакії, виразкової хвороби; затримка статевого розвитку; нез`ясована лихоманка.

Основні принципи лікування. Лікування ФД передбачає психологічну корекцію, організацію режиму, дотримання принципів раціонального харчування, обмеження стресових ситуацій та упорядкування фізичних навантажень. В дієті пропонується виключення харчових продуктів, які можуть викликати або підсилювати ознаки функціональної диспепсії (кофеїн, екстрактивні речовини, копчені та гострі продукти, пряні, смажені та жирні страви, консерванти та барвники, газовані напої). Рекомендована відмова від застосування нестероїдних протизапальних засобів. У частини дітей використовують седативні засоби, які містять стандартизовані рослинні екстракти валеріани, м'яти перцевої і меліси. Дітям з переважанням больового синдрому рекомендується призначати антисекреторні препарати (блокатори H2-гістамінових рецепторів або інгібітори протонної помпи), тоді як при наявності ознак дискомфорту варто призначати прокінетики. Однак, Комітет експертів визнає, що ефективність використання всіх цих терапевтичних методів не була підтверджена рандомізованими контрольованими дослідженнями.

Абдомінальна мігрень (АМ) частіше зустрічається у дівчат 10-12 років; має єдині патофізіологічні механізми з синдромом циклічної блювоти та головною мігренню. Діагностується АМ, якщо протягом року у дитини відмічаються не менше двох разів: 1)напади інтенсивного гострого периумбілікального болю, що триває не менше години; 2) періоди нормального самопочуття протягом тижнів або місяців; 3) порушення нормальної життєдіяльності під час нападу; 4) поєднання болю хоча б з двома з наступних ознак: анорексія, нудота, блювота, головний біль, світлобоязнь, блідість; 5) відсутність ознак запальних, анатомічних, метаболічних або непластичних змін, які б пояснювали наявні симптоми. Додатковим критерієм може бути наявність мігрені у родичів, морська хвороба в анамнезі. У дітей з АМ зустрічаються аномальні відповіді на візуальні та звукові стимули, відхилення в роботі гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи. Пароксизмальний характер симптомів та відсутність типового абдомінального болю між нападами вказує на низьку вірогідність хронічних запальних захворювань. В плані диференціальної діагностики слід виключити обструктивні уропатії, захворювання біліарного тракту, панкреатит, обструктивні процеси травного каналу, метаболічні розлади (порфірію), родинну середземноморську лихоманку. Діагноз АМ підтверджує ефект від терапевтичних заходів, що призначаються при головній мігрені. Лікування передбачає виключення провокуючих факторів: кофеїн-, нітрит-, аміновміщуючі харчові продукти; стресові фактори; тривале голодування; порушення режиму сну; миготливе або яскраве світло; мандрівки. Часті напади АМ потребують профілактичного призначення пізотифену (обмежені дані стосовно ефективності), пропанололу, ципрогептадину або суматриптану.

Функціональний абдомінальний біль (ФАБ) – епізодичний або безперервний абдомінальний біль, який спостерігається принаймні 1 раз на тиждень протягом 2 місяців і більше, за відсутності симптомів інших ФГІР та ознак запальних і неопластичних процесів, метаболічних і анатомічних порушень.

Розповсюдженість ФАБ у 4-18-річних пацієнтів, що звертаються у гастроентерологічні клініки досягає 7,5 %.

Діагностують ФАБ, коли у дитини відмічається епізодичний або безперервний абдомінальний біль (принаймні 1 раз на тиждень протягом хоча б 2 місяців); недостатні критерії для іншого ФГІР; відсутні ознаки запальних і неопластичних процесів, метаболічних та анатомічних порушень.

Синдром функціонального абдомінального болю (СФАБ) - епізодичний або безперервний абдомінальний біль, який спостерігається принаймні 1 раз на тиждень протягом 2 місяців і більше, триває 25 % часу, супроводжується незначним обмеженням активності дитини та/ або деякими соматичними симптомами (головний біль, болі в кінцівках, порушення сну). Слід зауважити, що ознаки тривожності, депресії у дітей з СФАБ подібні до тих, які спостерігаються у пацієнтів з синдромом подразненого кишечника та функціональної диспепсії. На відміну від дітей з СПК, вісцеральна гіперчутливість прямої кишки не виявлялась у пацієнтів з СФАБ. Але це не виключає можливості наявності вісцеральної гіперчутливості більш проксимальних відділів травного каналу. В план обстеження дітей з СФАБ, окрім загально-клінічних аналізів, включають: біохімічні дослідження (білки, їх фракції, С-реактивний протеїн, печінкові та ниркові проби); бактеріологічне обстеження калу та сечі; виявлення гельмінтозів; водневі дихальні тести для виключення мальабсорбції.

Важливо дослідити психосоціальні фактори, які сприяють виникненню болю. Батькам та дитині необхідно пояснити механізм утворення болю, яким чином взаємодіють мозок та кишечник і яку роль при цьому відіграють психосоціальні фактори. Деяким дітям, крім корекції поведінки, призначають антидепресанти, циталопрам.

Гастроезофагальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) -це хронiчне захворювання, обумовлене закидом шлункового і/або кишкового вмiсту в стравохiд, що призводить до розвитку рефлюкс-езофагiту або протiкає без нього, та супроводжується розвитком характерних симптомiв.

Основні патологічні фактори розвитку ГЕРХ:

• Порушення функції нижнього стравоходного сфінктера.

•Зниження активності та подовження стравохідного кліренсу.

•Зниження резистентності слизової оболонки до ацидопептичного ураження.

•Збільшення агресивності шлункового вмісту.

• Дуоденогастральний рефлюкс.

Клiнiчнi прояви ГЕРХ пiдроздiляються на стравохiднi та позастравохiднi.

До стравохiдних симптомiв вiдносять:

- печiю (найголовніший симптом),

- регургiтацiю,

- дисфагiю,

- вiдрижку,

- «симптом мокрої подушки».

Позаезофагеальні симптоми ГЕРХ:

• отоларингологічні,

• бронхолегеневі,

• кардіальні,

• стоматологічні.

У всіх дітей спостерігаються астено-вегетативні порушення.

Поиск по сайту: