Порядок створення органів самоорганізації населення

Стаття 8. Порядок ініціювання створення органу самоорганізації населення

1. З ініціативою про створення органу самоорганізації населення до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради можуть звернутися збори (конференція) жителів за місцем проживання за умови, якщо в них брало участь (було представлено) не менше половини жителів відповідної території, які мають право голосу.

На зборах (конференції) жителів за місцем проживання обирається також ініціативна група, члени якої будуть представляти інтереси жителів - учасників зборів (конференції) у відповідній місцевій раді.

2. Рішення зборів (конференції) приймається більшістю голосів їх учасників.

3. Ініціативна група подає до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради заяву про створення органу самоорганізації населення, протокол зборів (конференції) жителів за місцем проживання про ініціювання створення органу самоорганізації населення із зазначенням основних напрямів діяльності створюваного органу самоорганізації населення, а також список учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, серії і номера паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця та домашньої адреси кожного учасника зборів (конференції) жителів.

Стаття 9. Порядок надання дозволу на створення органу самоорганізації населення

1. Дозвіл на створення органу самоорганізації населення надається сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою.

2. Питання про створення органу самоорганізації населення, внесене на розгляд сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, розглядається на найближчому засіданні відповідної ради за участю членів ініціативної групи зборів (конференції) жителів за місцем проживання.

У рішенні ради про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення мають бути обов'язково визначені його назва, основні напрями діяльності, повноваження та умови їх здійснення, територія, в межах якої має діяти орган самоорганізації населення.

3. Рішення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення доводиться до відома жителів у встановленому порядку.

4. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада може відмовити у наданні дозволу на створення органу самоорганізації населення, якщо ініціювання створення органу самоорганізації населення було здійснено з порушенням вимог, встановлених законом.

5. Рішення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради про відмову у наданні дозволу на створення органу самоорганізації населення може бути оскаржено до суду в установленому законом порядку.

Стаття 10. Порядок обрання органу самоорганізації населення

1. Орган самоорганізації населення обирається зборами (конференцією) жителів за місцем проживання на основі загального, рівного виборчого права шляхом таємного голосування жителів, які на законних підставах проживають на відповідній території. Право голосу на виборах мають жителі, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу жителі, яких визнано судом недієздатними. Загальний склад органу самоорганізації населення визначається зборами (конференцією) жителів за місцем проживання.

2. Організація проведення зборів (конференції) жителів за місцем проживання, як правило, покладається на виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради.

3. Орган самоорганізації населення обирається у складі керівника, заступника (заступників) керівника, секретаря, інших членів. Обраними до складу органу самоорганізації населення вважаються особи, які одержали більше половини голосів учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання.

4. Члени органу самоорганізації населення можуть бути достроково відкликані за рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання, що утворили даний орган.

5. Переобрання органу самоорганізації населення, відкликання, обрання окремих його членів замість вибулих чи зміна кількісного складу органу самоорганізації населення здійснюється зборами (конференцією) жителів за місцем проживання в порядку, встановленому цією статтею.

Стаття 11. Термін повноважень органу самоорганізації населення

Орган самоорганізації населення обирається терміном на строк повноважень відповідної ради, якщо інше не передбачено рішенням ради чи положенням про орган самоорганізації населення.

Стаття 12. Положення про орган самоорганізації населення

1. Збори (конференція) жителів на підставі рішення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради про створення органів самоорганізації населення відповідно до Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, актів та рішень відповідних органів місцевого самоврядування затверджують Положення про орган самоорганізації населення (далі - Положення).

2. У Положенні зазначаються:

1) назва та юридична адреса органу самоорганізації населення;

2) основні завдання та напрями діяльності органу самоорганізації населення;

3) права і обов'язки членів органу самоорганізації населення;

4) територія, у межах якої діє орган самоорганізації населення;

5) строк повноважень органу самоорганізації населення та порядок їх дострокового припинення;

6) порядок використання коштів та іншого майна, порядок звітності;

7) порядок припинення діяльності органу самоорганізації населення;

8) інші питання, пов'язані з діяльністю органу самоорганізації населення.

3. Контроль за додержанням органом самоорганізації населення Положення про нього покладається на раду та її виконавчий орган, який здійснив реєстрацію органу самоорганізації населення.

Стаття 13. Легалізація органу самоорганізації населення

1. Легалізація органу самоорганізації населення є обов'язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування.

У разі реєстрації орган самоорганізації населення набуває статусу юридичної особи.

2. Реєстрація органу самоорганізації населення здійснюється виконавчим комітетом відповідної ради (далі - реєструючий орган).

3. Для реєстрації органу самоорганізації населення уповноважені зборами (конференцією) жителів за місцем проживання їх представники подають до реєструючого органу заяву.

До заяви про реєстрацію органу самоорганізації населення додаються:

1) копія рішення відповідної ради про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення;

2) протокол зборів (конференції) жителів за місцем проживання з рішеннями про обрання членів органу самоорганізації населення та його персональний склад, про затвердження Положення, про обрання уповноважених представників для проведення реєстрації органу самоорганізації населення;

3) Положення, затверджене зборами (конференцією) жителів за місцем проживання, - у двох примірниках;

4) персональний склад членів органу самоорганізації населення із зазначенням прізвищ, імені та по батькові, року народження, місця проживання.

4. Заява про реєстрацію органу самоорганізації населення розглядається реєструючим органом у місячний термін з дня подання всіх необхідних документів відповідно до вимог цього Закону.

5. Реєструючий орган може проводити перевірку відомостей, що містяться в поданих на реєстрацію документах.

6. За результатами розгляду заяви приймається рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації.

7. Підставою для відмови у реєстрації є обрання органу самоорганізації населення з порушенням вимог Конституції України (254к/96-ВР), цього Закону, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та інших нормативно-правових актів.

8. Про результати розгляду заяви реєструючий орган у 10-денний термін з дня прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації повідомляє уповноважених зборами (конференцією) жителів за місцем проживання їх представників.

9. Рішення про відмову у реєстрації органу самоорганізації населення може бути оскаржено у встановленому законом порядку до суду.

10. У разі внесення змін до Положення до реєструючого органу подаються:

заява, підписана керівником органу самоорганізації населення;

протокол зборів (конференції) жителів за місцем проживання про затвердження змін до Положення, текст змін.

11. Органи самоорганізації населення можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідного виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради.

12. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної

у місті (у разі її створення) ради затверджує методичні рекомендації порядку здійснення легалізації органів самоорганізації населення, а також надає необхідну організаційну та правову допомогу органам самоорганізації населення у проведенні їх легалізації.

Білет 20

Питання розширення функцій та повноважень територіальних громад

Широко розрекламовані як попередньою, так і новою владою декларації щодо розвитку та подальшого зміцнення місцевого самоврядування, розвитку громадянського суспільства та самостійності регіонів так і лишилися порожніми передвиборчими гаслами. З самого початку було зрозуміло, що у будь-якому випадку, їхня реалізація неможлива без проведення адміністративно-територіальних змін та модернізації структури управління на місцях.

Проте варто мати на увазі, що адміністративно-територіальна реформа, це, насамперед, не географічний перегляд кордонів областей або механічне об’єднання районів у більші за розміром територіальні структури, що дадуть змогу економити бюджет чи певні ресурси, як це в першу чергу декларує влада. Справжній зміст проведення адміністративно-територіальної реформи, полягає у максимальному задоволенні соціально-економічних, культурних, інфраструктурних, екологічних та інших потреб територіальних громад, посиленні прав та повноважень органів місцевого самоврядування, забезпеченні рівномірного та стабільного соціально-економічного розвитку усіх адміністративно-територіальних одиниць держави за безпосередньої та активної участі місцевих громад.

Після здобуття незалежності, проблема адміністративно-територіального реформування для України ще більше актуалізувалася. Місцеві територіальні громади, що довгий час діяли виключно за вказівками та розпорядженнями «згори», здавалося б, нарешті, отримали шанс на самоуправління та активну участь громадян у вирішенні справ громади. Проте, на жаль, цим сподіванням так і не судилося справдитися. Замість проведення адміністративно-територіальної реформи, що супроводжувалася б посиленням прав місцевого самоврядування, українська влада вирішила посилити централізацію державного управління та суттєво обмежити органи місцевого самоврядування у правах.

Після 2010 року, напередодні місцевих виборів, тотальний наступ на місцеве самоврядування був розпочатий по всій України. Проявлявся він по-різному. Наприклад, у Києві були ліквідовані районні ради, при тому, що вони збереглися у базових для регіоналів містах: Луганську, Донецьку, Херсоні. А в новій редакції закону про місцеві вибори з’явилася норма, що дозволяла балотуватися до органів місцевого самоврядування лише від партії.

Ці тенденції прямо суперечать основним принципам демократії та Європейській Хартії місцевого самоврядування, де закріплені основні напрямки реалізації економічної, соціальної, культурної, екологічної та інших напрямків політики європейського самоврядування. Основний зміст цього документу полягає у справедливому твердженні, що саме органи місцевого самоврядування на рівні села (селища), району (району у місті), місті та області мають забезпечувати відповідні територіальні громади якісними послугами та надавати кожній людині безперешкодне право приймати участь у справах місцевого управління і самоврядування. Українське законодавство, щодо регулювання діяльності та визначення повноважень органів місцевого самоврядування часто використовувалося в інтересах конкретних політичних сил, а відсутність єдиного бачення адміністративно-територіальної реформи більшістю учасників суспільно-політичного процесу до сьогоднішнього дня унеможливлює її практичну реалізацію.

В Україні діяльність та компетенція органів місцевого самоврядування регулюється законами «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», «Про адміністративно-територіальний устрій України», «Про основи державної регіональної політики», статтею 38 Конституції України. Проте більшість нормативно-правової бази не відповідає сучасним реаліям і унеможливлює практичне створення дієвої та гнучкої системи місцевого самоврядування європейського типу, натомість знижуючи ефективність взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування різних рівнів.

Все це призводить до суттєвого ускладнення відносин та виникнення протистояння між представницькими (виборними) та адміністративними органами влади, наприклад, міською радою і державною адміністрацією чи мерією, щодо життєво важливих питань життєдіяльності населених пунктів: здійснення земле відводів, розпорядження комунальним майном, прийняттям бюджету, наданням послуг населенню, кадровими призначеннями, тощо. Тому, як вже зазначалося вище, адміністративно-територіальна реформа має вирішувати два ключові завдання: перегляд територіального устрою України та зміну взаємовідносин між державними адміністраціями та місцевими радами у бік розширення та посилення повноваження обласних, міських та районних рад, делегувавши їм частину повноважень відповідних державних адміністрацій.

Наразі в Україні суттєво посилюються тенденції централізації державного управління, фактичною узурпацією влади та втручанням у справи територіальних громад різного рівня з боку держави. Ці процеси мають як політичний, так і соціально-економічний характер та можуть проявлятися через скорочення державного фінансування і обмеження повноважень органів місцевого самоврядування. І справа навіть не у ліквідації чи об’єднані певних районів, чи зменшенні кількості рад, а в тому, що органам державної влади часто дуже заважає робота органів місцевого самоврядування, яка змушує враховувати інтереси громади при прийнятті усіх важливих рішень, проводити громадські слухання чи місцеві референдуми, результати яких не завжди співпадатимуть з намірами та рішеннями державних адміністрацій.

Як показує світовий досвід державного управління, блокування розвитку системи управління та місцевого самоврядування виникає саме внаслідок централізації влади. Натомість розвиток місцевого самоврядування на основі децентралізації є більш ефективним, економічно доцільним та сприяє посиленню взаємодії між владою і суспільством.

Ще однією проблемою адміністративно-територіального устрою України є постійне зниження якості основних соціально-економічних послуг, що надаються територіальним громадам. На практиці це твердження проявляється у тому, що чим далі громада розташована від адміністративного центру (району, міста, області) тим гіршою є якість надання освітніх та медичних послуг, соціального забезпечення, інфраструктури, транспортного сполучення, тощо. Внаслідок зменшення кількості сільських або скорочення районних рад більшість населених пунктів, особливо у сільській місцевості взагалі ризикують опинитися за «межею цивілізації».

Інша сторона питання полягає у тому, що саме місцева територіальна громада знає про найбільш актуальні проблеми на місцях, але немає повноважень та необхідних ресурсів для їх самостійного вирішення. Внаслідок цього, майже всі важливі функції делегуються державним адміністраціям, що створює загальновідомі бюрократичні перешкоди у доступі громадян до влади та унеможливлює орієнтацією місцевої політики на задоволення потреб громади та кожного її мешканця. Саме тому одне з ключових завдань адміністративного реформування – це наближення влади до громадян.

Проведення адміністративно-територіальної реформи допоможе значно оптимізувати розподілення та використання бюджетних коштів при реалізації регіональної бюджетної політики. Наразі того фінансування, яке отримують органи державної влади і органи місцевого самоврядування, ледве вистачає на часткову реалізацію проектів районного та міського масштабу не кажучи вже про можливість реалізації проектів обласного рівня. Фактичне роздрібнення та розкрадання бюджетних коштів робить фінансово неспроможними переважну більшість місцевих рад, що автоматично послаблює і можливості органів місцевого самоврядування, щодо реалізації бюджетної, соціально-економічної, культурної чи екологічної політики. Ефективна реалізація середньострокових регіональних програм можлива лише після проведення оптимізації територіального устрою: укрупнення районів, міст, областей з розвитком відповідної інфраструктури та підвищенням якості послуг.

Таким чином, для якісного виконання двох ключових завдань реформи: оптимізації адміністративно-територіального устрою України та розширення повноважень місцевого самоврядування, сама реформа повинна проходити у декілька етапів та поділятися на два ключові напрямки: підготовку до територіальних змін та перегляд взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

У нашому випадку, необхідним кроком є прийняття закону «Про територіальний устрій України» в якому буде передбачено створення трирівневої системи територіального поділу держави на області, райони та округи з прийняттям відповідних законів, що будуть регулювати їхню роботу «Про самоврядування обласних рад», «Про самоврядування районів і міст» та «Про самоврядування округів». Всі населені пункти будуть розподілятися на села, селища, міста (з різними статусами) відповідно до рівнів адміністративно-територіальних одиниць: округи, райони (волості) та області.

Але проведенню будь-яких територіальних змін має передувати законодавче розширення повноважень місцевого самоврядування, коли населення територіальних громад самостійно усвідомить вигоду від подібного об’єднання чи укрупнення. Насамперед, це стосується підвищення якості надання послуг, можливості спільними зусиллями реалізувати проекти з будівництва нових доріг та об’єктів інфраструктури, заміни зношених комунікацій, покращити транспортне сполучення, створити нові робочі місця, реалізувати екологічні програми, тощо. Наділити органи місцевого самоврядування відповідними повноваженнями зможе лише новий закон «Про місцеве самоврядування».

У цьому законопроекті, можна взагалі, запропонувати ліквідувати місцеві державні адміністрації у районах і містах, та відповідно до основних положень Європейської хартії міст, делегувати їхні повноваження представницьким органам місцевого самоврядування – Радам. Єдиними органами виконавчої влади на місцях будуть залишатися обласні державні адміністрації з повноваженнями щодо забезпечення виконання нормативно-правових актів Уряду України, щодо формування бюджету, економічного розвитку областей та реалізацію цільових регіональних програм.

Аргументом на користь подібного рішення, є той факт, що державні адміністрації не можуть в повній мірі відобразити інтереси місцевих громад, оскільки насамперед, мають забезпечувати виконання державних рішень, навіть якщо вони кардинально суперечать рішенням або волі органам місцевого самоврядування. В свою чергу, представництва обласних Рад цілком достатньо для того, щоб здійснювати державний контроль на відповідність рішень органів місцевого самоврядування Конституції України, а також іншим нормативно-правовим актам.

Територіальний розподіл держави буде відбуватися не лише на основі показників економічної доцільності чи чисельності населення певної території, а насамперед, на принципах повсюдності місцевого самоврядування, коли кожна територіальна громада зможе висувати на виборні посади своїх представників, що зможуть забезпечити поступове покращення рівня основних соціальних послуг починаючи з найменшого рівня: створити сприятливі умови для залучення інвестицій, реалізувати проекти з енергозбереження, альтернативної енергетики, охорони навколишнього середовища, медичного забезпечення, освіти і науки, спорту та здорового способу життя.

Вибори до органів місцевого самоврядування повинні відбуватися за мажоритарною системою відносної більшості. Жодних партійних списків. Саме така система сприятиме наближеною влади та представників місцевого самоврядування до реальних проблем громади, унеможливить прояви партократії, а приведе до влади людей, які знають шляхи вирішення завдань своїх виборців. За органами місцевого самоврядування закріплюватиметься певний перелік доручень, які має виконувати цей орган в залежності від своєї компетенції: нижчої (округ), середньої (район) та вищої (область).

У разі неякісного виконання завдань, зловживання службовим становищем чи проявами корупційних дій, кожна територіальна громада матиме законодавче право відкликати свого представника з займаної посади шляхом висловлення недовіри більше 50% мешканців території від якої він був обраний.

Внаслідок якісного проведення адміністративно-територіальної реформи цілком реально усунути причини, що наразі штучно стримують подальший розвиток самоврядування в Україні: провести децентралізацію влади через розширення повноважень місцевого самоврядування, надання найбільшої самостійності тим органам, які найближче знаходяться до проблем громади та здатні ефективно їх вирішувати, забезпечення прозорості дотримання цільового використання коштів спрямованих на реалізацію місцевих та регіональних проектів і програм.

Поиск по сайту: