Розвиток умінь слухати і розуміти висловлювання (аудіювання)

Як уже зазначалося вище, уміння учнів слухати і розуміти словесну інфор­мацію є однією з важливих вимог, що поставлені до сучасної шкільної мовної освіти Державним стандартом загальної початкової освіти. Думку, що таке вміння не потрібно розвивати на уроках рідної мови, що воно стосується тільки навчання іноземних мов, давно спростовано теоретичними дослідженнями з проблем пси­холінгвістики і практикою шкільного навчання. Щоб переконатися в слушності такого виду роботи вже в період навчання грамоти, достатньо не фронтально, а в індивідуальній формі перевірити обсяг і глибину розуміння шестирічними першокласниками прослуханого незнайомого їм тексту букварного типу.

Охайні пташки

Сидить Гафійка біля віконечка, відсунула фіранку і милується калиною.

Аж ось «фур-р-р» — зграйка снігурів налетіла. Посідали на калині і ласують смачними ягодами.

А щоб не забруднитися калиновим соком, то почепили собі на грудях червоні фартушки.

Охайні пташки!

Для перевірки засвоєння учнями цього тексту, прослуханого з одного читання, пропонуємо їм ряд запитань:

1. Як звали дівчинку, про яку розповідалося?

2. Де сиділа дівчинка в кімнаті?

3. На що вона задивилася у вікно?

4. Які пташки прилетіли до калини?

5. Як саме в розповіді сказано про приліт пташок?

6. Чим були цікаві для дівчинки ці пташки?

7. Для чого снігурі почепили собі на груди фартушки?

8. Якого кольору були ці фартушки?

9. Що в цій розповіді справжнє, а що казкове?

Відповіді всіх учнів класу на поставлені запитання переконають нас у тому, що багато істотних деталей сюжету прослуханого тексту для значної частини учнів залишилися поза увагою, неусвідомленими. Причому свідченням розуміння, запам’ятання окремих фрагментів прослуханого може бути не тільки обов’язково повна відповідь дитини, а й коротка, одним словом. Наприклад, на запитання «На що задивилася дівчинка у вікно?» можуть бути такі відповіді: «Дівчинка за­дивилася на калину, що росла під вікном». «Дівчинка задивилася на калину». «На калину». Усі ці відповіді на запитання після першого прослуховування є цілком задовільними. Вимагати ж від дітей на кожне запитання повної, розгорнутої відпо­віді (як у першому варіанті) доцільно після відповідної настанови перед наступним чи наступними прослуховуваннями цього самого тексту.

У сучасних методичних рекомендаціях з аудіювання роботу над цим видом мовленнєвої діяльності пропонується проводити за такими трьома напрямами:

1. Аудіювання під час пояснення нового матеріалу, коли особливо інтенсивно формуються звукові образи нових мовних елементів, понять. Під час такої роботи значна увага має приділятися не тільки розумінню почутого, а й усвідомленому сприйняттю фонетико-акустичних особливостей цих мовних одиниць.

2. Аудіювання як елемент діалогічного мовлення. Робота за цим напрямом відбувається, коли формуються вміння говорити і виникає обумовлена необхід­ність: без аудіювання неможливе спілкування.

3. Аудіювання як спеціальний різновид навчальних вправ. Ідеться про сприй­няття мовлення вчителя або диктора, яке містить як діалоги різних осіб, так і мо­нологічні єдності (розповіді, читання текстів, міркування над їх змістом тощо) (І. П. Ґудзик).

Робота з аудіювання в школі має бути спрямована, з одного боку, на розви­ток мовленнєвого слуху, його різних складових і характеристик, а з другого — на розуміння почутого. Розвиток мовленнєвого

слуху передбачає вміння вирізняти в суцільному звуковому потоці окремі елементи, ідентифікувати їх; адекватно сприймати інтонаційні характеристики мовлення. Це стосується особливостей звучання, наголошування слова, різниці між звучанням схожих, але не тотожних за значенням слів (паронімів),

граматичних форм того самого слова, однозначних слів двох споріднених мов. Розвиток розуміння почутого передбачає вироблення вмінь усвідомлювати значення окремих елементів тексту: слів, словосполучень, речень, і, головне, — розуміти почутий текст (його тему, основну думку, фактичний зміст, особливості побудови).

Підготовчі вміння, які лежать в основі успішного аудіювання, мають фор­муватися в дітей на різних мовних одиницях, починаючи зі звуків. Готуючи дітей до повного звукового аналізу слова, під яким розуміємо вміння послідовно і правильно відтворювати в почутому, промовленому слові всі звуки, наприклад: ліс — [л', і, с ], лось — [л, о, с'], важливо навчити їх розрізнювати на слух парні твердий і м’який приголосні звуки ще до ознайомлення з відповідною буквою, якою ці звуки позначаються на письмі. Якщо дитина чує в слові сірий перший звук [с'] і правильно, коротко, без призвука голосного, відтворює його, а в слові синій так само правильно виділяє перший звук [с], то можна бути впевненим, що в подальшому навчанні в неї не буде проблем з опануванням читання і письма, а також усвідомленого сприйняття почутого висловлювання.

Серед дітей-дошкільників і першокласників поширеною є гра-змагання з на­зивання слів на певну літеру. У добукварний період доцільно зорієнтувати таку дитячу гру у звукове русло: «Добираємо слова, які починаються звуком [н] (На­талка, намисто, небо, наш, новий). А тепер добираємо слова, які починаються звуком [н'] (німе, ніч, нявкає, нюхає, Ніна).

Розвиток аудіативних умінь у першокласників продовжуємо на вправлянні їх у запам’ятовуванні рядів прослуханих слів, словосполучень, окремих речень, невеликих за обсягом висловлювань. Учням пропонується послухати ряд відомих слів, опрацьованих на попередніх сторінках букваря, які вони мають відтворити в тій самій або в довільній послідовності. З прослуханого ряду слів учні повинні назвати тільки назви визначених учителем речей — одягу, взуття, навчального приладдя тощо; з ряду назв тварин вибрати і назвати тільки комах, риб, пта­хів і т. ін.

Ø Загостренню слухової уваги учнів і водночас розвитку їхніх семантичних диференціацій сприятимуть вправи, побудовані на співвіднесенні родових і ви­дових понять, ознак, які потребують розширення, уточнення наявного словнико­вого запасу дітей, які конкретизують певну родову назву (наприклад колір), учать вилучати з ряду видових назв «зайву», не властиву тій чи іншій родовій ознаці. Наприклад, продовжити ряд назв предметів, ознак або дій:

гриби — це опеньки, сироїжки, лисички, маслюки, підосичники...;

кольори — це червоний, зелений, синій, блакитний, рожевий...;

ягоди — це малина, полуниця, суниця, смородина, аґрус....

Який з предметів тут є зайвим?

Овочі — це картопля, огірок, цибуля, яблуко, часник, петрушка.

Фрукти — це груша, яблуко, буряк, морква, айва.

Предметом аудіативних вправлянь мають бути також речення. Вправи на ви­ділення з мовленнєвого висловлювання, яке складається з 2—3 речень, окремих з них (першого, останнього, того, в якому сказано про зозулю, тощо), сприятимуть усвідомленню першокласниками найістотнішої ознаки цієї одиниці мови і мовлен­ня, удосконалюватимуть їхній мовленнєвий слух, зокрема інтонаційний.

Скажи, скільки речень ти почув(ла). Повтори останнє речення.

1. Весною ми пішли до лісу. Там кожне дерево співало свою пісню.

2. У носатого Івана одежина дерев’яна. Він у чистім полі ходить і по ньому носом водить.

3. Поблискують черешеньки в листі зелененькім. Черешеньки ваблять очі діточкам маленьким.

4. Був морозний ранок. Кругом стояла тиша. Раптом у шибку хтось легенько постукав.

5. Жив собі дід Андрушка. А в нього була баба Марушка. А в баби — дочка Мінка. А в дочки — собачка Хвінка.

Вправи на розрізнення завершених речень і незавершених також спрямовані на усвідомлення дітьми інтонаційної і змістової завершеності речення як його найголовніших ознак, наприклад:

Скажи, що з того, шо ти почув, є реченням, а що — ні.

Школярі радісно готуються до свята.

Вони зібралися в актовій...

Тарасик запросить на свято свою маму.

Мама пошила йому нову...

Хлопчик подякував...

Нову сорочку він одягне на свято.

Як бачимо, запропонований дітям мовний матеріал міг би скласти зв’язну розповідь, тому вони з легкістю можуть доповнити незавершені речення, виходячи із загальної ситуації змісту. Але, коли речення є розрізненими за змістом, то їх завершення різними дітьми можуть бути варіативними. До

цього навіть потрібно спонукати першокласників, показуючи їм різні можливості лексичної сполучува­ності слів. Наприклад:

Петрик пасе на лузі... (гусей, теля, козу, корову, овець, лоша).

Корисними для розвитку мовлення є вправи на завершення складних речень. Вони розвивають асоціативне мислення дітей, спонукають до добору відповідних слів та надавання їм відповідної граматичної форми.

Доповнити речення.

Ми пішли до лісу, щоб...

Діти припинили гру, бо...

На морі я побачив, як...

Ігор з Оксанкою побували в полі, де...

Я виготовляю аплікацію, щоб...

Більше простору для дитячої мовленнєвої творчості, фантазії надають вправи, які лише узагальнено спонукають до побудови речень, наприклад:

I. Склади речення, щоб у ньому були слова:

1) мама; спекла;

2) тато; наловив;

3) бабуся; рукавички;

4) дідусь; капелюх;

5) овечка; ягня.

II. Склади речення про те:

1) що можна побачити в небі;

2) що можна почути на концерті;

3) за чим спостерігають на стадіоні;

4) що рухається по дорозі;

5) що відбувається на світанку (навесні, восени, взимку) і т. ін.

Наведені аудіативні вправляння на рівні звуків, слів і речень слугуватимуть надійним підґрунтям для розвитку в першокласників умінь слухати і розуміти зв’язний текст, навчальну інструкцію, подану вчителем в усній формі для ви­конання певного завдання з будь-якого предмета, оскільки зазначене вміння має міжпредметний, загальнонавчальний характер.

Розвиток мовленнєвих умінь (говоріння)

Однією з найважливіших складових характеристик дитячої особистості є її мовленнєвий розвиток — уміння висловлюватися в різноманітних життєвих і, без­умовно, навчальних ситуаціях. Про рівень загального, у тому числі і мовленнєвого розвитку учня-першокласника, його успіхи в навчанні нерідко судять з того, як він опанував елементи грамоти — навчився читати і писати. Інші ж види вмінь, які в сукупності з читанням і письмом становлять справжню основу навчальної діяльності школяра не тільки в початковій, а й в основній і старшій школі, за­лишаються поза належною увагою. До них ми зараховуємо насамперед уміння правильно, виразно, культурно висловлюватися і спілкуватися, тобто монологічне і діалогічне мовлення.

Мовленнєвий розвиток школяра є досить широким поняттям, яке охоплює

· рівень сформованості звуковимовляння,

· відповідність його загально­прийнятим орфоепічним нормам української мови,

· обсяг словникового запасу

· граматична організація мовлення.

Тому для успішної навчальної діяльності першокласників приділити першочергову увагу слід саме цим важливим складовим їхнього мовленнєвого розвитку.

Поиск по сайту: