РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

На автомобільні дороги припадає 70% світової транспортної мережі. Довжина їх за 1970-1995 рр. збільшилась з 20 до 24 млн. км. Це забезпечило 80% світового пасажирообігу та понад 10% вантажообігу серед усіх видів транспорту. З 1950-х рр. основна частина пасажирообігу припадає саме на цей вид транспорту. Стан розвитку автомобільного транспорту у регіонах або окремих державах визначається розмірами парку автомобілів, протяжністю та станом автодорожної мережі, а також економічною можливістю й необхідністю у роботі автотранспорту.

Створено мережу автострад з великою кількістю смуг, спеціально збудованих для швидкісного сполучення. Відбувається об'єднання автодоріг окремих держав, що перетворює їх на міжрегіональні. Наприклад, перевезення між Західною і Східною Європою, між Західною Європою й Азією (через Босфор і Туреччину тощо) з можливим виходом у Південно-Східну Азію до Сінгапуру.

Для розвитку міжрегіональних транспортних перевезень особливе значення мають дальні швидкісні автомагістралі. Таких доріг у світі понад 1 млн. км. Прикладом є Панамериканська система автомагістралей довжиною 34 тис. км. Вона проходить із США до столиць та великих міст країн Південної Америки.

Швидкісні автодороги отримують розвиток в Євразії, де автошляхи через Туреччину простяглись до Близького Сходу, із Росії до прикордонних країн зарубіжної Азії. Проект автомагістралі від Берліну до Варшави та далі на Москву та Нижній Новгород уже став предметом фінансування.

Щоб досягти забезпеченості автодорогами рівня європейських країн, в Україні потрібно побудувати близько 200 тис. км доріг, в тому числі 60% у сільській місцевості. Світовий досвід свідчить, що саме під час економічних криз будівництво автодоріг може мати пріоритетне значення завдяки можливості створення нових робочих місць та високої ефективності капітальних вкладень.

Необхідним є створення швидкісних магістралей, що з'єднали б Західну Європу із країнами СНД. Інвестувати дорожнє будівництво потрібно у напрямках з півдня на північ по лінії Чернівці - Хмельницький - Шепетівкка для зв'язків України з Молдовою, Білоруссю, країнами Прибалтики, Польщею; а також по лінії через Черкаси та Суми для зв'язків із Росією. Потрібна реконструкція та благоустрій готелів, мотелів, будівництво нових додаткових пунктів автосервісу для автомобілів.

Про рівень автомобілізації світу свідчать і дані про стан автомобільного парку (кількість автомобілів взагалі та кількість автомобілів на кожну тисячу мешканців).

Світовий автопарк досяг 650 млн. автомобілів. Чотири п'ятих його зосереджено у США, Західній Європі та Японії, де автомобілями володіють 30-50% усіх мешканців, тоді як у країнах що розвиваються, лише 1% (Бразилія та Мексика по 6%).

На кінець XX ст. автопарк США складав приблизно 190 млн. автомобілів (у т. ч. 140 млн. легкових), Японії - 50 (ЗО), ФРН -30(28), Франції-27 (23).

В економічно розвинених країнах також спостерігаються великі розбіжності за рівнем автомобілізації. Про це свідчать дані: у США на тисячу мешканців припадає 600 автомобілів, ФРН - 480, Канаді-460, Швейцарії-400, Греції-150, Польщі-110.

Автомобільна промисловість є однією з найбільш монополізованих галузей світової індустрії. У 1996 р. чотири найбільші компанії на заводах на національних територіях та за кордоном виробляли 48% автомобілів світу ("Дженерал моторс" -14,3%, "Форд" - 12,6%, "Фольксваген" - 10,6%, "Тойота" - 10,3%). Друга за значенням група компаній - ще 29% ("Фіат" - 6,3%, "Пежо-Сітроєн-Тальбо" - 6,3%, "Ніссан" - 6,0%, "Хонда" - 5,4%, "Рено" -5,1%). Таким чином, 9 провідних автомобільних компаній контролювали 77% світового виробництва автомобілів. Ступінь монополізації обумовлює виключно гостру конкуренцію автомобільних фірм на світовому ринку.

Сформувались три головних ареали галузі: Азіатський із провідним значенням Японії, Північноамериканський з домінуванням США та Західноєвропейський з ФРН, Францією та Італією. На ці регіони у 1995 р. припадало 90% випуску автомобілів у світі. Десять держав виробляють 86% усіх автомобілів у світі.

У Західній Європі парк автомобілів складає 175 млн. (85% легкові автомобілі). У перевезеннях пасажирів частка автоперевезень сягає 80%. Регіон Східна і Центральна Європа за рівнем розвитку шляхової мережі поступається Західній Європі.

Значно розширилась мережа європейських швидкісних автомагістралей (близько 30 тис. км). Міжнародне значення мають маршрути Лондон - Франкфурт-на-Майні - Відень - Белград -Стамбул, Лісабон - Париж - Стокгольм. Зростає значення широтних автомагістралей Москва - Мінськ - Варшава - Берлін. Будуються ділянки меридіональної швидкісної автостради Північ - Південь (1982 р.) довжиною 10 тис. км від берегів Балтики до Егейського моря і протоки Босфор (Гданськ - Варшава - Будапешт - Белград -Софія - Стамбул з відокремленням до м. Салоніки (Греція). Ця трансєвропейська магістраль має обслуговувати, у першу чергу, туристичні потоки. Туристи з країн Скандинавії на поромах переправляються у Гданськ. Далі на автомобілях через країни Східної Європи дістаються Афін чи Стамбула. У Стамбулі через два мости через Босфор потік автомашин попадає до середземноморських курортів Туреччини. Події останніх років у Східній Європі, включаючи обстановку у колишній Югославії, вплинули на корегування термінів здійснення цього проекту.

Німеччина має одну з найкращих систем швидкісних магістралей (автобанів), протяжністю близько 11 тис. км. Автомобілі рухаються по них із середньою швидкістю 110 км/год. В Італії більшість автомобільних магістралей дублюють залізниці.

Найдовшою є так звана "Автострада Сонця" (Мілан - Рим -Неаполь).

Ще одна загальноєвропейська транспортна проблема полягає у розвитку "транспортних коридорів". У поняття "транспортний коридор" входять: наземні і водні транспортні магістралі з комплексом інфраструктури, що включає допоміжні споруди і під'їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, обладнання для керування рухом та інші об'єкти, що забезпечують перевезення вантажів та пасажирів.

Надзвичайно важливим для розвитку транспортної мережі в Європейському регіоні є будівництво тунелів. Гірська система Альп довгий час була важкою перепоною на шляхах із Північної до Південної Європи. Використовували перевали Бреннерський (1374 м), Сен-Готардський (2108 м), Великий Сен-Бернар (1900 м). Будівництво тунелів в Альпах розпочалось наприкінці XIX ст. і продовжується дотепер.

У XIX ст. - на початку XX ст. перші тунелі в Альпах дозволили відкрити рух між Німеччиною та Італією (Сен-Готард, Арльберг, Тауерн), Францією та Італією (Сімплон, Летчберг). Тоді ж було відкрито залізничний шлях через Бреннерський перевал на кордоні Австрії та Італії.

У 1960-х рр. почали споруджуватися автодорожні тунелі в Альпах на кордоні Франції та Італії (Сен-Готард, Сан-Бернардіно, Фельбертауерн). Сен-Готард вважається одним з найбільших автодорожних тунелів, щогодини через нього проходить до 2 тис. автомобілів. Нові автомобільні Альпійські тунелі, що використовуються для пасажирських та вантажних перевезень, значно покращили ситуацію на трансальпійських маршрутах.

Високим рівнем вирізняється транспортна мережа країн Північної Америки - США та Канади. Найбільший у світі парк автомобілів належить США близько - 150 млн. легкових автомобілів. У Канаді приблизно 15 млн. автомобілів. На США припадає 25% всієї автомобільної мережі світу. Прикладом будівництва автомагістралей великих масштабів є американська система швидкісних автострад - хайвеїв, довжиною майже 70 тис. км. Спорудження хайвеїв було затверджено Конгресом США у 1958 р. Ця система сполучає міста з населенням понад 50 тис. чол, на неї припадає 20% усіх автомобільних перевезень у США. Хайвєй являє собою багатосмугові магістралі з роздільним рухом і перехрещеннями на різних рівнях. У 1962 р. у Канаді була створена система Трансканадський хайвей, що сприяла розвитку системи міжрегіональних автомагістралей.

Велике значення для автомобільних перевезень туристів у регіоні має:

- Аляскінське шосе, що з'єднує основну територію США з Аляскою, перетинаючи західну Канаду з півдня на північ;

- шосе "Маккензі";

- дороги, побудовані за програмою "Дороги до ресурсів".

У Мексиці побудована унікальна шестиколійна швидкісна автострада "Ауопіста дель Сол" протяжністю 350 км. За три години можна дістатися з Мехіко до провідного центру рекреації на узбережжі - Акапулько. Взагалі в країнах Латинської Америки низький рівень розвитку автотранспортної мережі є однією з головних перепон на шляху економічного розвитку регіону. Автотранспорт є головним видом сухопутного транспорту в усіх країнах регіону. Загальна протяжність шосейних доріг - 2,5 млн. км, з них 550 тис. з твердим покриттям. Майже незаселений простір внутрішніх областей та крайнього півдня не має сучасних доріг. Автодорожна мережа складається, в основному, з фунтових доріг і лише 30% мережі має тверде покриття. Цей показник значно менший, ніж у країнах Азії (55%), але значно вищий, ніж в Африці (20%).

Азіатська швидкісна дорога з 1970-х рр. пов'язує Європу з Індією. Планується її продовження до Сінгапуру.

Частково побудована швидкісна Транссахарська дорога. Уже здано до експлуатації ділянку 3,3 тис. км від м. Алжир (Алжир) до м. Лагоса (Нігерія). Половина маршруту проходить через пустелю. Будівництво автодоріг стимулює розвиток інфраструктури: заправки, мотелі, парки для трейлерів тощо.

Країни Африки, Азії, Південної Америки відстають за кількістю автомобілів та протяжністю доріг з твердим покриттям від розвинених країн, але і в них автомобільний транспорт має домінуюче значення. Великою перешкодою для подальшого розвитку автомобільного транспорту є відсутність сучасних доріг і висока вартість їх будівництва. В останні роки великої уваги надають будівництву міжнародних трас (автобанів). В Америці прискорюється робота над проектом Панамериканської дороги, що з'єднає Канаду з Аргентиною та Чилі. Інтенсивно здійснюється будівництво Трансамазонських доріг, що перетнуть території Бразилії, Перу, Колумбії, Венесуели та інших країн. В Африці збудована асфальтна дорога через Сахару, що з'єднує Алжир із країнами Гвінейської затоки.

Поиск по сайту: