Критерії діагностики

- клiнiчний аналiз кровi,

- аналiз калу на приховану кров,

- добове рН-моніторування стравоходу («золотий стандарт»),

- ендоскопічне дослідження стравоходу:

В залежності від розповсюдженості і важкості процесу розрізняють 4 ступені езофагіту (по G.Tytgat в модифікації В.Ф. Привороцького):

1. Помірна осередкова ерітема, запальний набряк слизової оболонки абдомінального відділу стравоходу. Підйом Z-лінії до 1см, короткочасне спровоковане субтотальне (по одній із стінок) пролабування на висоту 1-2см., зниження тонусу нижнього стравохідного отвору.

2. Так само + тотальна гіперемія абдомінального відділу стравоходу з осередковим фібринозним нальотом, поверхневі дефекти слизової оболонки, не проникаючі у м'язовий шар, поодинокі, лінійної форми. Тотальне або субтотальне спровоковане пролабування на висоту понад 3 см. з частковою фіксацією в стравоході.

3. Так само + розповсюдження запалення на грудний відділ стравоходу. Численні ерозії, з ознаками кровотечі і без них. Моторні порушення: так само + спонтанне або провоковане пролабування понад ніжки діафрагми з частковою фіксацією.

4. Виразка стравоходу. Синдром Барретта. Стеноз стравоходу.

Загальновизнані ендоскопічні маркери стравоходу Барретта:

1. ”Островки” чужорідного циліндричного епітелію.

2. Так звані високі щілинні ерозії.

3. Різноманітні папіломи, розташовані на відстані понад 2см від Z-лінії.

4. ”Язички” вогнища як продовження слизової оболонки шлунка у нижню третину стравоходу.

5. Циркулярна манжетка із зміщенням Z-лінії.

Iншi дослiдження проводять за показаннями:

- рентгенівське дослідження із барієм,

- стравохідна манометрія,

- сцинтиграфія стравоходу з радіоактивним технецієм,

- біліметрія (виявлення жовчних кислоти із зскрібка з язика - при патологічному дуоденогастроезофагеальному рефлюксі.

Лікування ГЕРХ включає:

- рекомендації хворому змінити стиль життя (уникнення горизонтального положення під час сну (підняття головного кінця ліжка на 15 см); обмеження прийому ліків, які знижують тонус НСО: інгібітори кальцієвих каналів, бета-блокатори, теофілін, простагландіни, транквілізатори та ін.; зниження маси тіла; виключення підняття ваги більше 5 кг; обмеження робіт, пов’язаних із нахилом тулуба, з перенатуженням черевних м’язів; відмова від носіння корсетів, тугих пасків, що збільшують внутрішньочеревний тиск).

- корекція харчування пацієнта (рекомендується 4-5-разове регулярне харчування невеликими порціями; виключення переїдання; прийом їжі не менш ніж за 3 години до сну, після їди бажано не лежати протягом щонайменше 1,5 години; відмова від «під’їдання» вночі, горизонтального положення одразу після їжі; уникнення поспішного вживання їжі; обмеження продуктів, що знижують тонус стравохідного сфінктера (кава, міцний чай, шоколад, м’ята, молоко, жирне м’ясо та риба); уникання продуктів, що подразнюють слизову оболонку стравоходу (цитрусові, цибуля, часник, томати, смажені страви); обмеження продуктів, що підвищують внутрішньошлунковий тиск, стимулюють кислотоутворюючу функцію шлунка (газовані напої, бобові, пиво); бажано підвищене вживання білка, який, на відміну від жиру, підвищує тонус сфінктера).

- лікування прокінетиками, які нормалізують моторику стравоходу і шлунка,

- призначення антисекреторних препаратів і антацидів,

- використання цитопротекторів для підвищення захисних властивостей слизової оболонки стравоходу і шлунка.

Патогенетична медикаментозна терапія проводиться з урахуванням стадії розвитку ГЕРХ:

1. ГЕРХ без езофагіту та ГЕРХ з рефлюкс-езофагітом І ступеня тяжкості: антациди та препарати альгінової кислоти; прокінетики 2-3 тижня. Доцільно повторити цей курс лікування через 1 місяць.

2. ГЕРХ з рефлюкс-езофагітом 2 ступеня тяжкості: блокатори Н2-гістамінорецепторів або інгібітори протонної помпи переважно у дітей старше 12 років сумісно із прокінетиками на 3-4 тижня.

3. ГЕРХ з рефлюкс-езофагітом 3-4 ступеня тяжкості: прокінетики, інгібітори протонної та цитопротектори протягом 4 тижнів.

Наступний компонент комплексної програми лікування – використання фізіотерапевтичних методик. У стадії ремісії - немедикаментозні методи лікування: фітотерапія, рефлексотерапія, гомеопатія, бальнеотерапія.

У разі неефективності консервативної терапії показаннями до хірургічного лікування є:

- ускладнений перебіг ГЕРХ (3-4 ступень езофагіту),

- кила стравохідного отвору діафрагми,

- виражені позастравохідні прояви.

Вимоги до результатів лікування: відсутність симптоматики, ендоскопічних ознак активності запалення (повна ремісія); припинення болю і диспептичних розладів, зменшення ендоскопічних ознак активності процессу (неповна ремісія).

Диспансерний нагляд. Мінімальний строк – 3 роки. Через 3 роки стійкої ремісії після стаціонарного обстеження можливе зняття з обліку.

Дуодено-гастральний рефлюкс (ДГР) - закид вмісту 12-ти палої кишки у шлунок. Ця патологія може бути обумовленою ​​дисфункцією воротаря, хронічним дуоденітом та підвищеним тиском в 12-ти палій кишці. ДГР веде до ураження слизової оболонки шлунка, зокрема антрального відділу, жовчними кислотами, їх солями, панкреатичними ферментами, лізолецитином і іншими компонентами дуоденального вмісту. Можливе виникнення антрального гастриту або виразки, що визначає клінічні симптоми:
- Наліт на язиці (жовтий);
- Болі в області живота. Причини виникнення болю: активність жовчовивідних шляхів і кишечника, що призводить до спазму;
- Печія (дискомфорт, печіння за грудиною). У декого це може бути виражено почуттям тепла, тиску, розпирання в області шлунка і живота. Печія виникає при будь-якій кислотності шлунка, але найчастіше при підвищеній кислотності;
- Відрижка (попадання в рот їжі зі шлунка). Буває довільна відрижка і мимовільна. Супроводжується відрижка виходом звуку і виходом повітря (з рота).

У дитини, що хворіє тривалий час дуодено-гастральним рефлюксом, може з'явитися дуже важке ускладнення. Це - хіміко-токсичний гастрит, рефлюкс-гастрит, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, виразка шлунка.

Виявити це захворювання можна шляхом комплексного обстеження:
- УЗД органів черевної порожнини;
- ФЕГДС;
- добова рН-метрія (дослідження кислотності) нижньої третини стравоходу, кардіального відділу і тіла шлунка;
- електрогастроентерографія;

Особливо важливо дослідження рівня кислотності, так як цей метод дозволяє найбільш достовірно встановити наявність або відсутність дуоденогастрального рефлюксу та ступінь його вираженості.

При необхідності проводять рентгенологічне та радіоізотопне дослідження, а також визначення вмісту дуоденального соків.

Лікування ГДР. Рекомендації щодо стилю життя та дієти (див. ГЕРХ). Лікування ДГР спрямоване на нормалізацію моторики і зв'язування жовчних кислот. Так як жовчні кислоти та лізолецитин надають шкідливу дію тільки в присутності кислоти, то, за наявності тих чи інших клінічних проявів, можуть бути призначені інгібітори протонного насоса. Для зменшення закиду в шлунок вмісту ДПК призначають блокатори дофамінових D2-рецепторів (домперидон та ін.) та інші прокінетики. Для зменшення шкідливої дії жовчних кислот на слизову оболонку шлунка застосовують препарати урсодезоксіхолевої кислоти.

Поиск по сайту: