Усний виклад матеріалу

У процесі застосування методів усного викладу матеріалу основним джерелом знань для учнів є живе слово учителя в монологічній формі. Застосовуються ці методи під час вивчення нового матеріалу. У роботі з розумово відсталими дітьми метод розповіді і особливо метод пояснення, які

входять до цієї категорії методів, об'єктивно повинні застосовуватися і у молодших, і у старших класах.

Методи усного викладу потенційно мають сильний коригуючий вплив на розумово відсталих учнів, вони дають дітям зразки правильно побудованого монологічного мовлення, порівнянь, міркувань, доведень. За певних умов усний виклад матеріалу вчителем викликає в учнів позитивне ставлення до сприймання навчальної інформації, формує пізнавальні інтереси, розвиває увагу, вчить зосереджено слухати і розуміти звернене до них мовлення. Зрозуміло, наскільки важливі ці методи для корекції комунікативної діяльності дітей з вадами інтелекту, їх спілкування з людьми.

Розглянемо дидактичні вимоги до названих методів.

Пояснення вчителя – це такий виклад матеріалу, основна мета якого полягає в тлумаченні окремих понять, явищ, правил, закономірностей способів дій тощо.

Без чітких і правильних пояснень вчителя неможливе розуміння і свідоме засвоєння матеріалу учнями з вадами інтелекту. Те, що нормальні діти легко розуміють, розумово відсталим часто треба неодноразово пояснювати. Пояснення в допоміжній школі широко використовується на уроках з усіх предметів загальноосвітнього циклу і професійно-трудового навчання.

Яким має бути пояснення вчителя в корекційній школі?

Учителеві варто заздалегідь виділити із складної структури навчального матеріалу найсуттєвіші, найважливіші компоненти, від яких залежить розуміння всієї теми, і які треба пояснити учням, щоб домогтися свідомого і міцного засвоєння. Отже, пояснення вчителем основних законів, зв'язків, принципів, понять має бути чітким і досить лаконічним.

Учителеві треба враховувати психологічні особливості дітей, щоб зробити пояснення доступним і зрозумілим. У допоміжній школі можливе виникнення протиріччя між принципами доступності і науковості в навчанні Вчитель має передбачити це і намагатися дотримуватися наукової суті та достовірності пояснень, які він в елементарній формі подає дітям. Щоб діти краще сприймали, розуміли і засвоїли матеріал, треба пов'язати його з життєвим і навчальним досвідом учнів, з їхніми інтересами.

Відомо, що створення необхідних асоціацій в свідомості учня в значній мірі залежить від мобілізації його уваги у процесі сприймання матеріалу. Найбільш доцільно розвивати увагу учня допоміжної школи на основі створення у нього мимовільного інтересу до матеріалу. Інтерес учня, а отже і його увагу, можна викликати різними прийомами, серед яких важливе місце займає показ значення для учнів (зокрема для їхнього подальшого життя і праці) тих чи інших знань. Це здійснюється за допомогою запитання ("Для чого нам треба це знати?") і відповіддю на нього.

Допитливість учнів може бути активізована і так: учитель повідомляє цікавий, емоційно захоплюючий факт, який створює в них бажання дізнатися про нього більше, детальніше, глибше.

Корисним є створення протиріччя між знаннями, наявними у школярів, і тими які потрібні для розуміння нових фактів, виконання нових завдань: учитель залучає знання, яких учні набули раніше, і знаходить можливість показати їм, що для виконання поставленого завдання цих знань мало. Внаслідок цього в учнів виникає певна установка на сприймання пояснень вчителя.

Як варіант цього прийому можуть бути використані ситуації, за якими передбачення, висловлені учнями з приводу певних фактів, явищ, не відповідають дійсності. Наприклад, учитель на уроці географії звертає увагу на положення на карті Білого та Баренцового морів і запитує: "Як ви думаєте, яке море тепліше?" Керуючись раніш засвоєною закономірністю: "чим південніше, тим тепліше", учні висловлюють думку, що Біле море тепліше, ніж Баренцове. Вчитель наводить конкретні факти, які заперечують їхнє передбачення, і це створює у школярів інтерес до незвичайного явища, внаслідок чого пояснення вчителя сприймаються більш уважно.

Перед поясненням варто ширше використовувати запитання типу "Чому?", "Що буде внаслідок цього?", "Як це довести?" тощо, враховуючи психологічне положення про те, що постановка запитання, виділення проблеми є поштовхом для процесу мислення. Звичайно, не завжди учні Допоміжної школи зможуть самі відповісти на такі запитання, але пояснення вчителя вони будуть слухати з більшою увагою.

Іноді інтерес учнів до сутності явищ викликають демонстрацією дослідів і запитаннями, що також створює сприятливі умови для засвоєння пояснень учителя.

Використовуючи метод пояснення, вчитель допоміжної школи може будувати свої міркування двома логічними шляхами: індуктивним (з ряду конкретних фактів виводяться узагальнення) та дедуктивним (спочатку формується закон, правило, загальне положення, а потім воно конкретизується в окремих прикладах). Вибір шляху пояснення залежить від характеру матеріалу, його зв'язку з відомим, рівня розвитку учнів тощо, але в усіх випадках успіх залежить від нерозривного поєднання індукції та

дедукції у навчальному пізнанні. Це означає, що кожне узагальнення треба конкретизувати, підтверджувати прикладами, за можливості різноманітними, а конкретні факти, явища, в свою чергу, треба обов'язково пояснювати узагальненим правилом, законом. Тільки за таких умов можуть коригуватися вади мислення учнів допоміжної школи, насамперед розрив між операціями узагальнення і конкретизації.

Неабияке значення щодо використання методу пояснення має перевірка розуміння учнями матеріалу, який вивчався. Учителю спеціальної школи варто враховувати, що стверджувальні відповіді школярів з вадами інтелекту на запитання типу "Чи вам усе зрозуміло?" не свідчать про те, що це дійсно так. Часто розумово відсталі учні переконані, що зрозуміли пояснення вчителя, але насправді ці їхні враження помилкові. Вони можуть правильно відтворити словесне формулювання правила, закону, але більш глибока перевірка усвідомлення ними матеріалу показує, що сутності пояснення вони не зрозуміли. Тому доцільно в процесі перевірки розуміння учнями роз'яснювального питання не обмежуватися завданнями на відтворення знань функцією пам'яті, а ширше пропонувати учням завдання інтелектуального характеру: пояснити новий факт, навести власний приклад, довести правильність чи помилковість відповіді товариша, практично застосувати знання (під час виконання вправ, малюнків, моделювання тощо).

Використовуючи метод пояснення, учитель спеціальної школи повинен аісгивізувати пізнавальну діяльність учнів. Не можна недооцінювати можливостей самостійного мислення розумово відсталих дітей і віддавати перевагу лише "найкоротшому шляху" в навчанні - від мовлення вчителя до механічної пам'яті дитини. Л. С. Виготський стверджував, що такий шлях веде до формалізму в навчанні, назвавши його "педагогічно безплідним”. Спостереження і експериментальні дослідження свідчать, що розумово відсталі учні вже у молодших класах (а деякі з них — навіть у першому) можуть в ряді випадків зробити хоча й елементарні, але більш-менш самостійні умовисновки. Так, доступним для них є розуміння деяких явищ за аналогією, підведення конкретного факту під відоме узагальнення тощо. Зрозуміло, що потрібна відповідна допомога вчителя, але не як підказування висновку, а як поступове підведення учнів до нього чіткими логічним шляхами. Тому, як правило, пояснення учитель повинен тісно поєднувати з елементами бесіди, демонстрацією наочних посібників, вправами учнів, вимагати від них порівнянь, міркувань, зіставлень, тобто активної аналітико-синтетичної розумової діяльності. Але навіть якщо учні самостійно дійшли до правильного висновку, вчителеві треба остаточно чітко сформулювати його, організувати виконання вправ для закріплення висновку, більш глибокого усвідомлення його всіма учнями.

Метод пояснення пред'являє певні вимоги до мовленнєвої діяльності вчителя. Вона не повинна бути занадто швидкою, враховуючи уповільненість її сприймання розумово відсталими учнями. Але варто пам’ятати, що занадто уповільнене "розтягнуте" мовлення вчителя може порушити в учнів цілісне сприймання інформації, вони забудуть початок фрази, доки дослухають її до кінця. Щоб спрямувати увагу школярів на основне, суттєве в поясненні, треба робити паузи перед логічними висновками, а також повертатися (неодноразово) до однієї і тієї ж думки для кращого її розуміння і засвоєння учнями. Вчителю варто пояснювати навчальний матеріал простою, доступною мовою, уникаючи складних слів і висловів.

Ці вимоги можна віднести і до іншої форми усного викладу матеріалу вчителем – методу розповіді.

Розповідь – це послідовний, живий, образний виклад матеріалу, спрямований в основному на повідомлення чи описування конкретних фактів

і подій.

У допоміжній школі метод розповіді найчастіше можна зустріти на уроках читання, "Я і Україна" - у молодших класах, а в старших – на уроках історії, географії, природознавства, читання, соціально-побутового орієнтування.

Розповідь повинна бути науково правильною, для чого вчителеві треба заздалегідь перевірити вірогідність фактів, про які він розповідатиме.

Усі факти, які мають виховне значення, варто підкреслити, іноді повторити. Учитель зможе розповідати просто і доступно для розумово відсталих дітей, лише коли сам добре володіє змістом навчального матеріалу, вільно орієнтується в ньому.

Великого значення у роботі з розумово відсталими учнями має емоційність, яскравість розповіді вчителя. Вона повинна впливати не лише на розум, а й на почуття дітей – у цих випадках вони усвідомлять розповідь і запам’ятають її. Учителеві варто передбачити, які емоційні моменти він підкреслить у процесі розповіді. Учні допоміжної школи з інтересом і увагою

сприймають конкретні факти з історії наукових відкриттів, визначних подій, якщо вони пов'язані з діями видатних людей, героїчними вчинками сильних і мужніх осіб.

Але не варто захоплюватися наведенням таких прикладів. Вони необхідні, насамперед, для підкреслення навчального або виховного моменту розповіді. В цілому розповідь у допоміжній школі не можна перевантажувати зайвими фактами і описами.

Учні краще сприймають розповідь, коли відчувають особисте ставлення вчителя до даного факту, події, явища. Велике значення для піднесення емоційності і образності розповіді мають безпосередні спостереження, враження вчителя, якими він ділиться з учнями.

Позитивно впливає на сприймання розповіді розумово відсталими учнями її сюжетність, тому доцільно будувати розповідь з певною фабулою Учитель повинен продумати зв'язок матеріалу розповіді з подіями сучасного життя, з інтересами учнів, наявними у них знаннями. Дбаючи про емоційність розповіді, вчителеві слід пам'ятати, що надмірна емоційність, "прикрашання" розповіді відволікають учнів від сприймання головного, суттєвого.

У розповіді вчителя допоміжної школи зустрічається опис тих чи інших об'єктів, явищ тощо. Щоб цей вид усного викладу сприяв формуванню правильних і чітких уявлень, учитель сам повинен добре уявляти собі те, що описує. Важливо враховувати уміння вчителя розповідати яскраво, образно, звертаючи увагу як на суттєві і специфічні риси об'єкти, так і на деякі дрібні, на перший погляд другорядні, пам'ятаючи, що вони часто необхідні для формування уявлень.

У процесі розповіді варто використовувати відповідні уривки з художньої літератури. Але якою б яскравою і барвистою не була розповідь учителя, в учнів не сформуються чіткі уявлення про об'єкт, якщо вчитель не використає наочний матеріал – картини, ілюстрації підручника, малюнки, екранні засоби, натуральні об'єкти тощо. Отже, одна з найважливіших дидактичних вимог до розповіді – супровід демонстрацією наочних посібників.

Застосовуючи в допоміжній школі метод розповіді, треба пояснювати учням нові слова, терміни. Найбільш доцільно пояснити нові слова, пов'язані з темою уроку, перед початком розповіді, виписавши їх на дошці розібравши їхній зміст у відповідному контексті. Іноді нові слова пояснюють після розповіді, якщо учитель переконався, що учні не зрозуміли їх. Не варто проводити словникову роботу безпосередньо в процесі розповіді – це заважатиме розумово відсталим учням цілісно сприймати матеріал, відволікатиме їх від ходу розповіді.

Розповідь у допоміжній школі повинна мати цілісний, послідовний, закінчений систематизований характер, що підвищує її пізнавальну цінність, створює умови для кращого сприймання. Перед початком розповіді треба повідомити, про що учні з неї дізнаються, а в кінці розповіді – вичленити головну думку, висновок, який учні можуть записати в зошити.

Конкретні факти, які повідомляє вчитель у своїй розповіді, повинні бути матеріалом для формування понять, встановлення зв'язків між ними, базою відповідних узагальнень. До цієї роботи треба широко залучати учнів, пам'ятаючи, що їхня розумова активність - основна умова їхнього розвитку. Отже розповідь треба поєднувати з елементами бесіди, вправляти учнів у розв'язуванні розумових завдань. Елементи бесіди можуть бути введені і в процес самої розповіді для перевірки розуміння учнями матеріалу.

Як співвіднести обсяг, зміст і характер матеріалу, про який розповідав вчитель, з відповідними статтями підручника? Як правило, про всі факти з виучуваної теми, які є в підручнику, вчитель розповідає, а потім учні вивчають їх, працюючи з підручником. У розповіді повинні мати місце і деякі додаткові відомості, що допомагають краще зрозуміти тему, наблизити зміст статті підручника до сучасного життя. Залежно від рівня розвитку в школярів умінь самостійно користуватися підручником у старших класах учитель може в розповіді не повідомляти окремі нескладні для розуміння факти, описи, а запропонувати дітям дізнатися про них з підручника. Але це не стосується принципових питань теми, зокрема, висновків, законів, правил – їх треба розібрати на уроці під керівництвом учителя.

Неабияке значення має питання про час, що відводиться для монологічного викладу матеріалу вчителем на уроці. Відомо, що розумово відсталим учням важко тривалий час сприймати і усвідомлювати звернене до них мовлення - це залежить від недорозвитку в них довільної уваги, яка взується на вольових процесах, а також від зниження розуміння мовленнєвих узагальнень.

Індивідуальні особливості розумово відсталих школярів у цьому відношенні досить різноманітні, але, як стверджує І.Г. Єременко на підставі експериментальних даних, основна кількість розумово відсталих учнів може організувати себе на слухання розповіді протягом 20-35 хвилин і навіть більше. Проте це не означає, що розповідь учителя повинна займати стільки великими труднощами розумово відсталі учні усвідомлюють зв'язки та відношення між фактами і подіями — при прослуховуванні розповіді вони не вміють організувати свої розумові дії на зіставлення фактів, їх порівняння встановлення часових та причинно-наслідкових зв'язків, відмежування суттєвого від другорядного. Тому використовуючи в допоміжній школі метод розповіді, для усвідомлення учнями змісту матеріалу треба застосувати й інші методи (бесіду, вправи тощо). В цілому, оптимальний час, який учитель відводить монологічному викладу навчальної інформації, залежить від багатьох причин: характеру матеріалу, інтересу до нього учнів, володіння вчителем "технікою" розповіді, розвитку в учнів уміння організувати себе на слухання викладу вчителя тощо. Практика свідчить, що максимально розповідь учителя в допоміжній школі повинна тривати в молодших класах до 10-15 хвилин, у старших - до 20-25 хвилин. Зазначимо також, що розумово відсталі учні найбільш продуктивно сприймають розповідь в першу половину уроку (І. Г. Єременко).

Серед методів усного викладу матеріалу у загальній дидактиці виділяється й шкільна лекція – послідовний виклад якогось складного питання з глибоким науковим обґрунтуванням основних ідей. Шкільна лекція займає більше часу, ніж розповідь, передбачає її конспектування учнями, вимагає високого рівня розвитку довільної уваги слухачів. У зв'язку з порівняно елементарним характером навчального матеріалу в допоміжній школі, а також відомими особливостями пізнавальної діяльності розумово відсталих учнів (утруднення в довгочасовому сприйманні і свідомому розумінні монологічного мовлення, недорозвиток довільної уваги), шкільна лекція на уроках у допоміжній школі не застосовується. Але в деяких випадках у позакласній роботі з учнями старших класів допоміжної школи можуть бути використані лекції (звичайно, в більш елементарному і доступному вигляді, ніж у масовій школі) з питань історії, сучасних подій, на спортивні теми тощо. Це має певне значення в плані підготовки розумово відсталих дітей до соціальної адаптації в суспільстві.

Поиск по сайту: