Тема 14. Проблема людини в філософії

Відчуження, за К. Марксом – привласнення одними людьми сил, засобів і результатів діяльності інших людей. Міра відчуження однієї людини від іншої і від людської сутності, згідно з Марксом, залежить від рівня експлуатації праці в суспільстві.

Витіснення – механізм психічного захисту у формі мимовільного забування конфліктних ситуацій, стресових випадків, яких людина воліла б не знати.

«Воно» в психоаналітичній концепції людини З. Фройда – комплекс підсвідомих спонук, інстинктів, агресивних і сексуальних потягів, що діє за принципом задоволення.

«Над-Я» в психоаналітичній концепції людини З. Фройда – структурний елемент особи, частина «Я», що включає несвідоме в формі комплексу совісті, провини, а також рефлексивні здатності індивіда: контроль, самоспостереження і діє за принципом нормативності.

Несвідоме – сукупність активних психічних станів, утворень, процесів, механізмів і дій людини, які без застосування спеціальної методики не усвідомлюються.

Природа людини – стійкі незмінні риси, загальні задатки та здатності закладені природою і властиві Homo sapiens.

Природно-субстанційна концепція людини – підхід репрезентований психоаналітичною концепцією З. Фройда, згідно з якою, духовно-душевне життя людини не обмежується свідомістю, воно зумовлене психічними несвідомими потягами, пориваннями та інстинктами, які є субстанційним ядром, що становить сутність людини.

Соціально-субстанційна концепція людини – репрезентована підходами до людини філософією марксизму та екзистенціалізму. Марксистська філософія вважає, що сутність людини передує існуванню і становить собою сукупність усіх суспільних взаємин, які зумовлені способом виробництва матеріальних благ. Згідно з екзистенціалізмом, людина спочатку з’являється у світ, існує, а потім формує свою сутність. Згідно з Ж.-П. Сартром, людина є тим, ким намагається бути, бо завжди робить вибір і тим сама визначає своє майбутнє, проектує долю, а тому відповідальна за те, ким стає.

Сублімація – переключення енергії людських пристрастей і потягів на соціально доцільну діяльність та культурну творчість.

Сутність людини – виражає поєднання в людині біологічних, психічних та соціальних рис. У сучасній філософії існує поліфонія поглядів на особливості такого поєднання. Згідно з субстанційним підходом, істотність людини зумовлена біологічними, психічними або ж соціальними чинниками. Інший, функціональний підхід вважає, що істотність формується в процесі її життєдіяльності через духовно-душевну, предметно-практичну рольову діяльність.

Сутність людини в екзистенціалізмі – це її самотворення, що переживається суб’єктивно на основі вибору і тривоги, свободи і відповідальності. Людина спочатку існує, з’являється у світ і лише потім формує себе через власний вибір.

Сутність людини в марксистській філософії – сукупність в людині усіх суспільних взаємин, які детермінуються способом виробництва матеріальних благ.

Сутність людини у філософській антропології М. Шелера – людина за своєю природою розірвана на дві сутності, виражені – ірраціональним життєвим поривом та – духом. Завдяки духу людина, дистанціюючись від світу, робить його своїм світом і стає відкритою світу.

Функціональний підхід до сутності людини (його репрезентує М. Шелер) – згідно з цим підходом, сутність людини підноситься над інтелектом і здатністю робити вибір. Сутність людини протилежна життю взагалі і не виводиться з природної еволюції життя, вона наджиттєва активна сила, що становить особистісний центр людини і позначена словом «дух». Дух – не лише мислення, але й здатність споглядати вічні сутності і виявляти вищі емоційні прояви: любов, доброту, покуту, вибір тощо.

«Чуттєвий порив» –за М. Шелером, несвідома, позбавлена відчуттів і уявлень сила, що лежить в основі психічного буття органічного світу та людини.

Поиск по сайту: