Міжнародні фінансові інститути та особливості їх співпраці з Україною

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р.1997 р. – 182 держав члени МВФ.

Ресурси МВФ формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки.

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об’єднує чотири окремі фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію; Міжнародну асоціацію розвитку; Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – подолання бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну роль.

Мета Світового банку – сприяння економічному прогресу на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ як частину нової структури в системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р.

Важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає стабілізаційне кредитування – фінансування програм структурної перебудови і галузева адаптація, яка передбачає надання інвестиційних позик.

Позики банку надаються лише урядам країн або під їхню гарантію державним та приватним організаціям. Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – заснована у 1960 р. з метою доповнення діяльності МБРР в напрямі довгострокового фінансування найбідніших країн світу.

Відповідно до ролі у формуванні власного капіталу МАР країни поділяються на дві групи: індустріально розвинуті країни, які вносять 100 % підписки у вільно конвертованій валюті, і країни, що розвиваються, які вносять у вільно конвертованій валюті лише 10 % суми підписки, а решту – в національній.

Фінансові ресурси МАР формуються за рахунок її власного капіталу, внесків розвинутих країн, а також відрахувань від чистого прибутку МБРР.

МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються, у вигляді кредитування конкретних проектів. Кредити мають 10-річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40-річного періоду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальниці). МАР надає кредити винятково найбіднішим країнам світу: близько 90 % її позик спрямовано в країни, де доходи населення становлять в середньому менш ніж 2 дол. США на особу щоденно.

Міжнародна фінансова корпорація була заснована в 1956 р. для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються.

Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-членами на акції і становить 2,45 млрд. дол. США.

МФК фінансує лише рентабельні проекти. На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових гарантій.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій – створене в 1988 р. входить 110 країн-членів. Діяльність БАГІ спрямована на розповсюдження потоку прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. Ця установа надає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім залучати приватні інвестиції в економіку.

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах в 1960-х рр. були створені регіональні банки розвитку: Міжамериканський банк розвитку Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р., у жовтні 1993 р. вона стала 162 країною – учасницею МФК, а у 1995 р. – повним членом БАГІ.

Банк міжнародних розрахунків – є першою в історії міжнародною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує здійснення розрахунків між країнами Європейської валютної системи.

В Європі функціонують такі регіональні валютно-кредитні організації:

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – створений у 1958 р. як фінансова організація ЄС, яка забезпечує довгострокові позики для сприяння збалансованого і рівномірного розвитку країн Союзу. Метою ЄІБ є спрощене фінансування інвестицій в інфраструктуру чи промислових інвестицій за проектами, які мають регіональне, галузеве чи загальноєвропейське значення.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – функціонує з 1991 р. з метою сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР.

Пріоритетними сферами фінансування в Україні є конверсія, сільське господарство, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківського сектору.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) – створений у 1973 р. в межах європейської валютної системи. Він надає кредити країнам-членам ЄС для покриття дефіциту платіжного балансу.

Паризький клуб кредиторів утворено в 1956 р. як неформальну організацію урядів країн-кредиторів для розв’язання проблеми заборгованості країн.

Членами Клубу є переважно розвинуті країни ОЕСР. Головою Клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Члени Паризького клубу беруть на себе зобов’язання кредитувати один одного в національних валютах, а також треті країни в рамках спільної угоди про позики.

Лондонський клуб – неурядова організація, яка об’єднує майже 600 найбільших приватних банків-кредиторів.

Банки-члени Клубу укладають з урядом країни-боржника угоду про умови погашення боргу, його реструктуризації. Угода про реструктуризацію можлива тільки в тому випадку, якщо країна-боржник приймає програму МВФ зі структурного управління своєї економіки, причому її виконання жорстко контролюється.

Таким чином, Паризький і Лондонський клуби, формально незалежні організації, тісно координують свою роботу з МВФ. У сфері їхньої діяльності з 90-х років опинилися країни з перехідною економікою; від рішення клубів багато в чому залежить доля величезної заборгованості й майбутнього кредитування цих країн, в тому числі й України.

Поиск по сайту: