Міністерство фінансів України — центральний орган державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності

Серед державних органів, на які покладено практичні завдання забезпечення розробки і здійснення фінансової політики в Україні, провідне місце належить органам системи Міністерства фінансів України, які включають в себе:- вища ланка — Центральний апарат Мінфіну;

- середня ланка: Міністерство фінансів АРК; обласні та міські (міста Київ та Севастополь) фінансові управління державних адміністрацій;

- базова ланка—міські та районні фінансові відділи.

МФУ: - складання і виконання ДБУ

- випуск позик, використання залучених коштів

- взаємовідносини з урядами інших країн

- організаційне регулювання фінансової діяльності.

Структура податкової адміністрації така:

Вища ланка — Державна податкова адміністрація України;

Середня ланка — державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом;

Базова ланка — державні податкові інспекції в районах, районах у містах і містах без районного поділу.

Загальними завданнями Державної податкової адміністрації України є: організація роботи державних податкових адміністрацій і інспекцій; контроль за їх діяльністю, а також організація методично-інструктивного забезпечення податкової роботи в країн

на Державну податкову адміністрацію України в цілому покладено завдання щодо здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю надходження до бюджетів всіх рівнів податків, податкових платежів і неподаткових доходів.

18. Характеристика органів, що здійснюють державний контроль: Державне казначейство України та Контрольно-ревізійна служба України.

Створення Державного казначейства пов'язане з необхідністю посилення державного фінансового контролю за виконанням державного бюджету. Казначейство приділяє також значну увагу своєчасності розрахунків з бюджетом, розмежуванню доходів між державним і місцевими бюджетами.

Головними завданнями Державної конрольно-ревізійної служби є:
- здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереження;
- здійснення державного контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів
Державна контрольно-ревезійна служба діє при Міністерстві фінансів України та підпорядковується останній.
Державна контрольно-ревезійна служба складається з:
1. Головного контрольно-ревезійного управління України.
2. Контрольно-ревезійних управлінь в автономній республіці крім, областях, містах Києві та Севастополі.
3. Контрольно-ревезійних підрозділів (відділів груп) в районах, містах і районах у містах.

Казначейство утворено з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України та підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів

.Державне казначейство являє собою систему органів державної виконавчої влади і діє при Міністерстві фінансів. Державне казначейство складається з Головного управління (вища ланка) та його територіальних органів — управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка) з відділеннями у районах, містах і районах у містах (базова ланка). Організація та здійснення виконання Державного бюджету за видатками:
- забезпечують відповідно до встановлених розмірів асигнувань цільове фінансування видатків; - розподіляють і перераховують місцевим бюджетам належні їм суми коштів від відрахувань - ведуть бухгалтерський облік видатків - здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства звітності 2. Організація та здійснення виконання Державного бюджету за доходами: - здійснюють за поданням Державних податкових інспекцій, - ведуть бухгалтерський облік доходів за рахунками відділень Держказначейства; - передають податковим інспекціям документи про стягнення

- здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства

19. Фінансове планування: сутність, принципи, методи і завдання. Система фінансових планів, їх види.

Фінансове планування — це один з елементів діяльності, пов’язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові фонди та ін. За допомогою фі­нансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Принципи фінансового планування:
— наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
— єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;
— безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.
Методи фінансового планування:

- нормативний метод фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельність окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми ви­трачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо;

- розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності в попередні звітні періоди. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховують фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод, потребує значної аналітичної роботи, але на сьогодні його застосування є найреальнішим;

- балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, внаслідок чого досягається збалансованість плану;

- метод економіко-математичного моделювання ґрунтується на розробці математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді.

Результатом фінансового планування є різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.

Фінансові плани складають усі ланки фінансової системи. Причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Так, підприємства й організації, що функціонують на комерційній основі, становлять баланс прибутків і видатків, платіжний календар, бізнес-план; бюджетні установи, які здійснюють некомерційну діяльність - кошторис доходів і видатків; страхові компанії, суспільні об’єднання фінансові плани; органи державної влади - бюджети різних рівнів.

20. Сутність фінансового контролю. Організація фінансового контролю: форми, види і методи.

Фінансовий контроль як одна з функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність з перевірки формування та використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу й споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень, результатів їх виконання і доцільного використання грошових ресурсів.

Об'єктом фінансового контролю є грошові, розподільчі процеси формування і використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках народного господарства. Суб'єкт контролю - це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності.

Найважливіші принципи фінансового контролю:

• незалежність;

• гласність;

• превентивність (попереджувальний характер);

• дієвість;

• регулярність;

• об'єктивність;

• всеохоплюючий характер.

Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю: загальнодержавний, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський, громадський і аудиторський.

Основна особливість загальнодержавного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб'єкта незалежно від його відомчої належності й підпорядкування. Цей контроль здійснюється державними органами законодавчої і виконавчої влади і спеціальними державними органами контролю: Рахункова палата; Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Державна комісія по коштовним паперам і фондовому ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми.

Кожний з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов'язки і завдання.

Контроль за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади покладений на Рахункову палату Верховної Ради України.

Муніципальний - це контроль органів місцевого самоврядування, який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих рад через відповідні комісії і місцеві фінансові органи.

Об'єктом муніципального контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності.

Суб'єктами відомчого фінансового контролю є контрольно-ревізійні служби галузевих міністерств, відомств та інших вищих органів управління. Відомчий фінансовий контроль поширюється на підвідомчі підприємства, організації та установи. До функцій відомчого фінансового контролю належать: перевірка законності господарських і фінансових операцій; контроль за використанням матеріальних і фінансових ресурсів; перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей; правильність постановки бухгалтерського обліку, а також достовірність бухгалтерської звітності; проведення перевірок на підвідомчих підприємствах і в організаціях.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо). Об'єкт контролю - господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах.

Аудит - це незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Аудит здійснюється незалежними особами - аудиторами або аудиторськими фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників, засновників, суб'єкта господарювання. Крім того, для певного переліку підприємств і організацій чинним законодавством установлений обов'язковий аудит, зокрема для банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян або залучення чи торгівлю цінними паперами (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів.

Результати проведення аудиторської перевірки оформляються аудиторським висновком, який є офіційним документом і має бути засвідчений підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути зроблений висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

21. Фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємств.

Фінансовий менеджмент підприємницької структури можна визначити як систему управління процесами формування й використання фінансових ресурсів для фінансового забезпечення господарської діяльності. Фінансовий менеджмент — це -

специфічна сфера діяльності, яка може здійснюватися лише за таких умов:
- наявності законодавства, яке визначає поведінку підприємства в умовах ринку;
- існування різних форм власності;
- фінансового ринку, конкурентного середовища;
- створення стабільного економічного становища в державі, призупинення темпів інфляції та знецінення національної грошової одиниці. Фінансовий менеджмент підприємства як система управління має свій об'єкт і суб'єкт. Об'єктом є кругообіг грошових засобів, тобто фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. Суб'єктом — фінансові служби підприємств, які за допомогою різних форм і методів впливають на ефективність функціонування об'єкта управління.Основною метою фінансового менеджменту на підприємстві є створення необхідних передумов стабільної його роботи та розвитку в умовах конкурентної боротьби й обмеженості фінансових ресурсів і капіталів. Конкретно це повинно знаходити своє вираження в таких загальноекономічних і фінансових характеристиках, як: забезпечення зростання виробництва і реалізації продукції; зниження валових витрат; мінімізація фінансових ризиків; зростання обсягів прибутку й рівня рентабельності.

22. Державні фінанси, їх склад та призначення.

Державні фінанси — складова частина фінансової системи держави, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

Державні фінанси — головна ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте і майнове страхування.

Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності. За умов становлення ринкової економіки частка державного сектора зменшуватиметься, однак ще тривалий час цьому секторові належатиме вирішальна роль у процесах розподілу й перерозподілу, здійснюваного за допомогою фінансів.

Ланками державних фінансів, як вже зазначалося, є:

— бюджет держави;— фонди цільового призначення;— державний кредит;— фінанси державного сектора.

Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які ма ють загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни.Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

23. Сутність, функції та ознаки бюджету як основної ланки державних фінансів.

Як економічна категорія бюджет - економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого,, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами, називаються бюджетними.

Функції Державного бюджету:

• акумулятивна - пов’язана з концентрацією коштів у централізованому фонді держави за допомогою прибутків бюджету;

• розподільча - реалізується через систему витрат, що повинні здійснюватися в інтересах економічного і соціального розвитку держави і задоволення потреб населення;

• контрольна - проявляється у виявленні й аналізі відхилень фактичних прибутків і витрат бюджету від запланованих.

Держ.б. - фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією.

До чинників, що визначають центральне місце бюджету в системі фінансових планів держави, відносяться наступні:

•у Державному бюджеті концентруються основні державні прибутки - приблизно 2/3 фінансових ресурсів держави;

• за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні витрати: капітальні вкладення, формування державних матеріальних резервів, оборона, управління і т.д.;

•упорядкування і виконання Державного бюджету узгоджено з упорядкуванням і виконанням інших фінансових планів; за допомогою Державного бюджету здійснюється їх балансування;

•Держ. бюджет є основним джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності держави:

•Державний бюджет виступає інструментом фінансового контролю за формуванням і використанням грошових фондів в економіці держави;

• Державний бюджет - головне джерело коштів, необхідних для діяльності держави.

24. Бюджетна система України: поняття, склад та принципи побудови. Зведений бюджет України та його структура.

Б.С. - сукуп­ність державного та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економіч­них відносин, державного і адміністративно-територіального устроїв і врегу­льована нормами права. Бюджетна система як сукупність окремих ланок, юридично пов'язаних між собою, базується на загальноприйнятих принципах. В унітарних країнах бюджетна система складається з двох ланок: центрально­го і місцевих бюджетів. У федеративних країнах (США, Німеччина, Росія) до цих ланок додаються ще бюджети членів федерації.

У червні 2001 р. Верховна Рада України прийняла Бюджетний кодекс, який визначив основні засади бюджетної системи України, її структуру, принципи та правові аспекти функціонування. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та адміністратив­но-територіальними утвореннями. Бюджетна система України — сукупність державного та місцевих бюджетів (яких в Україні близько 13 тис), побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-тери­торіального устроїв.

Сукупність всіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи Украї­ни, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для ре­алізації засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Б.с України ґрунтується на таких принципах:

Бюджетний процес —це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

Учасниками бюджетного процесу є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк України, Рахункова палата, головні розпорядники і розпорядники бюджетних коштів та інші органи, на які законодавством України покладені бюджетні, податкові та інші повноваження. Можна виділити такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Процедура бюджетного планування – це послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Бюджетним кодексом України і на державному рівні включає такі етапи та стадії: визначення основних напрямів бюджетної політики; підготовка й аналіз бюджетних запитів; схвалення проекту державного бюджету Кабінетом Міністрів; розгляд та прийняття державного бюджету Верховною Радою.

До 1 червня Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, що ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку. До 1 липня Верховна Рада приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (Бюджетна резолюція). Схвалення Кабінетом Міністрів України проекту Державного бюджету та проекту закону про Державний бюджет та подання їх Верховній Раді України (не пізніше 15 вересня року, що передує плановому). Закон про Державний бюджет України повинен бути прийнятий Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому. Учасники бюджетного процесу наділені законодавством відповідними правами й обов'язками, що становлять їх бюджетні повноваження.

26. Економічна сутність доходів державного бюджету та їх класифікація. Загальний та спеціальний фонди Державного бюджету України.

Доходи бюджету – частина централізованих фінансових ресурсів держави, необхідних для виконання його функцій. Доходи виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету є різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням - грошові кошти, що мобілізуються в бюджет.

Головне джерело доходів б. - ВВП. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство, а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей.

Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові й неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують в основному за рахунок податків.

Згідно з Бюджетним Кодексом України доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження 2) неподаткові надходження

3) доходи від операцій з капіталом 4) трансферти.

До податкових доходів, які формують основну частину бюджетного фонду держави, відносять податки і збори, встановлені законодавством України.

Неподатковими доходами бюджету є:

- доходи від використання майна, що перебувають у державній власності;

- доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності;

- проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

- доходи від платних послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами;

- кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);

- інші неподаткові доходи.

Офіційні трансферти – це кошти, що надходять до державного бюджету від інших органів державної влади, бюджету АРК, інших місцевих бюджетів, а також від міжнародних організацій і урядів іноземних держав, наданих на безоплатній та безповоротній основі.

27. Сутність видатків державного бюджету. Бюджетна класифікація видатків.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Формою прояву цих відносин е конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна - їх величину.

З метою з'ясування ролі й значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат.

Видатки державного бюджету можуть розподілятися за наступними ознакам:

- за економічним змістом;

- за функціями, які виконує держава;

- за галузями й видами діяльності;

- програмно-цільовим призначенням.

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні й капітальні. Поточні бюджетні видатки- закупівля товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, Капітальні видатки інвестуванням коштів в основні фонди і нематеріальні активи і т.п.

Функціональна класифікація використання коштів на виконання ф-й держави(управлінська, соц., економ.,оборонна).

Галузева класифікація видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі й види діяльності: промисловість, с/г і т.п.

Відомча ознака класифікації - виділення безпосередніх розпорядників бюджетних коштів: міністерство, державний комітет, відомство або іншу юр.особу Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.

Програмно-цільова - дозволяє оцінити й розрахувати ефективність витрачання бюджетних коштів, та забезпечення ефективності й досягнення конкретних результатів розпорядниками бюджетних коштів.

28. Бюджетний дефіцит, його економічна сутність та причини виникнення.

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й характеризує фін. ситуацію в країні в цілому.

Для бюджету властиві 3 показника:

1) рівновага доходів та видатків,

2) перевищ. доходів над видатками (профіцит)

3) перевищ. видатків над доходами (дефіцит)

Причини профіциту:

1) існування профіциту може спостерігатися у вигляді форм-ня бюдж. резервів, що виникають внаслідок зміни ек. кон’юнктури на світовому ринку або в межах країни за рахунок її ек. зростання

2) надмірна доходна база окр. місц. бюдж. порівняно з нормованими показниками (в У. таке явище наз. бюджетним надлишком і підлягає вилученню до Б вищого рівня)

3) в рез. антициклічної політики держави внаслідок збалансування Б в межах не 1, а кількох років. В окр. роки встановленого періоду форм. бюджетні профіцити, а в окремі – дефіцити. Їх обсяги збалансовані.

Заг. причина виникнення дефіциту Б – випередж. темпів зростання бюдж. видатків порівняно з темпами бюдж. доходів.

Передумови виникнення ДБ: об’єктивні - надзвичайні події (війни, епідемії, стихійні лиха), що потребують використання великих обсягів коштів;- необхідність здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки зх. Метою її структурної перебудови, що у майбутньому може забезпечити приріст ВВП, зміцнити економічну могутність та підвищити матеріальний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в ек. житті, а держ. регулювання ек-ки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень в суспільстві; суб’єктивні - кризові явища в економіці, її розвал;- неефективність фін- кредитних зв’язків;- обмеженість залучення кредитних ресурсів в економіку;- недосконалість фін. законодавства, - наявність тіньової економіки.

Нездатність влади тримати під контролем фін ситуацію у державі.

Причини ДБ України 1) зменшення приросту ВВП 2) невиправд збільш бедж витра 3) зменш надходж до Б усіх рівнів 4) відсутність чіткої фін стратегії 5) інфляційні процеси.

Дефіцит бюджету – ек. відносини, що виникають між учасниками сусп. вир-ва в процесі використання коштів понад наявних закріплених джерел доходів. Бюджетний кодекс зазначає, що ДБ – це перевищення видатків над доходами.

29. Види бюджетного дефіциту, їх характеристика.

Класифікація:

1. За формою прояву: - плановий (запланований і затверджений в ЗУ «Про ДБУ»); - фактичний або відкритий – офіційно визнаний дефіцит; - прихований – виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюдж. дефіциту.

2. За причинами виникнення: - свідомий – в умовах достатності ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів і пов’язаний з політикою помірного оподаткування та збільшення державних витрат;- вимушений – пов’язаний з низьким рівнем ВВП, який не може забезпечити державу достатніми доходами. - циклічний – дефіцит, що є підвидом вимушеного дефіциту і є результатом циклічного падіння виробництва;- структурний – результат активної дискреційної політики держави, що передбачає маніпулювання податками і державними витратами з метою прискореного економічного зростання та запобігання спаду виробництва.

3. За напрямками дефіцитного фін-ня: - активний - спрямування коштів на інвестування ек-ки, що сприяє зростанню ВВП. - пасивний – хар-є спрямування коштів на покриття поточних видатків.

4. За часом існування: - с тійкий – існує досить довго; - тимчасовий – викликаний часовими розривами при виконанні Б.

30. Методи покриття та джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Відповідно до світової практики максимально допустимий дефіцит не повинен перевищувати 3%.

Положення Бюджетного кодексу У., які регламентують бюдж. збалансованість:

1) недопущення дефіциту по Спец. фонду

2) недопущення дефіциту місцевих бюджетів за виключенням Б АРК та міських Б

3) ухвалення бюджетного дефіциту під час прийняття ЗУ «Про ДБУ» лише в разі наявності джерел фін-ня

4) допущення дефіциту Б АРК тільки в частині Б розвитку

5) заборона використовувати емісійні кошти НБУ для фін-ня дефіциту

6) здійснення держ. запозичень в межах встановлених гранич. розмірів держ. боргу (не більше 60% до ВВП)

7) заборона використання держ. запозичень для покриття поточних витрат держави (за винятком випадків, коли це необхідно для збереження заг-ек. рівноваги в сусп-ві).

Один із загальноприйнятих мметодів скорочення дефіциту Б є секвестр видатків Б – пропорційне зменшення бюджетних видатків за всіма статтями Б протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають секвестру захищені статті Б, перелік яких в У. затвердж. ВРУ в ЗУ «Про ДБУ» на поточний рік.

Заходи скорочення бюдж. дефіциту:

1) оздоровлення економіки, забезпечення її позитивної динаміки,підвищення еф-ті

2) розширення самостійності та повноважень орг. місц самовряд

3) пошук реальних збільшень доходів Б, створення платником податків сприятливих умов для розвитку своєї д-ті

4) скорочення с-ми под. пільг

5) вдосконалення с-ми податкового контр

6) науково обгрунт річних Б програм, які підлягають фінансуванню з Б

7) удосконалення трансфертної політики, зменшення непродуктивних виплат певним секторам економіки

8) розвиток ринку держ ЦП

9) запровадж економії Б коштів

10) посилення відповідальності за нецільове викор бюдж коштів.

Фінансування Б – це надходження і витрати у зв’язку із зміною обсягу боргу, а також залишку готівкових коштів за Б, які використовуються для покриття різниці між доходами та видатками Б.

Ознаки:

1) операції з фін-ня Б включають як надходження, так і витрачання коштів

2) у Б фін-ня виділяють окремо, оскільки воно не належить ні до доходів, ні до витрат

3) операції з фін-ня Б мають на меті профінансувати бюджетний дефіцит, погасити державний борг, покрити тимчасові касові розриви при виконанні Б, забезпечити ліквідність Б.

Джерела ФБ класифікують:

1) За типом кредитора, за категоріями кредиторів або власників боргових зобов’язань: - внітрушнє: фінансування за рахунок коштів бюджетів різних рівнів та державних фондів; за рахунок позик банківських установ; інше внутрішнє. Фінансування; надходження від приватизації державного майна; за рахунок залишків коштів на рахунках бюджетних установ та організацій; зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю. - зовнішнє: позики, надані міжнар. організаціями ек. розвитку; позики, надані органами управління інших держав; надані іноземними комерційними банками; надані постачальниками; зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що викор для управління ліквідністю,

2) За способом залучення: - емісійні пов’язані з дод залуч грош маси і супроводж емісією грошей; - неемісійні відобр зв'язок між держ я позичальн, юр і фіз. Особами, урядом інш країн, між нар орган як кредиторами

3) За характером впливу на інфл процеси: - інфляційні джерел виступ монетизац дефіс, яка відбув завдяки дод емісії грошей; - неінфляційні джерела суттєво не вплив на інфл процеси і включ запозич на внутр. і зовн фін ринках залишки фін коштів, трансферти і накопичення заборгов

4) За рівнями управління: - центральні - емісійні та неемісійні джерела, які виступ урядом для покриття; - місцеві - неемісійні джерела, які викор органами місц самоврядув для збалансув місц бюдж (місц внутр. запозич)

Поиск по сайту: