Керамічні матеріали та вироби

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра архітектурних конструкцій

Реферат на тему:

«Визначення виду кераміки та скла і виробів на їх основі»

Виконав:

студент групи АР-101

Соколик Володимир

Перевірив:

Бродський М.О.

ЛЬВІВ 2012

Керамічні матеріали, скло та вироби із скла

Керамічні матеріали та вироби.

До будівельної кераміки належать штучні кам’яні матеріали, які виготов-

ляють шляхом спікання мінеральних сировинних сумішей, головним компо-

нентом котрих є глини.

Це найстародавніші з усіх штучних камяних матеріалів. Вік керамічної цегли становить понад 5000 років.

Висока довговічність, порівняна простота виготовлення керамічних матеріалів висунули їх на одне з перших місць серед інших будівельних матеріалів. Випуск керамічної цегли становить майже половину обсягу виробництва всіх стінових матеріалів. Керамічні облицювальні плити й досі лишаються основними матеріалами для опорядження санітарних вузлів та багатьох інших приміщень. Не втратили свого значення й керамічні матеріали для зовнішнього облицювання будівель. Висока міцність, універсальність властивостей і широкий асортимент дають змогу використовувати керамічні вироби у найрізноманітніших конструкціях будівель і споруд: для стін, для мереж каналізації, як легкі пористі заповнювачі для залізобетонних виробів тощо.

За призначенням керамічні матеріали й вироби поділяють на такі види: стінові – цегла звичайна, цегла й каміння порожнисті й пористі, крупні блоки й панелі з цегли та каміння; для зовнішнього облицювання – цегла й каміння керамічні лицьові, кераміка килимова, плитки керамічні фасадні; для внутрішнього облицювання – плитки й плити для стін і підлог; покрівельні – черепиця; труби – дренажні й каналізаційні; заповнювачі для легких бетонів – керамзит, аглопорит; санітарно – технічні вироби – умивальні столи, ванни; дорожня цегла; кислототривкі вироби – цегла, плитки, труби; вогнетривкі матеріали.

Г л и н и – це тонкоуламкові осадові гірські породи різного хіміко-

мінералогічного складу, котрі здатні з водою утворювати пластичне тісто, яке

після випалу набуває міцності каменя. Пластичність та інші основні власти-

вості глин обумовлені присутністю в них глинистих мінералів – тонкозернис-

тих гідроалюмосилікатів з характерною шаруватою структурою. Крім основ-

них мінералів, глини містять також домішки, які суттєво впливають на їх

властивості. Частіше це кварц, польові шпати, гіпс, доломіт тощо.

Для виробництва будівельної кераміки застосовують звичайні глини й су-

глинки, які містять відповідно 30...40 та 10...30% глинистої речовини. Крім

глин у сировинні суміші вводять опіснюючі, вигоряючі добавки, плавні та

інші. Опіснюючі добавки (пісок, зола, шлак) знищують пластичність глин і

зменшують небезпеку тріщиноутворення при сушінні, вигоряючі (тирса,

кам’яне вугілля та інші продукти, що містять паливо) – поліпшують умови

випалу, зменшують середню густину та сприяють підвищенню якості виробу.

Основні виробничі процеси технології кераміки є загальними для всіх ви-

робів. Такими процесами є видобування глини і підготовка сировини, приго-

тування керамічної маси, формування виробів, їх сушіння й випал. Глиниста

сировина розробляється у спеціальних кар’єрах багатоківшевими екскавато-

рами та іншими засобами механізації. Підготовка сировинних матеріалів

включає їх подрібнення, а при необхідності збагачення, сушіння тощо.

Для найбільш розповсюдженого пластичного способу виробництва кера-

мічна маса має вологість 18...23%. Вироби формують на стрічкових пресах, в

яких маса ущільнюється шнековим механізмом і виходить із мундштука у

вигляді стрічки певного перерізу, котра розрізається на окремі вироби зада-

них розмірів: цегла, труби тощо.

При напівсухому способі вихідні компоненти попередньо висушують, і

керамічна маса набуває порошкоподібного стану з вологістю 8...12%. Вироби

із порошків формують на пресах при високому тиску – 10...30 МПа.

Для лиття складних тонкостінних виробів застосовують керамічну масу у

вигляді суспензії – шлікеру. Сушать керамічні вироби в сушарках різних

конструкцій, для котрих підбирають оптимальний режим, який забезпечує

мінімальну кількість браку продукції.

Властивості штучного каменю кераміка набуває після випалювання при

900...1200оС. При випалюванні утворюються нові силікатні сполуки, сиро-

винна суміш частково оплавляється та спікається. Вироби масового викорис-

тання випалюють у тунельних печах, які являють собою теплові агрегати не перервної дії у формі тунелю, в середині якого прокладені рейкові колії, по

яких пересуваються вагонетки з виробами.

За призначенням керамічні вироби поділяють на стінові – цеглу, керамічні

камені, панелі, лицювальні – лицева цегла, плитки для фасадів і внутрішньо-

го лицювання, покрівельні – черепиця; для доріг і підлог – клінкерна цегла,

плитка; санітарно-будівельні-ванни, умивальники тощо; для підземних кому-

нікацій – каналізаційні та дренажні труби; теплоізоляційні – діатомітові, ша-

мотні та інші легковагові вироби; легкі заповнювачі для бетонів – керамзит,

аглопорит.

С т і н о в і т а о б л и ц ю в а л ь н і в и р о б и. До цієї групи належать керамічна цегла, керамічні камені та плити. Розрізняють звичайну кера-

мічну цеглу – для кладки стін та інших частин будівель, лицеву цеглу – для

зовнішнього облицювання і цеглу спеціального призначення – для кладки

заводських труб, каналізаційних споруд та інших. Цегла має форму прямоку-

тного паралелепіпеда і розміри: 250×120×65 (одинарна) або 250×120×88 мм

(потовщена). Для керамічної цегли встановлені наступні марки з міцності: 75,

100, 125, 200, 250, 300. Марка відповідає допустимій міцності при стисканні.

Крім того, кожній марці цегли повинно відповідати певне значення границі

міцності на згинання (від 1,8 для марки 75 до 4,4 МПа для марки 300). Водо-

поглинання цегли марок вище 150 повинно складати не менш 6% від маси,

для інших марок – не менш 8%. Марки з морозостійкості цегли призначають-

ся наступні: 15, 25, 35, 50.

Значний економічний ефект дає перехід на випуск пористих та порожнис-

тих керамічних виробів натомість суцільної цегли. При виробництві такої

кераміки зменшуються витрати сировини і палива, зростає продуктивність

сушарок і печей, знижуються транспортні витрати. Оскільки полегшені кера-

мічні вироби мають низьку теплопровідність, зменшується товщина стін, по-

легшуються фундаменти. Виробництво полегшених керамічних виробів пот-

ребує, однак, більш пластичних глин і більш ретельної переробки сировини.

Індустріалізація стінової кераміки вирішується шляхом виготовлення у

заводських умовах із цегли і каменю панелей, застосування котрих для зов-

нішніх стін дозволяє зменшити витрати матеріалів, знизити масу стін та кош-

ти на кладку.

У будівництві найбільш розповсюджені наступні фасадні матеріали: ли-

цева цегла та семи- або дев’ятищілинні камені розміром 250×120×138; мозаї-

чні плити розмірами 20×20; 50×50 мм та ін.; плитка типу “кабанчик” розмі-

ром 120×65 мм і плитка розміром 145×250 мм. Деякі види фасадних кераміч-

них виробів глазурують для захисту від впливу зовнішнього середовища.

Для підлог застосовують плитки із щільної кераміки з водопоглиненням

не більш 4% і втратою маси при стиранні не більш 0,1 г/см2 (метлахська пли-

тка). Вони мають різні форми і розміри, гладку та негладку поверхню, бува-

ють одно- та багатокольоровими. Їх виготовляють із пластичних тугоплавких

глин.

У шляховому будівництві, також для лицювання гідротехнічних споруд,

каналізаційних колекторів та інших споруд застосовують цеглу або плити

(клінкерні плити) з високою міцністю при стисканні (50...100 МПа), морозос-

тійкістю 30...100 циклів, водопоглинанням 2...6% і опором стиранню 14...18

г/см2.

Поиск по сайту: