Перші державні утворення в Південно-Східній Азії та на Далекому Сході

Район Південно-Східної Азії складає півострів Індостан, південна частина нинішнього Китаю та прилеглі острови Тихого океану.Для Південно-Східної Азії характерним є пересічний рельєф, чергування великих гір, вкритих вологим тропічним лісом, де протікають невеликі але стрімкі гірські ріки, замарені рівнини. Висока температура та вологість, багатство рослинного світу привели до високої ролі збиральництва і порівняно невисокої - мисливства та скотарства. В цьому регіоні знайдено одне з самих давніх поселень людей, які перейшли вже в мезоліті (VIII тис.до н.е.) від економіки споживання до виробничих господарських форм землеробства (вирощування бобових та бахчових рислон). В неоліті склався тип господарства по вирощуванню риса. Якщо говорити про територію, то цей район утворений районами річок Сіцзян та Янцзи з правими притоками, періферійною територією була долина Гангу, де по сьогоднішній день живуть споріднені мон-кхмерам народи. Мони та кхмери (основне населення континентальною Південно-Східної Азії відносились до аустроазіатської мовної сім”ї. На островах проживали аустронезійці (малайці, яванці та інші). Разом жителів цього району називають аустричними народами.

Найбільш розвиненими у цивілізаційному відношенню були аустроазіатські облаті рівнин Південного Індостану, де вже в ІІІ тис. до н.е., населення самостійно перейшло до виготовлення знарядь з міді, а невздовзі - з бронзи. Цей центр металургіїх вплинув на західну періферію і на бесейн ріки Хуанхе. Але в ІІ тис. до н.е. темпи економічного розвитку цього району стали відставати від сусідніх районів. Справа в тому, що складний режим річок цього району ускладнював створення великих іригаційних систем. Довгий час основною господарською ланкою суспільства лишались невеликі сілські общиги у яких не було стимулів до об”єднання. Вони займались переважно вирощуванням рису.

В археології з 1930-х рр. вивчається активно матеріальна та духовна культура доби бронзи. Передусім це Донгшонська цивілізація. Її розкопки провадились в Тайланді та в Кампучії (роботи Ле Ван Лана, Фам Ван Кіня, Нгуен Ліня). Спочатку безплідні пошуки викликали у вчених думку про перспективність знахідки тут слідів цивілізації. Але знахідки 60-х років у Північному В”єтнамі довели про існування вже на початку І тис. до н.е. в низових районах Червоної ріки в племені дакв”єтів високої землеробської традиції орного типу. Саме тут з”являються перші великі поселення, а згодом і держави. А духовній культурі донгшонців переважало шанування духів предків, яке поступово набувало рис релігії. На відміну від інших країн Сходу тут не існували культів сил природи, протиставлення земних та небесних богів. У лакв”єтів була сферична, або концентрична модель всесвіту, в якій певним уколам відповідали люди, тварини, птиці. У центрі сфери знаходилась зірка з канонізованим числом променів. Саме лакв”єти створили в регіоні першу релігійну систему. Досі не з”ясовані причини занепаду цієї високої цивілізації регіону. Тут можна лише провадити паралель з Хараппою, або посилатись на військові контакти з сусідами.

Але донгшонські культурні відкриття дали поштовх розвитку сусідніх регіонів. Ми спостерігаємо у VI-IV ст. до н.е. розповсюдження донгшонських традицій у бік Малаккського півострову, Індонезії а також уверх по Червонії річці. Досить цікаво, що це не було переселення, а передача розвиненої релігійно-культурної традиції. Напевно тому занепад Донгшону відбувся після розповсюдження в цьому районі в І ст.н.е. нової релігійної системи - буддизму.

Серед держав, які виросли на донгшонському підгрунтті слід виділити чотири группи: держави Північно-Східного Індокитаю і північного узбережжя Південно-Китайського моря; держави Південного Індокитаю; держави давніх індонезійців на Малаккському півострові та архипелазі та держави центральної частини району, заселені таімовними та бірманомовними народами.

З держав першої группи можна виділити держави з китайською традицією, зокрема царство Юе (В”єт), яке виникло біля VII ст. до н.е. в нижній течії ріки Янцзи. Основним заняттям в цьому районі було поливне землеробство. У IV-ІІІ ст. до н.е. на іншій території від дельти Янцзи до дельти Хонгха виникло ще ряд держав:Ванланг (потім Аулак), і далі на схід Тейау, Намв”єт. Найбільш розвиненими були Аулак та Намв”єт (в нижній течії Сіцзяну). Правлячі кола цих держав складались з представників родової знаті. Були і рядові общинники, і раби. Основу економіки було вирощування рису з застосуванням залізних знарядь праці. На чолі держави стояли правителі (“вионгі”).Цю державу створили лакв”єти.В основі держав лежала самобутня культура, заснована на грунті розвиненого культу предків, духів землі, шанування крокодила-дракона ленеки. У 221-214 рр. до н.е. Аулак, Тейау і Намв”єт вели війни з китайською державою Цінь, в ході яких Аулак відстояв незалежність і навіть приєднав до себе Тейау. Намв”жєт був на декілька років захоплений китайськими військами, але в 207 р. до н.е. він відновив незалежність і об”єднався з Аулаком.

У ІІ ст. до н.е. це було одне з найсильніших державних утворень у Східній та Південно-Східній Азії, яке поступалось лише державі Хань. Вионг Намв”єта-Аулака навіть оголосив себе рівним ханському імператору. Самі ханьці вважали лакв”єтів противниками рівними сюнну. Тільки в 111 р. до н.е. їм вдалось встановити контроль, але управляти країною доручили місцевій знаті використовуючи принцип: “нехай варвари управляють варварами”. У 40-44 рр. до н.е. під впливом прагнення китайського імператора асимілювати в”єтськ е населення вибухноло повстання Двох сестер (сестри Чинг). Ламв”єти скинули хнанське іго і відновили державу Аулак. Але ханьці прдовжили наступ і відновили політичний контроль над районом. Тривалі військові конфлікти І-ІІ ст. привели до необхзідності змінити політику асиміляції на традиційне управління з використанням місцеаої знаті, яка китіїзувалась. Багато китайських правителів навіть визнавали право цих правителів на самоуправління В І-V cт. н.е. тут став розповсюджуватись буддизм. Практично ця релігія стала пануючою релігію у всіх в”єтів.

Іншу групу складали держави в”єтів у гірських районах - Д”єн та Елан (ІІІ-ІІ ст. до н.е.). Тут головну роль в економіці відігравало не землеробство, а скотарство Саме з Д”єна походять перші пам”ятки місцевої писемності, які відрізнялись від китайської ієрогліфіки.

На рубежі нашої ери іншим районом виникнення державності стала Індонезія та райони Південного Індокитаю (великі річкові долини). Перехід до заліза зумовив рішучі зміни в економіці, а контакти з народами Південної Індії стимулювали розвиток культурних традицій. Це були держави Бапном (Фунань), Шрікшетра (Тарекітара), невеликі монкські держави в Суваннабхумі (Південна бірма) і на Тайо-Прайе (Менам), малайські держави півострова та Архіпелагу, ранні яванські держави.

Як правилу в цих державах переважало вирощування рису. а господарське життя зосереджувалось навколо столиці. Всі держави вели морську торгівлю. Правителі держави мали право верховної власності на всю землю, але в деяких з них вона поєднувалась з володіннями храмів та спадковими землеволодіннями аристократів і умовними володіннями чиновників. Прошарок дрібних власників-общинників залежав від держави або від конкретного землевласника. Раби не відігравали вирішальної ролі у виробництві, але приймпали участь в землеробській праці.

В цих державах зафіксоване особливе положення жрецтва. Але воно було підпорядковане монарху. Злиття місцевих аграрних культів, індуїзму (або буддизму) і культу предків привело до присвоєння праваителями певних релігійних функцій. Основною доходною частиною бюджету була рентпа-податок на користь держави, або з згоди правителя на користь представників вищої аристократії.

Бвльшість монкських і кхмерських держав виникло у І ст. до н.е. Всі вони контактували між собою і періодично складали об”єднання. Самим крупним державним утворенням була імперія Бапном (Фунань). ЇЇ територія охоплювала весь рівнинний Південний Індокитай.

Бапном виник у перших століттях нашої ери. Після періоду “збирання земель”, який завершився на рубежі ІІ-ІІІ ст.н.е., давньокхмерські правителі перейшли до завойовницьких війн. Найбільш відомим з них був Фаншіман, який збудував флот і захопив ряд сусідніх держав і племен. Військова, морська та торгівельна могутність Бапнома зростала до сер. IV cт. Велось активне іригаційне та храмове будівництво, Основнимс релігіями в ці часи стали індуїзм та буддизм. Але в V - на поч. VІ cт. в середовищі давніх кхмерів посилились північні групм, які не приймали участі у торгівлі і були пов”язані лише з землеробством. Поступово вони підкорили приморські райони і імперія Бапном припинила своє існування.

В центрі В”єтнаму в IV cт. н.е. існувала держава Т”ямпа, яку створили народи індонезійської сім”ї мов. Вона була дуже подібна до в”єтських держав. Вона займалась морською торгівлею та грабунком сусідніх земель. Вона вела війни з ханьцями. Головним культом в Т”ямпі був культ Шіви- Бхадрешвари. Окрему группу держав складали об”єднання Ченлі (Камбуджі),монкська Двараваті (басейн Тяо-Прайї), ранньобірманська Шрікшетрі. З культурного середовища цих держав виділялось дві риси. По-перше влада монарха-бога а подруге ідеологія “широкого шляху” махаяни та містичного напрямку буддизму - ваджраяни.

В острівному світі в І-Vст. н.е. склались дві групи держав: західна (або малакська) та східна (яванська). Західна складалась з Суматранських держав, сенред яких йшов процес централізації під керівництвом народів рівнинної частини острова Суматра та невеликих державних утворень Малакського півострову. На останньому знаходились держава Ланкасука (ІІ ст.), Катаха та Тамбралінга. Вони займались торгівлею і активно контактували з індійським світом. Декілька інакше виглядали аграрні та яванські держави островів Ява та Калімантану. Найбільш відомими тут були держава Тарума на Заході Ява та держава Мулавармана (назва походить від імені правителя (IV-V cт.) Соціальна структура цих держав була подібна до Бапнома. Державна влада цих держав роздавала землі індуїстському жрецтву, для посилення ідеологічної підтримки своєї влади. Тут зафіксовано активний розвиток рабства.

Одже практично всі держави Південно-Східної Азії розвивались шляхом культурно-контактного типу цивілізацій. В одних ці контакти носили військовий характер, а вінших - торгівнльним, з елементами культурних запозичень.

Ше одним районом стародавніх цивілізацій був Корейський півострів. Цю територію, з прилеглими районами Маньжурії та півострова Ляодун в другій половині І тис. до н.е. була зхаселена предками стародавніх корейців. В VII ст. до н.е. вони перейшли до виготовлення бронзових знарядь праці, намітилась спеціалізація до вирощування проса, ячменя (на півночі) та рису (південь). В останні століття до нашої ери на грунті вдосконаленя землеробських традицій корейці перейшли до виготовлення залізних знарядь.

Перше державне утворення Чосон виникло в ІІІ ст. до н.е., в результаті внутрішніх процесів розвитку. Чосон займав область півострова Ляодун і північ сучасної Кореї. В І ст. до н.е. на території Північної Кореї угрупування племен привело до появи нового державного утворення Когуре (назва племені лідера союзу), ана півдні держав Сілла та Пекче (племена хан). З усіх цих держав енайбільш сильним було Когуре. Його правителі (вани) досить успішно протистояли експансії Ханської імперії і домоглись визнання незалежності.

Давньокорейське суспільство було поділено на прошарки: виділялась знать на чолі з монархом? відомі раби, якві поповнювались за рахунок війн та державних злочинців. Є ряд китайських джерел які зафіксували активну работоргівлю Когуре з імперією Хань Юридично вільним був середній прошарок суспільства “нижчі двори”, який був самим чисельним.

В І-ІІ столітті н.е. ван Когуре вже мав повну владу монарха і остаточно подолав залишки родових відносин. Спираючись на військово-служилу знать, поділену на 12 рангів, він здійснював свої управлінські функції. Військовий характер бюрократичного апарату пояснювався не тільки наяністю сусіда в особі Хань, але й тим, що правителі Когуре прагнули підкорити своїх південних сусідів Сіллу та Пекче. В цей період були видані закони, які зафіксували соціальний поділ суспільства і закріпили привілеї правлячого прошарку. Це законодавство було особливо жорстким по відношенню до злочинив проти державної власності.

В IV столітті після серії війн влада правителів Пекче розповсюдилась на південно-східну частину Корейського півострова, а в V cт. н.е. зміцніла в східній частині Сілла. Всі три держави вели війни проти імперії Хань, але основний тягар несло Когуре. Взагалі для цього району характерним був розвиток адмініситративно-бюрократичного типу цивілізацій.

Поиск по сайту: