Iндська цивiлiзацiя

Першi захiдки пам"ятникiв Iндської цивiлiзацiї стосуються ще середини ХIХ ст., коли англiйський генерал А.Каннiнгем знайшов печатку з написом, зробленим невiдомими знаками. Однак науковi розкопки почались лише у 20-х рр. ХХ ст. Iндiйськими археологами Р.Сахнi та Р.Д.Банерджi були вiдкритi стародавнi мiста на мiсцi сучасних поселень Мохенджо-Даро i Хараппа, часто всю цю археологiчну культуру називають Хараппською. Найбiльш значними розкопками у 20-30-х рр. ХХ ст. керував Дж.Маршалл. На сьогоднi пам"ятники Iндської цивiлiзацiї знайдено бiльше нiж в 200 пунктах. Сам же термiн " Iндська цивiлiзацiя" є досить умовним, оскiльки територiя поширення цiєї культури значно бiльша за долину Iнду. Хоча для рiзних зон i окремих центрiв Хараппської культури датування частково не спiвпадають, однак в цiлому її можна визначити хронологiчно в межах коло 2500 / 2300/ - 1800 /01700/ рр. до н.е. Пiзньохараппський перiод в окремих районах тривав значно довше.

За пiдрахунками вчених Iндська цивiлiзацiя займала площу в чотири рази бiльшу за Шумер. її поселення знайдено на величезнiй територiї, яка простягається зi сходу на захiд бiльш нiж на 1600 км., i з пiвночi на пiвдень бiльш нiж на 1100 км.

Досить складним є питання про походження Хараппської цивiлiзацiї. Висловлювались рiзнi точки зору: про шумерiйську чи iндоарiйську її основу, про те, що попереднiх слiдiв розвитку її немаї i про її мiсцеве походження. На сьогоднi вiдкрито ряд поселень, якi визначаються вченими як дохараппськi / XXVII ст. до н.е./. З одного боку цi дохараппськi пам"ятники мають дещо спiльне з розвинутою Хараппою, з iншого- прослiдковується їх зв"язок з Афганiстаном, Белуджистаном i навiть Еламом та Шумером. Ймовiрно поширення Iндської цивiлiзацiї йшло з якогось центру чи центрiв, де найранiше склалась мiська культура. Просування носiїв цiєї культури вiдбувалось з пiвночi на пiвдень i з заходу на схiд.

Про високий рiвень розвитку Хараппської культури свiдчить iснування великих мiст, чiткої системи планування й будiвництва. Найбiльшi мiста: Хараппа, Мохенджо-Даро, Калiбанган. Мохенджо-Даро займало площу 2,5 кв.км., з населенням до 100 тис. чол. Великi мiста складались з

двох частин- цитаделi i так званого " нижнього мiста". В цитаделi проживала, ймовiрно, мiська верхiвка, яка мала змогу в будь-який момент обмежити свої контакти з рештою населення, перекривши нечисельнi входи в цитадель. Ширина головних вулиць " нижнього мiста" могла досягати 10 м. Вони перетинались пiд прямим кутом з дрiбнiшими вулицями, iнколи дуже вузькими. Фасади будинкiв вирiвнянi в одну лiнiю, а на перехрестях їх кути заокругленi, щоб не заважати вуличному руху, в якому, ймовiрно, брав участь i колiсний транспорт.

Основним будiвельним матерiалом була обпалена цегла, з якої споруджували будинки навiть на три поверхи. Свiже повiтря поступало в жилi примiщення через вузькi отвори у верхнiй частинi стiн, вiкон не було. Система каналiзацiї була найдосконалiшою на всьому стародавньому Сходi. Iснували спецiальнi вiдстiйники, в яких збиралась брудна вода, а потiм системою пiдземних каналiв, збудованих з цегли i зверху покритих цеглою та кам"яними плитами, вона вiдводилась за межi мiста. Слiд зазначити, що в тих частинах мiста де жили бiдняки, каналiзацiї не було. Тут брудна вода з будинку стiкала в посудину, що була врита в землю i мала отвiр знизу.

Основою землеробства було вирощування пшеницi / двох сортiв/, ячменю, гороху, динь. В бiльш вологих районах вирощували рис. З технiчних культур вирощували бавовну- це найбiльш раннiй випадок в iсторiї.Урожай збирали двiчi на рiк, можливо використовували i штучне зрошення. Як домашнiх тварин тримали корiв, буйволiв, овець, кiз, свиней, ослiв i рiзнi види домашньої птицi. Коло 2000 р. до н.е. iндiйцi приручили слона. Використання слона було надзвичайно вигiдним, не зважаючи на труднощi пов"язанi з прирученням цiїї тварини. Адже слони живуть довго i за свої життя вони служили двом чи трьом поколiнням людей. Питання про використання коня є сьогоднi дискусiйним.

Високого розвитку в Iндськiй цивiлiзацiї досягло ремесло. Знаряддя виробництва та зброю виготовляли в основному з мiдi та бронзи. З бавовни виготовляли тканини, якi вивозили для продажу в iншi країни. Високого розвитку досягло гончарне виробництво. Для виробництва посуду користувались гончарним колом i обпалювальними печами. Для потреб будiвництва виробляли у великих кiлькостях цеглу, однакову за формою i розмiрами. Не зважаючи на те, що Iндiя була в той час вже у " бронзовому" вiцi, слiд зазначити, що для виготовлення найрiзноманiтнiших предметiв продовжували використовувати камiнь.

Важливе значення для економiки Iндської цивiлiзацiї мала торгiвля внутрiшня i зовнiшня. На всiй територiї долини Iнду i навiть в Белуджистанi знайдено велику кiлькiсть стандартних виробiв. Часто зустрiчаються гирi, виготовленi на основi своїрiдної вагової системи. Про iнтенсивну зовнiшню торгiвлю свiдчить широке використання у виробництвi сировини немiсцевого походження- мiдi, дорогоцiнного камiння та iн. Факти свiдчать про тiснi торговi зв"язки з Шумером. В мiстах Межирiччя знайдено багато хараппських речей: буси, кусок тканини з вiдтиском хараппської печатки, самi печатки, натомiсть в iндських мiстах знайдено печатки месопотамського типу. До речi, деякi з цих печаток з короткими написами просверленi. Можливо вони використовувались як амулети, а можливо це бiрки товарiв.

Питання про полiтичний устрiй Iндської цивiлiзацiї досить складне. Розкопки показують наявнiсть значної майнової нерiвностi. З огляду на самi мiста, їх розмiри, чiтке планування,, наявнiсть каналiзацiй, кам"яних стiн навколо мiст, корабельнi в Лотхалi- можна з певнiстю стверджувати про державну органiзацiю Хараппського суспiльства. Наявнiсть великих зерносховищ передбачаї iснування натуральної повинностi для частини населення. Чи являла Iндська цивiлiзацiя єдине державне утворення, чи там було два полiтичнi об”єднання з центрами в Мохенджо-Даро i Хараппа ми не знаємо. Однак iснування єдиної системи мiр i ваги, писемностi, подiбного планування мiст та iн. говорять, що такi варiанти могли мати мiсце. Разом з тим за вiдсутностi можливостi використати для дослiдження цього питання писемнi джерела, всi теорiї з цього приводу будуть базуватися на здогадах

Ми вже зазначали, що Хараппська цивiлiзацiя мала свою писемнiсть. Однак ця писемнiсть, як i мова, яку вона передавала, на сьогоднi є однiїю з найбiльших загадок стародавньої Iндiї. Хоча знайдено коло 3-х тис. написiв усi вони короткi i, не зважаючи на зусилля багатьох вчених, не вдається їх розшифрувати. Видiлено бiльше нiж 400 знакiв, встановлено напрямок письма- справа налiво. Самi написи дiйшли до нас на керамiцi, на металевих речах i на печатках, про якi ми вже згадували. Напевно написи робились i на iншому матерiалi, наприклад на пальмовому листi, однак цей матерiал не зберiгся. Опосередкованим доказом цього є знахiдка глиняної чорнильницi. Серед знахiдок предметiв культу переважають терракотовi / з обпаленої глини/ статуетки богинi-матерi. На однiй iз знайдених печаток зображено трилике божество, яке деякi вченi ототожнюють з богом Шiвою.

Питання про загибель Iндської цивiлiзацiї, як i питання про її походження є надзвичайно складним. Серед вчених тривалий час ведуться дискусiї про причини занепаду хараппських центрiв. Практично всi версiї базуються на археологiчних джерелах. Однiїю з перших була висунута гiпотеза про зруйнування Iндської цивiлiзацiї племенами iндоарiйцiв. Основним аргументом проти цiїї версiї є те, що занепад Хараппської культури i прихiд iндоарiїв у Iндiю не спiвпадають хронологiчно. Слiд

зазначити, що археологiчнi розкопки останнiх рокiв у Пенджабi свiдчать про безпосередню взаємодiю культури сiрої розписної керамiки, яка пов"язується з арiями i з"являється в ПiвнiчноСхiдному Пенджабi у ХII - ХI ст. до н.е., з пiзньохараппською культурою.

Крiм цiїї гiпотези висловлювались думки про соцiальнi потрясiння i мiжплемiннi роздори, стихiйнi лиха пов"язанi iз змiною клiмату, змiною русла Iнду, землетрусом. Дехто вважаї, що серйознi зрушення в хараппському суспiльствi пов"язанi з певною варваризацiїю культури, що настала у зв"язку з рiзким розширенням її кордонiв та включенням вiдсталих за рiвнем розвитку областей. В останнiй час антропологи, на основi аналiзу кiсткових решток прийшли до висновку, що причиною загибелi жителiв деяких населених пунктiв була малярiя.

Данi археологiї свiдчать про неодночаснiсть занепаду iндських мiстах для Мохенджо-Даро це XVIII ст. до не., а для Калiбангана-ХIII-ХII ст. до н.е. В деяких районах пiзньохараппська культура проiснувала до початку I тис. до н.е. Ймовiрно, загибель Iндської цивiлiзацiї була спричинена рядом факторiв, якi могли бути рiзними для рiзних центрiв Хараппської культури.

3. Iндiя у " ведiйський перiод".

Наступний перiод в iсторiї стародавньої Iндiї пов"язаний з приходом iндоарiйців- однiєї з груп

iндоєвропейських племен. Проникнення iндоарiйцiв у цей регiон почалось в серединi II тис. до н.е. їх просуваня йшло з пiвнiчного-заходу на пiвденний-схiд - iз сучасних Пенджабу i Раджастхана вздовж рiчок Джамни i Ганга. Як ми вже вказували, вченi пов"язують iндоарiйськi племена з археологiчною культурою сiрої розписної керамiки.

В процесi просування в Iндiю, iндоарiйськi племена зiткнулись з мiсцевим дравiдiйським, а далi на схiд - мундським населенням. У взаємодiї всiх цих чинникiв i утворилось те, що ми називаємо iндiйською культурою першого тисячолiття до н.е. Перiод кiнця II- перш. пол. I тис. до н.е. називають ведiйським, оскiльки основним джерелом для його вивчення до сих пiр є Веди- комплекс творiв стародавньої релiгiйної лiтератури. Веди складаються з 4-х частин / самхiт/ i пiзньоведiйської лiтератури. Найбiльш рання частина " Рiгведа" була створена арiями ще в дорозi у ХII - ХI ст. до н.е. Пiзнiше Веди були записанi новим письмом, що виникло на основi старих i нових традицiй- санскритом.

Населення ведiйської епохи займалось в основному скотарством i землеробством. Розвитку землеробства сприяла поява залiза, яке вiдоме в Пiвнiчнiй Iндiї вже у ХI ст. до н.е., хоча широке застосування його почалось пiзнiше. Тепер полегшується освоїння лiсових районiв долини Гангу. В " Махабхаратi" говориться про знищення лiсових хащ як про добру i корисну спаву. Грунт обробляли за допомогою дерев"яного плуга, однак користувалися i залiзною вкладкою, що дозволяло обробляти кам"янистий грунт. Для розпушення нрунту користувалися бороною, мотикою i киркою. Вирощували рис, ячмiнь, пшеницю, бобовi. Як вважають деякi вченi рис не був вiдомий арiям до їх приходу в Iндiю i лише тут вони познайомились з мистецтвом його вирощування.

Вже в Рiгведi засвiдчено велику увагу її творцiв до проблем штучного зрошення. Поряд змолитвами про послання дощу є свiдчення про "запертi води" та водочерпальнi колеса, звернення до священних рiк з проханням зволожити грунт пiд час розливу, щоб забезпечити родючiсть землi i дати людям добрий врожай. В Атхарваведi- частинi Вед, хронологiчно пiзнiшiй за Рiгведу,- згадується " вода, здобута копанням землi". Закони Ману забороняють вiдхиляти течiю вод, очевидно мова йде про незаконне користування водою, що проходила зрошувальними каналами.

Як ми зазначали, поряд iз землеробством велику роль в життi ведiйських племен вiдiгравало скотарство. У ведiйських текстах неодноразово знаходимо прохання до богiв надiлити людей коровами, можливо прагнення заволодiти худобою було основною причиною вiйськових сутичок мiж ведiйськими племенами. Можливо, вже у той час корова як тварина була якимсь чином освячена, оскiльки щодо неї вживається термiн "агхнья"- " той, хто не повинен бути вбитий". Крiм корiв розводили буйволiв, верблюдiв,кiз, ослiв, овець. На пiвнiчному-заходi Iндiї було поширене конярство. Щоб якимсь чином запобiгти викраданню худоби, її таврували.

В джерелах згадуються рiзнi професiї ремiсникiв: ювелiри, зброярi, ковалi та iн. В металургiї застосовували мiдь, залiзо, олово, свинець, виплавляли бронзу. У Ведах детально описуються колiсницi, якi виготовляли з дерева, з цього ж матерiалу будували житла. Виробляли шерстянi, рiдше льнянi тканини, а з VIII ст. до н.е. зустрiчаємо в текстах згадки про бавовну. Розвивалася внутрiшня та зовнiшня торгiвля, для якої використовували сухопутнi та воднi шляхи- рiчковi i морськi. З Iндiї вивозили на захiд цiнну деревину та ароматичнi речовини. Мiрилом вартостi були корови та найбiльш поширенi шийнi прикраси- " нiшка". Десь в кiнцi VIст. до н.е. для ведення торгових операцiй починають використовувати невеликi срiбнi бруски, на яких проставлялось тавро, що

пiдтверджувало їхню якiсть.

Предметом купiвлi i продажу стає земля. Перш за все власником земельної дiлянки можна було стати за правом першого займання, розчистивши її вiд лiсу. Земля успадковувалася, купувалася, дарувалася, хоча община якоюсь мiрою впливала на землевласника в цих питаннях. Все це стосувалося лише орної землi. Пасовища,ймовiрно, були в колективнiй власностi общини.

Звичайно в таких умовах не мiг не виникнути процес майнового розшарування. Яскравим свiдченням цього є поява особисто залежних людей, причому у одного власника могло бути до 100 рабiв. Первинне значення iндiйського термiну даса- " раб" було " ворог", " чужинець", що вказує на походження перших рабiв з вiйськовополонених. Згодом ситуацiя змiнюється, рабами стають i спiвплемiнники, однак ринку рабiв як ми його розумiємо, ймовiрно, не iснувало / хоча збiднiлi вiльнi продавали в рабство своїх дiтей, а власник мiг продати раба/. Тут слiд зазначити, що становище даса-" рабiв" залежало вiд того, чи входить кожен конкретний раб до системи варнового подiлу, чи нi. Ця система надзвичайно цiкава i важлива для розумiння всiх внутрiшнiх процесiв у iндiйському суспiльствi протягом тисячолiть його iсторiї. Даса, що потрапили в рабство за борги будучи членом якоїсь варни за рядом ознак вiдрiзнялись вiд власне рабiв. Навiть пiд час свого перебування в рабствi вони не втрачали своїї приналежностi до варни i ставали вiльними незалежно вiд волi пана, вiдшкодувавши свiй борг грошима чи роботою.

Питання про походження варн дуже складне. Ймовiрно, ця система почала формуватись з розкладом первiснообщинного ладу i розвитком суспiльної i майнової нерiвностi. Спершу сформувались три варни: брахмани- жерцi, кшатрiї- воїни, вiйськова знать та вайш”є- вiльнi общинники. Причому, цi три варни не були породженням ведiйської епохи, а iснували, мабуть, вже в iндоiранський перiод, до приходу iндоарiйцiв в Iндiю. В Рiгведi неодноразово згадуються цi три варни, а в Х частинi /мандалi/, що виникла дещо пiзнiше нiж попереднi, говориться про походження вже чотирьох варн вiд першолюдини Пурушi, з уст якого виникли брахмани, з рук- кшатрiї, з бедер- вайш”є i нарештi найнижча четверта варна- шудри, виникла з його ступень. В пiзньоведiйськiй лiтературi походження варн пов"язувалось з головним богом Брахмою.

Шудри були, мабуть, нащадками пiдкорених племен, а також чужинцiв, якi не були членами общини, i вiдповiдно не користувались пiдтримкою з її боку. Три вищi варни проходили в дитинствi обряд iнiцiацiї, що прирiвнювався до другого народження, i тому представники цих варн вважались " двiчiнародженими". Шудри ж, що не проходили цього обряду, зазнавали ряду обмежень в релiгiйному культi та суспiльному життi /зокрема їм було заборонено не лише самим читати, але навiть i слухати читання Вед, володiти землею та iн./.

Хоча становий подiл мав мiсце i в iнших суспiльствах стародавнього Сходу, однак в Iндiї вiн набув крайньої форми замкнутостi. В пiзньоведiйську епоху всерединi варн вже створюються дрiбнiшi замкненi професiйнi групи" джатi", якi ми позначаємо португальським термiном "каста" / порт. - " рiд", " якiсть"/.

Пiсля приходу в Iндiю ведiйськi племена жили родо-племiнними колективами / " ганами"/, якi з розвитком майнової та соцiальної нерiвностi перетворюються на державнi об”єднання, на чолi яких стояв колишнiй племiнний вождь, а тепер правитель державного утворення- "ганапатi". Органи племiнного управлiннярада старiйшин, збори племенi,- трансформуються в органи державної влади.

З поступовим посиленням влади правителя, який носив тепер титул "раджа", практика обрання його народними зборами замiнюється принципом спадкування, коли влада, як правило, переходить вiд батька до сина.

З"являються постiйнi державнi посади, чиновники для збору податку / "балi"/, який ранiше був добровiльним дарунком вождю племенi чи богу, i складав одну шосту частину врожаю.

Таким чином на сер. I тис. до н.е. в долинi Гангу вже складається ряд держав, слабшi з яких поступово переходять пiд контроль сильнiших. Найбiльш значними були, мабуть, Кошала / на територiї сучасного штату Уттар-Прадеш/ та Магадха / пiвдень суч. штату Бiхар/.

Поиск по сайту: