Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття

Необхідність прийняття управлінського рішення зу­мовлена або зовнішніми обставинами (припис вищої ор­ганізації, регулювання відносин з підприємствами та організаціями), або внутрішніми (стратегічні цілі орга­нізації, відхилення від заданих параметрів виробниц­тва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, по­рушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо). У кожній організації приймається велика кіль­кість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (табл. 1).

Таблиця 1 - Типи управлінських рішень

1. За функціональним призначенням:

— планові — стосуються планування діяльності ор­ганізації та її ідрозділів;

— організаційні — структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;

— регулюючі — регулюють перебіг процесів в орга­нізації, усувають відхилення від запланованого;

— активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;

— контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

2. За змістом:

— економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в органі­зації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);

— соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);

— технічні — пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулю­вання, вдосконалення техпроцесів тощо); але залишають право вибору ін­шого рішення;

— дозвільні — дозволяють певні дії.

4. За часом дії:

— стратегічні — спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу пер­спективу (5—15 років чи більше);

— тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1—2 роки;

— оперативні — визначають конкретні заходи (роз­раховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих

5. За напрямом впливу:

— внутрішнього спрямування — спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;

— зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середови­щем.

6. За способом прийняття:

— індивідуальні - приймаються одноосібно люди­ною, що має на це повноваження;

— колегіальні - приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;

— колективні - приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

7. За рівнем прийняття рішень:

— організація в цілому - приймаються вищим рів­нем менеджменту;

— структурні підрозділи - приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів;

— функціональні служби - приймаються функціо­нальними менеджерами;

— окремі працівники - приймаються індивідами (на­приклад, вибір способу виконання дорученого завдання).

8. За ступенем ефективності:

— оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення;

— раціональні - передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів.

9. За методами підготовки:

— креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'я­зання проблеми;

— евристичні — прийняття рішення через «осяяння»;

— репродуктивні — використовують відомі й рані­ше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення).

10. За ступенем структурованості:

— структуровані;

— слабоструктуровані;

— неструктуровані.

Для рішень різного ступеня структурованості роз­робляється своя система інформації, свій алгоритм прийняття, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі найкращого варіанта і його реалізації. Так, виді­лення структурованих (запрограмованих) рішень дає змогу розробляти стандартні процедури і програмувати рішення під ситуації, які регулярно повторюються. За­звичай такі рішення приймають менеджери середніх та нижчих рівнів. Слабоструктуровані і неструктуровані рішення приймають за умов неповноти інформації, новизни і складності ситуації. Головну роль тут відігра­ють не математичні моделі, а людина, її здатність розро­бити нові процедури, що дадуть змогу вирішити завдан­ня. Такі рішення зазвичай стосуються стратегії розвит­ку організації, тому приймаються на найвищому рівні управління. Нині кількість таких рішень збільшується, оскільки середовище господарювання надзвичайно складне, мінливе та непередбачуване. Водночас сучасні інформаційні технології сприяють структуруванню но­вих завдань, пропонують ефективні моделі їх розв'язан­ня, що дає змогу переводити їх із розряду неструктуро-ваних до частково структурованих.

З переходом на нижчі рівні управління завдання стають структурованішими. Середня ланка менеджерів працює із завданнями обох типів, при цьому частка за­програмованих завдань збільшується при використанні засобів автоматизації праці. На нижньому рівні управ­ління переважають завдання, прийняття яких здійснюється переважно за заздалегідь розробленими правила­ми та процедурами.

Рішення можуть приймати:

—інтуїтивно (з відчуттям того, що саме воно є пра­вильним);

—на основі суб'єктивних суджень, зумовлених знаннями та накопиченим досвідом (спираючись на здо­ровий глузд, людина обирає альтернативу, яка принес­ла успіх у минулому);

—на основі раціонального способу вирішення проблеми, в основі якого глибокий аналіз причин, що зумовили проблему, і логічні міркування щодо можливих способів її розв'язання. Цей спосіб найчас­тіше застосовують для вирішення складних і нестандартних проблем; потребує креативного мислення і застосування різноманітних засобів активізації твор­чого пошуку.

Управлінські рішення мають відповідати певним ви­могам (рис. 1).

Рис. 1. Вимоги до управлінських рішень

Рішення лише тоді принесе користь, коли буде на­цілене на ефективне використання ресурсів організа­ції і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийма­тись особою, що має відповідні повноваження, і відпо­відати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначно­го розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтова­не рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, зни­жує результативність праці колективу та окремих вико­навців.

Поиск по сайту: