Історія стародавньої Аравії

Доля Аравійського півострову склалась досить драматично з огляду на особливості його природньо-кліматичних умов. Знахідки ранньопалеолітичних культур свідчать про те, що Аравія входила в зону земель, з яких походили предки людини сучасного типу. Один з шляхів розселення цих предків проходив через Аравію, багату, річкову країну, з пишною рослинністю та стадами звірів. Але у ХХ тис. до н.е. почалася різка зміна клімату. У ХVІІІ-ХVII тис. склалась в районі Аравійського півострову зона посушливого клімату і не тільки тварини, але й люди залишили цю землю. Лише нап півдні біля узбережжя існували екологічні “схованки” де живріло життя. Аравійський півострів складає площу 3 млн. кв. км. Він омивається на сході водами Перської та оманської затоки (Індійський океан), на півдні - Аденською затокою та Аравійським морем, а на заході водами Червоного моря. Велмичезна площа зайнята пустелями (найбільша Руб-ель-Халі). Ріки в Аравії переважно пересихаючі “ваді” - тобто русла, які наповняються лише в період дощів. Природа не буває однозначно жорстокою. Тому вона подарувала Аравії світ прянощів та ароматичних рослин. Ладан, мірра, бальзам, алое, кориця, шафран - мають аравійське походження. В оточуючих Аравію морях видобували перли, червоні та чорні коралі, На території півострова зустрічається золото у вигляді піску та самородків, срібло, олово, свинець, залізні руди та мідь. Гірськи хребти на південому заході та південному соді багаті на мармур, онікс, драгоцінні камені. Була безумовно в достатній квлькості і сіль.

З VIII тис. в умовах нового, на цей раз сприятливої зміни клімату відбулось повторне заселення півострова. Спочатку його узбережної частини (Катар), а потім у VII-VI тис. до н.е. Центральної та Південної Аравії (підвенно-західна частина Руб-ель-Халі, Північний Йемен, Хадрамаут і т.п.). Не пізніше V тис. сюди прийшли носії культури Убейд, а потім і Культури Джемдет-Наср. В кінці ІІІ тис. до н.е. серед населення аравії з”явились семітські пленмена, які знали землеробство, мали навички в іригації та будівенльній справі. Це були племена сабеїв, мінеїв, катабанців і мідіанітян. В умовах Аравії ці племена селились окремими групами і створювали ізольовані центри заселення. В кінці ІІ тис до н.е. в них починають виникати державні утворення. Вони були своєрідними ізольованими князівствами (Саба, Маїн,Катабана, та Хадрамаут).Це був південь аравійських земель. Тому й народи цих держав називають “арабами”.

Основою життя в таких умовах могло бути тільки скотарство. Жителі вирощували коней, велику рогату худобу, курдючних овець. Але головним видом тварини в умовах місцевого клімату був верблюд. Він був практично, як своєрідна фабрика. Причому безвідходна. Його м”ясо та молоко йшло у їжу, з верблюжої вовни виготовляли тканини, з шкіри вироби. Навіть екскрименти використовувались в якості палива.. Дромедар, так правильно називали його породу, на відміну від середньоазійського верблюда, який мав два горби, мав один, але був значно витриваліший та швидко пересувався зі стадами худоби, яку треба було переганяти до гір. У вологий період кочовики відходили вглиб країни, де можна було знайти рослинність та русла “ваді” наповнювались водою. У квітні-травні люди йшли на весняні пасовища, де за допомогою своєрідних резервуаоів, колодязів та водоймищ затримувалась вода, і літом йшли до річок та узбережжя. Деякі з пержих держав називають в науці князівствами, наприклад Набатею. Першими, хто зустрівся з північними племенами Аравії були ассірійці. Саме ассірійці вперше назвали їх правителів “царями”, але правильніше було їх називати шейхами.. В 671 році Ашшурбанапал веде проти них війну і називає їх арабами.

В арабських племен склалась власна військова техніка. Воїни сідали на верблюдів: на кожного по два. Один - погонич, а другий або стріляв з луку, або діяв списом. Ми вже говорили, що вперше з арабами ассирійці зустрілись в битві при Каркарі (853 р. до н.е.). На державному рівні першою вступила в контакт з Ассирією держава Саба (Сабейська держава). У VIII cт. до н.е. саме арабські племена не дозволили Асархадону дійти до Єгипта. У 671 р. до н.е. Ашшурбанапал вів самі великі операції проти арабів тому, що вони завжди виступали на боці його противників вавілону та Єгипту. В цьому ж столітті Саба колонізує території сучасної Північно-Східної Ефіопії (тер. майбутнього Аксуму). А торгівельними операціями більш активно займались держави східного узбережжя. (Хадоамаут, Катабана). Зовнішня транзитна торгівля зосереджувалась в руках правителів Маїну, які контролювали шляхи. Саме тут починалась частина караванного шляху відомого під назвою “Шлях Благовоній”. Маїнці сворили караванні станції та колонії у Північно-Західній Аравії і подорожували до Єгипта,Сирії, Месопотамії, навіть до острова Делос.

У VII ст. до н.е. особливо посилюється держава Саба, але її політичну гегемонію поставили під сумнів інші держави. У VI-I ст. до н.е. між ними починається боротьба. Спочатку Маїн поглинає Сабу, потім Катабана посилюється, але її територіїї невдовзі ділять Саба та Хадрамаут. В кінці II ст. до н.е. виникає нове Хім”яритське царство з столицею в місті Зафар. Воно раніше входило у склад Катабани.Поки вони воюють Єгипет налагоджує торгівлю через свою территорію. Щорічно 100 греко-єгипетських кораблів відпливали туди, минаючи “Шлях благовоній”. З захопленням Єгиптом Риму положення ще більш загострюється. Тому почавшись, як боротьба за торгівельну монополію, війни арабських держав тепер відбуваються за право існування (тобто за пасовища, та гавані для мореплавства та рибальства).

Система політичного устрою цих держав можна показати на прикладі держави Саба. Вона складалась з 6 племен, з яких три вважались привілійованими, а три інших займали гірше положенння. Кожне плем”я поділялось на великі гілки, останні на дрібні, а ті ще на роди. Племена управлялись вождями-кабірами, що походили з знатних родів і утворювали раду. Три кращих племені на певний строк обирали урядових осіб, які виконували жрецькі обов”язки, пов”язані з культом верховного бога Астара. Вищими державними особами були муккаріби. Вони керували ополченням, і іноді ця посада ставала спадковою. Тоді муккаріб присвоював собі ім”я “малік” - цар. Так з родової організації виростала державна. Верховним органом Сабейської держави була рада старійшин, Вона виконувала сакральні, судовіта законодавчі функції. В раду входив муккаріб та представники всіх 6 племен, причому представники “гірших” племен мали половину голоса. Пізніше влада муккаріба посилюється і з”являється система територіального поділу.

Стародавні південноаравійські племена говорили на мовах окремої підгрупи “південноперіферійних” семітських мов і користувались особливим письмом, запрозиченим від алфавітної писемності Східного Середземномор”я. Ці знакі були піддані обробці з прагненням надати знакам більш чітких геометричних форм.

На ранніх етапах історії головним богом був давньосемітський бог Астар. Після нього слідували божества пленмінних союзів - Альмаках в Сабі (бог Місяцю), Вадд в Маїнв, Амм в Катабані, Сін в Хадрамауті. Єдина спроба встановлення політеїзму відноситься до IV ст. до н.е. коли Альмаках витісняє інших богів пантеону.

Головною рисою культурного розвитку Аравійського півострову були постійні контакти народів узбережжя з кочовиками пустелі. На цьому грунті відбулось злиття двох традицій землеробів та рибалок з кочовими скотарями. На цей контакт накладала відбиток ще торгівельна орієнтація їх держав.

Після падіння багатьох держав Сходу і падіння Західної Римської імперії (VI cт. н.е.) виникає нова ситуація в релігійно-ідеологічному оточенні Аравії. Занепад торгівлі та погіршення становиша стимулює розвиток есхатологічних вчень (тобто систем про кінцеві часи людства та прихід спасителя). До цього розвитку спонукав також і розвиток сусідів Візантії та Аксуму. Відбувається навіть спроба нав”язати християнство, оскільки Аксум навіть контролював територію Хім”яритського царства. До цього забарвлення слід даодати самобутню релігію жителів пустель бедуєнів.

В напружену боротьбу ідей, що супруводжувалась вторгненнями військ Аксуму, зіткненням арабів між собою, були залучені широкі верстви населення. Нав”язування інших поглядів привело до думки про створення єдиної релігійної системи, яка може об”єднати всіх перед загрозою втрати незалежнеості. Ця ідея обговорюєтьс я всюди, вона виходить за межі Аравії, залучаючи до неї всіх торговців на караванних шляхах. Головне в цьому русі була ідея єдності та протистояння. Народжувалось нове, своє, неповторне. Такою ідеєю стає іслам.