РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ФОП «РУДНЄВА»

Зміст

ВСТУП

Актуальність дипломної роботи. На сучасному етапі міжнародної інтеграції у сфері економіки посилилась увага до проблеми уніфікації бухгалтерського обліку. У більшості країн із розвинутою економікою бухгалтерський облік будується відповідно до встановлених міжнародних стандартів. Перехід до ринкової економіки, виникнення та функціонування різних форм власності закономірно спричиняють суттєві зміни в бухгалтерському обліку, в його побудові й веденні. Ці зміни стосуються не лише практики ведення обліку, а й теоретичних його аспектів. На практиці розрізняють національні або внутрішні стандарти, які мають чинність лише в межах певної країни, і міжнародні стандарти, які пропонуються для поширення в різних країнах. Однак між внутрішніми та міжнародними стандартами існує органічний взаємозв’язок. В Україні розроблені національні стандарти бухгалтерського обліку, які не суперечать міжнародним.

Методологічні основи формування інформації про готову продукцію визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси» та № 16 «Витрати». При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру.

Підприємства виробляють продукцію у відповідності із заключеними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, включаючи потреби ринку. Дана тема є актуальною для кожного підприємства, яке виготовляє продукцію різних видів.

Мета дипломної роботи полягає у з’ясуванні сутності готової продукції та порядку обліку її наявності та реалізації. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- охарактеризувати готову продукцію та розглянути її класифікацію;

- розглянути порядок документування наявності та руху продукції;

- охарактеризувати рахунки призначені для обліку готової продукції;

- проаналізувати порядок проведення інвентаризації готової продукції;

- провести дослідження фінансових результатів діяльності ФОП «Руднєва».

Предметом дослідження є сутність та значення готової продукції, її облік та документування.

Об’єктом дослідження є методика обліку наявності та руху готової продукції на підприємствах різних форм власності.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ НАЯВНОСТІ ТА РУХУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

1.1. Сутність готової продукції

Готовою продукцією є виріб (або напівфабрикат), послуга, робота, що пройшли всі стадії технологічної обробки на даному підприємстві, відповідають затвердженим стандартам або умовам договору, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або замовникові – покупцеві згідно з діючим порядком прийняття продукції. Усі елементи виробничого процесу – сировина, матеріали, які перебувають на різних стадіях технологічного процесу, утворюють незавершене виробництво та формують вид виробничого запасу. Готова продукція може мати, а може не мати кількісні та якісні характеристики, але завжди продукція має вартісну характеристику [6, c. 214].

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами. Продукція, яка має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, а звідти відбуватиметься її відвантаження (продаж) та реалізація. Водночас можливий інший підхід (здебільшого на дрібних підприємствах), коли готова продукція не передається на склад, а нагромаджується безпосередньо у виробника, звідки її відвантажують або передають покупцеві та реалізують.

Продукція, яка не має кількісних характеристик, - робота, послуга (посередництво) або великогабаритні вироби – будинок, пароплав – безпосередньо передається з виробництва покупцеві (замовникові).

Класифікація готової продукції:

1. За формою:

- уречевлена (матеріальна);

- результати виконаних робіт;

- результати наданих послуг.

2. За ступенем готовності:

- готова продукція;

- напівфабрикати – продукти окремих технологічних фаз, якій повинні пройти одну або декілька технологічних фаз обробки, перш ніж стати готовою продукцією;

- незавершене виробництво;

3. За технологічною складністю:

- проста;

- складна:

а) супутня – це продукція отримана в одному технологічному циклі одночасно з основною, за якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачеві;

б) побічна – це продукція, що утворюється в комплексних виробництвах паралельно з основною і на відміну від супутньої продукції не потребує додаткових витрат [13, c. 374].

В бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», за первісною вартістю, але оскільки така вартість може бути визначена лише після збирання всіх витрат пов’язаних з виробництвом, то постає потреба у щоденному обліку наявності та руху готової продукції.

Первісна вартість визначається згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» (рис. 1.1.). Витрати на виробництво включають: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також змінні і розподілені постійні накладні витрати. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку [2, c. 330].

Рис. 1.1. Порядок формування первісної вартості готової продукції [2, c. 330]

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати до собівартості готової продукції не включаються, а списуються на витрати звітного періоду.

Оцінка готової продукції при її продажу чи реалізації залежить від облікової політики підприємства. При цьому можуть використовуватися методи визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси». При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу [2, c. 332].

Метод ідентифікованої собівартості передбачає особливе маркування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який момент часу визначити вартість та дату витрачання кожної одиниці запасів. Даний метод доцільно застосовувати для запасів, які мають значну вартість та невелику кількість. Визначення середньозваженої собівартості проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного періоду і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного періоду і одержаних у звітному місяці.

Метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси які були придбані першими продаються чи використовуються першими. Даний метод найчастіше застосовується для запасів, що швидко псуються за умови, що грошова одиниця є стабільною [2, c. 333].

Метод ЛІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси які першими надійшли на підприємство відпускаються останніми. Рух вартості запасів при застосуванні методу ЛІФО протилежний до руху вартості запасів при застосуванні методу ФІФО. У період інфляції, що характеризується ростом цін метод ЛІФО показує найбільшу собівартість проданих товарів, оскільки відображає останні ціни, що постійно зростають. Недолік ЛІФО полягає в тому, що запаси в балансі відображаються за більш давніми цінами.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін.

Оцінку за цінами продажу застосовують підприємства роздрібної торгівлі, що мають значну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві оцінки:

- оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою – первісна вартість (по Дт 901);

- оцінка, що визначається за домовленістю сторін (по Кт 701) [15, c. 200].

Наприкінці місяця загальну кількість випущеної продукції оцінюють за прийнятими в обліку цінами підприємства і фактичною собівартістю. За даними відомості випуску готової продукції визначають результат роботи підприємства у процесі виробництва (різниця між фактичною і взятою для обліку собівартістю випущеної продукції), економію або перевитрати. У поточному обліку її оцінюють за „твердими» обліковими цінами (середньорічною плановою собівартістю, договірними або оптовими цінами або за фактичною виробничою собівартістю). Якщо готову продукцію оцінюють за середньорічною плановою собівартістю, то відхилення планової собівартості від фактичної обліковують окремо. На кінець місяця ці відхилення розподіляють між залишками нереалізованої продукції і реалізованими виробами. При оцінюванні її за іншими цінами відхилення визначають як різницю між цими цінами та фактичною собівартістю.

1.2. Методичні засади та принципи бухгалтерського обліку готової продукції

Сільське господарство складається з двох часток: рослинництва та тваринництва. На рослинництво приходиться в середньому близько 40% валової продукції сільськогосподарського підприємництва.

Продукція сільськогосподарського виробництва – сирий продукт тваринного або рослинного походження, що не пройшов стадії первинної промислової обробки (переробки), вирощений для реалізації на сторону або використання на потреби власного виробництва. До продукції рослинного виробництва відносяться: зерно, насіння, сіно, солома, баштанні культури, зелена маса на корм, зелена маса на силос тощо.

Готова продукція рослинництва - це продукція, яка пройшла всі стадії оброблення, приймання, укомплектовування за умовами договорів із замовниками та відповідає технічним вимогам і стандартам [2].

Готова продукція рослинництва може мати, а може і не мати кількісні та якісні характеристики (кількість маси, сорт тощо). Але у всіх випадках продукція повинна мати вартісну характеристику.

При організації обліку продукції її групують за формою, ступенем готовності і технологічною складністю. Класифікація готової продукції відображається на малюнку 2.

За технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну. При цьому вона може бути основною, побічною або супутньою. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція майже не відрізняється від основної, тому їх кількісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Супутня продукція – це продукція, отримана в одному технічному циклі (процесі) одночасно з основною. За якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачам. Супутня продукція як вихідний елемент виробничого процесу має якісні параметри, які повинні одержати вартісну характеристику.

Побічна продукція – це продукція, що утворюється в комплексних виробництвах паралельно з основною і, на відміну від супутньої (допоміжної), не потребує додаткових витрат.

В поточному обліку продукція (роботи, послуги) групується за укріпленими позиціями: вироби основного виробництва; товари широкого вжитку, вироблені з відходів; виконані роботи та надані послуги.

Мал. 2. Класифікація готової продукції за її характером.

Рослинництво, як основна галузь, включає рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство, квітництво, а також розсадники з вирощування плодово-ягідних садженців [4].

У бухгалтерському обліку готова продукція має оцінюватися за фактичною собівартістю, яка може бути визначена тільки після зібрання всіх затрат та калькулювання. Разом з тим виникає потреба в щоденному обліку наявності й руху готової продукції та визначенні її вартісних характеристик. Тому в поточному обліку готова продукція оцінюється за прийнятими на підприємстві «твердими» обліковоми цінами. Ними можуть бути середньорічна, планова собівартість, оптово-розрахункова, договірна ціна або фактична собівартість.

Завданнями обліку готової продукції та її реалізації є:

перевірка виконання плану випуску продукції та її відвантаження;

правильне і своєчасне оприбутукування та списання готової продукції;

отримання відомостей про номенклатуру, кількість і вартість відвантаженої продукції;

визначення стану розрахунків із покупцями за відвантажену продукцію;

контроль за зберіганням готової продукції та її реалізацією;

контроль за витратами та доходами від її реалізації [3].

1.3. Організаційні аспекти контролю готової продукції

За своєю суттю аудит відрізняється від внутрішнього контролю тим, що він проводиться внутрішнім аудитором, або відділом внутрішнього аудиту. Натомість внутрішній контроль на стадії виробництва здійснюють керівники і спеціалісти цехів, дільниць й інших структурних підрозділів, що функціонують на підприємстві. Такий контроль входить у функціональні повноваження керівників структурних підрозділів. Контроль, який здійснюють штатні контролери, ревізори чи аудитори, на наш погляд, можна відносити до категорії аудиторський контроль. Проте в літературних джерелах часто поєднується розгляд обох категорій (внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту). Попри певну неузгодженість цього питання їх спільна мета не ставить чіткої межі між ними, а навпаки, створює враження однотипності.

Проте насправді це не зовсім так. В першу чергу усвідомити це дозволяє дослідження існуючих визначень категорії «внутрішній контроль» та «внутрішній аудит».

На сучасному етапі внутрішній контроль розглядається як система заходів, визначених управлінським персоналом підприємства та здійснюваних на підприємстві з метою найбільш ефективного використання усіма працівниками своїх обов’язків по забезпеченню та здійсненню господарських операцій. Внутрішній контроль визначає закономірність цих операцій і їх економічну доцільність для того чи іншого підприємства [3].

Д.М. Марченко, Г.М. Яровенко стверджують, що внутрішній контроль фіксує та відслідковує дотримання суб’єктами контролю вимог чинних законодавчих та нормативних актів щодо ефективності та цільового використання бюджетних або власних коштів, збереження майна; правомірності та ефективності використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, достовірності бухгалтерського обліку і звітності тощо [5].

На думку Ю.М. Футоранської, яку ми абсолютно підтримуємо, внутрішній контроль – це система заходів, визначених управлінським персоналом підприємства та здійснюваних на підприємстві з метою найбільш ефективного використання усіма працівниками своїх обов’язків по забезпеченню та здійсненню господарських операцій. Внутрішній контроль визначає закономірність цих операцій і їх економічну доцільність для даного підприємства [10].

Слід зазначити, що згідно ДСТУ 2962-94 «Організація промислового виробництва. Облік, аналіз та планування на промисловому підприємстві. Терміни та визначення»: «внутрішній контроль – це система фінансового та інших видів контролю, що передбачає наявність організаційної структури, методів і способів роботи, а також внутрішні ревізійні заходи, здійснювані керівництвом для того, щоб контрольований об’єкт функціонував ефективно та продуктивно» [2].

Критична оцінка визначень внутрішнього аудиту, що подаються в нормативних актах і фаховій літературі свідчить про наявність різних точок зору і про відсутність єдності у визначеннях.

Внутрішній аудит – форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектора та дає впевненість Кабінету Міністрів України, Мінфіну, іншим заінтересованим центральним органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектора в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, допущення помилок чи нерентабельності. Метою внутрішнього аудиту є надання рекомендацій з удосконалення діяльності органу державного сектора, підвищення ефективності процесів управління, що сприяє досягненню мети органом державного сектора. До завдань внутрішнього аудиту належить також забезпечення ефективного внутрішнього контролю стосовно понесених витрат. Здатність надання незалежних та об’єктивних рекомендацій є основною відмінністю внутрішнього аудиту від інших форм контролю [8].

Згідно іншого нормативного документа внутрішній аудит – це незалежний підрозділ, який не бере участі у виконанні операцій, а періодично здійснює перевірки та оцінює: адекватність і ефективність системи внутрішнього контролю; повноту, своєчасність і достовірність фінансової та іншої звітності, дотримання принципів і внутрішніх процедур обліку; відповідність регуляторним вимогам [7].

Ф.Ф. Бутинець стверджує, що внутрішній аудит – це організована на підприємстві, діюча в інтересах його керівництва та (або) власників і регламентована внутрішніми нормативними актами система контролю за дотриманням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку, складання та подання надійності функціонування всієї системи внутрішнього контролю [1].

В.П. Пантелеєв, М.Д. Корінько вважають, що внутрішній аудит – це діяльність, яка організована в межах суб’єкта господарювання і яку виконує окремий підрозділ підприємства або окрема посадова особа. Головна увага внутрішнього аудиту зосереджена на аналізі інформаційної системи, включаючи систему бухгалтерського обліку і супутніх видів контролю, вивченні фінансової та операційної інформації дослідженні економічності й ефективності в цілому. Функції внутрішнього аудиту охоплюють, зокрема, перевірку, оцінку та моніторинг адекватності й ефективності функціонування систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю. Складова внутрішнього господарського контролю [6].

Цей огляд, це далеко не повний перелік усіх існуючих підходів до подання означень досліджуваних нами питань, проте в цілому вони охоплюють основні напрями наукової думки стосовно категорій «внутрішній контроль» та «внутрішній аудит».

На наш погляд, таке розмаїття думок та існуючих визначень можна пояснити відсутністю їх на рівні Закону України. Чинні Положення та Накази не мають вищої юридичної сили, хоч і є обов’язковими до виконання. Необхідність прийняття відповідного закону аргументується також необхідністю регулювання відносин у сфері внутрішнього контролю та аудиту. Адже, як видно з визначень, часто вони містять суттєві розбіжності

й навіть протиріччя. Зокрема, наприклад, це стосується питання незалежності думки внутрішніх аудиторів, оцінки діяльності підрозділів внутрішнього аудиту тощо. Окрім цього слід внести ясність у співвідношення між «внутрішнім контролем» та «внутрішнім аудитом». Як, на наш погляд, то перший співвідноситься з другим, як філософські категорії «сутність» і «форма», тобто внутрішній контроль значно ширше поняття як внутрішній аудит. Останній можна розглядати як форму здійснення внутрішнього контролю. Виходячи з цього і варто розробляти категорійний апарат.

Таким чином, сутність внутрішнього контролю полягає у забезпеченні оптимізації використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів підприємства. Він надає необхідну інформацію керівництву, відповідальним менеджерам та іншим зацікавленим внутрішнім користувачам для здійснення оперативного оптимізаційного впливу на процеси, що здійснюються на підприємстві. Система внутрішнього контролю може мати у своєму складі різні елементи, однак її призначення полягає у здійсненні контрольної, координаційної, аналітичної, інформаційної, консультаційної та захисної функцій. Оскільки ці функції співпадають з функціями внутрішнього аудиту, може видаватися, що між цими формулюваннями не має різниці. Проте, як ми уже зазначали, поняття внутрішнього контролю набагато ширше, ніж аудит. Внутрішній контроль, на наш погляд, включає в себе і технологічний контроль, і контроль за рівнем витрат (в тому числі виробничих), і контроль

ефективності функціонування структурних підрозділів, і контроль ефективності використання основних засобів і матеріальних ресурсів, і лабораторний контроль, і контроль постачальників.

Для налагодження належного функціонування системи внутрішнього контролю максимум зусиль необхідно докласти до підбору персоналу, який його здійснюватиме. Рекомендовано виробити таку систему відбору, найму, просування по службі, навчання та підготовки кадрів, яка б забезпечувала високу кваліфікацію, порядність, чесність відповідного персоналу і високі моральні його якості загалом.

Відповідальність за розробку і практичне ведення системи внутрішнього контролю покладається на керівництво економічного суб’єкта. У цьому випадку керівництво має зважити доцільність структури та розмірів системи внутрішнього контролю параметрам і специфіці підприємства. Керівництво також має відповідати за ефективність функціонування системи внутрішнього контролю та використання його результатів для оптимізації витрат, використання матеріально-технічної бази тощо.

Ефективна організаційна структура суб’єкта господарювання передбачає виправданий розподіл відповідальності й повноважень працівників. Вона повинна, по можливості, перешкоджати спробам окремих осіб порушувати вимоги контролю і забезпечувати розподіл несумісних функцій. Внутрішній контролер повинен знати, що функції працівника є несумісними, якщо їх зосередження в руках однієї особи може сприяти здійсненню випадкових або навмисних помилок і порушень, а також перешкоджати виявленню таких помилок і порушень. Зазвичай підлягають розподілу між різними особами такі функції, як:

- безпосередній доступ до активів економічного суб’єкта;

- дозвіл на здійснення операцій з активами;

- безпосереднє здійснення господарських операцій;

- відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку.

Зосередження системи внутрішнього контролю на витратах на виробництво готової продукції обґрунтовується важливістю даного об’єкта обліку в загальній системі господарювання. Витрати на виробництво виступають основою формування собівартості, яка, у свою чергу, має прямий вплив на фінансові результати діяльності.

З огляду на це, внутрішній контроль як функція управління виконуватиме такі завдання:

- формування інформації щодо процесів, які відбуваються в суб’єкта господарювання при виробництві готової продукції;

- сприяння прийняттю найбільш доцільних управлінських рішень щодо оптимізації витрат на виробництво;

- можливість здійснення оцінки правильності прийнятих рішень, своєчасності і результативності їх виконання;

- можливість своєчасного виявлення й усунення негативних умов і факторів, які призводять до зниження ефективності здійснення виробництва та досягнення поставленої мети – зниження собівартості готової продукції;

- спроможність коригувати діяльність суб’єкта господарювання, його виробничих підрозділів з метою забезпечення підвищення їх ефективності;

- можливість виявити, які служби, підрозділи чи напрями діяльності підприємства сприяють зниженню витрат виробництва і витрат у цілому, досягненню поставленої мети і підвищенню результативності діяльності суб’єкта господарювання.

Однією з головних задач контролю є встановлення правильної класифікації витрат на виробництво. Серйозним недоліком є те, що на практиці планування витрат ведеться не на основі науково і технічно обґрунтованих норм, а за рівнем витрат попереднього періоду. Особливо це стосується витрат на управління і обслуговування виробництва.

Удосконалення контролю загальновиробничих витрат полягає у здійсненні організаційного і методологічного взаємозв’язку обліку і контролю; посилення оперативності виявлення, узагальнення і групування витрат і допущених відхилень в розрізі центрів відповідальності та за місцями виникнення витрат; організація планування та здійснення контролю на етапах постачання та реалізації; організація контролю в першу чергу на рівні стратегічного планування, де контроль дає значний ефект у підвищенні ефективності діяльності підприємств [ 9].

Для кращого усвідомлення внутрішнього контролю розглянемо його класифікацію (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація внутрішнього контролю [4]

Як функція управління, внутрішній контроль, залежно від часу проведення поділяється на попередній, поточний (оперативний) і подальший (послідуючий).

Попередній контроль має місце на етапі, що передує прийняттю управлінських рішень і здійснення господарських операцій. Управлінський персонал та головний бухгалтер реалізують попередній контроль шляхом візування договорів і угод на отримання й відпуск матеріальних цінностей, виконання робіт і надання послуг; підготовки наказів про встановлення працівникам посадових окладів, надбавок до заробітної плати і про преміювання працівників підприємства тощо. Попередній контроль необхідний на всіх рівнях управління. Об’єктами попереднього контролю можуть бути внутрішньогосподарські плани, проектно-кошторисна документація, документи на відпуск товарно-матеріальних цінностей і готової продукції, на видачу грошових коштів, договори і т. ін. Мета попереднього контролю – попередити протизаконні дії посадових осіб, протизаконні та економічно недоцільні господарські операції; забезпечити економне й ефективне витрачання господарських ресурсів; не допустити невиробничих витрат [4]. У процесі виробництва об’єктом внутрішнього контролю виступають витрати на виготовлення готової продукції, а метою є попередження непродуктивних витрат і втрат.

Метою поточного (оперативного) контролю стосовно витрат на виробництво виступає виявлення в процесі господарських операцій негативних відхилень від запланованих витрат, а також пошук резервів їх зниження та забезпечення зростання ефективності виробництва.

В процесі здійснення поточного контролю витрат на виробництво готової продукції можуть бути застосовані аналітичні методи (аналіз показників оперативної звітності, даних рапортів, інформації з відомостей обліку витрат тощо).

Особливо ефективним є поєднання поточного контролю з попереднім, що має важливе значення для попередження невиробничих витрат, запобігання можливим розкраданням і втратам матеріальних ресурсів та грошових коштів [4].

Подальший контроль здійснюється після господарських операцій на підставі даних, зафіксованих у первинних документах, регістрах бухгалтерського обліку і в бухгалтерській звітності. Мета такого контролю – перевірка доцільності й законності господарських операцій за певний період, виявлення недоліків у роботі, порушень і зловживань, якщо вони були допущені. Він допомагає виявити і мобілізувати резерви для подальшого покращання всіх виробничих та економічних показників [4].

Поєднання усіх вищевказаних видів контролю в єдину систему дозволяє досягти найкращих результатів. Особливо важливо здійснювати оцінку результатів використання рекомендацій керівництва по усуненню недоліків і враховувати її у майбутньому.

Залежно від джерел інформації, яка використовується при здійсненні контрольних функцій, внутрішній контроль поділяється на документальний і фактичний. Документальний полягає у встановленні достовірності й законності господарських операцій за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, в яких вони знайшли відображення. При проведенні фактичного контролю кількісний і якісний стан об’єктів, які перевіряються, встановлюється шляхом обстеження, огляду, обмірювання, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного їх стану.

Залежно від мети, цільового призначення та методу організації розрізняють ревізію, аудит, тематичну перевірку, розслідування і службове

розслідування (рис. 2).

Рис 2. Класифікація внутрішнього контролю, залежно від мети, цільового призначення та методу організації

Комплексне використання різних форм внутрішнього контролю дозволяє забезпечувати досягнення основної мети його організації – поліпшення результатів діяльності в цілому. Висвітлюючи теоретичні основи контролю витрат на виробництво готової продукції не можна опустити питання предмета, об’єкта і суб’єктів його здійснення.

До предмета внутрішнього контролю загалом належать усі процеси і явища, пов’язані з господарською діяльністю підприємств. У випадку акцентування уваги на виробничих витратах, предметом виступає собівартість, або витрати за статтями калькуляції чи економічними елементами. В обох випадках межі внутрішнього контролю залежать від прийняття управлінського рішення до визначення його результативності.

Під терміном «об’єкт» слід розглядати кожен окремий елемент предмета внутрішнього контролю. Об’єктами внутрішнього контролю є господарські процеси, які в сукупності становлять господарську діяльність суб’єкта, що перевіряється. Об’єкти внутрішнього контролю досить різноманітні, тому дати їх вичерпний перелік неможливо [4].

Суб’єктами внутрішнього контролю можуть бути: управлінський персонал та спеціалісти, до функцій яких входить попередній, поточний та подальший контроль; обліковий персонал на чолі з головним бухгалтером, якому належать функції контролю на всіх етапах відображення господарських процесів; спеціальні внутрішні контролюючі служби, створені на підприємстві з метою проведення того чи іншого контролю:

- наглядові ради;

- ревізійні комісії;

- інвентаризаційні комісії;

- комісії з розслідування незвичайних подій;

- внутрішні аудиторські служби.

Значення системи внутрішнього контролю для діяльності виробничих підприємств полягає у наступному. По-перше, чисто психологічно присутність контролера на виробництві зобов’язує до більш відповідального ставлення інших працівників до виконання своїх обов’язків. По-друге, завданням внутрішнього контролера процесу виробництва виступає не лише контроль за витратами, а й спостереження за якістю продукції, що виробляється. По-третє, розмежування повноважень (зняття контрольних функцій з облікових працівників, які знаходяться в бухгалтерії, а не на виробництві), дозволяє здійснювати контроль більш предметно й конкретніше. По-четверте, формування на підприємстві Положення про внутрішній контроль і відповідальність за виявлені ним порушення (яке ми рекомендуємо розробити і ввести в дію на підприємствах) дозволить сформувати концептуальні й організаційні засади, а також методику контролю витрат на виробництво готової продукції. По-п’яте, впровадження системи внутрішнього контролю дозволяє оптимізувати показники діяльності і використання ресурсів.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Проведені дослідження теоретичних основ організації контролю витрат на виробництво готової продукції дозволяють стверджувати, що на підприємствах цим питанням приділяють мало уваги. Певний контроль існує, але він недостатній для того, щоб забезпечити досягнення зниження рівня виробничих витрат.

Загалом же, на наш погляд, запровадження внутрішнього контролю витрат на виробництво готової продукції дозволить віднайти певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативні витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітником за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи, платежі за регресними позовами тощо).

Виявлення цих зайвих витрат потребує особливих методів і уваги. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одночасного урахування, при аналізі даних нормативного урахування витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво. Все це може забезпечити належним чином організована система контролю.

З метою впорядкування і забезпечення чіткості трактувань слід зосередити увагу на можливостях удосконалення його теоретичних основ контролю (включаючи розробку положень про організацію), а також порядку і методиці здійснення. Вдалим, на наш погляд, буде поєднання технологічного і загального контролю (чи навіть контролю витрат на виробництво). В комплексі їх використання дозволить не лише знижувати рівень витрат, а й підвищувати якість продукції, що виробляється.

Щодо визначення категорії «внутрішній контроль», то дослідження різних літературних джерел вказують на відсутність єдиного підходу з цього питання. Для вирішення проблеми категорійного визначення слід задекларувати його на рівні Закону України «Про систему внутрішнього контролю на підприємствах і в організаціях». Це дозволить уникнути розбіжностей і навіть протиріч. Зокрема наприклад, це стосується питання незалежності думки внутрішніх аудиторів, оцінки діяльності підрозділів внутрішнього аудиту тощо. Окрім цього слід внести ясність у співвідношення між «внутрішнім контролем» та «внутрішнім аудитом». Як, на наш погляд, то перший співвідноситься з другим, як філософські категорії «сутність» і «форма». Тобто внутрішній контроль значно ширше поняття як внутрішній аудит. Останній можна розглядати як форму здійснення внутрішнього контролю. Виходячи з цього і варто розробляти категорійний апарат.

Висновки до 1 розділу. Отже, у першому розділі ми розглянули нормативно-законодавчу базу, яка регламентує бухгалтерський облік готової продукції, а також статей витрат на виробництво готової продукції. Також дано характеристику самому терміну готова продукція, порядок формування та відображення в обліку первинної вартості готової продукції.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ФОП «РУДНЄВА»

Поиск по сайту: